Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №344/1675/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/1675/26

Провадження № 22-ц/4808/1222/26

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Девляшевського В. А., Мальцевої Є. Є.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 20 квітня 2026 року, у складі судді Польської М. В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У січні 2026 року представник ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.04.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №2258602, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 10 000 грн на умовах встановлених договором. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. В порушення умов договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 32 000 грн, з яких: 10 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 22 000 грн заборгованість за відсотками.

07.12.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №ККАУ-07122020, згідно якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Авентус Україна», у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №2258602 від 10.04.2020.

Просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 32 000 грн та судові витрати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20 квітня 2026 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором №2258602 про надання споживчого кредиту від 10.04.2020 в розмірі 32 000 грн, з яких: 10 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 22 000 грн заборгованість за нарахованими відсотками (за період з 10.04.2020 року по 08.08.2020 року).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662,40 грн та 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, та не застосував норми закону, які підлягали застосуванню.

Вважає, що нарахування процентів за користування кредитними коштами було здійснено поза строком кредитування.

Так відсотки нараховано за період з 10.04.2020 по 08.08.2020 включно, у розмірі 22 000 грн. За умовами кредитного договору сторони погодили строк кредитування 30 днів та умови пролонгації строку кредиту.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що в даних правовідносинах відбулася пролонгація строку кредитування, тобто здійснення відповідачем платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених процентів та надання відповіді товариства щодо пролонгації.

Суд першої інстанції не звернув уваги на строк нарахування відсотків, тому доведеними є зобов`язання відповідача щодо сплати відсотків у межах узгодженого строку кредитування, що становить 30 днів, у розмірі 5 700 грн. Вимог про стягнення відсотків за ст. 625 ЦК України позивачем не пред`явлено.

Вважає, що розмір нарахованих процентів, який більш ніж удвічі перевищує суму отриманого кредиту, є явно неспівмірним, необґрунтованим та таким, що суперечить принципам цивільного законодавства України справедливості, добросовісності та розумності.

Суд першої інстанції без достатніх підстав стягнув з відповідача 4 000 грн витрат на професійну допомогу, оскільки справу розглянуто в порядку спрощеного провадження, вона не відзначалась значною складністю. Стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн є завищеним та підлягає зменшенню.

Просить скасувати рішення суду в частині стягнення процентів та судових витрат, ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір нарахованих процентів, зменшити розмір судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу, стягнути судові витрати за подання апеляційної скарги.

Представник ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що відповідно до розрахунку заборгованості 30.06.2020 ОСОБА_1 здійснив платіж в сумі 400 грн, що зараховано як оплата відсотків та пропозиція про продовження строку користування кредитом відповідно до п.4.3. кредитного договору. Подальші нарахування відсотків здійснювалися за стандартною ставкою відповідно до п. 1.5.2. кредитного договору, оскільки не було виконано умови пункту 1.5.1. а саме, якщо в цей строк Споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку. При формуванні позовних вимог до ОСОБА_1 було враховано суму здійснених платежів, тому вказана сума відсотків є вірною, нарахованою відповідно до пунктів кредитного договору № 2258602 від 10.04.2020 року.

Вважає, що понесені витрати на правничу допомогу є обґрунтованими, співмірними з фактично виконаними роботами та доцільними в межах розгляду цієї справи.

Просить рішення суду залишити без змін.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (п.1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України).

Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи та ціну позову в даній справі, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, на користь позивача слід стягнути 32 000 грн, що складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 10 000 грн, та простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 22 000,00 грн.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626,628 ЦК України).

За змістом ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 1, 3 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини 1 статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення так і виконання такого договору.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що 10.04.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №2258602 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 10 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідачки № НОМЕР_1 , строком кредитування на 30 днів зі сплатою відсотків. Договір укладено в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором А106187.

ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредитні кошти в сумі 10 000 грн шляхом їх зарахування на платіжну картку відповідача за допомогою платіжної системи WayForPay, що підтверджується довідкою ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» за вих № 6516-ВП від 16.12.2025 року на підтвердження перерахування коштів на картку відповідача. Також вказане підтверджується наданою на вимогу суду інформацією АТ КБ «ПриватБанк», згідно якої на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку. 10.04.2020 на рахунок ОСОБА_1 було зарахування коштів на суму 10 000 грн.

07.12.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №ККАУ-07122020, згідно якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Авентус Україна», у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 2258602 від 10.04.2020 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № ККАУ-07122020 від 07.12.2020 за кредитним договором № 2258602 від 10.04.2020 року до позивача перейшло право вимоги до відповідача на суму 32 000 грн.

У вказаному кредитному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним і відповідачем в установленому порядку недійсним не визнавався.

Таким чином, кредитор свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, погодженому сторонами.

У зв`язку з тим, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, суму отриманих коштів не повернув, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для стягнення з позичальника на користь позивача заборгованості по тілу кредиту, що не оскаржується.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Відповідно до картки обліку договору (розрахунку заборгованості) № 2258602 від 04.10.2020, наданого первісним кредитором, у відповідача ОСОБА_1 станом на 06.12.2020 наявна заборгованість у розмірі 32 000 грн, з яких: 10 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 22 000 грн заборгованість за нарахованими відсотками (за період з 10.04.2020 по 08.08.2020), тобто по 10.05.2020 та ще 90 днів за п.1.5.2 договору.

Відповідно до п.п. 1.5.1, 1.5.2 договору знижена процентна ставка 1,81% в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного у пункті 1.4 договору (30 днів), якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку. Стандартна процентна ставка 1,90% в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту зазначеного в пункті 1.4 цього договору, якщо споживач не виконав умови зазначені в п.1.5.1. договору для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку, якщо відбулось продовження строку користування кредитом відповідно до п.4.1-4.6 цього договору; у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту прострочення, що застосовується відповідно до абз.2 част.1 ст.1048 ЦК України.

Пунктами 4.1 та 4.2 передбачено, що строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначено у п.1.4 договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп.4.2-4.5 договору.

Споживач у випадку, якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 грн (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п. 4.3. договору.

Відповідно до даних картки обліку договору (розрахунку заборгованості) 30.06.2020 відповідач вніс 400 грн, що зараховано кредитором на оплату процентів.

Таким чином, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не здійснював дій щодо продовження строку кредитування.

Суд першої інстанції, перевіривши матеріали справи, правильно встановив, що заборгованість за процентами нарахована в межах строку кредитування з урахуванням узгодженої сторонами процентної ставки 1,9% в день.

Доводи апеляційної скарги щодо несправедливості нарахованих кредитодавцем процентів, розмір яких значно перевищує суму заборгованості за кредитом, та їх суперечність ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставними з огляду на наступне.

Так, у п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Така компенсація є притаманною випадкам невиконання (неналежного виконання) зобов`язання, однак не може застосовуватися за відсутності факту прострочення боржником виконання свого зобов`язання.

Разом з тим, за приписами ст. 1048, 1056-1 ЦК України проценти є платою за користування кредитними коштами та нараховуються в межах строку дії кредитного договору незалежно від його виконання.

Отже, до спірних правовідносин не може бути застосовано п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ч. 5 ст. 18 даного Закону містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним. Тобто, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості.

Відповідачем не пред`явлено зустрічної вимоги про визнання умов кредитного договору недійсними чи їх зміни, зокрема щодо встановленого розміру процентної ставки. Також як під час укладення кредитного договору так і протягом усього часу його виконання жодних заперечень щодо його умов не заявляв, будь-яких претензій щодо непроведення з ним переддоговірної роботи не мав, незгоду з окремими пунктами кредитного договору не висловлював, не здійснював дій щодо відмови від договору і, відповідно, не вважав договір несправедливим та вчиненим з порушенням принципу добросовісності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем доведено суму заборгованості за відсотками у розмірі 22 000 грн, заявлену у позовній заяві та така підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення з витрат понесених позивачем на правову допомогу слід зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що, вирішуючи питання про стягнення із відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду, суд першої інстанції, надав належну оцінку наданих на підтвердження понесених таких витрат доказів у їх сукупності, врахував характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та значимості таких дій у справі, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового їх стягнення у сумі 4 000 грн.

З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про задоволення вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.

З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 20 квітня 2026 року – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: В. А. Девляшевський

Є. Є. Мальцева