Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №520/29468/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 р. Справа № 520/29468/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 01.12.25 у справі № 520/29468/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також – відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 21.10.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2025 по 21.10.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 11.10.2019 по 31.12.2022; з 01.01.2024 по 21.10.2025 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 11.10.2019 по 31.12.2022; з 01.01.2024 по 21.10.2025 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 30000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань у період дії воєнного стану з 01.09.2023 по 21.10.2025 включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову грошову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 30000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань у період дії воєнного стану з 01.09.2023 по 21.10.2025 включно;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту згідно з підпунктом 8 пункту 6 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у розмірі 15488 грн (п`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень) 00 коп;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту згідно з підпунктом 8 пункту 6 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у розмірі 15488 грн (п`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень) 00 коп.;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) щомісячної надбавки за особливості проходження служби у військовій частині Десантно-штурмових військ, десантно-штурмових підрозділах (згідно з переліком органів управління, з`єднань, військових частин і підрозділів, затвердженим Міністром оборони України) згідно з Наказом МОУ №260 за період з 01.09.2023 по 21.10.2025;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) щомісячної надбавки за особливості проходження служби у військовій частині Десантно-штурмових військ, десантно-штурмових підрозділах (згідно з переліком органів управління, з`єднань, військових частин і підрозділів, затвердженим Міністром оборони України) згідно з Наказом МОУ №260 за період з 01.09.2023 по 21.10.2025.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 30.06.2025, індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 30.06.2025, додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 01.09.2023 по 30.06.2025, одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту згідно з підпунктом 8 пункту 6 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704, щомісячної надбавки за особливості проходження служби за період з 01.09.2023 по 30.06.2025 - відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог з позовними вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 30.06.2025, індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 30.06.2025, додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 01.09.2023 по 30.06.2025, одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту згідно з підпунктом 8 пункту 6 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704, щомісячної надбавки за особливості проходження служби за період з 01.09.2023 по 30.06.2025 із зазначенням інших обґрунтованих та поважних причин його пропуску та наданням відповідних доказів поважності таких причин.

19.11.2025 представник позивача подав до Харківського окружного адміністративного суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення військовослужбовця за період з 19.07.2022 по 30.06.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 19.07.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 30.06.2025 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 30.06.2025 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 30000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань у період дії воєнного стану з 01.09.2023 по 30.06.2025 включно;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову грошову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 30000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань у період дії воєнного стану з 01.09.2023 по 30.06.2025 включно;

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту згідно з підпунктом 8 пункту 6 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у розмірі 15488 грн (п`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень) 00 коп;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту згідно з підпунктом 8 пункту 6 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у розмірі 15488 грн (п`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень) 00 коп.;

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) щомісячної надбавки за особливості проходження служби у військовій частині Десантно-штурмових військ, десантно-штурмових підрозділах (згідно з переліком органів управління, з`єднань, військових частин і підрозділів, затвердженим Міністром оборони України) згідно з Наказом МОУ №260 за період з 01.09.2023 по 30.06.2025;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) щомісячну надбавку за особливості проходження служби у військовій частині Десантно-штурмових військ, десантно-штурмових підрозділах (згідно з переліком органів управління, з`єднань, військових частин і підрозділів, затвердженим Міністром оборони України) згідно з Наказом МОУ №260 за період з 01.09.2023 по 30.06.2025.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що з аналізу вимог КАС України слідує, що повернення позовної заяви у зв`язку з пропуском строку звернення до суду може мати місце тільки при встановленні обставин, у який строк позивач мав подати заявлений позов з урахуванням його вимог, обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, з`ясування причин пропуску цього строку та підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. Суд першої інстанції послався на те, що позивачем не зазначено про поважність причин пропуску строку звернення до суду. Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають матеріалам справи, оскільки позивачем подана заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Ураховуючи, що на виконання ухвали про залишення позову без руху позивач звернувся до суду з заявою про поновлення строку звернення до суду, відповідно, за правилами п. 9 ч. 4 ст. 169, ч. 2 ст. 123 КАС України, позовна заява могла бути повернута судом позивачу у зв`язку з визнанням судом указаних позивачем підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажними. Разом із цим ухвала суду першої інстанції не містить висновків про неповажність указаних позивачем підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду. Фактично суд першої інстанції взагалі не дослідив питання щодо дотримання строку звернення до суду у цій справі та наявності поважних причин для його поновлення, визначених позивачем у поданій заяві. Суд першої інстанції, дійшовши висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, повинен був залишити позов без руху та вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу подати до суду клопотання про його поновлення із зазначенням інших підстав такого пропуску. Проте таких дій судом першої інстанції вчинено не було, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 123 КАС України, що призвело до передчасних висновків про повернення позову. Також позивач просить звернути увагу, що пропуск строку звернення до суду був спричинений не бездіяльністю чи зволіканням, а об`єктивними та тривалими обставинами, пов`язаними з фактичним станом позивача. Після отриманих травм та встановлення інвалідності його життя було повністю підпорядковане безперервному лікуванню, реабілітації та виконанню службових обов`язків. Позивач перебував у стані, який вимагав постійних медичних втручань, регулярних оглядів, проходження військово-лікарських комісій, лікувальних процедур, що значно обмежувало його можливість вільно пересуватися, орієнтуватися у побуті та своєчасно здійснювати будь-які процесуальні дії. Біль, погіршення здоров`я, фізичні обмеження та невизначеність щодо подальшої служби створили ситуацію, за якої звернення до суду в установлені строки було фактично неможливим. Таким чином причини пропуску строку є не лише поважними, а й підтвердженими медичними документами та реальними життєвими обставинами, які не залишали позивачу ані фізичної, ані фактичної можливості для своєчасного захисту своїх прав. За таких умов строк підлягає поновленню. Суд першої інстанції також не дослідив та не прийняв до уваги вказані факти. Ухвалення оскаржуваного рішення призвело до створення перешкоди у реалізації заявником права на доступ до правосуддя, а тому наявні підстави для його скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи, спір між сторонами в цій справі виник у зв`язку з невиплатою позивачу грошового забезпечення у належному розмірі.

Приймаючи ухвалу від 01 грудня 2025 року про повернення позовної заяви в частині, суд першої інстанції керувався частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року.

Надаючи правову оцінку мотивам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до вимог ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній на час здійснення спірних виплат, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці” необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода”, “одноразова грошова допомога при звільненні” та “оплата праці” і “заробітна плата”, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України.

На військовослужбовців поширюється дія КЗпП України, в тому числі, вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.

Така правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом при вирішенні подібних правовідносин, а саме у постановах від 24 вересня 2020 року (справа №806/2883/17), від 11 липня 2019 року (справа №814/2789/16), від 01 грудня 2019 року (справа №823/726/16), від 13 січня 2020 року (справа №814/1007/16), від 29 вересня 2021 року (справа №160/8332/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).

Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”).

Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.

Зокрема, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи правову природу спору в розглядуваній справі, виходила з того, що вимоги, зокрема: про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року на підставі частини другої статті 235 КЗпП України; про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року на підставі статті 236 КЗпП України; про стягнення відповідних сум, є спором щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати, тобто спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці особи, яка перебувала на публічній службі, а тому при вирішені питання про строки звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору застосуванню підлягають норми статті 233 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Колегія суддів ураховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У тексті Пояснювальної записки до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” (доопрацьованої) від 29 березня 2020 року, указано, що метою прийняття цього Закону є актуалізація, вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв`язку із поширенням коронавірусу COVID-19, а до основних характеристик законопроєкту віднесено, у тому числі, запровадження підтримки для працівників та роботодавців в умовах поширення коронавірусу COVID-19 та розширення підстав для продовження процесуальних строків установлених судом або законом.

На момент внесення цих змін стаття 233 КЗпП України передбачала тримісячний строк звернення за вирішенням трудового спору [з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права]; місячний строк [з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки] - у справах про звільнення та річний строк [з дня виявлення заподіяної працівником шкоди] для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.

Отже, приймаючи вказаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв`язку із поширенням коронавірусу COVID-19, та забезпечити суб`єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами (у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.

Водночас на момент унесення цих змін, стаття 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

З урахуванням пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду застосовано Верховним Судом, викладеним у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

Предметом оскарження у цій справі є нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення в належному розмірі з 30.01.2020 по 21.10.2025, індексації грошового забезпечення за період з 11.10.2019 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 21.10.2025, додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 30000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань у період дії воєнного стану з 01.09.2023 по 21.10.2025, одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту згідно з підпунктом 8 пункту 6 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у розмірі 15488 грн, щомісячної надбавки за особливості проходження служби у військовій частині Десантно-штурмових військ, десантно-штурмових підрозділах (згідно з переліком органів управління, з`єднань, військових частин і підрозділів, затвердженим Міністром оборони України) згідно з Наказом МОУ №260 за період з 01.09.2023 по 21.10.2025.

Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 30.06.2025, індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 30.06.2025, додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 01.09.2023 по 30.06.2025, одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту згідно з підпунктом 8 пункту 6 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704, щомісячної надбавки за особливості проходження служби за період з 01.09.2023 по 30.06.2025, суд першої інстанції керувався частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, та зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду з указаними вимогами.

Отже, звернувшись до суду з позовом лише 05 листопада 2025 року, ОСОБА_1 пропустив визначений законом строк звернення до суду та будь-яких доказів на підтвердження того, що існували непереборні обставини, які перешкоджали позивачу звернутися до суду з позовними вимогами, не надав та в заяві про поновлення пропущеного строку не зазначив.

Разом із тим колегія суддів уважає за необхідне зауважити на те, що рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

З огляду на викладене, відтепер КЗпП України не обмежує будь-яким строком право працівника під час дії трудових відносин на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

У даному випадку відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 за № 310 від 21.10.2025 сержанта ОСОБА_1 , санітарного інструктора 1 запасної роти, переміщеного розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України від 14.10.2025 за № 315 до Військової частини НОМЕР_4 , вважати таким, що 21 жовтня 2025 року приступив до здачі справ та посади, цього ж числа справи та посаду здав та вибув до нового місця служби АДРЕСА_1 , тобто з військової служби позивач не звільнений.

Разом з цим колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції зазначене не було враховано.

Окрім того, колегія суддів уважає за необхідне зауважити, що пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до Наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 № 280 (у редакції Наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: - вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; - зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; - звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); - відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.

Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил № 280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.

Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил № 280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.

Визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку звернення до суду відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 200/8730/24.

У даному випадку позивача 21 жовтня 2025 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та видано грошовий атестат, а тому звернувшись до суду з указаними позовними вимогами 05.11.2025, позивачем не пропущено тримісячний строк для звернення до суду.

Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, від 21.01.2026 у справі № 200/8730/24.

За викладених обставин, колегія суддів уважає передчасним та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви в частині у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з позовом.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів приймаються в якості належних.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у справі № 520/29468/25 - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц