Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №480/6678/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 р. Справа № 480/6678/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 року (ухвалене суддею Соп`яненко О.В.) в справі № 480/6678/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила: визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 09.05.2025 р. № 182950011517 про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області вчинити дії та нарахувати ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій на виконання п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області вчинити дії та сплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій на виконання п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 09.05.2025 р. № 182950011517 про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоди роботи з 06.08.1984 р. по 02.04.1986 р., з 03.04.1986 р. по 18.09.1991 р. та з 21.09.1992 р. до 19.09.2003 р.; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій на виконання пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду; у задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 р. прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що вимоги позивачки про зарахування періодів роботи з 06.08.1984 р. по 02.04.1986 р. та з 03.04.1986 р. по 18.09.1991 р. на посаді вихователя ясла-саду станції Конотоп Південно-Західної залізниці є безпідставними, з огляду на те, що остання не відноситься до закладів освіти, визначених Переліком № 909, робота в якому дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Крім того, період роботи позивачки з 22.09.1992 р. по 19.09.2003 р. на посаді психолога у Конотопській середній школі № 3 не підлягає зарахуванню до спеціального стажу, оскільки посада психолога у школі не відноситься до посад, визначених Переліком № 909.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка з 07.03.2025 р. призначена пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV, у зв`язку із чим остання перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області.

01.05.2026 р. позивачка звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 10 призначених пенсій відповідно до п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV.

На адвокатський запит Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області надано копію рішення від 09.05.2025 р. № 182950011517, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області. Згідно отриманого рішення встановлено, що ОСОБА_1 призначена пенсія за віком. Тривалість стажу 44 роки 5 місяців 22 дні. У призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 відмовлено за відсутності 30 років роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, що підтверджується листом Головного управління ПФУ в Сумській області від 20.06.2025 р. № 1800-0202-8/25363. Підрозділом необґрунтовано не було враховано наступні періоди роботи для розрахунку спеціального стажу: з 06.08.1984 р. по 02.04.1986 р., з 03.04.1986 р. по 18.09.1991 р., з 22.09.1992 р. но 19.09.2003 р.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення у відповідності до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (в подальшому - Закон № 1788-ХІІ), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Згідно з п. 7-1 розд. XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV), особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1191 (в подальшому - Порядок № 1191).

Згідно з п. 1 Порядку № 1191, умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до п. 2 Порядку № 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".

Пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посада, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Згідно з п. 6 Порядку № 1191, для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону № 1058-IV, станом на день її призначення.

Відповідно до п. 7 Порядку № 1191, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції вважає, що право особи на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком, відповідно до Закону № 1058-IV, будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 15.06.2022 р. в справі №200/854/19-а, від 09.07.2020 р. в справі №235/7688/16-а, від 02.03.2020 р. в справі № 175/4086/16-а, від 28.04.2020 р. в справі № 678/941/17, від 12.03.2019 р. в справі № 127/9277/17.

Згідно з ст. 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядок № 637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Судовим розглядом встановлено, що зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач працювала: з 06.08.1984 р. на посаді вихователя (Ясла-Сад №65) (запис №1, наказ №21 від 06.08.1984 р.); з 02.04.1986 р. переведена на посаду в я/с №36 вихователя з погодження керівників. (запис №2, наказ № 6 від 02.04.1986 р.); з 03.04.1986 р. прийнята на посаду вихователя (Ясла-Сад №36) (запис №3, наказ №10 від 03.04.1986 р.); з 19.09.1991 р. звільнена з посади (запис №4, наказ№ 22 від 19.09.1991); з 15.08.1992 р. перебувала на посаді психолога у Конотопській середній школі №3 (запис №6).

Згідно довідки №82 від 01.04.2025 р. встановлено, що позивачка дійсно працювала на посаді психолога у Конотопській середній школі №3 з 21.09.1992 р. (наказ №455 від 21.09.1992 р. по 2003 рік (накази по управлінню освіти Конотопської міської ради від 19.09.2003 р. №690 "Про надання відпустки ОСОБА_1 , від 19.09.2003 р. №691 "Про надання відпустки ОСОБА_1 ) Наказ на переведення з посади "психолог" на посаду "практичний психолог" відсутній.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (в подальшому - Постанови № 909), серед яких в розділі 1. "Освіта" є заклади "Дошкільні навчальні заклади всіх типів" зазначено посади: директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.

В примітці 2 Постанови № 909, зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

В Законі України "Про дошкільну освіту" зазначено, що згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017, слова "дошкільний навчальний заклад" в усіх відмінках і числах замінено словами "заклад дошкільної освіти" у відповідному відмінку і числі.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про дошкільну освіту", ясла-садок та дитячий садок є закладами дошкільної освіти.

Таким чином, період роботи позивачки з 06.08.1984 р. по 02.04.1986 р. та з 03.04.1986 р. по 19.09.1991 р. на посаді вихователя в дошкільній установі ясла-садок, відносяться до педагогічних посад працівників освіти, а тому стаж роботи вихователя в дошкільній установі ясла-садок №65 станції Конотоп Піденно-Західна залізниця та ясла-садок №36 станції Конотоп Піденно-Західна залізниця має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Щодо зарахування періоду роботи позивача з 21.09.1992 р. по 19.09.2003 р. на посаді психолога, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до Переліку №909 до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах на посадах: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори, слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Тобто, вказаний Перелік №909 не передбачає посаду психолога.

Водночас, листом Міністерства освіти і науки України № 1/9-193 від 18.05.2001 р. роз`яснено, що статтею 21 Закону України "Про освіту" визначено, що за своїм статусом практичні психологи належать до педагогічних працівників. До стажу педагогічної роботи зараховується час роботи на посадах, передбачених Переліком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 р. № 963, посада "Практичний психолог" включена до даного переліку. Однак, до затвердження "Положення про психологічну службу в системі освіти" (наказ МОУ від 01 липня 1993 року № 230) вона мала назву "психолог".

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 р. №963 "Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників" посаду "практичний психолог" включено до посад педагогічних працівників.

Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, робота на посаді практичний психолог віднесена до розділу "Освіта".

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції вважає, що посади психолог та практичний психолог є тотожними. В даному випадку маються дві різні назви однієї за функціями посади. Праця психолога регламентується тими ж нормативними актами, що і практичного психолога.

Отже, враховуючи, що посадові обов`язки "психолога" - "практичного психолога" навчальних закладів і установ освіти не змінювались, фактично посадові обов`язки, які виконувались позивачем на посаді психолога ідентичні посадовим обов`язкам практичного психолога, а тому, запис у трудовій книжці позивача "психолог" є підставою для зарахування до стажу педагогічної роботи практичного психолога.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачці у зарахуванні спірного стажу роботи з 21.09.1992 р. по 19.09.2003 р. на посаді психолога Конотопської школи № 3 з класами з поглибленим вивчення математики та іноземної мови м. Конотоп до страхового стажу, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що надані до матеріалів справи письмові докази підтверджують, що позивачка має необхідний спеціальний страховий стаж роботи на посаді, передбаченій п. "е" ст. 55 Закону №1788-XII, тому має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення у відповідності до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 09.05.2025 р. № 182950011517 про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоди роботи з 06.08.1984 р. по 02.04.1986 р., з 03.04.1986 р. по 18.09.1991 р. та з 21.09.1992 р. до 19.09.2003 р. та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій на виконання пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, суд переглянувши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 по справі № 480/6678/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич