Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №373/3540/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року місто Київ

Справа № 373/3540/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13391/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Бушею Андрієм Володимировичем, на ухвалу Переяславського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2026 року відмову в задоволенні заяви про зміну предмета позову (постановлено у складі судді Опанасюка І.О.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ташанська сільська рада Бориспільського району Київської області про визнання права власності на земельні ділянки

ВСТАНОВИВ

У листопаді 2025 року позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просив визнати за ним право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 3223384600:05:001:0006, а за ОСОБА_2 - право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 з кадастровим номером 3223384600:05:009:0022.

На виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву, у якій виключив вимогу про визнання права власності за відповідачкою та просив визнати за ним право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 3223384600:05:001:0006.

Переяславський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 27 листопада 2025 року відкрив провадження у справі, а ухвалою від 29 січня 2026 року залучив Ташанську сільську раду Бориспільського району Київської області до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

05 травня 2026 року представник позивача - адвокат Буша А.В. подав заяву про зміну предмета позову, в якій, окрім раніше заявленої вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 3223384600:05:001:0006, просив також:

1) визнати незаконним та скасувати розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 20 січня 2016 року № 20 про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо виділення земельної ділянки в натурі;

2) визнати незаконним та скасувати розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 31 серпня 2016 року № 351 про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки у власність;

3) визнати незаконним та скасувати рішення Ташанської сільської ради від 06 вересня 2025 року № 1950 про затвердження ОСОБА_1 технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки.

Заяву мотивував тим, що виходячи зі схеми поділу земельних ділянок, земельна ділянка № НОМЕР_1 належала спадкодавцю позивача, а отже Розпорядження Переяслав - Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 31.08.2016 №351 та рішення Ташанської сільської ради від 06.09.2025 №1950 підлягають скасуванню, як незаконні, оскільки прийняті з порушенням порядку розпаювання земельних ділянок.

Переяславський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 28 травня 2026 року відмовив у задоволенні заяви про зміну предмета позову в цій справі.

Не погодившись із такою ухвалою, представник позивача - адвокат Буша А.В. 12 червня 2026 року через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою прийняти до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову та долучити її до матеріалів справи, передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду з урахуванням прийнятої заяви про зміну предмета позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково вважав подану заяву одночасною зміною предмета та підстав позову.

Зазначає, що первісні й уточнені вимоги ґрунтуються на одних і тих самих фактичних обставинах, а саме на тому, що під час виділення земельних часток (паїв) у натурі відповідачці або її правопопереднику було передано земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка мала бути виділена спадкодавцю позивача. Тому вимоги про скасування розпоряджень районної державної адміністрації та рішення сільської ради є лише додатковими способами захисту того самого порушеного права, а не новим позовом.

Посилається на те, що доповнення позову новими обставинами при збереженні первісної фактичної основи не є зміною підстав позову, а доповнення вимог новими способами захисту, які випливають із тих самих правовідносин, допускається відповідно до статті 49 ЦПК України.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на незалучення належних відповідачів, оскільки визначення складу відповідачів є правом позивача, тоді як установлення їх належності та надання правової оцінки обраним способам захисту здійснюється судом під час розгляду справи по суті. Заміна неналежного відповідача або залучення співвідповідача є процесуальним механізмом, який дозволяє виправити помилку у визначенні суб`єктного складу спору без припинення розгляду справи.

Вважає, що відмова у прийнятті уточнень до позову суд змушує його звертатися з новим позовом, створює ризик ухвалення суперечливих судових рішень, затягує відновлення порушеного права та суперечить принципам ефективного судового захисту і процесуальної економії.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки - адвокат Демків Б.М. просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Зазначає, що заявлені позивачем додаткові вимоги ґрунтуються на нових обставинах, стосуються законності рішень органу державної влади та органу місцевого самоврядування, які не є відповідачами у справі, а тому за своїм змістом становлять новий позов, а не зміну предмета первісного позову.

Київський апеляційний суд ухвалою від 18 червня 2026 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, а ухвалою від 27 липня 2026 року - призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 дійшов висновку, що, зважаючи на те що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка у свою чергу може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, на ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Такий же висновок щодо можливості оскарження ухвали про відмови у прийнятті до розгляду заяви про остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог, викладений у постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 757/19524/24.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає з огляду на таке.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про зміну предмета позову, суд першої інстанції виходив із того, що в заяві про зміну предмету позову змінились і позовні вимоги (предмет позову) та їх обґрунтування, з урахуванням прийняття рішень органами місцевого самоврядування (Переяслав - Хмельницькою РДА) і ставиться питання визнання незаконними та скасування розпорядження Переяслав - Хмельницької районної державної адміністрації Київської області та рішення Ташанської сільської ради, при цьому позов заявлено до ОСОБА_2 та ні Ташанська сільська рада, ні Переяславська районна державна адміністрація Київської області не є відповідачами у цій справі. Заяв про зміну (залучення) відповідачів в цивільній справі № 373/3540/25 представником позивача не заявлялось. Враховуючи вищевказане, суд вважає, що заява позивача про зміну предмету позову не відповідає вимогам ст.49 ЦПК України, оскільки позивач змінює не тільки предмет, але й підстави позову, при цьому в межах поданої заяви про зміну предмету позову ставиться питання законності рішень прийнятих органами місцевого самоврядування та їх скасування, без залучення до участі у справі зазначених органів. Отже, подану заяву про зміну предмету позову слід розглядати як новий позов з новими позовними вимогами, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Частиною третьою статті 49 ЦПК України передбачено право позивача до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України залучення співвідповідача або заміна неналежного відповідача здійснюється судом за клопотанням позивача.

Отже, суд не наділений повноваженнями за власною ініціативою змінювати визначений позивачем суб`єктний склад відповідачів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин (пункт 95).

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункти 81, 83, 84).

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18 зазначено, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зазначено, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (пункт 7.42).

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

У справі, яка переглядається, після уточнення первісного позову предметом розгляду залишилася одна вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 3223384600:05:001:0006.

Ця вимога була обґрунтована належністю позивачеві в порядку спадкування права на земельну частку (пай) та твердженням про те, що при виділенні земельних ділянок у натурі земельна ділянка № НОМЕР_1 , яка мала бути виділена спадкодавцю позивача, була передана іншій особі.

Натомість у заяві від 05 травня 2026 року позивач додатково просив перевірити законність трьох окремих актів: двох розпоряджень районної державної адміністрації 2016 року, прийнятих щодо ОСОБА_3 , та рішення Ташанської сільської ради 2025 року, прийнятого щодо самого позивача. Водночас для вирішення таких вимог суду належало б установити ряд інших обставин, зокрема компетенцію відповідних органів, дотримання ними процедури виділення земельних часток у натурі, наявність передбачених законом матеріалів розпаювання, підстави прийняття кожного з оспорюваних актів, їх зміст і правові наслідки для осіб, щодо яких ці акти були прийняті. Тобто у випадку прийняття такої заяви до розгляду мало б місце формування нових самостійних фактичних підстав для нових вимог про визнання незаконними та скасування актів органів державної влади і місцевого самоврядування, що явно виходить за межі первісних позовних вимог.

Та обставина, що всі вимоги в широкому розумінні пов`язані з розподілом земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства та спрямовані на отримання позивачем земельної ділянки № НОМЕР_1 , сама по собі не свідчить про тотожність їх предмета і підстав. Спільна кінцева мета судового захисту не усуває відмінностей між вимогою про визнання права власності до фізичної особи та вимогами про визнання незаконними й скасування індивідуальних актів інших суб`єктів.

Крім того, вимоги про скасування розпоряджень районної державної адміністрації та рішення сільської ради за своїм змістом безпосередньо спрямовані на оцінку правомірності дій органів, які ці акти прийняли, та можуть вплинути на права осіб, на користь яких вони видані.

Проте Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області або її правонаступник участі у справі не бере, а Ташанська сільська рада залучена лише як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а не як відповідач.

Процесуальний статус третьої особи не є тотожним статусу відповідача, до якого пред`явлено матеріально-правову вимогу, а тому розгляд вимоги про скасування рішення сільської ради за відсутності в неї статусу відповідача не забезпечував би належного здійснення нею прав сторони, проти якої заявлено позов.

Доводи апеляційної скарги про те, що встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, наведених висновків не спростовують.

Визначення відповідачів є правом позивача, тоді як суд під час розгляду справи перевіряє, чи пред`явлено вимогу до особи, яка повинна відповідати за нею. Водночас положення статті 51 ЦПК України прямо пов`язують залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача з відповідним клопотанням позивача.

Водночас такого клопотання ОСОБА_1 або його представник не заявляли.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду, у яких зазначено, що доповнення первісних обставин новими не завжди становить зміну підстав позову, не свідчать про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної ухвали, оскільки у цій справі нові обставини є самостійними підставами для оспорювання конкретних розпоряджень та рішення, законність яких не становила предмета первісного позову.

Колегія суддів зауважує, що відмова у прийнятті запропонованих змін не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися до суду з окремим позовом про визнання незаконними та скасування відповідних розпоряджень і рішення, визначивши належний склад відповідачів та виклавши обставини, на яких ґрунтуються такі вимоги, а тому оскаржувана ухвала не обмежує права позивача на доступ до суду.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив процесуальну природу поданої позивачем заяви та обґрунтовано встановив, що вона фактично містить новий позов - із новими матеріально-правовими вимогами, новими фактичними підставами та вимогами до інших осіб, які не мають у справі статусу відповідачів.

Доводи апеляційної скарги правильності цих висновків не спростовують та зводяться до власного тлумачення позивачем змісту поданої ним заяви і положень процесуального законодавства.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги колегія суддів не встановила.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Бушею Андрієм Володимировичем, - залишити без задоволення.

Ухвалу Переяславського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2026 року про відмову в задоволенні заяви про зміну предмета позову - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова