Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №201/6365/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5509/26 Справа № 201/6365/24 Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.

Просив, визнати його дядька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 – недієздатним; встановити опіку над ОСОБА_2 , призначити ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 .

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та передати справу на для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Залишаючи без розгляду заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 з огляду на вимоги статей 3, 9 СК України, положення ЦК України не є близьким родичем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому не наділений правом звертатися до суду із заявою про визнання останнього недієздатним та призначення опікуна, тому заява підлягає залишенню без розгляду згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 1 статті 300 ЦПК України передбачає, що суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Відповідно до ч. 3 ст. 296 ЦПК України, заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членом її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Обгрунтовуючи правомірність звернення із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатною, встановлення опіки та призначення їй опікуна, заявник посилається на те, що він є її близьким родичем, членом її сім`ї.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (ч. 2 ст. 3 СК України).

Статтею 9 СК України встановлено коло осіб, сімейні відносини між якими регулюються СК України, зокрема це подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі.

Сімейний кодекс України регулює зокрема сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім`ї, визначеними у ньому. Водночас, Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням (ст. 2 СК України).

Згідно з абз. 5 п. 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Кодекс законів про працю України передбачає, що близькими родичами чи свояками є батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя (ст. 25-1 КЗпП України).

Положеннями ст. 1 Закону України "Про запобігання корупції" визначено, що близькі особи - це члени сім`ї суб`єкта, зазначеного у частині першій статті 3 цього Закону, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб`єкта. Члени сім`ї: особа, яка перебуває у шлюбі із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб`єкта до досягнення ними повноліття - незалежно від спільного проживання із суб`єктом; будь-які особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Частиною 1 ст. 71 ЦПК України визначено осіб, які належать до членів сім`ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім`ї або близький родич цих осіб).

Як видно з заяви ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна ОСОБА_2 , зазначив, що він є його рідним дядьком, з яким він постійно проживає та піклується про нього.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що заявником, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження його родинних відносин з ОСОБА_2 , його родинні відносини з ОСОБА_2 , документально не підтверджені.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про залишення заяви без розгляду з тієї підстави, що ОСОБА_1 не наділений правом на звернення до суду із такою заявою, суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження тієї обставини, що заявник є членом сім`ї ОСОБА_2 , заявником, всупереч вимогам статі 81 ЦПК України, не було надано суду належних та допустимих доказів, зокрема, підтвердження того, що заявник купує продукти та ліки, утримує ОСОБА_2 , ведуть спільне господарство, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, про що зокрема зазначено в рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявність лише характеристики з місця проживання та копії довідок про матеріальний стан, є недостатніми для підтвердження наявності умов для визнання їх членами сім`ї.

Слід зазначити і те, що ОСОБА_1 з вимогою про визнання його членом сім`ї ОСОБА_2 , до суду не звертався, його заява такої вимоги не містить.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що орган опіки та піклування наділений правом звернутися в інтересах ОСОБА_2 , до суду із заявою про визнання його недієздатним, встановлення опіки та призначення йому опікуна, що спростовує доводи заявника про неможливість інших осіб, ніж він, звернутися із заявою до суду та бути опікуном ОСОБА_2 .

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.02.2025 року у справі № 459/1313/24, процесуальною правосуб`єктністю на подання заяви про визнання особи недієздатною наділені не всі родичі такої особи, а лише члени сім`ї, у тому числі близькі родичі (частина третя статті 296 ЦПК України). Близькі родичі це фактично особи, які мають особливі права та обов`язки через тісні стосунки між собою.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявник ОСОБА_1 , всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження ні його родинних відносин з ОСОБА_2 , ні доказів на підтвердження наявності умов для визнання їх членами сім`ї, і з такою вимогою він до суду не звертався.

Згідно з ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.

За вищенаведеного, з огляду на те, що заявник не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він є членом сім`ї ОСОБА_2 , чи його близьким родичем, тобто не довів, що він наділений процесуальною правосуб`єктністю на подання заяви про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення його заяви без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, що не позбавляє права заявника, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, звернутись до суду повторно.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини проголошені 29 липня 2026 року.

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.

Судді: