Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №2-4409/11 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року місто Київ

Справа № 2-4409/11

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12738/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 07 травня 2026 року про повернення скарги (постановлена у складі судді Войтенко Т.В.)

у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа - боржник ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ

17 квітня 2026 року ОСОБА_1 , який є стягувачем у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, звернувся до Подільського районного суду міста Києва зі скаргою на постанову державного виконавця Харитоненко Катерини Вікторівни від 14 листопада 2017 року про закінчення зазначеного виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого листа № 2-4409/11, виданого 04 серпня 2016 року.

Подільський районний суд міста Києва ухвалою від 30 квітня 2026 року скаргу залишив без руху та надав скаржнику 10-денний строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

На виконання цієї ухвали ОСОБА_1 06 травня 2026 року подав заяву про усунення недоліків, у якій повідомив, що державний виконавець ОСОБА_3 у Подільському відділі державної виконавчої служби не працює, зазначив правильний ідентифікатор доступу до виконавчого провадження № НОМЕР_1 та надав примірники скарги з додатками для їх направлення органу державної виконавчої служби і боржнику.

Подільський районний суд міста Києва ухвалою від 07 травня 2026 року скаргу повернув скаржнику.

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 26 травня 2026 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд дійшов помилкового висновку про не усунення ним зазначених в ухвалі від 30 квітня 2026 року недоліків.

Зазначає, що відповідно до частини третьої статті 450 ЦПК України у разі встановлення факту звільнення державного виконавця саме суд повинен залучити до участі у справі посадову особу, до компетенції якої належить усунення можливого порушення прав заявника.

Указує, що в ухвалі про залишення скарги без руху суд не вимагав подати нову редакцію скарги із «правильними та повними відомостями» про стягувача, боржника й орган державної виконавчої служби. Отже, суд повернув скаргу з посиланням на неусунення недоліків, які раніше скаржнику не зазначалися, чим виявив надмірний формалізм та необґрунтовано обмежив його право на доступ до суду.

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 26 травня 2026 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.

Київський апеляційний суд ухвалою від 11 червня 2026 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, іншою ухвалою - призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції про повернення скарги не відповідає з огляду на таке.

Постановляючи ухвалу про повернення скарги, суд першої інстанції виходив із того, що скаржник не усунув недоліки, визначені ухвалою від 30 квітня 2026 року. Зокрема, скаржнику було запропоновано уточнити, чи працює державний виконавець ОСОБА_3 у Подільському відділі державної виконавчої служби, у разі її звільнення зазначити учасником справи керівника відповідного відділу державної виконавчої служби або особу, яка виконує його обов`язки, надати правильний ідентифікатор доступу до виконавчого провадження, а також примірники скарги з додатками для направлення органу державної виконавчої служби та боржнику. Суд установив, що скаржник повідомив про звільнення ОСОБА_3 та зазначив новий ідентифікатор доступу, однак не подав нову редакцію скарги, в якій були б зазначені правильні й повні відомості про стягувача, боржника та орган, який повинен брати участь у розгляді скарги замість звільненого державного виконавця.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що скаржник не усунув зазначені в ухвалі від 30 квітня 2026 року недоліки з огляду на таке.

За змістом частини третьої статті 448 ЦПК України скарга повинна містити, зокрема, відомості про інших учасників справи, ім`я державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржуються, ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, номер справи, реквізити виконавчого документа, зміст оскаржуваного рішення та виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

У скарзі ОСОБА_1 зазначив державного виконавця Харитоненко Катерину Вікторівну як особу, яка винесла оскаржувану постанову від 14 листопада 2017 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1. Отже, вимогу щодо зазначення державного виконавця, рішення якого оскаржується, скаржник виконав.

Положення статті 448 ЦПК України не покладають на скаржника обов`язку перевіряти, чи продовжує державний виконавець працювати у відповідному органі на момент подання скарги, або самостійно визначати конкретну посадову особу, яка повинна брати участь у справі замість звільненого виконавця.

Навпаки, частиною третьою статті 450 ЦПК України прямо передбачено, що якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади або не здійснює відповідну діяльність, суд залучає до участі у справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права чи свободи заявника.

Таким чином, установлення актуального місця роботи державного виконавця та залучення іншої компетентної посадової особи у разі його звільнення належать до процесуальних повноважень суду, а не до обов`язків скаржника щодо оформлення скарги.

Більше того, на виконання ухвали від 30 квітня 2026 року ОСОБА_1 повідомив суду, що ОСОБА_3 у Подільському відділі державної виконавчої служби не працює. Отримавши ці відомості, суд мав вирішити питання про залучення до участі у справі посадової особи відповідного органу державної виконавчої служби, до компетенції якої належить можливе усунення порушення прав скаржника, а не покладати такий обов`язок на останнього.

Отже, відповідна вимога ухвали про залишення скарги без руху не ґрунтувалася на положеннях процесуального закону. Водночас навіть цю вимогу скаржник фактично виконав, повідомивши суду про звільнення державного виконавця, після чого у суду виник обов`язок діяти відповідно до частини третьої статті 450 ЦПК України.

У заяві про усунення недоліків скаржник зазначив правильний ідентифікатор доступу до виконавчого провадження № НОМЕР_1 - НОМЕР_2, а також додав сформовану 05 травня 2026 року інформацію з Автоматизованої системи виконавчого провадження, з якої вбачається, що за цим ідентифікатором відображаються відомості про відповідне виконавче провадження, його сторони, виконавчий документ та постанову про закінчення провадження від 14 листопада 2017 року.

Таким чином, недолік щодо неправильного ідентифікатора було також усунуто.

Заява про усунення недоліків також містила вказівку про надання примірників скарги з додатками для направлення керівнику Подільського відділу державної виконавчої служби та боржнику ОСОБА_2 . Акта суду про відсутність таких додатків матеріали справи не містять, а тому вимогу щодо надання відповідних примірників скаржник також виконав.

Повертаючи скаргу, суд першої інстанції додатково зазначив, що скаржник не подав нової редакції скарги з правильними та повними відомостями про стягувача, боржника й орган, який повинен брати участь у розгляді справи замість звільненого державного виконавця.

Водночас ухвала від 30 квітня 2026 року не містила вказівки на відсутність або неповноту відомостей про стягувача чи боржника та не встановлювала обов`язку подати саме нову редакцію скарги. У ній було запропоновано уточнити коло осіб, повідомити правильний ідентифікатор та надати примірники скарги з додатками.

Відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення заяви без руху повинні бути конкретно зазначені недоліки заяви, спосіб і строк їх усунення. Повернення заяви у зв`язку з невиконанням вимоги, якої ухвала про залишення без руху не містила, позбавляє заявника можливості заздалегідь знати, які саме процесуальні дії від нього вимагаються, і належним чином виконати їх.

Тому неподання скаржником окремої «нової редакції» скарги не могло бути підставою для її повернення, оскільки такий спосіб усунення недоліків судом не визначався. Подані скарга, заява про усунення недоліків та додані документи підлягали оцінці у сукупності.

Крім того, первісна скарга вже містила відомості про скаржника як стягувача, боржника ОСОБА_2 , відповідний орган державної виконавчої служби, виконавче провадження, виконавчий документ, державного виконавця, який виніс оскаржувану постанову, а також зміст заявлених вимог. Тому посилання суду на відсутність «правильних та повних відомостей» має загальний характер і не дає можливості встановити, яких саме передбачених процесуальним законом відомостей бракувало для прийняття скарги до розгляду.

Отже, суд першої інстанції повернув скаргу з мотивів неусунення недоліків, які або були усунуті заявником, або взагалі не зазначалися в ухвалі про залишення скарги без руху.

Такий підхід свідчить про надмірний формалізм зі сторони суду, що не спрямований на забезпечення належного розгляду скарги, а фактично створив для заявника непропорційну процесуальну перешкоду в реалізації права на судовий контроль за виконанням судового рішення.

Європейський суд з прав людини наголошує, що право на доступ до суду повинно бути практичним та ефективним, а застосування процесуальних правил не повинно перетворюватися на надмірний формалізм, який позбавляє особу можливості домогтися розгляду її вимог по суті (Рішення Великої Палати ЄСПЛ у справі «Zubac v. Croatia»).

У цій справі повернення скарги не відповідало легітимній меті процесуального впорядкування, оскільки суд мав у своєму розпорядженні достатні відомості для встановлення учасників виконавчого провадження, особи, яка винесла оскаржувану постанову, змісту оскаржуваного рішення та для доступу до інформації про виконавче провадження.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про невиконання ОСОБА_1 вимог ухвали від 30 квітня 2026 року є помилковим, а ухвала про повернення скарги постановлена з порушенням норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки суд першої інстанції безпідставно визнав зазначені ним недоліки неусунутими, поклав на скаржника не передбачений частиною третьою статті 450 ЦПК України обов`язок визначити посадову особу замість звільненого державного виконавця та повернув скаргу через невиконання вимог, які не були сформульовані в ухвалі про залишення скарги без руху, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 07 травня 2026 року про повернення скарги - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова