Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №760/36153/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року місто Київ

Справа № 760/36153/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12166/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2026 року (ухвалене у складі судді Сердюк Н.В.)

у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У 2025 році позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просив стягнути заборгованість за житлово-комунальні послуги, інфляційні втрати, три проценти річних і пеню у загальному розмірі 95 796,59 грн.

Позов обґрунтовано тим, що з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року позивач був виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року у зв`язку зі зміною законодавства є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, а за квартирою № 10 обліковувалася заборгованість.

Крім того, на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», позивач набув право вимоги щодо оплати послуг, спожитих до 01 травня 2018 року, а також пов`язаних із цією заборгованістю інфляційних втрат і трьох процентів річних. Посилаючись на неналежне виконання споживачем обов`язку з оплати послуг за вказаною адресою, позивач просив стягнути всю обліковану за особовим рахунком заборгованість із відповідачки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Солом`янський районний суд міста Києва рішенням від 22 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 лише 22 серпня 2024 року, тоді як основна частина заявленої заборгованості виникла до набуття нею права власності. Договір купівлі-продажу квартири не містить положень про переведення на покупця боргів попереднього власника за житлово-комунальні послуги, натомість його пунктом 10 продавець гарантував оплату комунальних та інших платежів з утримання квартири станом на момент передання ключів.

Також суд урахував, що у витягах із додатків до договору цесії боржником за послугами, спожитими до 01 травня 2018 року, зазначено ОСОБА_2 , а не відповідачку. Після набуття права власності ОСОБА_1 сплачувала надані їй послуги, що підтверджено квитанціями, тоді як позивач не подав первинних бухгалтерських документів, виписок за особовим рахунком після зміни власника або інших доказів наявності заборгованості саме у відповідачки.

Щодо заяви про застосування позовної давності суд зазначив, що позивач звернувся до суду в межах установленого законом строку, однак ця обставина не є підставою для задоволення позову за відсутності доказів виникнення спірного грошового зобов`язання у відповідачки.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись із таким рішенням, представник позивача - Романов Д.Ю. 18 травня 2026 року через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а також здійснити новий розподіл судових витрат.

Апеляційну скаргу обґрунтовує неповним з`ясуванням обставин справи, недоведеністю обставин, які суд визнав установленими, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що суд не надав належної оцінки договору № 602-18 про відступлення права вимоги, відповідно до якого позивач набув право вимоги щодо заборгованості за послуги за адресою спірної квартири. Вважає, що ідентифікація заборгованості за адресою об`єкта енергоспоживання та номером особового рахунку є достатньою для її стягнення з особи, яка набула право власності на квартиру.

Посилаючись на статтю 322 ЦК України та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» стверджує, що відповідачка з моменту набуття права власності стала споживачем послуг і зобов`язана нести витрати з утримання майна, зокрема оплачувати теплову енергію, гарячу воду, абонентське обслуговування та обслуговування вузлів комерційного обліку. Вважає, що суд безпідставно не визначив принаймні розмір заборгованості, нарахованої після 22 серпня 2024 року.

Вказує на неналежну оцінку розрахунку заборгованості, оскільки нарахування здійснювалися на конкретний об`єкт нерухомості, під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Зміна власника не спростовує факту надання послуг і наявності заборгованості за особовим рахунком.

Посилається на порушення принципів змагальності та диспозитивності, оскільки суд поклав на позивача надмірний тягар доказування і мав сприяти встановленню дійсного розміру боргу, зокрема витребувати додаткові пояснення чи документи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечення відповідачки по суті повторюють її позицію в суді першої інстанції, зокрема, що вона набула право власності на квартиру лише 22 серпня 2024 року, а борги за послуги, спожиті до цієї дати, є особистими зобов`язаннями попередніх власників та не перейшли до неї за договором купівлі-продажу. Після придбання квартири вона звернулася для переоформлення особового рахунку та своєчасно сплачувала за фактично спожиті послуги, що підтверджується квитанціями.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд першої інстанції встановив, що з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року КП «Київтеплоенерго» було виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

На виконання вимог законодавства КП «Київтеплоенерго» на підставі типового договору підготувало та опублікувало договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), а типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води оприлюднило на своєму вебсайті.

Будинок АДРЕСА_1 під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання.

11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило позивачу право вимоги до споживачів щодо виконання грошових зобов`язань з оплати послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання, спожитих до 01 травня 2018 року. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів і сум основного боргу визначено в додатках № 1 та № 2 до договору.

Відповідно до витягу з додатка № 1 до договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за послуги з централізованого опалення у сумі 16 217,73 грн за адресою: АДРЕСА_4 , щодо ОСОБА_2 за особовим рахунком № НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з додатка № 2 до договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за послуги з централізованого гарячого водопостачання у сумі 6 869,04 грн за тією самою адресою щодо ОСОБА_2 за особовим рахунком № НОМЕР_1 .

Згідно з розрахунком позивача загальна сума заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені становить 95 796,59 грн і складається із: заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення - 16 217,73 грн, інфляційних втрат - 2 789,45 грн і трьох процентів річних - 810,44 грн; заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання - 6 869,04 грн, інфляційних втрат - 1 181,47 грн і трьох процентів річних - 343,26 грн; заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення - 13 859,10 грн, інфляційних втрат - 2 369,91 грн і трьох процентів річних - 623,09 грн; заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води - 13 675,23 грн, інфляційних втрат - 2 352,14 грн і трьох процентів річних - 683,39 грн; заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії - 12 986,28 грн, інфляційних втрат - 2 217,06 грн, трьох процентів річних - 637,32 грн і пені - 775,41 грн; заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води - 12 315,09 грн, інфляційних втрат - 2 085,49 грн, трьох процентів річних - 599,87 грн і пені - 729,84 грн; плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії - 931,98 грн, плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води - 460,50 грн та плати за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення - 283,50 грн.

ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 22 серпня 2024 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 9339. За цією адресою відповідачка зареєстрована з 17 вересня 2024 року.

Договір купівлі-продажу не містить умови про переведення на відповідачку боргів попереднього власника за житлово-комунальні послуги. Водночас пунктом 10 договору продавець гарантував оплату комунальних послуг та інших платежів з утримання квартири станом на момент передання ключів.

Після набуття права власності відповідачка звернулася до позивача для переоформлення особового рахунку та здійснювала оплату поточних житлово-комунальних послуг. На підтвердження цього вона подала квитанції, а позивач не надав доказів, які б спростовували повне виконання нею поточних зобов`язань або підтверджували конкретну суму боргу, що виникла саме після 22 серпня 2024 року.

Позиція суду апеляційної інстанції

Переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - зміні чи скасуванню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у цій справі становить 95 796,59 грн, що є меншим за тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2026 рік, тому справа переглядається у порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи.

За приписами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення відповідає цим вимогам закону враховуючи таке.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав.

Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Переведення боргу є окремою правовою конструкцією та потребує належного волевиявлення осіб, яких така заміна стосується, а також дотримання установленої законом форми правочину.

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас ця норма визначає обов`язки власника щодо належного йому майна та не встановлює ретроспективного обов`язку нового власника погашати особисті борги попереднього власника.

За пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами і тарифами, установленими відповідно до законодавства, у строки, визначені відповідними договорами. Індивідуальним споживачем є власник нерухомого майна або, за згодою власника, інша особа, яка користується об`єктом нерухомості та отримує відповідну послугу для власних потреб.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 зазначено, що споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якими він фактично користувався, однак новий власник майна не відповідає за борги попереднього власника, якщо не прийняв на себе обов`язок з їх сплати. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 та від 15 жовтня 2020 року у справі № 522/19127/18.

За приписами статей 12, 13, 76-81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності й диспозитивності; кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та встановив, що заявлена позивачем заборгованість виникла переважно до набуття відповідачкою права власності на квартиру. За витягами з додатків до договору цесії боржником щодо послуг, спожитих до 01 травня 2018 року, є ОСОБА_2 . Відступлення цієї вимоги від ПАТ «Київенерго» до КП «Київтеплоенерго» означає заміну кредитора у зобов`язанні ОСОБА_2 , але не заміну самого боржника на подальшого власника квартири.

Доводи апелянта про достатність ідентифікації заборгованості лише за адресою квартири та номером особового рахунку ґрунтуються на помилковому ототожненні об`єкта, за яким здійснювався облік послуг, з особою боржника. Адреса та особовий рахунок можуть індивідуалізувати об`єкт споживання і конкретну передану вимогу, однак не змінюють особистого характеру обов`язку сплатити послуги, отримані певним споживачем.

Наявні у справі витяги з додатків до договору цесії спростовують твердження апелянта про перехід вимоги до відповідачки, оскільки в них прямо зазначено ОСОБА_2 як споживача та боржника. Чинність договору цесії судом не заперечувалася, оскільки спірним є не право позивача бути кредитором, а наявність правової підстави вимагати виконання зобов`язання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 .

Доказів того, що ОСОБА_1 уклала угоду про прийняття боргу попереднього власника або в інший передбачений законом спосіб погодилася відповідати за нього, матеріали справи не містять. Не встановлено й іншої законної підстави для покладення на неї такого обов`язку.

Договір купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2024 року також не містить застереження про переведення на покупця боргу за житлово-комунальні послуги. Натомість пунктом 10 договору продавець гарантував оплату комунальних та інших платежів з утримання квартири станом на момент передання ключів. Отже, зміст договору не лише не підтверджує прийняття відповідачкою боргу, а й узгоджується з тим, що обов`язок погасити заборгованість, яка виникла до відчуження квартири, залишався за продавцем.

Посилання на статтю 322 ЦК України не спростовує цих висновків, оскільки тягар утримання майна виник у відповідачки з моменту набуття права власності, тобто з 22 серпня 2024 року, і не поширюється на послуги, спожиті попередніми власниками до цієї дати. Договори про надання житлово-комунальних послуг не створюють речового обтяження квартири, яке автоматично слідувало б за майном при зміні власника.

Щодо періоду після 22 серпня 2024 року суд першої інстанції обґрунтовано врахував подані відповідачкою квитанції про оплату поточних послуг. Позивач не подав доказів, які б спростовували здійснені платежі, не надав належної виписки за особовим рахунком після зміни власника, акта звірки або первинних розрахункових документів, що дозволяли б установити конкретний обсяг послуг, оплат і залишок заборгованості саме ОСОБА_1 .

Наданий позивачем розрахунок охоплює тривалий період за одним особовим рахунком без належного розмежування зобов`язань різних споживачів до і після зміни власника. Сам по собі такий розрахунок є викладенням позиції позивача і не може переважити договір купівлі-продажу, відомості про дату набуття права власності, документи щодо особи первісного боржника та квитанції про оплату послуг відповідачкою.

Довід апеляційної скарги про те, що підключення будинку до мереж теплопостачання підтверджує обов`язок відповідачки сплатити всю заборгованість за квартирою, не враховує, що факт надання послуг за певною адресою не визначає автоматично особу, яка повинна їх оплатити. Для покладення грошового обов`язку на конкретного відповідача позивач мав довести, що саме ця особа була споживачем у відповідний період або належним чином прийняла на себе борг іншої особи.

Твердження про фактичне правонаступництво відповідачки у відносинах із постачальником послуг також є безпідставним, оскільки набуття права власності та переоформлення особового рахунку можуть бути підставою для виникнення поточних зобов`язань нового власника, але не створюють універсального правонаступництва у грошових зобов`язаннях попереднього споживача.

Колегія суддів відхиляє і доводи про порушення судом принципів змагальності та диспозитивності, оскільки відповідно до статей 12, 13, 81, 83 ЦПК України саме позивач зобов`язаний подати докази на підтвердження заявлених вимог. Суд не повинен формувати доказову базу на користь однієї зі сторін, самостійно визначати розмір недоведеного боргу чи витребувати документи, про необхідність подання яких професійний учасник відповідних правовідносин мав знати до звернення з позовом.

Відкриття провадження у справі свідчить лише про відповідність позовної заяви формальним вимогам статей 175, 177 ЦПК України та не означає попереднього визнання судом належності, допустимості або достатності поданих доказів. Недоведеність позовних вимог з`ясовується під час розгляду справи по суті та має наслідком відмову в позові, а не покладення на суд обов`язку усувати недоліки доказування за позивача.

Посилання скаржника на постанову Київського апеляційного суду у справі № 753/294/22 та інші рішення у подібних спорах не є визначальним для цієї справи, оскільки за частиною четвертою статті 263 ЦПК України суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Крім того, у цій справі додатки до договору цесії прямо називають іншого боржника - ОСОБА_2 , а тому питання полягає не в достатності ідентифікації відступленої вимоги, а у відсутності правової підстави для заміни боржника.

Інші доводи апеляційної скарги мають загальний і формалізований характер, повторюють правові положення без їх належного співвіднесення (логічного зв`язку) з установленими обставинами цієї справи та зводяться до незгоди з оцінкою доказів. Вони не спростовують установлених судом фактів, що відповідачка не була споживачем послуг у період виникнення основної заборгованості, не приймала на себе борги попереднього власника і належно оплачувала послуги після придбання квартири.

Отже, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, надав їм належну оцінку в сукупності, правильно застосував норми матеріального права і не допустив порушень норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив надані сторонами докази, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, підстав для нового розподілу судових витрат відповідно до статей 141, 382 ЦПК України немає.

Керуючись статтями 259, 263, 268, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова