Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №369/11964/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року м. Київ

Справа № 369/11964/24

Провадження № 22-ц/824/7715/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Несміян Ольгою Володимирівною, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 04219-02/2023 від 15.02.2023 року в розмірі 17 837,01 гривень, з яких: 5 700,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 12 137,01 гривень - сума заборгованості за відсотками.

Позов мотивований тим, що 15 лютого 2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 04219-02/2023 від 15 лютого 2023 року.

01 червня 2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» укладено Договір факторингу № 1062023, у відповідності до умов якого ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» приймає належні ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» права вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

27 грудня 2023 року ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено договір факторингу № 27122023-1 у відповідності до умов якого ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 27122023-1 від 27 грудня 2023 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 17 837,01 грн, з яких: 5 700 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 12 137,01 грн - сума заборгованості за відсотками.

Тому позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 837,01 грн, а також судові витрати у справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 липня 2024 року прийнято справу до свого провадження, розгляд справи слід проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

РішеннямКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 30 грудня 2025 року позов ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором № 04219-02/2023 від 15.02.2023 року в сумі 17 837,01 (сімнадцять тисяч вісімсот тридцять сім гривень) 01 коп.: з яких: 5 700,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 12 137,01 гривень - сума заборгованості за відсотками, та суму сплаченого судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази є належними, допустимими та достатніми для підтвердження надання/перерахування коштів позичальнику та обґрунтування розміру заборгованості відповідача за Кредитним договором, отже позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» є законними та обґрунтованими.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Несміян О.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у матеріалах справи відсутні докази отримання коштів від позивача на рахунок відповідача.

Також вказує, що відповідача не було повідомлено про зміну кредитора та укладання договору факторингу між первісним кредитором та фактором.

06 лютого 2026 року листом Київського апеляційного суду витребувано матеріали справи № 369/11964/24 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Несміян О.В., на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 грудня 2025 року у справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 червня 2026 року справу призначено до розгляду.

23 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «ФК «ЄАПБ» адвоката Ясницької Н.О. в якому вона просила рішення суду першої інстанції залишити без змін а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Згідно з частиною тринадцятою ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено у, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Встановлено, шо 15.02.2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 04219-02/2023 від 15.02.2023 року.

01.06.2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» укладено Договір факторингу № 1062023, у відповідності до умов якого ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» приймає належні ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» права вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

27.12.2023 року ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено договір факторингу № 27122023-1 у відповідності до умов якого ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 27122023-1 від 27.12.2023 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 17 837,01 грн, з яких: 5 700 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 12 137,01 грн - сума заборгованості за відсотками

Згідно п.1.1 Договору факторингу, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Згідно п. 1.2. Договору факторингу, Сторони погодили, що перехід від Клієнта до Фактора Права Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.

Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за: кредитним договором № 04219-02/2023 від 15.02.2023 року в розмірі 17 837,01 гривень, з яких: 5 700,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 12 137,01 гривень - сума заборгованості за відсотками.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 лютого 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 04219-02/2023.

Кредитний договір укладено в електронній формі, шляхом приєднання відповідача до запропонованих кредитодавцем умов та підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа, кредитодавець, зобов`язується надати грошові кошти, кредит, позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладення договорів в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором є даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір.

За змістом статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття другою стороною, а електронний договір, підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Таким чином, сам по собі електронний формат укладення кредитного договору не свідчить про його недійсність чи неукладеність. Навпаки, за умови дотримання порядку ідентифікації особи та підтвердження акцепту одноразовим ідентифікатором такий договір є належною правовою підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів факту укладення договору та надання відповідачу кредитних коштів, є необґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні кредитного договору відповідачем було зазначено персональні дані, номер телефону, реквізити платіжної картки та інші відомості, необхідні для оформлення кредиту. Кредитний договір було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що свідчить про прийняття відповідачем умов договору.

Відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що його персональні дані, номер телефону, платіжна картка чи одноразовий ідентифікатор були використані іншою особою без його волі. Також матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до правоохоронних органів із заявами про шахрайські дії, незаконне використання його персональних даних або несанкціоноване укладення кредитного договору від його імені.

Колегія суддів враховує, що заперечення відповідача щодо факту отримання кредитних коштів повинні ґрунтуватися не лише на формальному несприйнятті доказів позивача, а й на поданні власних належних доказів на підтвердження таких заперечень. Водночас відповідач як власник банківського рахунку та користувач платіжної картки не був позбавлений можливості надати банківську інформацію, виписку з рахунку або інші докази, які б підтверджували, що кошти на його користь не зараховувалися або що платіжна картка, зазначена під час укладення договору, йому не належала.

При цьому суд першої інстанції не переклав на відповідача обов`язок доказування обставин, які мав довести позивач, а лише оцінив усі надані сторонами докази у сукупності та дійшов висновку про більшу вірогідність доводів позивача щодо укладення договору, надання кредитних коштів та наявності заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про застосування судом першої інстанції так званої «презумпції боргу» є безпідставними, оскільки рішення суду першої інстанції ґрунтується не лише на тому, що відповідач не спростував позов, а на сукупності поданих позивачем доказів: кредитному договорі, паспорті споживчого кредиту, розрахунку заборгованості, договорах факторингу, реєстрах боржників та інших матеріалах кредитної справи.

Посилання апелянта на те, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, саме по собі не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується, що розрахунок заборгованості, складений кредитором або новим кредитором, не може автоматично підтверджувати наявність боргу у разі відсутності інших доказів. Разом з тим у цій справі розрахунок заборгованості оцінювався судом не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами, які підтверджують виникнення, зміст та розмір зобов`язання.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що позов ґрунтується виключно на розрахунку заборгованості, не відповідають матеріалам справи.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що єдиним належним доказом перерахування кредитних коштів може бути виключно банківська виписка з рахунку відповідача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що доказування факту надання кредитних коштів у правовідносинах, пов`язаних з укладенням електронних кредитних договорів та перерахуванням коштів із використанням платіжних сервісів, може здійснюватися різними належними та допустимими доказами. До таких доказів можуть належати не лише банківські виписки, а й інформаційні довідки платіжних сервісів, дані кредитодавця про транзакцію, документи щодо прив`язки платіжної картки до заявки позичальника, електронний договір, паспорт кредиту та інші документи, які у сукупності дозволяють встановити факт надання кредиту.

Тому відсутність саме банківської виписки, за наявності інших доказів, не є безумовною підставою для відмови у позові.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув клопотання позивача про витребування доказів без урахування позиції відповідача, не свідчать про істотне порушення норм процесуального права.

Справу було розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Такий порядок розгляду справи передбачає вирішення процесуальних питань судом на підставі наявних у справі письмових матеріалів. Сам по собі розгляд клопотання про витребування доказів без проведення судового засідання та без усного заслуховування сторін не є порушенням принципу змагальності, якщо учасники справи мали можливість подавати письмові пояснення, заяви, клопотання та заперечення.

Апелянт не довів, яким саме чином розгляд такого клопотання вплинув на правильність вирішення справи по суті, а також не навів обставин, які б свідчили, що внаслідок цього він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність переходу права вимоги до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

Згідно зі статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона, фактор, передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи, боржника.

Матеріали справи містять докази відступлення права вимоги за кредитним договором № 04219-02/2023, зокрема договори факторингу та реєстри боржників, відповідно до яких право грошової вимоги до ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

Доводи апеляційної скарги про те, що у договорі факторингу зазначено ТОВ «Інвеструм Груп», тоді як попередньо право вимоги переходило до ТОВ «ФК «Інвеструм», не спростовують факту переходу права вимоги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Інвеструм Груп» є найменуванням юридичної особи, яка раніше діяла під назвою ТОВ «ФК «Інвеструм». Зміна найменування юридичної особи не є припиненням такої особи та не потребує укладення окремого договору про передачу прав між тією самою юридичною особою під попереднім і новим найменуванням.

Посилання апелянта на відсутність доказів повідомлення боржника про заміну кредитора також не є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не впливає на дійсність відступлення права вимоги, а може мати значення лише для визначення ризику виконання боржником зобов`язання первісному кредитору.

При цьому відповідач не надав доказів того, що після укладення договорів факторингу він виконав зобов`язання первісному кредитору або іншій особі, яка не мала права вимоги, у зв`язку з відсутністю повідомлення про заміну кредитора. Відтак посилання на статті 516-518 ЦК України не спростовують права позивача звернутися до суду за захистом набутого права вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір містить істотні умови, зокрема суму кредиту, строк кредитування, розмір процентів, порядок повернення кредиту та порядок виконання зобов`язань.

Відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що його персональні дані, номер телефону, платіжна картка чи одноразовий ідентифікатор були використані іншою особою без його волі. Також матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до правоохоронних органів із заявами про шахрайські дії, незаконне використання його персональних даних або несанкціоноване укладення кредитного договору від його імені.

Водночас колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача заборгованість у розмірі 17 837,01 грн, оскільки заявлений позивачем розрахунок заборгованості не дає можливості перевірити правильність нарахування саме такої суми відповідно до умов кредитного договору.

Зокрема, розрахунок заборгованості, поданий позивачем, не містить належного поденного або поетапного обчислення боргу, не дає можливості встановити, з яких саме складових сформована заявлена до стягнення сума 17 837,01 грн, за який період здійснено нарахування процентів, чи відповідає таке нарахування строку кредитування, передбаченому договором, та чи не включає заявлена сума платежі, які не підтверджені умовами договору або належними доказами.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов у повному обсязі, не перевірив правильність заявленого розрахунку, не перевірив заявлену до стягнення суму з умовами кредитного договору, строком кредитування та розміром процентної ставки, а фактично виходив із того, що відповідач не спростував заявлений позивачем розмір боргу.

Однак відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Саме на позивача покладається обов`язок довести не лише факт виникнення зобов`язання, а й розмір заборгованості, яка заявлена до стягнення.

Розрахунок заборгованості, складений позивачем в односторонньому порядку, сам по собі не може бути безумовною підставою для стягнення боргу в повному заявленому розмірі, якщо з такого розрахунку неможливо перевірити правильність нарахування відповідно до умов договору.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність підстав для повної відмови у задоволенні позову.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 04219-02/2023 було укладено, його умови містять відомості про суму кредиту 5 700,00 грн, строк кредитування 25 днів, розмір процентної ставки 726,35 % річних, що відповідає 1,99 % на добу.

Дійсно, відповідно до п. 4.3 у разі якщо є клієнт не повернув в строк ккредит, зазначений в п. 1.2 цього Договоро та або в додатках до цього договору, проценти передюачені п. 2.3 цього договору продовжубть нараховуватись за кожний день користування кредитними коштами, алк в будь-якому випадку не більше 180 дгів каледарних днів,Ю починаюси з першого дгня прострочення виконання умов жоговору.

У постанові від 30 червня 2021 року у справі № 183/2390/18 (провадження № 61-5123св19) Верховний Суд зазначив, що «підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

Від розуміння сторонами умов кредитного договору щодо строку кредитування, згідно з яким позичальник здійснює погашення заборгованості за кредитним договором, залежить з`ясування обставин, у якому розмірі існує у позичальника заборгованість за кредитним договором. Тож у предмет доказування входить з`ясування цих обставин.

Від встановлення обставин, чи відповідає строк кредитування такому що зазначає Кредитодавець, чи такому, на який посилається суд першої інстанції, залежить, чи існують підстави для стягнення заборгованості за відповідний строк кредитування, у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору.

За таких обставин підлягають тлумаченню відповідні умови договору щодо застосовуваного сторонами певного строку кредитування під час погашення заборгованості за кредитним договором.

У той же час, тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.

У постанові від 03 березня 2021 року у справі № 522/799/16 (провадження № 61-2887св20) Верховний Суд зазначив, що метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі. Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв`язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов. Саме тому при тлумаченні правочину суди першої та апеляційної інстанцій насамперед повинні брати до уваги однакове для усього змісту правочину буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, вжитих у правочині.

Верховний Суд у своїй постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/13820/16-ц (провадження № 61-4858св23) висловив наступні висновки:

«Щодо визначення правил тлумачення правочину, то відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення».

Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, зробленим у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 695/2077/21 (провадження № 61-10040св22).

Отже, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина саме за правилами, передбаченими статтею 213 ЦК України.

Потрібно враховувати, що передусім тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, що містяться у статті 213 ЦК України. Виключно у разі неможливості визначити справжній зміст відповідної умови договору за допомогою зазначених рівнів тлумачення, може використовуватися спосіб тлумачення за принципом contra proferentem. Тобто тільки у разі неможливості тлумачення правочину на перших рівнях потрібно керуватися вищезазначеним правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Відповідно до зазначеного правового висновку у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Як вже зазначалось, на першому рівні тлумачення спочатку аналізується текст умови: якщо слова мають чіткий зміст або усталений технічний смисл, саме він береться до уваги.

Згідно ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (Провадження № 12-16гс22) підкреслила, що установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Апеляційний суд наголошує, що у вказаній справі доцільно застосувати принцип contra proferentem, оскільки договором чітко встановлено строк кредитування та дата його повернення, отже інші пункти які сеперечать вказаному є подвійним тртактуванням договору та є недопустимими.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Однак, у цій справі, таких позовних вимог не заявлено, а тому колегія суддів зазначає, що у позивача відсутнє право вимоги на стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками поза межами дії строку кредитного договору.

Тому, враховуючи встановлені обставини укладення договору та умови такого договору, колегія суддів вважає за можливе визначити розмір заборгованості, який підтверджений матеріалами справи та відповідає погодженим сторонами умовам кредитування.

Розрахунок процентів за користування кредитом становить: 5 700,00 грн ? 1,99 % ? 25 днів = 2 835,75 грн.

Отже, загальний розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить: 5 700,00 грн тіло кредиту; 2 835,75 грн проценти за користування кредитом за 25 днів; усього: 8 535,75 грн.

Саме ця сума є обґрунтованою, підтвердженою умовами договору та такою, що може бути стягнута з відповідача.

В іншій частині позовні вимоги про стягнення заборгованості понад 8 535,75 грн не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки позивач не надав суду розрахунку, який би дозволяв перевірити правомірність нарахування боргу у розмірі 17 837,01 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що строк кредитування закінчився 11 березня 2023 року, не є підставою для повної відмови у позові.

Закінчення строку кредитування не припиняє невиконаного грошового зобов`язання позичальника щодо повернення отриманих коштів. Водночас така обставина має значення для визначення розміру процентів, які можуть бути стягнуті за умовами договору. Саме тому колегія суддів виходить із того, що проценти підлягають стягненню лише за погоджений сторонами строк кредитування 25 днів.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності дослідження доказів, перевірки правильності розрахунку та недопустимості доказування на припущеннях колегія суддів бере до уваги. Саме з огляду на ці висновки рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру заборгованості, оскільки заявлена позивачем сума 17 837,01 грн не підтверджена належним та перевіреним розрахунком відповідно до умов договору.

Водночас ці правові висновки не є підставою для повної відмови у позові, оскільки частина вимог позивача підтверджена умовами договору та матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також не можуть бути підставою для повної відмови у позові.

Суд апеляційної інстанції усуває недоліки мотивування та перевірки розрахунку шляхом зміни рішення суду першої інстанції, визначаючи до стягнення лише ту суму, яка підтверджена матеріалами справи та умовами кредитного договору.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вони частково спростовують висновки суду першої інстанції щодо розміру заборгованості, однак не спростовують самого факту виникнення між сторонами кредитних правовідносин, обов`язку відповідача повернути тіло кредиту та сплатити проценти за погоджений строк користування кредитом.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції неправильно визначив розмір заборгованості, яка підлягає стягненню, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 грудня 2025 року підлягає зміні в частині розміру стягнутої заборгованості.

У зв`язку зі зміною розміру задоволених позовних вимог судові витрати, понесені у суді першої інстанції, підлягають перерозподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 141 ЦПК України.

Ціна позову у цій справі становить 17 837,01 грн. З урахуванням установленого судом апеляційної інстанції розміру заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, а саме 8 535,75 грн, позовні вимоги підлягають задоволенню на 47,85 %.

Відповідно, судовий збір за подання позовної заяви, сплачений позивачем у розмірі 2 422,40 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог 2 422,40 грн ? 47,85 % = 1 159,22 грн.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 159,22 грн.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, оскільки рішення суду першої інстанції змінено шляхом зменшення розміру стягнутої заборгованості з 17 837,01 грн до 8 535,75 грн., отже, апеляційна скарга задоволена у частині 9 301,26 грн, що становить 52,15 % від оспорюваної суми.

За подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, тобто 2 422,40 грн ? 150 % = 3 633,60 грн.

З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги розмір судового збору за апеляційний перегляд, який припадає на задоволену частину апеляційної скарги, становить 3 633,60 грн ? 52,15 % = 1 894,77 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Несміян Ольгою Володимирівною - задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 грудня 2025 року змінити в частині розміру стягнутої заборгованості.

Зменшити розмір заборгованості, стягнутої із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 04219-02/2023 від 15 лютого 2023 року з 17 837,01 грн до 8 535,75 грн.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 грудня 2025 року скасувати в частині стягнення судових витрат та у вказаній частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 735,55 грн.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна