Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №440/3658/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 р. Справа № 440/3658/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко) у справі №440/3658/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення №163750035701 від 24 жовтня 2025 року ГУ ПФУ в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1981 по 16.07.1984, період проходження військової служби з 03.11.1984 по 08.12.1986, періоди роботи з 22.01.1987 по 01.04.1993 та з 01.04.1993 по 10.06.1994 на території Республіки Казахстан;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2025 про призначення пенсії за віком.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення № 163750035701 від 24 жовтня 2025 року ГУ ПФУ в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1981 по 16.07.1984, що підтверджений дипломом НОМЕР_1 , період проходження військової служби з 03.11.1984 по 08.12.1986, що підтверджений військовим квитком НОМЕР_2 , періоди роботи з 22.01.1987 по 01.04.1993 та з 01.04.1993 по 10.06.1994 на території Республіки Казахстан, що підтверджені записами його трудової книжки НОМЕР_3 .

Зобов`язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В інший частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 1331,50 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернівецькій області.

ГУ ПФУ в Чернівецькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, а також порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило скасувати таке рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в діях відповідача не вбачається протиправних дій у відношенню до позивача, оскільки ним проведено розрахунок стажу позивача згідно вимог чинного законодавства.

Посилається на припинення Угоди про гарантії громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року в м. Москві.

Вказує, що починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому незалежних держав та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів.

Зазначає, що на сьогодні така двостороння угода в галузі пенсійного забезпечення з Республікою Казахстан та Республікою Киргизстан відсутні.

Наголошує, що у зв`язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Вважає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав суду першої інстанції всі необхідні докази правомірності свого рішення, яке є предметом оскарження.

Учасники справи не подали відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач 06.10.1965 р.н. звернувся до пенсійного органу із заявою про призначенням пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Чернівецькій області розглянуто заяву та рішенням №163750035701 від 24.10.2025 відмовлено в призначені пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Мотивуючи рішення, відповідачем зазначено, що страховий стаж, який склав 21 рік 6 місяців 23 дні. Вік позивача - 60 років.

За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано: період навчання та періоди роботи з 22.01.1987 по 01.04.1993, з 01.04.1993 по 10.06.1994 на території Республіки Киргизстан та період проходження військової служби на території Республіки Казахстан, оскільки згідно п.2 ст.24-1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності до 01.01.1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам в зазначені періоди.

Крім того, зазначено, що припинена Угода про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року в м. Москві.

Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних держав та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів.

Двостороння угода в галузі пенсійного забезпечення з Республікою Казахстан та Республікою Киргизстан відсутні.

Позивач, вважаючи протиправним вищевказане рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області, звернувся з позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення пенсійного органу є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди його навчання, проходження військової служби, а також роботи, повторно розглянувши заяву останнього про призначення пенсії за віком та прийнявши вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч.1,2 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058-IV).

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхов внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної норми Закону №1788-ХІІ, Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок №637.

Згідно п.1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відмовляючи у задоволенні в призначенні пенсії за віком, відповідач виходив з відсутності у позивача необхідного страхового стажу.

Судом встановлено, що період навчання позивача в Карасуському середньому СПТУ № 70 Костанайської області Казахської РСР з 01.09.1981 по 16.07.1984 підтверджується дипломом НОМЕР_1 (а.с.20-21).

Періоди роботи позивача з 22.01.1987 по 01.04.1993 та з 01.04.1993 по 10.06.1994 на території Республіки Казахстан підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_3 від 27.01.1987 (а.с.22-25).

Період проходження позивачем військової служби з 03.11.1984 по 08.12.1986 підтверджується військовим квитком НОМЕР_2 (а.с.13-19).

Доводи апелянта щодо правомірного не зарахування пенсійним органом вищевказаних періодів навчання, роботи, а також військової служби, у зв`язку з тим, що періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам в зазначені періоди, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду.

Згідно п.2 ст.24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди.

Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

16.05.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №562 "Деякі питання обчислення страхового стажу".

Пунктом 1 вищевказаної постанови затверджено, зокрема Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі по тексту - Порядок №562).

Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.

Згідно з п.2 Порядку №562 у цьому Порядку термін інші держави означає держави з числа республік колишнього Союзу РСР, до яких належать: Азербайджанська РСР, Вірменська РСР, Білоруська РСР, Грузинська РСР, Казахська РСР, Киргизька РСР, Латвійська РСР, Литовська РСР, Молдавська РСР, Російська РФСР, Таджицька РСР, Туркменська РСР, Узбецька РСР, Естонська РСР.

За змістом п.3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Приписами п.4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Таким чином, п.4 Порядку №562 передбачено, що якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР.

Отже, обов`язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01 січня 1992, покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на осіб, які мають право на призначення пенсії.

Відтак, пенсійним органом було покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав відмови у призначенні пенсії за віком на позивача, а тому наведена підстава для відмови у зарахуванні спірних періодів навчання, роботи, а також військової служби, є необґрунтованою.

Стосовно не зарахування пенсійним органом вищевказаних періодів у зв`язку з припинення Угоди про гарантії громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року в м. Москві.

Згідно ч.2 ст.4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Так, на час спірних правовідносин діяла Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (в подальшому - Угода), відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Так, ст.5 Угоди, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Згідно з ч.2 ст.6 Угоди, для встановлення права на пенсію, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Відповідно до ч.2 ст.4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж взаємно визнається Сторонами.

Зміст зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а та від 20.07.2020 у справі № 174/421/17.

Згідно з ч.2 ст.13 Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.

Зазначена вище постанова набрала чинності - 02.12.2022.

При цьому, відповідно до інформації, наведеної в листі Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210, Угода припинила свою дію для України 19.06.2023.

Таким чином, до 19.06.2023 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

З огляду на наведені вище положення Угоди, колегія суддів зазначає, що вихід України із цієї Угоди не тягне за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх виникли ще до виходу держави-учасниці із Угоди.

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22, в подібних правовідносинах.

Доводи апелянта , що з 23.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому незалежних держав та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод в галузі пенсійного забезпечення, які на даний час відсутні між Україною та республіками Казахстан та Киргизстан, колегія суддів вважає такими, що не спростовують права позивача на зарахування спірних періодів до його страхового стажу, оскільки такий стаж набутий ним раніше.

Відтак, з урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо протиправності оспорюваного рішення пенсійного органу.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власного рішення.

Відтак, доводи скаржника щодо правомірності оспорюваного рішення, є необґрунтованими.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі

Згідно з ч.ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині задоволення позову без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №440/3658/26 в частині задоволення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова