Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №752/13537/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 752/13537/24

провадження № 22-ц/824/857/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року в складі судді Плахотнюк К.Г.,

установив:

У червні 2024 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що КП «Київтеплоенерго» з 01.05.2015 надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в буд. АДРЕСА_1 .

Власником квартири АДРЕСА_2 та особового рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) є ОСОБА_1

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані у вказаній квартирі.

У зв`язку з неукладенням відповідачами письмового договору з позивачем, то у відповідності до ст. 633 ЦК України діє уніфікований публічний договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №529 «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

Відповідачі споживають послуги утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, про що отримують від позивача щомісяця рахунки на оплату послуг, але не сплачують за фактично отримані послуги.

Станом на момент звернення до суду з вказаним позовом, за квартирою АДРЕСА_2 існує заборгованість, яка виникла у період з 01.05.2015 по 01.05.2024 в сумі 38 673,02 грн, що складається з: 27 820,26 грн - основний борг; 8 199,33 грн - інфляційні втрати; 2 653,43 грн - 3% річних.

З огляду на викладене, КП «Київтеплоенерго» просило суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість в загальному розмірі 38 673,02 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року вказаний позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період із квітня 2017 року по квітень 2024 року в розмірі 26 099,91 грн; 3% річних в сумі 760,08 грн та інфляційні втрати в сумі 1 517,66 грн за період з 01 квітня 2017 року по 11 березня 2020 року та з 01 січня 2024 року по 1 квітня 2024 року, а всього 28 377,65 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» судовий збір в розмірі 740,65 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» судовий збір в розмірі 740,65 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» судовий збір в розмірі 740,65 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, як споживачі послуг з утримання будинку та прибудинкової території, зобов`язання щодо сплати належним чином не виконали, що призвело до виникнення заборгованості.

Разом з тим, позивач звернувся до суду у червні 2024 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів за період, що виник до червня 2021 року.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з травня 2015 року по березень 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що позовна давність застосовується щодо заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, яка виникла до 02 квітня 2017 року. Разом з тим, під час карантину штрафні санкції не нараховуються в силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)».

22.04.2025 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що останній день перебігу процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку позивачкою за умови надання нею до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.

Як вбачається із тексту позовної заяви позивачем стягується заборгованість з 01.05.2015 тобто із пропуском трирічного строку звернення до суду визначеного ст 257 ЦК. Враховуючи вищевикладене, з урахуванням строку позовної давності до стягнення підлягає заборгованість з 01.06.2021 яка становить 13 561, 97 грн.

Зазначив, що війна є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), а тому особа звільняється від відповідальності у випадку несплати чи несвоєчасної сплати за комунальні послуги. Воєнний стан не звільняє громадян України від сплати за комунальні послуги, однак пеня та штрафи не нараховуватимуться. У разі несплати або оплати не в повному обсязі припинення надання житлово-комунальних послуг населенню заборонено.

19.06.2025 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої - без змін.

Посилається на те, що відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідачами проводились сплати за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: у вересні, жовтні, грудні 2015 року, січні, березні, квітні, травні, червні, вересні, жовтні, грудні 2016 року, січні, квітні, червні, липні, вересні, листопаді 2017 року, лютому, травні, липні, жовтні 2018 року, січні, березні, серпні, жовтні, грудні 2019 року, березні, травні, серпні, листопаді 2020 року, березні, травні, вересні, листопаді 2021 року, січні 2022 року, тобто позовна давність повинна відраховуватися з лютого 2022 року, оскільки оплата комунальних послуг має здійснюватись споживачами цих послуг до 20 числа місяця, наступного за тим, в якому цю послугу спожито (розрахунок заборгованості за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій у матеріалах справи).

Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувались позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісяця платежу. Враховуючи все наведене вище, підстави застосування судом позовної давності до вимог позивача з травня 2015 року по травень 2024 року відсутні.

Разом з тим, позовні вимоги щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат на період дії Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» судом першої інстанції не задоволені.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 31.01.2019 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу, виданого 31 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В., та є споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, які з 01 липня 2014 року надавало ПАТ «Київенерго».

31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також в газеті «Хрещатик» від 6 серпня 2014 року № 111 (4511) було опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню, розроблені для фізичних осіб, що є власниками/квартиронаймачами у багатоквартирному житловому будинку.

Вказані договори були складені на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

ПАТ «Київенерго» було визначено обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» з 1 липня 2014 року.

Відповідно до листа Комунального концерну «Центр комунального сервісу» власником особового рахунку є ОСОБА_1 , кількість зареєстрованих- 3 особи, житлова площа квартири - 44,50, загальна площа квартири - 60,30 м2, квартира приватизована.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з розрахунком заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_3 , за період з 01.05.2015 по 01.04.2024, особовий рахунок № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), за споживачем ОСОБА_1 обліковується заборгованість в розмірі 38 673,02 грн, з яких: 27 820,26 грн - заборгованість за надані послуги, 8 199,33 грн - інфляція, 2 653,43 грн - 3% річних.

З відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру встановлено, що ОСОБА_3 також зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Разом з тим, відомості щодо ОСОБА_2 в Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг у спірному періоді, тому з них, підлягають стягненню заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період квітня 2017 року по квітень 2024 року в розмірі 28 377, 65 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду першої інстанції заяву, в якій просив застосувати до даних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і діяв на час пред`явлення даного позову.

Законом України № 530-IX від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Разом з тим, на момент відміни карантину діяв п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, з урахуванням п.п.12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

Так, на підтвердження заборгованості до справи долучено розрахунок за особовим рахунком № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за період з 01.05.2015 по 01.04.2024 за яким заборгованість заборгованість по послузі з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій становить 38 673,02 грн, з яких: 27 820,26 грн - заборгованість за надані послуги, 8 199,33 грн - інфляція, 2 653,43 грн - 3% річних.

З даним позовом позивач звернувся до суду 24.06.2024, однак враховуючи, що пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг строку позовної давності продовжено на строк дії карантину, внесені до прикінцевих та перехідних положень ЦК України зміни набули чинності з 02 квітня 2020 року, відповідно не є пропущеним строк позовної давності щодо платежів, строк сплати яких станом на 02 квітня 2017 року не завершився.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції правомірно застосував позовну давність до заявлених вимог позивача та вірно визначився з періодом, який знаходиться поза межами строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач безпідставно нарахував до стягнення неустойку (штрафу та пені), з огляду на те, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи ґрунтуються на невірному тлумаченні законодавства, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 15 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення

На території України з 12 березня 2020 року запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

При цьому, відповідно до приписів п. п. 4 п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», вони стосуються заборони нарахування саме неустойки (штрафу та пені), як одного із способів забезпечення виконання грошового зобов`язання (ст. ст. 549-552 ЦК України).

Така заборона не стосується 3 % річних та інфляційних втрат, які передбачені ст. 625 ЦК України, та які не є неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, яка має компенсаційний характер.

Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року № 912/1120/16, від 19 червня 2019 року № 703/2718/16-ц, від 8 листопада 2019 року № 127/15672/16-ц, від 18 березня 2020 року № 902/417/18.

Таким чином, нараховані 3 % річних та інфляційні втрати за період з 12 березня 2017 року по 11 березня 2020 року та з 01 січня 2024 року по 01 квітня 2024 року не є стягненням неустойки (штрафів, пені), нарахування яких обмежено згідно вимог Закону України від 17 березня 2020 року № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби», та п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

Одночасно з цим, правильність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідачами не спростована.

Щодо посилання відповідача на війну, як на форс-мажорну обставину у зв`язку з якою, останній звільняється від відповідальності у випадку несплати чи несвоєчасної сплати за комунальні послуги.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).

Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність і поставили під загрозу можливість виконання зобов`язань по сплаті послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук