Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №520/9797/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 р. Справа № 520/9797/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 року (ухвалене суддею Сагайдак В.В.) по справі № 520/9797/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №204450025601 від 10.03.2026 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати страховий стаж відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , а саме: 01.09.1981 р. по 25.07.1983 р. та з 26.07.1983 р. по 23.05.1989 р. та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №204450025601 від 10.03.2026 р. ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в цій справі; в іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає рішення про відмову в призначенні пенсії позивачці правомірним, прийнятим відповідно до положень чинного законодавства.

Позивачка подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що 03.03.2026 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася з заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №204450025601 від 10.03.2026 р. позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

В рішенні про відмову в призначенні пенсії за віком відповідач вказує, що загальний страховий стаж позивачки складає 23 роки 10 місяців 06 днів.

При цьому Відповідач не зараховує певні періоди роботи позивачки, а саме: з 01.09.1981 р. по 25.07.1983 р. період навчання згідно з атестатом №443 від 25.07. оскільки відсутній рік видачі та ім`я ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним ОСОБА_3 та з 26.07.1983 р. по 23.05.1989 р. - оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки період навчання з 01.09.1981 р. по 25.07.1983 р. та період роботи з 26.07.1983 р. по 23.05.1989 р., що є підставою для визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу від 10.03.2026 р. №204450025601.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п. 8 Порядку № 637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи і лише при її відсутності або відсутності відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком № 637, зокрема, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти може бути підтверджений дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Зі змісту спірного рішення №204450025601 від 10.03.2026 р. встановлено, що відповідачем до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1981 р. по 25.07.1983 р. згідно з атестатом №443 від 25.07. оскільки відсутній рік видачі та ім`я ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним ОСОБА_3 .

Судовим розглядом встановлено, що у період з 01.09.1981 р. по 25.07.1983 р. позивачка навчався у міському професійно-технічному училищі № 16 міста Ворошиловграда, про що свідчить атестат № НОМЕР_2 . Крім того, зі змісту трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1983 р. вбачається, що в період з 01.09.1981 р. по 25.07.1983 р. позивачка навчалась СПТУ №16 (запис № 1).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що матеріалами справи підтверджено, що позивачка в період з 01.09.1981 р. по 25.07.1983 р. навчалась у міському професійно-технічному училищі № 16, тому відповідач неправомірно не зарахував позивачці період навчання до трудового стажу.

Посилання відповідача на те, що в атестаті зазначено ім`я ОСОБА_2 замість ім`я ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції не приймає, оскількі підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні атестата, у зв`язку з чим відповідач не мав правових підстав для відмови у врахуванні період навчання до трудового стажу з причини того, що ім`я позивачки заповнено с помилкою.

Стосовно не зарахування відповідачем до страхового стажу період роботи з 26.07.1983 р. по 23.05.1989 р., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, зі змісту трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1983 р. вбачається, що з 26.07.1983 р. позивачка прийнята ткачихою 5 розряду на ткацьке виробництво № 1, наказ № 618 від 13.07.1983 р. (запис № 2); 23.05.1989 р. позивачка звільнена за власним бажанням, наказ № 375 від 24.05.1989 р. Запис про звільнення проставлена начальником відділу кадрів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 має належним чином оформлений запис у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 28.07.1983 р., а також належним чином оформлений атестат №443, виданий Міським професійно-технічном училищем № 16 міста Ворошиловград, який відповідає вимогам законодавства для підтвердження права на пенсію, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже пенсійний орган не позбавлений права вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність поданих відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Суд апеляційної інстанції вважає, що неточність записів в трудовій книжці, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивачки, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Таким чином, певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 р. в справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 р. в справі №159/4315/16-а.

Суд апеляційної інстанції вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Дослідивши докази в справі та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності відмови позивачу у зарахуванні до його загального страхового стажу періодів навчання з 01.09.1981 р. по 25.07.1983 р. та період роботи з 26.07.1983 р. по 23.05.1989 р., що є підставою для визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу від 10.03.2026 р. №204450025601.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №204450025601 від 10.03.2026 р. ОСОБА_1 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в цій справі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 по справі № 520/9797/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін