Вирок від 29 липня 2026 р. у справі №331/3202/26 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

м. Запоріжжя

Іменем України

ВИРОК

30 липня 2026 рокуСправа № 331/3202/26

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

захисника – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження

за обвинуваченням: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія-спостерігача 3 зенітного кулеметного відділення зенітного кулеметного взводу, має середню спеціальну освіту, неодружений, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

встановив:

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 28.03.2025 № 148-рс ОСОБА_4 призначено на посаду водія-спостерігача 3 зенітного кулеметного відділення зенітного кулеметного взводу військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.04.2025 № 78 ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення і він вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому воєнний стан продовжено та діє до цього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1 – 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

Так, 10.04.2025 солдат ОСОБА_4 вибув у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою терміном на 30 діб по 09.05.2025.

Після закінчення відпустки ОСОБА_4 був зобов`язаний прибути до місця служби, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 розташованого поблизу АДРЕСА_2 .

Однак, будучи обізнаним про цей обов`язок, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не з`явився до вказаного місця служби у визначену дату.

Тобто, 10.05.2025 в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, не з`явився вчасно з відпустки на службу без поважних причин, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 , розташованого поблизу АДРЕСА_2 , та був відсутній у місці несення військової служби до 03.09.2025, а саме до моменту повернення на військову службу.

Вищезазначені дії ОСОБА_4 кваліфікуються за ч. 5 ст. 407 КК України, а саме як нез`явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні ОСОБА_4 , після роз`яснення йому судом суті обвинувачення, повністю визнав свою вину в пред`явленому обвинуваченні та обставини, викладені у обвинувальному акті, у вчиненому щиро розкаявся.

З урахуванням повного визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують його особу. Учасники судового провадження проти зазначеного не заперечили. При цьому судом з`ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин, встановлено добровільність їх позицій, а також роз`яснено, що вони позбавляються права оскаржити ці обставини у апеляційному порядку.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 пояснив суду, що він дійсно не з`явився вчасно з відпустки на службу без поважних причин, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 , розташованого поблизу АДРЕСА_2 , та був відсутній у місці несення військової служби до 03.09.2025.

Дослідивши та оцінивши вищенаведені докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та правильність кваліфікації дій обвинуваченого під час досудового розслідування.

При обранні виду та розміру покарання судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України, є щире каяття.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, передбачені ст. 67 КК України, відсутні.

Враховуючи вищезазначене, данні про особу обвинуваченого, тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, суд дійшов висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без його ізоляції від суспільства та про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі.

Суд, виходячи з положень ч. 1 ст. 75 КК України, дійшов висновку про неможливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням. Зі змісту ч. 1 ст. 69 КК України випливає, що суд у цій справі не може вирішувати питання про призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 5 ст. 407 цього Кодексу, а також про перехід до іншого, більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції ч. 5 ст. 407 цього Кодексу.

Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся. Документально підтверджені процесуальні витрати та речові докази у справі відсутні.

Суд дійшов висновку про необхідність продовження обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком суду законної сили, з огляду на відсутність відомостей, які б свідчили про зменшення ризиків, що існували на момент обрання обвинуваченому цього запобіжного заходу.

На підставі викладеного, керуючись ч. 5 ст. 407 КК України, ст.ст. 349, 373 – 376, 393, 395, 532 КПК України, суд

ухвалив:

1. ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Початок строку відбування покарання обчислювати з моменту затримання ОСОБА_4 , а саме з 04 березня 2026 року.

2. Обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою – продовжити до набрання цим вироком суду законної сили.

3. Копію вироку після його проголошення негайно вручити учасникам судового провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Олександрівський районний суд міста Запоріжжя, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Суддя ОСОБА_1