Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №205/10868/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6568/26 Справа № 205/10868/25 Суддя у 1-й інстанції - Грона Д. С. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 березня 2026 року за позовом Акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на невиконання відповідачем договірних зобов`язань по сплаті коштів за наданий кредит, просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором CL-184502 від 08.04.2019 у розмірі 83 278,50 грн, з яких: 31 061,85 грн заборгованість за тілом кредиту, 52 216,65 грн заборгованість за простроченими процентами та судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.

Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 березня 2026 року позов Акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Кредобанк" заборгованість за кредитним договором CL-184502 у розмірі 83 278,50 грн, з яких: 31 061,85 грн заборгованість за тілом кредиту, 52 216,65 грн заборгованість за простроченими процентами, та судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішеннями суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Встановлено, що 08 квітня 2019 року між Акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №CL-184502.

Відповідно до умов п. 1 Договору, банк зобов`язується надати у власність позичальникові грошові кошти (надалі - кредит) на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов`язується використати кредит на цілі, вказані в цьому кредитному договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених цим кредитним договором. Кредит видається виключно на цілі зазначені в цьому кредитному договорі.

Сума та валюта кредиту 100 000 грн. 00 коп.

Дата видачі кредиту 08 квітня 2019 року.

Строк (термін) кредитування 60 місяців терміном до 05 квітня 2024 року.

Позичальник доручає банку здійснити переказ кредитних коштів на наступні цілі та за наступними реквізитами: на поточні потреби в сумі 59 117,64 грн на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 відкритий у Відділенні пр. Д. Яворницького, 34Б ПАТ КРЕДОБАНК у м. Дніпро (МФО 35365); на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості Позичальника перед ПАТ «Ідея Банк», надалі Кредитор, МФО 335310, ЄДРПОУ 2419422251 по Кредитному договору Z75.00401.003540134 від 10.01.2018 в сумі 40 822,36 грн на рахунок НОМЕР_2 відкритий в ПАТ «Ідея Банк» МФО 336310.

Для обліку виданих кредитних коштів банк відкриває позичковий рахунок № НОМЕР_3 .

Поточний (картковий) рахунок позичальника, на який здійснюється видача кредиту № 26207021271483.

Транзитний рахунок для повернення кредитних коштів № 29095270039618.

Відповідно до Розділу 4 Договору за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки, за процентною ставкою 52,99% річних.

Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою, визначеною п. 4.1. кредитного договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі, якщо інше не випливає з умов цього кредитного договору.

Реальна річна процентна ставка 67,93% річних.

Загальна вартість кредиту для позичальника за цим кредитним договором становить 290 106,08 грн.

Згідно Розділу 6 Договору позичальник здійснює погашення заборгованості за цим кредитним договором відповідно до графіку платежів (Додаток № 1 до цього Кредитного договору).

Всього позичальник зобов`язаний здійснити 60 щомісячних платежів по 4 833 грн. щомісячно, кожного останнього числа відповідного місяця, впродовж 60 місяців з дати укладання кредитного договору. Перший та останній платежі можуть відрізнятися за розміром суми щомісячного платежу. Щомісячні платежі з 08.04.2019 року до 05.04.2024 року погашаються в однаковому порядку.

Із меморіального ордеру АТ «Кредобанк» № 19720236 від 08.04.2019 вбачається, що АТ «Кредобанк» 08.04.2019 на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_3 перераховано 59 177,64 грн, призначення платежу надання кредиту відповідно до кредитного договору №CL-184502 від 08.04.2019.

Із меморіального ордеру АТ «Кредобанк» № 19720215 від 08.04.2019 вбачається, що АТ «Кредобанк» 08.04.2019 на рахунок ОСОБА_1 перераховано 40 822,36 грн, призначення платежу погашення кредиту ОСОБА_1 згідно договору №Z75.00401.003540134 від 10.01.2018.

Факт надання банком позичальнику кредитних грошових коштів відповідно умов кредитного договору та їх користування відповідачем також підтверджується виписками з особового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 за період з 08.04.2019 по 21.05.2025.

21.09.2020 АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 уклали Додатковий договір № 1 до кредитного договору №CL-184502 від 08.04.2019, відповідно до якого продовжили термін повернення кредиту до 05.04.2025.

29.07.2022 АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 уклали Додатковий договір № 1 до кредитного договору №CL-184502 від 05.04.2026.

19.03.2025 АТ «Кредобанк» на адресу ОСОБА_1 надіслано досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань про погашення заборгованості по кредитному договору №CL-184502 від 08.04.2019 в загальному розмірі 81 181,09 грн.

Відповідач взяті на себе зобов`язання по виплаті кредитних коштів у строки визначені кредитним договором в повній мірі не виконує, термін сплати коштів порушено.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №CL-184502 від 08.04.2019 заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 21.05.2025 складає 83 278,50 грн, з яких: 31 061,85 грн тіло кредиту, 52 216,65 грн проценти за користування кредитом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно статті 642 ЦК - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як було встановлено матеріалами справи, що 08 квітня 2019 між ОСОБА_1 та АТ «Кредо банк» було укладено кредитний договір №CL-184502, відповідно до умов договору відповідач отримала від банку кредитні кошти на загальну суму 100 000 грн. зі строком кредитування 60 місяців, тобто до05 квітня 2024 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами на умовах погоджених у розділі 4 Кредитного договору. Зокрема у п. 4.1. 4.2. вищевказаного кредитного договору передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки, за процентною ставкою 52.99 % річних. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою, визначеною п. 4.1. кредитного договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі, якщо інше не випливає з умов цього кредитного договору.

Згідно ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою відповідач заказував на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Однак матеріали справи містять надані позивачем меморіальні ордери №19720236, №19720215, а також виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 , які є первинною бухгалтерською документацією та у своїй сукупності підтверджують факт отримання кредитних коштів позичальницею за договором № CL-184502 від 08.04.2019 р.

Слід звернути увагу, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21).

Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитом, виписки та меморіальні ордери, є належним доказом користування відповідачкою кредитними коштами. Крім того слід звернути увагу, що з виписки вбачається часткове погашення позичальником кредитної заборгованості, що у відповідності до позиції Верховного Суду висловленій у постанові від 23 грудня 2020 року у справі №127/23910/14-ц є тією дією, яка свідчить про визнання нею боргу.

Колегія суддів зауважує що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Також, колегія суддів звертаю увагу, що сума заборгованості була нарахована в узгоджений сторонами строк дії договору, тобто до 05.04.2026року.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апеляційної скарги не створюють висновок про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідачки слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Враховуючи, що апеляційна скарга залишена без задоволенні, то підстави для перерозподілу або зміні розміру судових витрат у розумінні положень ст. 141 ЦПК України не має.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 березня 2026 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 29 липня 2026 року.

Судді: