Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №373/351/26 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року місто Київ

Справа № 373/351/26

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12433/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані представником - адвокатом Каплуновим Олексієм Геннадійовичем, на ухвали Переяславського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня та 21 травня 2026 року про відмову в поновленні процесуального строку та повернення зустрічного позову (постановлено у складі судді Хасанова В.В.)

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за авторським договором та інфляційного збільшення у зв`язку з простроченням сплати грошового зобов`язання

ВСТАНОВИВ

02 лютого 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Переяславського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Позов обґрунтовував тим, що 23 грудня 2022 року між ним як автором та ОСОБА_1 було укладено авторський договір, за умовами якого позивач передав відповідачці майнові права на комп`ютерну програму «Мобільний додаток для комунікації з послуг клінінгу», а відповідачка зобов`язалася сплатити авторську винагороду в розмірі 6 000 доларів США шістьма рівними платежами.

Посилаючись на те, що відповідачка сплатила лише один із передбачених договором платежів, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 :

- заборгованість за авторським договором у розмірі 187 266 грн;

- інфляційні втрати у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання у розмірі 45 172,32 грн;

- судові витрати: судовий збір у розмірі 2 324,38 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Переяславського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання на 22 квітня 2026 року та встановив відповідачці п`ятнадцятиденний строк із дня вручення копії ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву разом із доказами, на яких ґрунтуються її заперечення, та доказами направлення відзиву іншим учасникам справи (а. с. 35).

Копія ухвали про відкриття провадження разом із матеріалами позовної заяви була доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 26 березня 2026 року (а. с. 36).

17 квітня 2026 року представник відповідачки - адвокат Каплунов О. Г. через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів, у якому просила:

- визнати недійсним авторський договір від 23 грудня 2022 року, укладений між нею та ОСОБА_2 ;

- застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з ОСОБА_2 сплачені на виконання договору кошти у розмірі 40 301 грн;

- стягнути моральну шкоду в розмірі 250 000 грн

- вирішити питання про розподіл судових витрат: судового збору 3 371,37 та витрат на професійну правничу допомогу.

Одночасно представник відповідачки просив визнати поважними причини пропуску строків подання відзиву та зустрічного позову й поновити відповідні процесуальні строки.

Клопотання про поновлення строків представник відповідачки обґрунтовував тим, що:

1) ОСОБА_1 не має спеціальних юридичних знань і потребувала часу для пошуку адвоката та отримання професійної правничої допомоги;

2) договір про надання правничої допомоги № 19/26 та додаткову угоду до нього було укладено з адвокатом Каплуновим О. Г. 03 квітня 2026 року;

3) доступ до матеріалів електронної справи представник фактично отримав 06 квітня 2026 року;

4) після отримання доступу до справи до закінчення встановленого судом строку залишалося лише чотири повні робочі дні;

5) для підготовки належної правової позиції необхідно було опрацювати матеріали попередньої судової справи, значний обсяг електронного листування, відеозаписи та їх транскрипції, а також провести фаховий аналіз вихідного програмного коду;

6) висновок спеціаліста щодо програмного забезпечення був отриманий 16 квітня 2026 року, після чого вже наступного дня відзив і зустрічний позов були подані до суду;

7) пропуск строку становив лише сім календарних днів та не був наслідком недобросовісної процесуальної поведінки.

Представник позивача заперечувала проти задоволення цих клопотань, посилаючись на те, що позовна заява перебувала в електронному кабінеті відповідачки ще до відкриття провадження у справі, тому вона мала достатньо часу для пошуку адвоката, визначення правової позиції та підготовки процесуальних документів.

Переяславський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 30 квітня 2026 року:

- відмовив представнику відповідача - адвокату Каплунову О.Г у задоволенні клопотання про поновлення строку на подачу зустрічної позовної заяви;

- зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення грошових коштів повернув позивачу;

- роз`яснив позивачу за зустрічним позовом право звернутися зі вказаним позовом у загальному порядку;

- копію зустрічної позовної заяви долучив до матеріалів справи;

- відмовив представнику відповідача - адвокату Каплунову О.Г у задоволенні клопотання про поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву.

Суд першої інстанції виходив із того, що останнім днем для подання відзиву та зустрічного позову було 10 квітня 2026 року, тоді як відповідні документи подані 17 квітня 2026 року.

Оцінюючи наведені представником відповідачки обставини, суд дійшов висновку, що вони залежали від волевиявлення та поведінки самої відповідачки, не мали характеру непереборних перешкод і не унеможливлювали подання процесуальних документів у встановлений строк.

Суд також зазначив, що про подання ОСОБА_2 позову відповідачка була обізнана з 09 лютого 2026 року, проте причин, з яких вона не могла раніше звернутися по правничу допомогу, не навела.

16 травня 2026 року представник відповідачки повторно направив через підсистему «Електронний суд» відзив і зустрічну позовну заяву, які були зареєстровані судом 18 травня 2026 року.

На підтвердження поважності причин пропуску строку представник додатково надав лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 14 травня 2026 року № 19.5.1/35128-26-Вих та копію свідоцтва про народження дитини.

За відомостями Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 виїхала з України 10 січня 2026 року, отримала ухвалу про відкриття провадження, перебуваючи за межами України, та повернулася в Україну 29 березня 2026 року.

Представник відповідачки зазначав, що після повернення ОСОБА_1 в Україну договір із адвокатом було укладено протягом п`яти днів, а відзив і зустрічний позов подано невідкладно після завершення опрацювання матеріалів і отримання висновку спеціаліста.

Переяславський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 21 травня 2026 року:

- відмовив представнику відповідача - адвокату Каплунову О.Г у задоволенні клопотання про поновлення строку на подачу зустрічної позовної заяви;

- зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення грошових коштів повернув позивачу;

- роз`яснив позивачу за зустрічним позовом право звернутися зі вказаним позовом у загальному порядку;

- копію зустрічної позовної заяви долучив до матеріалів справи;

- відмовив представнику відповідача - адвокату Каплунову О.Г у задоволенні клопотання про поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву.

Суд першої інстанції фактично повторив висновки, наведені в ухвалі від 30 квітня 2026 року, та визнав, що перебування відповідачки за межами України, пошук адвоката, отримання ним доступу до справи і необхідність опрацювання доказів не становили об`єктивно непереборних обставин.

Не погодившись з ухвалою від 30 квітня 2026 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Каплунов О.Г. 22 травня 2026 року подав через систему «Електронний суд», у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що суд першої інстанції не оцінив наведені причини пропуску строку в сукупності, обмежився формальною констатацією факту пропуску строку на сім днів, не врахував право відповідачки на професійну правничу допомогу, безпідставно пов`язав виникнення процесуального обов`язку відповідачки із фактом перебування позовної заяви в її електронному кабінеті до відкриття провадження, не врахував технічної складності спору та значного обсягу доказів, неправильно застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, а також допустив надмірний формалізм і непропорційно обмежив право відповідачки на захист.

Зазначав, що ухвалу про відкриття провадження отримала 26 березня 2026 року, перебуваючи за межами України, а 29 березня 2026 року повернулася в Україну. Договір із адвокатом уклала 03 квітня 2026 року, тобто без невиправданого зволікання, доступ до матеріалів справи адвокат отримав 06 квітня 2026 року, а відзив і зустрічний позов були подані 17 квітня 2026 року, наступного дня після отримання висновку спеціаліста.

Також не погодившись з ухвалою від 21 травня 2026 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Каплунов О. Г. 02 червня 2026 року подав через систему «Електронний суд», у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовував переважно аналогічними доводами.

Додатково зазначав, що під час повторного звернення до суду першої інстанції були надані нові докази, зокрема офіційна відповідь Державної прикордонної служби України, яка підтверджувала перебування ОСОБА_1 за кордоном у період подання позову та отримання ухвали про відкриття провадження, проте суд не надав належної оцінки цим доказам, не встановив їхнього значення для вирішення питання про поважність причин пропуску строку, а фактично дослівно повторив мотиви попередньої ухвали.

На запит Київського апеляційного суду матеріали оскарження надійшли 16 червня 2026 року.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 18 червня 2026 року відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву.

19 червня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ковальчук І.М. подала відзив на апеляційні скарги, у якому просила залишити їх без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.

Посилалася на те, що ОСОБА_1 мала доступ до позовної заяви з лютого 2026 року, а укладення договору з адвокатом та надання йому доступу до матеріалів справи залежали від волевиявлення відповідачки і не можуть вважатися об`єктивними перешкодами.

Зазначала, що процесуальний закон не передбачає можливості повторного подання того самого зустрічного позову після його повернення, а ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися з окремим позовом у загальному порядку.

Посилалася також на висновки Верховного Суду у постановах від 20 липня 2022 року у справі № 237/3566/17 та від 16 квітня 2026 року у справі № 917/1602/25.

Крім того, вважала, що спільний розгляд первісного і зустрічного позовів не є необхідним, а доводи зустрічного позову стосуються обставин, які вже були предметом судового розгляду у справі № 373/2204/23.

22 червня 2026 року представник ОСОБА_1 подав заперечення на відзив, у яких зазначав, що до постановлення та вручення ухвали про відкриття провадження у відповідачки не виникало процесуального обов`язку подавати відзив або зустрічний позов.

Стверджував, що повторне звернення було зумовлене необхідністю надати докази, які були одержані вже після постановлення ухвали від 30 квітня 2026 року, а тому не свідчить про зловживання процесуальними правами.

Наголошував також, що первісний і зустрічний позови виникли з одного авторського договору, а задоволення зустрічного позову про визнання цього договору недійсним може повністю виключити задоволення вимог про стягнення заборгованості за ним.

Київський апеляційний суд ухвалою від 27 липня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) (пункт 6) та щодо відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк (пункт 10).

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскаржувані ухвали від 30 квітня та 21 травня 2026 року є ідентичними за правовим результатом і ґрунтуються на однаковому розумінні судом першої інстанції причин пропуску процесуальних строків.

Ухвала від 21 травня 2026 року постановлена після повторного подання представником відповідачки відзиву та зустрічного позову, доповнених доказами перебування відповідачки за межами України.

Тому колегія суддів передусім перевіряє законність та обґрунтованість ухвали від 30 квітня 2026 року. Висновки за результатами такої перевірки повною мірою стосуються ухвали від 21 травня 2026 року, оскільки істотних відмінностей у предметі вирішених процесуальних питань немає, а додатково надані перед постановленням другої ухвали докази лише посилювали доводи відповідачки щодо поважності причин пропуску строку.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційних скарг законність та обґрунтованість оскаржуваних ухвал суду першої інстанції, а також матеріали справи у необхідних межах, з урахуванням відзиву на апеляційні скарги, дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав

Відповідно до частин першої-третьої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність.

За змістом частин 1, 2, 5 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 59 Конституції України кожному гарантовано право на професійну правничу допомогу та право вільно обирати захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 49 ЦПК України відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

За приписами частини другої цієї статті зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Частиною третьою статті 194 ЦПК України передбачено обов`язок суду на повернення зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу.

Згідно із частиною сьомою статті 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Водночас частина восьма статті 178 ЦПК України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Отже, процесуальний закон прямо пов`язує можливість неврахування відзиву не лише з фактом його несвоєчасного подання, а й із відсутністю поважних причин такого подання.

Відповідно до статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк (частина четверта статті 127 ЦПК України).

Наведені норми вимагають від суду індивідуальної оцінки конкретних причин пропуску строку, тривалості прострочення, поведінки учасника справи, часу вчинення ним необхідної дії, стадії розгляду справи та наслідків поновлення або непоновлення строку для процесуальних прав обох сторін.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ухвала про відкриття провадження була вручена ОСОБА_1 26 березня 2026 року, тому перебіг п`ятнадцятиденного строку розпочався 27 березня 2026 року та закінчився 10 квітня 2026 року.

Відзив і зустрічний позов подані 17 квітня 2026 року, тобто з пропуском строку на 7 календарних днів.

Сам факт пропуску строку сторонами не заперечується.

Однак, на переконання колегії суддів, висновок суду першої інстанції про неповажність причин такого пропуску не відповідає сукупності встановлених обставин з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебувала за межами України з 10 січня до 29 березня 2026 року (а. с. 180), тобто отримала ухвалу про відкриття провадження, перебуваючи за кордоном.

Перебування за межами України саме по собі не є безумовною підставою для поновлення будь-якого процесуального строку, проте ця обставина підлягає оцінці разом з іншими обставинами, які характеризують реальну можливість відповідачки організувати захист після отримання ухвали.

Повернувшись в Україну 29 березня 2026 року, відповідачка вже 03 квітня 2026 року уклала договір про надання професійної правничої допомоги.

Отже, від моменту повернення відповідачки в Україну до укладення договору з адвокатом минуло лише 5 календарних днів, а від моменту вручення ухвали про відкриття провадження - 8 календарних днів.

З огляду на відсутність у відповідачки спеціальних юридичних знань, характер спору та необхідність підготовки не лише заперечень проти позову, а й зустрічних вимог, такий строк для пошуку адвоката й укладення договору про правничу допомогу не є нерозумним або надмірним.

Право особи на професійну правничу допомогу не може тлумачитися так, що вона зобов`язана знайти адвоката та передати йому всі матеріали негайно в день отримання ухвали про відкриття провадження, незалежно від свого місцезнаходження, складності справи та фактичних обставин.

Процесуальний доступ адвокату Каплунову О.Г. до матеріалів електронної справи було надано 06 квітня 2026 року, після чого, до закінчення строку 10 квітня 2026 року, представник мав фактично 4 повні робочі дні для ознайомлення з позовом і додатками, іншими матеріалами справи, визначення правової позиції, аналізу документів, підготовки відзиву та зустрічного позову.

Спір стосується виконання авторського договору щодо комп`ютерної програми, її функціональності, технічних характеристик, вихідного програмного коду та відповідності переданого результату домовленостям сторін.

Представник відповідачки посилався на необхідність опрацювання значного обсягу електронних матеріалів, багатогодинних відеозаписів та їх транскрипцій, матеріалів попередньої цивільної справи, а також отримання фахового висновку щодо програмного забезпечення.

Висновок спеціаліста був отриманий 16 квітня 2026 року, а вже наступного дня до суду подано відзив, зустрічний позов і заяви про поновлення строків.

Така послідовність дій не свідчить про байдужість відповідачки до реалізації своїх процесуальних прав, умисне затягування розгляду справи або очевидну процесуальну недбалість.

Колегія суддів також бере до уваги незначну тривалість пропуску строку, враховуючи, що відзив і зустрічний позов були подані лише через 7 календарних днів після його закінчення, причому з моменту початку перебігу строку 27 березня до моменту подання документів 17 квітня 2026 року припало три пари вихідних днів.

Відзив і зустрічний позов подані до вирішення первісного позову по суті, матеріали справи не містять відомостей про те, що їх прийняття на цій стадії унеможливлювало б своєчасний розгляд справи або створювало б для позивача непропорційний процесуальний тягар.

ОСОБА_2 отримав можливість ознайомитися з відзивом та зустрічним позовом, надати свої заперечення, докази і пояснення.

Таким чином, прийняття цих документів не порушує рівності сторін, а навпаки забезпечує реалізацію принципу змагальності й можливість повного дослідження взаємних вимог та заперечень.

Суд першої інстанції, відмовляючи у поновленні строку, застосував надто вузький критерій, фактично вимагаючи доведення наявності лише абсолютно непереборних обставин. Водночас стаття 127 ЦПК України не зводить поважність причин виключно до обставин непереборної сили чи фізичної неможливості подання документа.

Поважність причин є оціночною категорією, яка встановлюється з урахуванням конкретної процесуальної ситуації, тривалості пропуску, добросовісності поведінки особи та пропорційності наслідків відмови у поновленні строку.

У постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний Суд наголосив на необхідності уникати при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пославшись на зазначену постанову, суд першої інстанції не врахував її загального змісту та не провів належної оцінки щодо конкретних обставин цієї справи.

Європейський суд з прав людини послідовно виходить із того, що право на доступ до суду може підлягати процесуальному регулюванню, зокрема шляхом установлення строків, однак відповідні обмеження не повинні звужувати доступ особи до суду настільки, щоб була порушена сама сутність цього права.

У рішенні Великої палати ЄСПЛ від 05 квітня 2018 року у справі «Zubac v. Croatia», заява № 40160/12, Суд наголосив, що національні суди повинні уникати надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, водночас не допускаючи надмірної гнучкості, що усуває процесуальні вимоги.

У рішенні від 12 листопада 2002 року у справі «Beles and Others v. the Czech Republic», заява № 47273/99, ЄСПЛ виходив із того, що процесуальні правила мають забезпечувати належне здійснення правосуддя та юридичну визначеність, однак їх застосування не повинно перешкоджати учасникам процесу використовувати доступний їм засіб судового захисту.

У цій справі відмова прийняти відзив і розглянути питання про прийняття зустрічного позову має істотні наслідки для відповідачки, оскільки первісний позов спрямований на стягнення заборгованості саме за авторським договором від 23 грудня 2022 року, а зустрічний позов спрямований на визнання цього самого договору недійсним та застосування наслідків його недійсності. Отже, обидва позови стосуються одного правочину, одних сторін та значною мірою спільної сукупності фактичних обставин і доказів.

Задоволення зустрічної вимоги про визнання авторського договору недійсним може повністю або частково виключити задоволення первісної вимоги про стягнення заборгованості за цим договором, а тому зустрічний позов принаймні за своїм змістом має зв`язок із первісним позовом.

Колегія суддів зауважує, що не вирішує наперед питання про прийняття та/або обґрунтованість зустрічного позову. Однак наведені зустрічні вимоги не є очевидно штучними, безпредметними або такими, що не мають жодного зв`язку з первісним позовом. Між сторонами існує дійсний спір щодо обставин укладення та виконання авторського договору, який повинен бути вирішений із забезпеченням рівних можливостей позивача та відповідачки доводити свої вимоги і заперечення.

Посилання суду першої інстанції та представника позивача на те, що ОСОБА_1 може звернутися із самостійним позовом у загальному порядку, не спростовує висновку про непропорційність застосованих у цій справі процесуальних наслідків.

Можливість пред`явлення окремого позову формально зберігає доступ особи до суду, однак не забезпечує розгляду взаємопов`язаних вимог у межах одного провадження, може призвести до паралельного дослідження тих самих обставин різними судами, збільшення судових витрат та ризику ухвалення рішень, заснованих на різній оцінці одних і тих самих правовідносин.

Частиною другою статті 193 ЦПК України законодавець прямо передбачив можливість спільного розгляду взаємопов`язаних первісного і зустрічного позовів саме для забезпечення процесуальної економії та комплексного вирішення спору.

Доводи відзиву на апеляційні скарги про те, що відповідачка була обізнана з позовом ще з 02 або 09 лютого 2026 року, не можуть бути підставою для відмови у поновленні строку, оскільки право відповідача подати зустрічний позов у межах цієї справи та обов`язок дотриматися встановленого строку виникають після відкриття провадження і встановлення судом строку для подання відзиву, а не з моменту технічного відображення поданої позивачем заяви в електронному кабінеті.

До постановлення ухвали про відкриття провадження відповідачка не могла достовірно знати, чи буде позов прийнятий судом, за якими правилами розглядатиметься справа, який строк буде встановлено для подання відзиву та які процесуальні дії їй необхідно вчинити.

У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 910/16837/18 зроблено висновок про те, що відлік строку на подання відзиву на позовну заяву та, відповідно, подання зустрічної позовної заяви пов`язується з постановленням ухвали про відкриття провадження в справі, а не зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог.

Аналогічні висновки підтримані в постанові від 20 липня 2022 року у справі № 237/3566/17.

Не спростовує доводів апеляційних скарг і посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 16 квітня 2026 року у справі № 917/1602/25, оскільки у тій справі господарський суд за заявою відповідача вже продовжив строк для подання відзиву та зустрічного позову на тринадцять днів - до 01 жовтня 2025 року, проте зустрічний позов був поданий лише 16 жовтня 2025 року, тобто через 15 днів після завершення вже продовженого строку.

Натомість у цій справі відповідачці строк раніше не продовжувався, а прострочення становило лише 7 календарних днів.

Крім того, у постанові від 16 квітня 2026 року Верховний Суд підтвердив, що перелік поважних причин пропуску процесуального строку не є вичерпним, а суд повинен у кожному випадку оцінити конкретні обставини, тривалість пропуску та дотримання балансу приватних і публічних інтересів.

Саме така індивідуальна оцінка у цій справі судом першої інстанції належним чином проведена не була.

Колегія суддів також ураховує, що строк для подання відзиву визначається судом і хоча представник відповідачки назвав своє клопотання заявою про поновлення строку, а не про його продовження, суд мав виходити зі змісту, мети та наведених підстав звернення, а не лише з використаного заявником процесуального терміна. Зі змісту клопотання однозначно вбачається прохання прийняти поданий із незначним простроченням відзив, оцінити причини його несвоєчасного подання та надати відповідачці можливість викласти заперечення проти позову.

Щодо повторного подання процесуальних документів колегія суддів виходить із того, що після постановлення ухвали від 30 квітня 2026 року представник відповідачки одержав офіційні відомості Державної прикордонної служби України, якими підтверджувалося перебування відповідачки за межами України.

Повторне подання документів відбулося до вирішення первісного позову по суті та було спрямоване на усунення сумнівів, наведених судом у першій ухвалі, а не на безпідставне багаторазове ініціювання тотожних процесуальних питань.

За таких обставин повторне звернення не має ознак зловживання процесуальними правами.

Лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 14 травня 2026 року не існував на час постановлення ухвали від 30 квітня 2026 року, а тому об`єктивно не міг бути поданий раніше.

Цей доказ був отриманий після направлення адвокатського запиту від 11 травня 2026 року та поданий суду першої інстанції разом із повторним зверненням.

Отже, відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України наявні підстави для його прийняття апеляційним судом під час перевірки ухвали від 30 квітня 2026 року.

Копія свідоцтва про народження підтверджує наведені представником відомості щодо сімейних обставин відповідачки, однак не має вирішального значення, оскільки висновок апеляційного суду ґрунтується на сукупності всіх установлених обставин.

Постановляючи ухвалу від 21 травня 2026 року, суд першої інстанції мав офіційний доказ перебування ОСОБА_1 за межами України, однак не надав йому належної оцінки та фактично повторив мотиви попередньої ухвали. Відсутність належної оцінки цих обставин призвела до передчасного висновку про неповажність причин пропуску строку.

З урахуванням викладеного та за встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відмова у поновленні строку для подання зустрічного позову та неврахування відзиву становлять непропорційне обмеження права відповідачки на захист. Суд першої інстанції надав перевагу формальному дотриманню процесуального строку без належного зіставлення тривалості прострочення, поведінки відповідачки, складності справи, стадії її розгляду та наслідків відмови для реалізації принципу змагальності.

Незначне прострочення строку за відсутності ознак зловживання не виправдовує позбавлення відповідачки можливості подати зустрічний позов, який безпосередньо стосується правочину, на якому ґрунтуються вимоги позивача.

Прийняття відзиву та розгляд питання про прийняття зустрічного позову не означає надання відповідачці будь-якої переваги у спорі та не свідчить про обґрунтованість її заперечень, водночас забезпечує обом сторонам рівну процесуальну можливість викласти свої вимоги, заперечення та надати докази.

При цьому суд апеляційної інстанції не може підмінити суд першої інстанції та вперше вирішувати всі питання, передбачені частиною другою статті 193 ЦПК України, зокрема остаточно визначати взаємопов`язаність усіх заявлених зустрічних вимог, доцільність їх спільного розгляду, відповідність зустрічної позовної заяви вимогам статей 175, 177 і 194 ЦПК України та необхідність переходу від спрощеного до загального позовного провадження.

Суд першої інстанції повернув зустрічний позов насамперед із підстав пропуску строку та не вирішував питання про наявність усіх умов його прийняття, передбачених частиною другою статті 193 ЦПК України, а тому після скасування оскаржуваних ухвал справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про прийняття відзиву та зустрічного позову.

Під час продовження розгляду суду першої інстанції належить виходити з установленої апеляційним судом поважності причин несвоєчасного подання відзиву та зустрічного позову, прийняти відзив до розгляду, а питання про прийняття зустрічної позовної заяви вирішити по суті відповідно до частини другої статті 193 та статті 194 ЦПК України.

Оскільки ухвала від 21 травня 2026 року повторно вирішує ті самі процесуальні питання та ґрунтується на тих самих помилкових висновках, вона також підлягає скасуванню.

Додатково колегія суддів зазначає, що після скасування ухвали від 30 квітня 2026 року відпадає первинна процесуальна підстава, з огляду на яку представник відповідачки був змушений повторно подавати відзив і зустрічний позов, а тому збереження чинності ухвали від 21 травня 2026 року було б несумісним із результатами перегляду першої ухвали та створювало б правову невизначеність щодо подальшого руху справи.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування такої ухвали є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Ухвали Переяславського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня та 21 травня 2026 року не можуть вважатися законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Оскільки спір по суті не вирішено і справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, пов`язаних з апеляційним переглядом, на цій стадії не здійснюється. Такі витрати підлягають урахуванню судом, який ухвалюватиме остаточне рішення у справі, відповідно до загальних правил статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 379, 381-384, 388-391 ЦПК України, Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані представником - адвокатом Каплуновим Олексієм Геннадійовичем, - задовольнити.

Ухвали Переяславського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня та 21 травня 2026 року про відмову в поновленні процесуального строку та повернення зустрічного позову - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про прийняття відзиву та зустрічної позовної заяви з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова