Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №201/7996/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5463/26 Справа № 201/7996/24 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2024 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказала на те, що згідно свідоцтва про право власності на житло (в порядку приватизації) від 04 вересня 2002 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2007 року було визнано право власності за ОСОБА_4 частину спірного житла і це право власності зареєстровано в КП ДМБТІ ДОР 18 жовтня 2007 року, реєстраційний номер 2070038.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2008 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2007 року скасоване і справа передана на новий розгляд.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.10.2010 відмовлено у визнанні права власності за ОСОБА_4 .

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2011 було задоволено позов ОСОБА_3 , скасовано реєстрацію права власності на частки спірної квартири за ОСОБА_4 , поновлено реєстрацію права спільної сумісної власності за позивачкою на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 04 вересня 2002 року.

Рішення набуло законної сили, проте позивачка була позбавлена можливості поновити своє право внаслідок відмови КП ДМБТІ в такій реєстрації.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06.11.2012 визнано за ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на квартиру, визначено частки співвласників у праві спільної сумісної власності, припинено право спільної сумісної власності на квартиру, визнано право власності на частку спірної квартири за кожним співвласником, усунуто позивачу перешкоди в користуванні квартирою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити безперешкодний доступ ОСОБА_3 до квартири, позивач вселена в квартиру.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.03.2013 залишено в силі лише в частині вселення позивача в спірну квартиру, в іншій частині скасовано повністю. При ухвалені вказаного рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2011 було поновлено право власності на частку спірної квартири, право власності не порушено, тому повторне звернення до суду є безпідставним.

11.04.2024 позивач звернулась до державного реєстратора з заявою про реєстрацію права власності на майно, однак рішенням останнього від 28.05.2024 позивачу було відмовлено в проведенні реєстраційних дій оскільки в судовому рішенні від 07.06.2011 відсутні відомості про визнання права власності за заявником та їй необхідно надати судове рішення саме з цього приводу.

Враховуючи зазначене, позивачка просила суд поділити між сторонами майно та визнати за нею право власності на частку квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Згідно свідоцтва про право власності на житло (в порядку приватизації) від 04 вересня 2002 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2007 року було визнано право власності за ОСОБА_4 частину спірного житла і це право власності зареєстровано в КП ДМБТІ ДОР18 жовтня 2007 року, реєстраційний номер 2070038.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2008 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2007 року скасоване і справа передана на новий розгляд.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.10.2010 відмовлено в визнання права власності за ОСОБА_4 .

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2011 було задоволено позов ОСОБА_3 , скасовано реєстрацію права власності на частки спірної квартири за ОСОБА_4 , поновлено реєстрацію права спільної сумісної власності за позивачкою на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 04 вересня 2002 року.

Рішення набуло законної сили, проте позивачка була позбавлена можливості поновити своє право внаслідок відмови КП ДМБТІ в такій реєстрації.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06.11.2012 визнано за ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на квартиру, визначено частки співвласників у праві спільної сумісної власності, припинено право спільної сумісної власності на квартиру, визнано право власності на частку спірної квартири за кожним співвласником, усунуто позивачу перешкоди в користуванні квартирою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити безперешкодний доступ ОСОБА_3 до квартири, позивач вселена в квартиру.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.03.2013 залишено в силі лише в частині вселення позивача в спірну квартиру, в іншій частині скасовано повністю. При ухвалені вказаного рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2011 було поновлено право власності на частку спірної квартири, право власності не порушено, тому повторне звернення до суду є безпідставним.

Рішенням державного реєстратора від 28.05.2024 було відмовлено в проведенні реєстраційних дій оскільки в судовому рішенні від 07.06.2011 відсутні відомості про визнання права власності за заявником та їй необхідно надати судове рішення саме з цього приводу.

Як вбачається з досліджених матеріалів справи, рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2011 (справа 2/6891/11) було задоволено позов ОСОБА_3 , скасовано реєстрацію права власності на частки спірної квартири за ОСОБА_4 , поновлено реєстрацію права спільної сумісної власності за позивачкою на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 04 вересня 2002 року.

В ухвалі апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.03.2013 наголошено на тому, що оскільки рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2011 було поновлено право власності на частку спірної квартири, право власності не порушено, тому повторне звернення до суду є безпідставним.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд виходив із відсутності порушеного відповідачем права позивачки.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст.ст. 368, 370, 372 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2011 (справа 2/6891/11) було задоволено позов ОСОБА_3 , скасовано реєстрацію права власності на частки спірної квартири за ОСОБА_4 , поновлено реєстрацію права спільної сумісної власності за позивачкою на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 04 вересня 2002 року.

В ухвалі апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.03.2013 наголошено на тому, що оскільки рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2011 було поновлено право власності на частку спірної квартири, право власності не порушено, тому повторне звернення до суду є безпідставним.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20 сформовано правовий висновок, відповідно до якого відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Отже, встановивши відсутність порушеного права позивача, судам не слід здійснювати оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору.

Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі №507/1130/20.

З урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що із вищезазначених підстав слід відмовити у задоволенні позовної вимоги.

Доводи апеляційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивача по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 29 липня 2026 року.

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.

Судді