Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №440/3110/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 р. Справа № 440/3110/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 року (ухвалене суддею Кукоба О.О.) в справі № 440/3110/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви та не прийняття рішення про перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2025 р. на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.01.2026 р. №ФП66854/1318 про розмір грошового забезпечення станом на 18.06.2025 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 01.07.2025 р. перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.01.2026 р. №ФП66854/1318 про розмір грошового забезпечення станом на 18.06.2025 р. відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у розмірі 77% від суми грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, з урахуванням проведених виплат.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 12.02.2026 р. вх.№5801/Н-1600-26 про перерахунок пенсії; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 12.02.2026 р. вх.№5801/Н-1600-26 про перерахунок пенсії з 01.07.2025 р. на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.01.2026 р. №ФП66854/1318 про розмір грошового забезпечення станом на 18.06.2025 з прийняттям відповідного рішення; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та викривлення фактів щодо прожиткового мінімуму. Крім того, позивач вважає, що судом першої інстанції обрано неналежний та неефективний спосіб захисту його прав.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Враховуючи, що позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову, в межах розгляду даної апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером Міноборони, отримує пенсію відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Пенсія за вислугу років позивачу призначена у розмірі 77% грошового забезпечення, що підтверджено копією протоколу.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 р. в справі №440/13664/25, що набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 р. з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, відображених у довідці ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.11.2023 р. №ФП66854/11677 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 р. у розмірі 77% відповідних сум грошового забезпечення, за вирахуванням фактично виплачених сум пенсії.

На виконання судового рішення відповідач у березні 2024 року провів перерахунок пенсії позивача з 01.02.2023 р. з урахуванням грошового забезпечення, визначеного станом на 01.01.2023 р. в розмірі 30373,75 грн., з урахуванням чого розмір пенсії позивача з 01.02.2023 р. склав 26662,08 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 р. в справі №440/13664/25, що набрало законної сили, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 18.06.2025 р. відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 р. №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, обчислених з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 р., для здійснення обчислення та перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2025 р.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 р. в справі №440/13664/25 ІНФОРМАЦІЯ_3 складено довідку №ФП66854/1318 від 27.01.2026 р. про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 18.06.2025 р., що отримана пенсійним органом та залучена до матеріалів пенсійної справи позивача. У довідці зазначено, що грошове забезпечення ОСОБА_1 станом на 18.06.2025 р. складає 66084,75 грн. із розрахунку: посадовий оклад - 9210,00 грн.; оклад за військовим званням (підполковник) - 2420,00 грн., відсоткова надбавка за вислугу років (50%) - 5815,00 грн.; надбавка за особливості проходження служби (65%) - 11339,25 грн.; надбавка за службу в умовах режимних обмежень (15%) - 1381,50 грн.; премія (390%) - 35919,00 грн.

12.02.2026 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням грошового забезпечення, зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.01.2026 р. №ФП66854/1318. Відомості про розгляд цієї заяви в матеріалах справи відсутні, на вимогу суду першої інстанції до матеріалів справи не надано.

Позивач, посилаючись на бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку йому пенсії з 01.07.2025 р., звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не розглянув заяву позивача від 12.02.2026 р. та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, тому належним способом захисту порушеного права позивача в даному випаду є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду по суті заяви позивача від 12.02.2025 р. про перерахунок пенсії та зобов`язання відповідача розглянути зазначену заяву з прийняттям відповідного рішення.

Відмовляючи в частині позовних вимог про зобов`язання здійснити перерахунок пенсії, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ (в подальшому - Закон №2262-ХІІ).

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону №2262-ХІІ, пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому КМУ.

У разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку (ч. 18 ст. 43 Закону №2262-ХІІ).

Відповідно до ст. 63 Закону №2262-ХІІ, перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що перерахунок пенсії особам, які отримують пенсію за нормами Закону №2262-ХІІ може бути проведений як за додатковими документами, які має право надати пенсіонер, так і на підставі відомостей, які надаються уповноваженими державними органами. У випадку, коли перерахунок пенсії проводиться у зв`язку із зміною розміру видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на підставі відповідної довідки про розмір грошового забезпечення, виданої уповноваженим органом, то такий перерахунок провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.

Предметом цього спору є правовідносини щодо (не) розгляду відповідачем заяви позивача про перерахунок пенсії з урахуванням грошового забезпечення за прирівняною посадою військовослужбовця станом на 18.06.2025.

Судовим розглядом встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУПФ України в Полтавській області, як одержувач пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ. ІНФОРМАЦІЯ_3 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 р. в справі №440/13664/25, що набрало законної сили, складено та надіслано до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області довідку від 27.01.2026 р. №ФП66854/1318 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 18.06.2025 р., яка отримана пенсійним органом.

12.02.2026 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням грошового забезпечешія, зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.01.2026 р. №ФП66854/1318.

Однак, відомості про розгляд цієї заяви в матеріалах справи відсутні, на вимогу суду першої інстанції не надані.

Враховуючи, що відповідач належним чином не розглянув заяву ОСОБА_1 від 12.02.2026 р. та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача в даному випаду є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду по суті заяви позивача від 12.02.2025 р. про перерахунок пенсії та зобов`язати відповідача розглянути зазначену заяву з прийняттям відповідного рішення.

Посилання в апеляційній скарзі на лист Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 03.04.2026 р. №1600-0202-8/26859 суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Подаючи до суду апеляційної інстанції докази, які не були подані до суду першої інстанції, позивач не навів жодної об`єктивної причини неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

У постанові Верховного Суду 25.03.2020 р. в справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивної в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Оскільки відповідачем належним чином не розглянуто заяву ОСОБА_1 від 12.02.2026 р. та не прийнято будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, тому відсутні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 01.07.2025 р. перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.01.2026 р. №ФП66854/1318.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 12.02.2026 р. вх.№5801/Н-1600-26 про перерахунок пенсії та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 12.02.2026 р. вх.№5801/Н-1600-26 про перерахунок пенсії з 01.07.2025 р. на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.01.2026 р. №ФП66854/1318 про розмір грошового забезпечення станом на 18.06.2025 з прийняттям відповідного рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 по справі № 440/3110/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін