Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №520/32506/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 р. Справа № 520/32506/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 19.02.26 у справі № 520/32506/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі – відповідач), в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 при звільненні 17.09.2025 грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2022-2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 56 діб);

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2022-2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 56 діб).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 у справі № 520/32506/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 при звільненні 17.09.2025 грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2022-2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 56 діб).

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2022-2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 56 діб).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією, тому відповідач вважає, що ці вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню, адже нормами чинного законодавства передбачена лише основна та додаткова щорічні відпустки, які підлягають поділу на частини та грошовій компенсації. Виплату грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток стаття 83 КЗпП України та стаття 24 Закону України «Про відпустки» ст. 92 Закону України № 580-VIII не передбачають. Невикористана позивачем у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься, а право на неї працівник може реалізувати тільки протягом календарного року за погодженням з роботодавцем. Отже, посадові особи ГУНП в Харківській області діяли в межах чинного законодавства України, їх дії не є протиправними, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу в Національній поліції України на посаді поліцейського взводу № 1 роти № 3 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) ГУ НП в Харківській області.

Позивачу 13.01.2017 надано статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Наказом Головного управління Національної поліцїї в Харківській області № 534 о/с від 16.09.2025 старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського взводу № 1 роти № 3 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) ГУ НП в Харківській області звільнено з 17.09.2025 зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).

Відповідачем, на думку позивача, не нараховано та не виплачено позивачу при звільненні 17.09.2025 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2022 — 2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 56 діб).

Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 при звільненні 17.09.2025 грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2022-2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 56 діб).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, з огляду на таке.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, законом не виключаються випадки, коли військовослужбовцем відпустка не буде використана протягом календарного року та не передбачено позбавлення права на відпустку, яке військовослужбовець отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право використати право на відпустку за попередній рік.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Аналогічна правова норма міститься у частині першої статті 24 Закону України "Про відпустки", якою встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація, зокрема, за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та «Про оборону України».

За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовці набувають за період проходження ними військової служби.

З урахуванням наведених правових норм, суд зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Отже, позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій, а відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити таку компенсацію.

Як установлено судом, компенсація за додаткову відпустку за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки відповідачем на користь позивача не проводилася, доказів зворотнього відповідачем не надано.

Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану частину додаткової відпустки за 2022 - 2025 роки.

Доказів нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані частини основних та додаткових відпусток за спірні періоди матеріали справи не містять.

Разом з тим згідно з пунктами 3-4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, або про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

З огляду на зазначене, враховуючи можливість суду вийти за межі позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 при звільненні 17.09.2025 грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2022-2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 56 діб) та зобов`язання Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно з п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2022-2025 роки в кількості 14 діб за кожен рік (всього 56 діб).

Доводи апеляційної скарги з зазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду відповідача з правовою оцінкою обставин справи, установлених у процесі її розгляду.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 у справі № 520/32506/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц