Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №638/7307/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Харків

справа № 638/7307/25

провадження № 22-ц/818/3097/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Люшні А.І., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач та відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_1 ,

відповідачка та позивачка за зустрічним позовом – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 січня 2026 року в складі судді Яковлевої В.М.

в с т а н о в и в:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення компенсації частини майна, що є спільною власністю подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 29.12.2007 він з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.12.2024.

Зазначив, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі 20.10.2023 сторонами придбано автомобіль марки KIA SPORTAGE, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , а 20.08.2024 придбано причеп ЛЕВ ЗВ2514, 2024 року випуску, які були зареєстровані на ОСОБА_2 .

Вказав, що 30.10.2024 ОСОБА_2 здійснила відчуження спільного автомобіля третім особам без його згоди позивача. Також в одноособовому користуванні ОСОБА_2 залишився і придбаний за спільні кошти причеп ЛЕВ ЗВ2514, 2024 року випуску.

Згідно консультаційного висновку з визначення ймовірної вартості майна від 14.04.2024, виконаного на замовлення суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , ймовірна вартість майна складає 479 000,00 грн, яка складається з автомобіля марка КІА модель SPORTAGE, держ.№ НОМЕР_1 , вартість - 444300,00 грн та причеп марки ЛЕВ модель ЗВ2514, вартість - 34700,00 грн.

Посилався на те, що порушення його прав на володіння та розпорядження майном, що було придбано ним у шлюбі разом з відповідачем полягає в неможливості розпоряджатись спільним майном через ного неподільність такого майна (щодо причепу) та позбавленні права власності на автомобіль, що був відчужений відповідачем без його згоди, не отримавши компенсації вартості такого майна.

Просив розділити сумісне майно, придбане під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марка КІА модель SPORTAGE, держ. № НОМЕР_1 , та причепа марки ЛЕВ модель ЗВ2514, у розмірі 239500,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з витрат на судовий збір та витрат на професійну правову допомогу.

У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що в період зареєстрованого шлюбу сторонами придбано причеп ЛЕВ модель ЗВ2514, 2024 року випуску.

Зазначила, що вона погоджується з вартістю спірного причепу, визначеного консультаційного висновку з визначення ймовірної вартості майна від 14.04.2024 у розмірі 34700,00 грн.

Посилалася на те, що необхідно визначити інший порядок поділу спільного майна подружжя, оскільки вона не має фактичного доступу до спірного причепу, який перебуває у володінні ОСОБА_5 . Також зазначила. Що вона не має у власності транспортного засобу, за допомогою якого можливе використання за призначенням причепу, у зв`язку чим необхідно залишити вказане майно у власності ОСОБА_5 та зобов`язати його виплатити їй грошову компенсацію у розмірі 17350,00 грн.

Просила стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 вартості транспортного засобу причепа ЛЕВ 3В2514, 2024 року виготовлення, виділивши в приватну власність ОСОБА_5 у порядку поділу спільного майна подружжя транспортний засіб причем ЛЕВ 3В2514, 2024 року виготовлення; припинити право власності ОСОБА_2 на транспортний засіб причеп ЛЕВ 3В2514, 2024 року виготовлення; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 січня 2026 року первісний позов ОСОБА_1 – задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 – відмовлено; поділино спільне сумісне майно подружжя, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марка КІА модель SPORTAGE, держ. № НОМЕР_1 , та причепа марки ЛЕВ модель ЗВ2514, у розмірі 239500,00 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2395,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким первісні позовні вимоги залишити без задоволення, а зустрічний позов задовольнити; вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ще в період шлюбу за спільною згодою подружжя автомобіль КІА SPORTAGE, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був перереєстрований на ОСОБА_6 за договором дарування від 30.10.2024, оскільки транспортний засіб перебував у неробочому стані. Таким чином автомобіль станом на час розірвання шлюбу не перебував у власності подружжя, а тому не підлягає поділу. Підтвердженням згоди ОСОБА_1 на відчуження автомобіля є сам факт того, що він не оспорює договір дарування від 30.10.2024.

Зазначила, що консультаційний висновок з визначення ймовірної вартості майна від 14.04.2024 є неналежним доказом у справі, оскільки виконаний без фактичного огляду автомобіля та містить лише припущення про його вартість. При цьому висновок ТОВ «Експерт і К» від 08.08.2025 складений з обстеженням спірного автомобіля, тому саме встановлена за цим висновком вартість автомобіля повинна прийматись до розгляду у даній справі.

Посилалася на те, що вона не розміщувала ніяких оголошень на сайтах з приводу продажу автомобіля. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б достовірно підтверджували, що вона здійснює продаж спірного автомобіля. Скріншоти надані ОСОБА_1 не ідентифікують ані сайту, на якому розміщено відповідне оголошення, ані автора оголошення, ані часу його розміщення, ані автомобіля.

Вказала, що спірний причеп перебуває у фактичному володінні ОСОБА_1 , доступу до нього вона не має.

28.07.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 29.12.2007 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.12.2024 (а.с.9,12-13,70-71).

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі 20.10.2023 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбано автомобіль марки KIA SPORTAGE, 2011 року випуску, об`єм двигуна 1998 см. куб., державний номерний знак НОМЕР_1 , а 20.08.2024 придбано транспортний засіб - причеп ЛЕВ ЗВ2514, 2024 року випуску.

Відповідно до повідомлення Територіального сервісного центру № 6344 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумських областях Головного сервісного центру МВС № 31/32/6344 від 08.04.2025, транспортний засіб KIA SPORTAGE, 2011 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1 бу перереєстрований 30.10.2024 на ОСОБА_6 на підставі договору дарування, укладеному в ТСЦ 6344. Також повідомлено, що при подальшій перереєстрації транспортного засобу на нового власника згода другого з подружжя не перевірялась (а.с.15).

Згідно консультаційного висновку з визначення ймовірної вартості майна № 019 від 14.04.2024, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , ймовірна вартість майна складає 479 000,00 грн, яка складається з вартості автомобіля марка КІА модель SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 в розмірі 444300,00 грн та вартості причепу марки ЛЕВ модель ЗВ2514 в розмірі - 34700,00 грн (а.с.16-18).

Відповідно до звіту про оцінку майна складеного ТОВ «Експерт і К» від 08.08.2025, ринкова вартість загального легкового автомобіля КІА SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2011 року випуску, становить 4945,00 доларів США, що за курсом Нацбанку України станом на дату оцінки складає 205000,00 грн (а.с.72-89).

Матеріали справи містять скріншот оголошення на сайті m.rst.ua про продаж автомобіля КІА SPORTAGE, 2011 року випуску, Харківська область, Ізюм, стан автомобіля відмінний, номер контактної особи вказаний ОСОБА_2 (0509686079) (а.с.117-120).

Відповідно до талону-повідомлення єдиного обліку № 8862 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 05.09.2025: 29.10.2024 о 09:31 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 29.10.2024 о 09:27 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 повідомляє, що дружина (яка подала на розлучення) ОСОБА_2 номер тел. 0509686079 наразі перебуває біля МРЕО, ймовірно має намір зняти з обліку їх тз марки КІА SPORTAGE, 2011, державний номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору. ТЗ зареєстрований на дружину. Заявник наразі перебуває в м. Івано-Франківськ. Заявник: ОСОБА_1 (а.с.121).

Відповідно до довідки СП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області від 31.10.2024, за результатами розгляду матеріалів ІТС ІПНП № 8862, в ході перевірки було опитано ОСОБА_2 , яка повідомила, зокрема про те, що вона є єдиним власником автомобіля КІА SPORTAGE, який був придбаний за її власні кошти у 2023 році, тому вона має право розпоряджатись своїм майном на свій розсуд (а.с.130).

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див.: постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено висновок, що «якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України)».

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

З огляду на зазначені норми матеріального права, за загальним правилом, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Подібні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16 (провадження № 61-37616св18), від 24 лютого 2021 року у справі № 127/16630/17 (провадження № 61-83св21), від 09 червня 2021 року у справі № 761/18817/17 (провадження № 61-6447св21), від 14 листопада 2024 року у справі № 727/1140/21 (провадження № 61-14646св23).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) вказано, що: «визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 вартості автомобіля та автобуса, суд першої інстанції виходив з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з подружжя, визначається із суми, за яку це майно було продано, а не із вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна. Змінюючи рішення місцевого суду в частині розміру грошової компенсації, апеляційний суд дійшов висновку про те, що така компенсація підлягає стягненню з відповідача, виходячи з вартості транспортних засобів на час розгляду справи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) зазначено, що право спільної сумісної власності позивачки було порушено в момент укладення договору про відчуження майна без її згоди, однак, виходячи з обраного нею способу захисту (стягнення грошової компенсації вартості майна), суди дійшли в цілому правильного висновку про захист порушеного права шляхом присудження грошової компенсації за частку в спільному майні подружжя.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи з 29.12.2007 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого придбано автомобіль KIA SPORTAGE, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та причеп ЛЕВ ЗВ2514, 2024 року випуску, які зареєстровані на ОСОБА_2 .

Шлюб між сторонами розірвано за рішенням суду від 11.12.2024.

Сторони не спростовували поширення правового режиму спільного сумісного майна на автомобіль та причеп.

Виходячи з того, що спірне майно сторони придбали під час шлюбу за спільні кошти, спільною працею, вона є спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Також матеріали справи свідчать про те, що 30.10.2024 ОСОБА_2 відчужила вказаний автомобіль на підставі договору дарування.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 надавав згоду ОСОБА_2 на відчуження цього рухомого майна.

У випадку неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості майна (транспортного засобу), визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15 (провадження № 61-9018сво18).

Також колегія суддів зазначає щодо вартості майна, що підлягає поділу, то його вартість необхідно визначати з дійсної його вартості на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому співвласнику у зв`язку з припиненням його права на спільне майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, провадження № 14-40цс21).

Відповідно до консультаційного висновку з визначення ймовірної вартості майна № 019 від 14.04.2024, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , ймовірна вартість автомобіля марка КІА модель SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 становить 444300,00 грн.

Так як ОСОБА_2 здійснила продаж спірного автомобіля без повідомлення про це ОСОБА_1 та без отримання його згоди, тому ОСОБА_2 повинна відшкодувати останньому 1/2 частину його вартості, що становить 222150,00 грн.

Визначаючи розмір компенсації суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, обґрунтовано взяв за основу консультаційний висновок з визначення ймовірної вартості майна № 019 від 14.04.2024, наданий ОСОБА_1 , та відхилив звіт про оцінку майна від 08.08.2025.

Так, зі змісту консультаційного висновку з визначення ймовірної вартості майна № 019 від 14.04.2024 вбачається, що оцінювач не оглядав автомобіль.

Зі змісту звіту про оцінку майна від 08.08.2025 не вбачається, що оцінювачем було безпосередньо оглянуто автомобіль. В розділі «Матеріали, надані заявником» зазначено, що надано фото автомобіля, копія технічного паспорта на автомобіль та копія документів власника.

В свою чергу в розділі «Характеристика об`єкта оцінки» зазначено про те, що автомобіль знаходиться в не робочому стані. Виявлені значні зовнішні та внутрішні пошкодження. Салон знаходиться в незадовільному стані. Панель приладів в не повній комплектації, не всі прилади працюють. Робота двигуна автомобіля викликає нарікання. Ходова частина, гальмівна система знаходиться у незадовільному стані. Також вказано про те, що у не робочому стані: двигун, КПП, передня підвіска, кермове управління, задня підвіска, кузов, електроустановка, гальмівна система, покришки ходової частини.

Однак, в якості додатків до вказаного звіту не надано відповідних фото автомобіля, з яких вбачалися б вказані дефекти спірного автомобіля.

Правом на призначення у справі відповідної судової експертизи для визначення дійсної вартості спірного автомобіля на час розгляду справи ОСОБА_2 не скористалась.

Отже, звіт про оцінку майна від 08.08.2025 викликає сумніви, у зв`язку з чим судом першої інстанції обґрунтовано не взято за основу для визначення розміру компенсації за майно.

Щодо причепу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої - третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої - третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість зробити висновок про те, що право на компенсацію частки у спільному сумісному майні виникає лише в тому випадку, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 зауважувала, що не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника такого майна компенсації на користь іншого співвласника, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, щоб врегулювати конфлікт щодо користування та розпорядження нею. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі. Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою.

Згідно консультаційного висновку з визначення ймовірної вартості майна № 019 від 14.04.2024, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , ймовірна вартість причепу марки ЛЕВ модель ЗВ2514 становить 34700,00 грн.

ОСОБА_2 з вказаною вартістю спірного причепа погоджується.

Встановивши, що сторони є співвласниками у неподільному майні, яке фактично перебувало у користуванні ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості його частки у такому майні в розмірі 17350,00 грн, виходячи з вартості майна, зазначеному у консультаційному висновку з визначення ймовірної вартості майна № 019 від 14.04.2024.

Доказів того, що спірний причеп дійсно не перебуває у ОСОБА_2 не надано, звернень останньої до правоохоронних органів з цього приводу матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, однак вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються судом.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді А.І. Люшня

В.Б. Яцина