Вирок від 28 липня 2026 р. у справі №754/19479/25 — Київський апеляційний суд

Київський апеляційний суд

В И Р О К

І м е н е м У к р а ї н и

29 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12025105030000847 щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженки с. Борщів Радомишльського району Житомирської області, громадянки України, що зареєстрована та проживає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

судимої вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2025

за ч.1 ст.309 КК України до штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн,

яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України,

за апеляційною скаргою прокурора на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 8 січня 2026 року,

у с т а н о в и л а :

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 08.01.2026 ОСОБА_6 визнана винуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.309 КК України і їй призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ст.79 КК України ОСОБА_6 звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік і на неї покладено обов`язки, передбачені ст.76 КК України.

На підставі ст.ст.71, 72 КК України за сукупністю цього вироку і вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2025 ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст.79 КК України з іспитовим строком 1 рік та покладенням на неї обов`язків, передбачених ст.76 КК України, та штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, який суд ухвалив виконувати самостійно.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ч.2 ст.309 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяць, на підставі ст.71 КК України за правилами ч.3 ст.72 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2025 і за сукупністю вироків призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців та штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, який виконувати самостійно.

Прокурор не оспорює фактичні обставини кримінального правопорушення, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості ОСОБА_6 і правову кваліфікацію її дій, однак вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме, ст.79 КК України, яка не підлягає застосуванню, внаслідок чого призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м`якість.

Зокрема, вказує, що ОСОБА_6 вчинила нове кримінальне правопорушення після ухвалення вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2025 і до відбуття покарання за даним вироком. Отже, при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків у виді штрафу та позбавлення волі з урахуванням приписів ст.ст.71, 72 КК України рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст.79 КК України є неприпустимим. Крім того, призначаючи ОСОБА_6 остаточне покарання, суд першої інстанції порушив правила, передбачені ч.4 ст.71 КК України, згідно з якими остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Також, на переконання прокурора, даних про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання у вироку не наведено та під час судового розгляду не встановлено.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити; доводи обвинуваченої, яка поклалася на розсуд суду стосовно наслідків розгляду апеляційної скарги; провівши судові дебати, надавши обвинуваченій останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить задовольнити частково, з таких підстав.

Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_6 , будучи засудженою вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 23 вересня 2025 року за ч.1 ст.309 КК України, 13 жовтня 2025 року близько 13 години в лісосмузі на просп. Лісовому в м. Києві знайшла пластикову колбу з речовиною білого кольору, яка містила у своєму складі психотропну речовину PVP масою 0,271 г, яку поклала в ліву кишеню куртки та, незаконно зберігаючи вказану психотропну речовину при собі без мети збуту, перенесла її до будинку АДРЕСА_1, де близько 16 години 25 хвилин цього ж дня була зупинена працівниками поліції. Під час особистого обшуку у ОСОБА_6 було виявлено та вилучено психотропну речовину.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.

За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч.2 ст.309 КК України - незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту, вчинені протягом року після засудження за цією статтею, - є вірною.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни чи скасування вироку, колегія суддів не вбачає.

Суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував, що ОСОБА_6 вчинила нетяжкий злочин, особу винної, яка є судимою, характеризується посередньо, її вік, стан здоров`я, має батьків інвалідів та малолітню дитину - сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також обставину, яка пом`якшує покарання, - щире каяття та відсутність обставин, які його обтяжують, і правильно призначив їй покарання у виді позбавлення волі.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Згідно з ч.3 ст.72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Згідно з ч.1 ст.79 КК України у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п`яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також за корупційні кримінальні правопорушення, кримінальні правопорушення, пов`язані з корупцією, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв`язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Цих вимог закону судом першої інстанції дотримано не було, оскільки, маючи в розпорядженні достовірні дані про те, що ОСОБА_6 вчинила нове кримінальне правопорушення після ухвалення вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2025, за яким вона покарання у виді штрафу не відбула, суд, призначивши остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі та штрафу, звільнив її від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на підставі ст.79 КК України з встановленням іспитового строку.

Положеннями ст.79 КК України не передбачена можливість звільнення від одного з основних покарань з реальним відбуванням іншого основного покарання, а так само звільнення від відбування покарання у виді штрафу. Також всупереч приписам ч.3 ст.72 КК України суд фактично прийняв рішення про самостійне виконання вироків, оскільки за змістом вказаної норми самостійному виконанню підлягають основне покарання у виді штрафу та інше покарання, а не вирок, яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до вимог ст.409 КПК України підставою для скасування вироку суду першої інстанції при розгляді справи в суді апеляційної інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Тому відповідно до вимог ст.ст.413, 420 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого обвинувачена неправильно звільнена від відбування покарання, є підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції.

При ухваленні вироку в цій частині колегія суддів відповідно до вимог ст.65 КК України враховує, що ОСОБА_6 , будучи судимою, менше ніж через місяць після ухвалення щодо неї вироку знову вчинила аналогічне кримінальне правопорушення, яке відноситься до нетяжких злочинів, особу винної, яка характеризується посередньо, не працює, має батьків інвалідів та малолітню дитину.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, є щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.

Колегія суддів приходить до висновку, що покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як нею, так і іншими особами.

Оскільки ОСОБА_6 після постановлення вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2025, за яким вона не відбула покарання, вчинила нове кримінальне правопорушення, відповідно до вимог ст.71 КК України їй належить призначити покарання за сукупністю вироків і повністю приєднати до покарання, призначеного за новим вироком, невідбуте покарання за попереднім вироком у виді штрафу, яке на підставі ст.72 КК України виконувати самостійно.

Підстав для призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі за нове кримінальне правопорушення та за сукупністю вироків на строк, запропонований прокурором, колегія суддів не вбачає, а тому апеляційна скарга задовольняється частково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 404, 407, 420 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити частково.

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 8 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання із звільненням від відбування з випробуванням на підставі ст.79 КК України скасувати.

Призначити ОСОБА_6 за ч.2 ст.309 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 1 /один/ рік.

На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 23 вересня 2025 року і за сукупністю вироків призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 /один/ рік та штрафу в розмірі 1 000 /однієї тисячі/ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 /сімнадцять тисяч/ гривень, які на підставі ст.72 КК України виконувати самостійно.

Зарахувати ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк затримання на підставі ухвали суду з 7 січня 2026 року по 8 січня 2026 року включно.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

В умовах дії воєнного стану після проголошення резолютивної частини вироку його повний текст обов`язково вручається учасникам судового провадження в день його проголошення.

На вирок суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3