Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №203/4911/16-ц — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5342/26 Справа № 203/4911/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи – Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи – Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Посилався на те, що 12.04.2017 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровська у справі №203/4911/16-ц було видано виконавчий лист про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором від 22.08.2012 року в сумі 59416 грн. 05 коп.

26.09.2017 року державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було винесено постанову про повернення стягувачу виконавчого листа, виданого у справі №203/4911/16-ц, з зазначенням про можливість його повторного пред`явлення для виконання до 26.09.2020 року.

Посилаючись на те, що такий строк для повторного пред`явлення виконавчого листа сплив, виконавчий лист повторно пред`явлено не було та закон не дозволяє поновлювати відповідний строк, заявник на підставі ст.432 ЦПК України просив визнати виконавчий лист, виданий 12.04.2017 року у справі №203/4911/16-ц, таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з пропуском строку пред`явлення до виконання; а також закрити можливість подальшого примусового виконання зазначеного виконавчого листа.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи – Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити. Вказує, що суд неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, не надав належної оцінки встановленим обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судом встановлено, що заочним рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська (після зміни найменування – Центральний районний суд міста Дніпра) від 14.02.2017 року, яке не оскаржувалось та набрало законної сили в загальному порядку, було задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк (після зміни найменування – АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22.08.2012 року в сумі 59416 грн. 05 коп., а також судового збору в сумі 1378 грн.

На виконання вказаного заочного рішення 12.04.2017 року судом за заявою представника стягувача було видано виконавчий лист, який банком пред`явлена для примусового виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (правонаступником якого є Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)), де було відкрито виконавче провадження №54183789.

Постановою державного виконавця вказаного відділу від 26.09.2017 року виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», з зазначенням про можливість його повторного пред`явлення для примусового виконання до 26.09.2020 року.

Ухвала суду мотивована відсутністю підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

Одним з основних засад (принципів) цивільного судочинства та конституційною гарантією є обов`язковість судового рішення (стаття 129-1 Конституції України, пункт 7 частини третьої статті 2, стаття 18 ЦПК України).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до частини першої та другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: процесуально-правові та матеріально-правові. Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання. До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

У зазначеній категорії справ саме на суд на підставі наданих сторонами доказів покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц (провадження № 61-43447св18), від 24 червня 2021 року у справі № 750/9956/17 (провадження № 61-15664 св 19), від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/200 (провадження № 61-10482ав21), від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001 (провадження № 61-1762ав22) 31 жовтня 2024 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-10371 ав 24) та інших.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, позиція заявника - боржника ОСОБА_1 зводиться до того, що виконавчий лист № 203/4911/16-ц від 12.04.2017 не підлягає виконанню у зв`язку з пропуском строку пред`явлення його до виконання.

Проте, такі обставини не встановлені судом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (частина п`ята статті 37 в редакції Закону № 1662-IX від 15.07.2021).

Згідно частини шостої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

На момент подання заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист №203/4911/16-ц від 12.04.2017 повторно не пред`явлений стягувачем до примусового виконання, проте він не втратив такого права, позаяк може заявити клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку за наявності відповідних поважних причин. Позбавлення стягувача такого права суперечило б принципу обов`язковості судового рішення та праву на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що включає стадію виконання судового рішення, як його невід`ємну завершальну частину. Без реального виконання судове рішення втрачає сенс, що порушує принципи верховенства права та ефективного судового захисту.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини проголошені 29 липня 2026 року.

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.

Судді: