Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №207/715/20 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4142/26 Справа № 207/715/20 Суддя у 1-й інстанції - Подобєд О. К. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 23 грудня 2025 року у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що він з 25.02.2005 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08.02.2019 року по справі № 207/4306/18, шлюб було розірвано.

За час шлюбу було набуто наступне майно: квартира АДРЕСА_1 ; автомобіль TOYOTA AURIS; магазин непродовольчих товарів, що розташований в АДРЕСА_2 ; кошти на банківських рахунках.

Окрім того, подружжям за спільні кошти було зроблено капітальний ремонт у будинку, який належав дружині, та його повністю оздобили всередині, провели всі необхідні комунікації, облаштували кухню, спальню, сан вузли, придбали меблі та нову техніку. Також вони розвивали спільний меблевий бізнес. Згодом, відповідачка вигнала його з будинку, де вони разом мешкали, а після розірвання шлюбу також вигнала його з приміщення магазину, де він періодично ночував. Окрім того, відповідачка чинила йому перешкоди в доступі до житла за адресою реєстрації, погрожувала, не допускала до житла та чинила систематичні перепони в користуванні ним. Станом на дату подачі позову, ОСОБА_1 не має власної оселі, оскільки всі спільні кошти інвестував в бізнес та будинок дружини. Мирно розділити майно відповідачка не має наміру, оскільки спільно нажите майно вона вважає своєю власністю.

Враховуючи зазначене, з урахуванням уточнених позовний вимог, ОСОБА_1 просив суд:

1) визнати 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя;

2) у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 ;

3) визнати транспортний засіб TOYOTA AURIS 1.6i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 спільною сумісною власністю подружжя;

4) у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на транспортний засіб TOYOTA AURIS 1.6i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 ;

5) стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію за 1/2 частину вартості транспортного засобу TOYOTA AURIS 1.6i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 у розмірі 165 957,05 грн.; 6) стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію за 1/2 частину сплачених коштів за реконструкцію нежитлового приміщення у розмірі 9271 грн. 50 коп.; вирішити питання судових витрат.

У травні 2020 року від ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначила, що вона з 25.02.2005 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08.02.2019 року по справі № 207/4306/18, шлюб було розірвано. За час шлюбу, крім майна зазначеного ОСОБА_1 , ними було придбано також наступне майно, а саме: 04.04.2007 року автотранспортний засіб ЗАЗ 110206, 1993 року випуску, 1091 см.куб., номерний знак НОМЕР_3 ; 20.11.2015 року автотранспортний засіб Opel Vivaro, 2007 року випуску, 1995 см.куб., номерний знак НОМЕР_4 . Зазначені автомобілі зареєстровані на ім`я ОСОБА_1 , але питання їх розподілу не ставиться ним у його первісному позові. Зазначає, що нежитлове приміщення (вбудоване приміщення) АДРЕСА_3 вона разом з братом ОСОБА_4 успадкувала від своєї матері ОСОБА_5 в розмірі 1/2 частки у праві спільної часткової власності, що складається з 7/12 часток у праві спільної часткової власності на нежитлове приміщення. Свідоцтво про право на спадщину за законом видано приватним нотаріусом 30.11.2011 року, спадкова справа №31/2011 та зареєстровано в реєстрі за №1416. Отже, набуття права власності на частку нежитлового приміщення відбулося в порядку спадкування та не є спільною сумісною власністю подружжя, а тому ОСОБА_1 не має права на частку цього майна.

ОСОБА_1 просить також, окрім іншого, стягнути з неї грошову компенсацію за 1/2 частину вартості транспортного засобу TOYOTA AURIS, на підтвердження вартості автомобіля надає лише роздруківку електронної версії «Бюлетеня Автотоварознавця» станом на 02.12.2019 року, роздруківку електронного каталогу з інформацією про автомобіль, копію кваліфікаційного свідоцтва оцінювача ОСОБА_6 та копію сертифікату суб`єкту оціночної діяльності.

Однак, надані ОСОБА_1 документи на підтвердження дійсної вартості автомобіля TOYOTA AURIS на час розгляду справи не є належними та допустимими доказами та не можуть бути прийняті судом.

Отже, позивачем належним чином не доведено вартість автомобіля TOYOTA AURIS, відповідна експертна оцінка спільного майна позивачем до справи не додано.

Окрім того зазначає, що для придбання автомобіля TOYOTA AURIS, нею було укладено кредитний договір №1/1168537 від 27.06.2012 року на суму 76495,00 грн. Всього за кредитним договором нею особисто було сплачено 92102,04 грн. Також зазначає, що 09.08.2007 року нею було придбано квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу квартири, посвідченого Риковою Н.О. приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №1191. Вартість квартири згідно п.2 Договору, склала 429250,00 грн. Квартира в цілому була зареєстрована на неї, оскільки вона була придбана за гроші, які в той час були накопичені її сім`єю. Отже, кошти для придбання квартири надала її мати ОСОБА_5 та її вітчим, в якості дарунка. Також частину коштів надала ОСОБА_7 в рахунок повернення боргу її батькам. В подальшому, 1/2 частина зазначеної квартири за згодою ОСОБА_1 була подарована ОСОБА_4 згідно договору дарування долі квартири, посвідченого Левунець О.М., нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу 13.04.2017 року та зареєстровано в реєстрі за №1-678.

ОСОБА_1 був обізнаний про те, що ці кошти були надані її матір`ю та вітчимом, отже, фактично, спірна квартира була придбана за її особисті кошти і є її особистою приватною власністю та не підлягає розподілу між подружжям. З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 належним чином не доведено правомірність та обґрунтованість своїх позовних вимог, у зв`язку з чим його позовна заява не підлягає задоволенню.

Враховуючи зазначене, з урахуванням уточненої зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 просила суд:

1) в порядку поділу спільно нажитого майна подружжя - автомобіля Opel Vivaro, 2007 року випуску, 1995 см.куб., номерний знак НОМЕР_4 , що був відчужений без відома та згоди одного зі співвласників, стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію 1/2 частини його вартості в сyмi 105 732,00 грн.;

2) виділити їй у приватну власність в порядку поділу майна подружжя автомобіль Toyota Auris, 2012 року випуску, 1598 см.куб., номерний знак НОМЕР_1 , та визнати її особистою приватною власністю;

3) виділити у приватну власність ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя автомобіль ЗАЗ 110206, 1993 року випуску, 1091 см.куб., номерний знак НОМЕР_3 та стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію 1/2 частини його вартості в сyмi 39650,00 грн.;

4) стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Південного районного суду міста Кам`янського від 23 грудня 2025 року первісну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задоволено частково.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя – задоволено частково.

Визнано транспортний засіб TOYOTA AURIS 1.6i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на транспортний засіб TOYOTA AURIS 1.6i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 .

Визнано транспортний засіб ЗАЗ 110206, 1993 року випуску, 1091 см.куб., номерний знак НОМЕР_3 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Виділено у приватну власність ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя автомобіль ЗАЗ 110206, 1993 року випуску, 1091 см.куб., номерний знак НОМЕР_3 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частину вартості транспортного засобу TOYOTA AURIS 1.6i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , з урахуванням зустрічного зарахування, у розмірі 10 630 гривень 05 копійок.

Судові витрати покласти на сторони, які їх понесли.

В решті інших частин позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити частково, в задоволенні зустрічного позову відмовити.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 25.02.2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08.02.2019 року по справі № 207/4306/18, шлюб між ними було розірвано.

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

09.08.2007 року ОСОБА_9 було придбано квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Риковою Н.О. приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №1191 (т.1 а.с.50-51). Згідно п.2 Договору купівлі-продажу, вартість зазначеної квартири склала 429 250,00 грн.

30.11.2011 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Л.Л. та зареєстрованого в реєстрі за №1416, ОСОБА_9 успадкувала 1/2 частку у праві спільної часткової власності на 7/12 часток у праві спільної часткової власності на нежитлове приміщення (вбудоване приміщення) АДРЕСА_3 від своєї матері ОСОБА_5 (т.1 а.с.48).

Згідно інформації, наданої ТСЦ №1244 від 11.06.2020 року за №31/4-1244-338, на гр. ОСОБА_1 20.11.2015 року був зареєстрований автомобіль Opel Vivaro, 2007 року випуску, 1995 см.куб., номерний знак НОМЕР_4 , який в подальшому 19.12.2018 року був перереєстрований на іншого власника за договором купівлі-продажу. Також, 04.04.2007 року на гр. ОСОБА_1 був зареєстрований транспортний засіб ЗАЗ 110206, 1993 року випуску, 1091 см.куб., номерний знак НОМЕР_3 . Згідно ЄДР ТЗ, станом на 11.06.2020 року, ОСОБА_1 є власником зазначеного автомобіля (т.1 а.с.101).

27.06.2012 року для придбання автомобіля TOYOTA AURIS, ОСОБА_9 було укладено кредитний договір №1/1168537 на суму 76495,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом. Всього за кредитним договором ОСОБА_9 було сплачено 92102,04 грн.

31.03.2017 року на підставі договору дарування частки квартири, посвідченого Левунець О.М., нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №1-678, ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_4 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 частки квартири здійснюється за згодою чоловіка дарувальника ОСОБА_9 .

Задовольняючи частково вимоги первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив із доведеності посилання ОСОБА_9 на те, що квартира АДРЕСА_1 придбана нею за особисті кошти, а відтак є її особистою приватною власністю. Нежитлове приміщення (вбудоване приміщення) АДРЕСА_3 є особистою приватною власністю ОСОБА_9 , відповідно до п.2 ч.1 ст. 57 СК України.

Вирішуючи позовні вимоги щодо поділу майна подружжя, а саме, щодо автомобілів ЗАЗ 110206, 1993 року випуску, 1091 см.куб., номерний знак НОМЕР_3 ; Opel Vivaro, 2007 року випуску, 1995 см.куб., номерний знак НОМЕР_4 ; Toyota Auris, 2012 року випуску, 1598 см.куб., номерний знак НОМЕР_1 ., судом першої інстанції враховано презумпцію рівності часток подружжя.

З вказаним висновком суду першої інстанції в повному обсязі погодитись неможливо, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення частини першої статті 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.

Тобто, у випадку набуття одним із подружжя коштів на підставі договору дарування, такі кошти є його особистою приватною власністю.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують».

Тобто, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанцій дійшов до висновку про те, що презумпція спільності права власності подружжя на спірне майно, яке придбане в період шлюбу, спростована, оскільки була придбана за грошові кошти, які в той час були накопичені батьками ОСОБА_9 від здійснення підприємницької діяльності, які були засновниками ПВКП «Антей», мали рахунок у банку, який залишився після їх смерті дітям, також частину коштів надала свідок ОСОБА_7 , яка підтвердила цей факт в судовому засіданні.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9 не надала належних та допустимих доказів набуття спірної квартири за її особисті кошти, не довела, що спірне майно подароване їй в спосіб, передбачений законом.

Посилання на те, що спірна квартира придбана за кошти батьків, є безпідставними, оскільки факт сплати коштів родичем одного із членів сім`ї на купівлю спільного майна в інтересах сім`ї не може свідчити про те, що ці кошти передано на особисті потреби лише комусь одному із подружжя.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 695/2112/16-ц (провадження № 61-13753св20), від 31 травня 2022 року у справі № 607/2297/20 (провадження № 61-3св22), від 21 червня 2023 року у справі № 608/1562/21 (провадження № 61-3563св23).

Крім того, вказане не спростовує презумпції права спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру, оскільки матеріали справи не містять договору дарування коштів чи іншого договору, які б підтверджували право особистої приватної власності відповідача.

При цьому, у разі, якщо спірна квартира купувалась за особисті кошти ОСОБА_9 , не було жодних перешкод для зазначення цих обставин безпосередньо в тексті договору купівлі-продажу від 09 серпня 2007 року, однак таких даних зазначений договір не містить.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 642/3248/19 (провадження № 61-3251св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 466/8921/20 (провадження № 61-20497св21).

Отже, з аналізу зазначених обставин справи слід дійти висновку, що отримані від батьків кошти використані ОСОБА_9 , саме в інтересах сім`ї для придбання житла.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про недоведення позивачем заявлених ним позовних вимог не відповідають презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, та суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири спільною сумісною власністю подружжя; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/4 частину квартири.

Щодо поділу автомобілів.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю мін ними (частина 1, 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що «як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Таким чином, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно».

Судом встановлено, що згідно інформації, наданої ТСЦ №1244 від 11.06.2020 року за №31/4-1244-338, на гр. ОСОБА_1 20.11.2015 року був зареєстрований автомобіль Opel Vivaro, 2007 року випуску, 1995 см.куб., номерний знак НОМЕР_4 , який в подальшому 19.12.2018 року був перереєстрований на іншого власника за договором купівлі-продажу. Також, 04.04.2007 року на гр. ОСОБА_1 був зареєстрований транспортний засіб ЗАЗ 110206, 1993 року випуску, 1091 см.куб., номерний знак НОМЕР_3 .

Згідно ЄДР ТЗ, станом на 11.06.2020 року, ОСОБА_1 є власником зазначеного автомобіля (т.1 а.с.101).

Відповідно до Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості транспортного засобу, складеного Правобережною товарною біржею 26.06.2020 року, ринкова вартість легкового автомобілю ЗАЗ 110206, що належить ОСОБА_1 станом на 26.06.2020 року становить 39650,00 грн. без НДС. (т.1 а.с.111-120).

Відповідно до Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості транспортного засобу, складеного Правобережною товарною біржею 26.06.2020 року, ринкова вартість легкового автомобілю Opel Vivaro, що належить ОСОБА_1 станом на 26.06.2020 року становить 211464,00 грн. без НДС. (т.1 а.с.125-134).

Окрім того, 27.06.2012 року для придбання автомобіля TOYOTA AURIS, ОСОБА_9 було укладено кредитний договір №1/1168537 на суму 76495,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом. Всього за кредитним договором ОСОБА_9 було сплачено 92102,04 грн.

Згідно висновку судового експерта Дроздова Ю.В. №01/12/22 від 02.12.2022 року, ринкова вартість колісного транспортного засобу – автомобіля TOYOTA AURIS, р.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_9 станом на 02.12.2022 року становить 331914,10 грн. (т.6 а.с.1-15).

Відповідно до висновку судового експерта Дроздова Ю.В. №01/12/22 від 02.12.2022 року, ринкова вартість автомобіля TOYOTA AURIS, р.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_9 станом на 02.12.2022 року становить 331914,10 грн.

Згідно акту наданих послуг від 28.11.2022 року, був проведений ремонт автомобіля TOYOTA AURIS на суму 59540,00 грн. в тому числі ПДВ 9923,33 грн.

Відповідно до висновку експерта №01/12/22 від 02.12.2022 року, роботизована коробка перемикання передач працює з порушеннями не стабільно, потребує окремого дефектування на спеціалізованому СТО.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, під час подружнього життя сторонами було набуто у власність автомобілі:

- TOYOTA AURIS 1.6i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 ;

- Opel Vivaro, 2007 року випуску, 1995 см.куб., номерний знак НОМЕР_4 , вартість згідно звіту про ринкову вартість становить 211464,00 грн.;

- ЗАЗ 110206, 1993 року випуску, 1091 см.куб., номерний знак НОМЕР_3 , вартість згідно звіту про ринкову вартість становить 39650,00 грн.

Таким чином, 331914,10 грн. (вартість визначена судовим експертом) – 59540,00 грн. (проведений капітальний ремонт коробки) = 272374,10 грн./2 = 136187,05 грн. (вартість 1/2 частки ОСОБА_1 за TOYOTA AURIS) - 105732,00 грн. (1/2 частина вартості Opel Vivaro) - 19825,00 грн. (1/2 частини вартості ЗАЗ 110206) = 10630,05 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 визнала позовну заяву в частині стягнення з неї компенсації за 1/2 частину вартості транспортного засобу TOYOTA AURIS в розмірі 10630,05 грн.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо поділу вищевказаних автомобілів.

Положеннями ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

При вирішенні спору суд першої інстанції не дотримався норм матеріального права та зробив помилковий висновок про необґрунтованість позову в частині поділу квартири, внаслідок чого в цій частині ухвалене ним рішення не може залишатися в силі. В іншій частині рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 23 грудня 2025 року в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя;

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 23 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 29 липня 2026 року.

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.

Судді