Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №480/6756/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 р. Справа № 480/6756/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 року (ухвалене суддею Кунець О.М.) в справі № 480/6756/25

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства цифрової трансформації України

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнути моральну шкоду,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства цифрової трансформації України, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Міністерства цифрової трансформації України щодо ненадання можливості доступу до “Дії” особам, які відмовились від ІПН з релігійних переконань; зобов`язати Міністерство цифрової трансформації України забезпечити альтернативний механізм реєстрації та ідентифікації у застосунку “Дія” без використання ІПН (на підставі паспорта з відміткою або іншого документа); стягнути фактичні збитки завдані Міністерством цифрової трансформації України у розмірі 50 тисяч гривень через не отримання Державних виплат; стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 20 мільйонів гривень, завдану порушенням права на доступ до Державних послуг, враховуючи суттєві отягчачі обставини.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 р. відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Цивільного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач зазначає, що відмовившись від отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків (ІПН), у зв`язку з релігійними переконаннями, втратив можливість доступу до державних послуг у застосунку "Дія", що, як наслідок привело до порушення прав та нанесення моральної шкоди.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 відмовився від отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків (ІПН), у зв`язку з релігійними переконаннями, і, як наслідок, втратив можливість доступу до державних послуг у застосунку "Дія".

Позивач звернувся до Міністерства цифрової трансформації із заявою про забезпечення альтернативного механізму реєстрації та ідентифікації у застосунку "Дія" без використання ІПН.

Відповідач, розглядаючи звернення, листом від 10.10.2025 р. №1/11-3-Р-1859/1-25-1002-2025 зазначив, що ідентифікація користувачів через мобільний додаток Порталу Дія (Дія) відбувається за допомогою використання системи BankID Національного банку України та NFC - за наявності біометричного документу, що посвідчує особу з обов`язковим доданням PIN-коду для входу до мобільного додатку Порталу Дія (Дія).

У разі відсутності РНОКПП, можливість авторизації у мобільному додатка Порталу Дія (Дія) відсутня.

Одночасно інформує, що в разі внесення змін до актів законодавства стосовно розширення функціональних можливостей Порталу Дія будуть вжиті відповідні організаційно-технічні заходи в частині доопрацювання запропонованих функціональних можливостей у відповідності до вимог встановлених чинним законодавством.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача про ненадання можливості доступу до “Дії” особам, які відмовились від ІПН з релігійних переконань, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1.1 Статуту Державного підприємства “Дія” (далі - ДП “Дія”), затвердженого наказом Міністерства цифрової трансформації України від 03.12.2019 № 14 (у редакції наказу Міністерства цифрової трансформації України від 19.10.2022 р. № 107, в подальшому - Статут), підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства цифрової трансформації України.

Згідно з пп. 1 п. 2.2 Статуту, предметом діяльності підприємства є, зокрема, створення, розробка, підтримка, адміністрування, забезпечення функціонування, супроводження, модернізація, удосконалення та технічне супроводження електронних інформаційних ресурсів (реєстрів, автоматизованих інформаційних систем, баз даних), програмно-інформаційних комплексів та інших інформаційних систем, держателем (розпорядником) яких є Міністерство цифрової трансформації України та інші органи державної влади відповідно до законодавства.

Мету, основні завдання, функціональні можливості та суб`єктів Порталу Дія, зміст розміщеної на ньому інформації та порядок її внесення, порядок ведення Реєстру адміністративних послуг, а також інші питання функціонування Порталу Дія визначає Положення про Єдиний державний веб-портал електронних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 р. № 1137 (в подальшому - Положення).

Відповідно до п. 14 Положення, Портал Дія - організована сукупність інформаційно-комунікаційних, інформаційних систем, які діють як єдине ціле та у взаємодії з іншими інформаційними та інформаційно-комунікаційними системами. Портал Дія організаційно-технічно складається, зокрема, з мобільного додатка Порталу Дія, освітнього мобільного додатка “Мрія”, Реєстру адміністративних послуг, електронного кабінету користувача, мобільних додатків, інформаційних систем, підсистеми перевірки даних, інших складових.

Згідно з п. 2 Положення, до суб`єктів Порталу Дія належать: користувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка після проходження ідентифікації та автентифікації в порядку, встановленому цим Положенням, використовує засоби Порталу Дія відповідно до їх функціонального призначення; технічний адміністратор - державне підприємство “Дія”, що належить до сфери управління Мінцифри.

Відповідно до п. 8 Положення, користувач використовує Портал Дія для отримання електронних публічних послуг, інформації, розгляду заяв (звернень, запитів) та адміністративних справ, проходження опитування, доступу до благодійної (волонтерської) діяльності, перегляду теле- і радіопрограм та/або теле- і радіопередач, отримання інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, інших інформаційно-комунікаційних систем, єдиних інформаційних систем та систем електронного документообігу. Пунктом 11 Положення передбачено, що технічний адміністратор ДП “Дія” здійснює створення, модернізацію, розвиток, адміністрування та забезпечення функціонування Порталу Дія.

Портал Дія виконує такі основні завдання, як забезпечення через електронний кабінет користувача доступу до інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, інших інформаційно-комунікаційних систем (пп. 4 п. 5 Положення).

Відповідно до п.п. 1, 11 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги”: автентифікація електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних; електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи.

Згідно з ст. 1 Закону України “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах”, користувач інформації в системі фізична або юридична особа, яка в установленому законодавством порядку отримала право доступу до інформації в системі.

Пунктом 6 Положення визначені функціональні можливості Порталу Дія, в тому числі: електронна ідентифікація та автептифікація користувачів, зокрема з використанням інтегрованої системи електронної ідентифікації, електронних підписів та печаток, що базуються на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису/печатки, та/або інших засобів ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу; електронна ідентифікація та автептифікація користувачів із використанням механізмів, передбачених для безконтактних електронних носіїв, імплантованих до паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, посвідки на постійне проживання чи посвідки на тимчасове проживання відповідно до рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що наразі ідентифікація користувачів через мобільний додаток Порталу Дія (Дія) відбувається за допомогою використання системи ВаnkID Національного банку України та NFC - за наявності біометричного документу, що посвідчує особу з обов`язковим доданням РІN-коду для входу до мобільного додатку Порталу Дія (Дія). У разі відсутності РНОКПП, можливість авторизації у мобільному додатку Порталу Дія відсутня.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що обов`язковість наявності реєстраційного номера облікової картки платника податків у отримувача, визначена актами Кабінету Міністрів України якими запроваджувались такі виплати, зокрема Порядком надання допомоги в рамках Програми “єПідтримка”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2021 р. № 1272 (в редакції, що діяла до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2022 р. № 199).

Мінцифри, реалізуючи визначені законодавством повноваження власника (держателя) Порталу Дія діє на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені нормами чинного законодавства, а відтак, у разі внесення змін до актів законодавства стосовно розширення функціональних можливостей Порталу Дія будуть вжиті відповідні організаційно-технічні заходи в частині доопрацювання запропонованих функціональних можливостей у відповідності до вимог встановлених чинним законодавством.

Посилання позивача на те, що відсутність доступу до застосунку "ДІЯ" позбавляє його можливості отримувати допомогу та виплати від держави та Західних партнерів, а також інших соціальних послуг, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим з наступних підстав.

Згідно з приписів ст. 9 Закону України “Про адміністративні послуги”, адміністративні послуги надаються суб`єктами надання адміністративних послуг безпосередньо або через центри надання адміністративних послуг.

Адміністративні послуги в електронній формі надаються з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних органів та органів місцевого самоврядування.

Заява на отримання адміністративної послуги подається в порядку, встановленому Законом України “Про адміністративну процедуру”.

Центри надання адміністративних послуг та суб`єкт надання адміністративних послуг у випадках, передбачених законодавством, а також на вимогу суб`єкта звернення забезпечують складання заяви в електронній формі, її друкування та надання суб`єкту звернення для перевірки та підписання.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що Портал Дія та мобільний додаток Порталу Дія не є єдиним способом для отримання публічних (електронних публічних) послуг, такі послуги можуть також надаватись через центри надання адміністративних послуг, з використанням інформаційно-комунікаційних систем суб`єктів надання послуг, а також за заявою поданою в паперовій формі. Отже, позивач може отримувати адміністративні та соціальні послуги офлайн безпосередньо, звернувшись до Центру надання адміністративних послуг.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправним бездіяльність Міністерства цифрової трансформації України щодо ненадання можливості доступу до “Дії” особам, які відмовились від ІПН з релігійних переконань та зобов`язання Міністерство цифрової трансформації України забезпечити альтернативний механізм реєстрації та ідентифікації у застосунку “Дія” без використання ІПН (на підставі паспорта з відміткою або іншого документа).

Так саме не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення фактичних збитків завданих Міністерством цифрової трансформації України у розмірі 50 тисяч гривень через не отримання Державних виплат.

Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були неодноразово сформульовані Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.04.2019 р. в справі № 464/3789/17. Зокрема, в цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження це емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Таким чином для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов`язковою умовою для відшкодування завданої шкоди. При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до 1173 ЦК України вина органу державної влади як обов`язкова підстава відповідальності виключається.

Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди спірними в цій справі діями Міністерства цифрової трансформації України щодо ненадання можливості доступу до “Дії” особам, які відмовились від ІПН з релігійних переконань, а також наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача.

Оскільки суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Міністерства цифрової трансформації України щодо ненадання можливості доступу до “Дії” особам, які відмовились від ІПН з релігійних переконань та зобов`язання Міністерство цифрової трансформації України забезпечити альтернативний механізм реєстрації та ідентифікації у застосунку “Дія” без використання ІПН (на підставі паспорта з відміткою або іншого документа), а позивач, в свою чергу, не довів наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, тому позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди також не підлягає задоволенню.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 по справі № 480/6756/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич