Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №520/4430/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 р. Справа № 520/4430/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 року (ухвалене суддею Садовою М.І.) в справі № 520/4430/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у якому просив суд: визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 1123 від 10.10.2025 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити переведення ОСОБА_1 03.10.2025 р. з пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 р. №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 р. №3732-XII “Про державну службу” і розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 10.12.2015 р. № 889-VIII “Про державну службу” і здійснити перерахунок пенсії з урахуванням довідки від 03.10.2025 р. № 05-26-01/259 про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) (додаток 1) і довідки від 03.10.2025 р. № 05-26-01/258 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (додаток 2), що видані Департаментом охорони здоров`я Харківської обласної державної (військової) адміністрації.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 10.10.2025 р. №1123; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.10.2025 р. про перехід на пенсію за іншим законом, з урахуванням висновків суду; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про державну службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що рішенням від 10.10.2025 р. № 1123 позивачі відмовлено у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, у зв`язку з тим, що їй вже була призначена пенсія за зазначеним законом та зроблено перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, як більш доцільний, оскільки розмір пенсії обчисленої відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” є більшим ніж розмір пенсії за Законом України “Про державну службу”, тому переведення є недоцільним, вважає, що розмір пенсії зменшиться. Крім того, вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій стосовно не призначення пенсії позивачці. Оскільки призначення та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області уповноважене лише на розгляд конкретної заяви позивачки на прийняття відповідного рішення у відповідності до п. 4.2 Порядку № 22-1, на підставі чого, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не наділене повноваженнями щодо призначення/перерахунку пенсії, оскільки позивачка за місцем проживання (реєстрації) відноситься до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Позивачка подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області. З 18.06.2018 р. позивачці призначена пенсія за нормами Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу». З 07.09.2020 р. на підставі заяви ОСОБА_1 від 07.09.2020 р. проведено перехід на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

03.10.2025 р. ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про переведення її на пенсію за віком у відповідності до п. 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015 р. №889-VIII «Про державну службу» і надала відповідно до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 р. № 622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», довідку від 03.10.2025 р. № 05-26-01/259 про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) (додаток 1) і довідку від 03.10.2025 р. № 05-26-01/258 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (додаток 2), виданих Департаментом охорони здоров`я Харківської обласної державної (військової) адміністрації. До заяви від 03.10.2025 р. також додані інші документи, перелік яких зазначено в розписці-повідомленні від 03.10.2025 р.

За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та 10.10.2025 р. прийнято рішення №1123, яким відмовлено позивачці в переведенні на пенсію державного службовця. Рішення обґрунтовано тим, що в переведенні на пенсію державного службовця за матеріалами пенсійної справи є недоцільним. Обчислення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» на підставі довідок від 03.10.2025 р. № 05-26-01/258 та від 03.10.2025 р. № 05-26-01/259 ОСОБА_1 як особі, якій вже призначалась пенсія за спеціальним законом, не передбачено діючим законодавством.

Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 1123 від 10.10.2025 р., позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 10.10.2025 р. №1123, тому належним способом захисту прав позивачки є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.10.2025 р. про перехід на пенсію за іншим законом, з урахуванням висновків суду.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ст. 9 Закону №1058-ІV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з ст. 10 Закону №1058-ІV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

10.12.2015 р. прийнято Закон України "Про державну службу" № 889-VIII, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням. Закон України "Про державну службу" № 889-VIII набув чинності 01.05.2016 р., а положення Закону № 3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII).

Відповідно до п. 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з п. 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Зі змісту рішення пенсійного органу встановлено, що підставою для відмови у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" став підставою для висновку про недоцільність переведення на такий вид пенсії. Натомість відповідач обґрунтовує відмову ти, що оскільки позивачка вже отримувала пенсію у відповідності до Закону України «Про державну службу», тому законодавством не передбачено призначення пенсії декілька разів на підставі одного закону, а саме Закону України «Про державну службу».

Між тим суд апеляційної інстанції зазначає, що приписами ч. 1 ст. 10 Закону №1058-IV визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Отже, кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії.

Перерахунок пенсії, за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії, у зв`язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.

При цьому, предметом спору в цій справі є переведення позивачки з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV на інший вид - пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.

Вказані види пенсії відрізняються підставами їх призначення та механізмами визначення їх розміру, а наявність правових підстав для переведення позивачки на пенсію відповідно до Закону №3723-ХІІ пов`язана виключно з дотриманням вимог, визначених пунктами 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статті 37 Закону № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в даній справі пенсійним органом не надано оцінку усім цим підставам (загальному страховому стажу, віку позивачки, стажу державної служби позивача). Попри те, відповідач дійшов висновку про недоцільність переведення позивача на пенсію за віком державного службовця без дослідження наявності чи відсутності наведених умов.

Також відповідач не перевірив та не надав правової оцінки на підставі належних та допустимих доказів обставинам, з якими норми прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ пов`язують збереження в особи права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №3723-XII, оскільки таке право пов`язане з наявністю в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців і доцільність застосування долучених довідок.

Крім того, при зверненні із заявою до пенсійного органу ОСОБА_1 надала довідки Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної (військової) адміністрації від 03.10.2025 р. № 05-26-01/259 про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) (додаток 1) та від 03.10.2025 р. № 05-26-01/258 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (додаток 2), які за формою та змістом відповідають вимогам форм довідок, передбачених Порядком №622, підписані уповноваженими особами та містять гербову печатку. Жодних заперечень щодо форми, підстав видачі, періодів, за який вказана заробітна плата для призначення пенсії тощо, відповідачем не наведено, лише в спірному рішенні вказано, що обчислення пенсії позивачці згідно з Законом України "Про державну службу" на підставі вищезазначених довідок не передбачено діючим законодавством.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 1123 від 10.10.2025 р. про відмову в переведенні позивачку на пенсії за віком відповідно до Закону №3723-XII з підстави, що за вказаним законом їй вже призначалась пенсія та наявність недоцільності її призначення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів апеляційної скарги про невірне визначення судом належного органу, на який покладено зобов`язання із застосуванням принципу екстериторіальності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, із заявою про переведення її з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», яка за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорозькій області.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. №22-1 (в подальшому - Порядок №22-1) визначено що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. (абз.14 п. 4.2).

Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що за загальним правилом відповідачем у справі має бути саме той суб`єкт владних повноважень, який прийняв рішення, вчинив дії чи допустив бездіяльність, які є предметом судової перевірки.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що з урахуванням принципу екстериторіальності, переведення на інший від пенсії у випадку скасування судом рішення про відмову в її переведення має здійснюватися саме тим територіальним органом Пенсійного фонду України, якого було уповноважено розглядати подану особою заяву вперше.

Судом першої інстанції скасовано рішення пенсійного органу про відмову в переведенні на інший від пенсії та покладено на відповідача обов`язок повторно розглянути заяву, з урахуванням висновків суду у цій справі. Обов`язок здійснити виплату пенсії на відповідача не покладено.

До компетенції ж органу, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи (у спірному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області) належить здійснення виплати пенсії після її переведення на інший вид пенсії органом, який розглядає відповідну заяву.

Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1, належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорозькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про переведення на інший вид пенсії та прийняв рішення про відмову.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорозькій області розглянуло заяву позивачки та прийнято рішення про відмову в переведені на інший вид пенсії, яке за наслідками судового розгляду скасовано, тому саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорозькій області має здійснити повторний розгляд заяви позивачки з урахуванням висновків суду.

Крім того, судовим рішенням не покладено на відповідача обов`язку здійснити виплату пенсії після переведення на пенсію за іншим законом, а лише зобов`язано повторно розглянути заяву позивачки. Таким чином, суд апеляційної інстанції не приймає довід апеляційної скарги, що при вирішенні питання зобов`язального характеру обрано неналежного відповідача.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 10.10.2025 р. №1123 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.10.2025 р. про перехід на пенсію за іншим законом, з урахуванням висновків суду.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 по справі № 520/4430/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич