Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №755/18150/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/10609/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Шкоріної О. І., Саліхова В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_3 ,

на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Гаврилової О. В.

від 01 квітня 2026 року

про відмову у прийнятті позовної заяви третіх осіб із самостійними вимогами

у цивільній справі № 755/18150/21 Дніпровського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_4 ,

треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_3 ,

про визнання недійсними договорів та свідоцтв про право на спадщину, скасування записів про державну реєстрацію, витребування безпідставно набутого майна та стягнення коштів в рахунок відшкодування вартості майна за недійсними правочинами,

У С Т А Н О В И В:

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року у прийняті позовної заяви третіх осіб із самостійними вимогами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання членами сім`ї власника будинку, визнання права користування будинком, встановлення факту постійного проживання в будинку, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні будинком, відновлення становища, що існувало до порушення (в порядку статті 52 ЦПК України) - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою через допущені судом порушення норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції формально звузив предмет спору до недійсності договорів, спадщини та реєстраційних дій, хоча фактично предметом спору є право на спірний об`єкт нерухомості, а саме садовий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Звертає увагу на те, що позов третіх осіб спрямований саме на цей об`єкт нерухомості, а їхні вимоги про визнання членами сім`ї власника будинку, визнання права користування та встановлення факту постійного проживання безпосередньо стосуються того самого майна, що й первісний позов. Зазначає про неправильне застосування статті 52 ЦПК України, оскільки суд помилково виходив із доктринального тлумачення, за яким вимоги третьої особи повинні обов`язково виключати вимоги позивача, тоді як закон такого імперативу не містить. Звертає увагу на те, що первісний позов та позов третіх осіб мають різні правові підстави та способи захисту, оскільки первісний позивач оспорює правочини і вимагає повернення майна на підставі майнових вимог, а треті особи захищають особисті немайнові та речові житлові права. Зазначає про наявність очевидного взаємозв`язку вимог, оскільки встановлення факту проживання дітей у будинку на момент укладення оспорюваних правочинів від 16.07.2015 безпосередньо впливає на оцінку правомірності позбавлення їх житла та законність самих правочинів.

Звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала порушує принцип ефективного судового захисту та процесуальної економії, визначені статтею 2 ЦПК України, оскільки пропозиція суду звернутися з окремим позовом призведе до дублювання процесів і затягування захисту прав неповнолітніх дітей 2009 та 2012 років народження. Зазначає, що судом першої інстанції взагалі не було враховано інтереси неповнолітніх та не застосовано підвищений стандарт захисту і практику Європейського суду з прав людини щодо житла дітей. Зауважує, що при поданні позовної заяви від 10.02.2026 заявниками було повністю дотримано вимог процесуального закону щодо форми, змісту та строків її подання. Зазначає, що існують усі правові підстави, визначені статтею 379 ЦПК України, для скасування ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Учасники справи належним чином повідомлялись належним чином про розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду від 01.04.2026, доказом чого є звіти про направлення вхідної кореспонденції учасникам справи, а також поштові конверти, направлені на поштову адресу апелянта, зазначену нею в апеляційній скарзі та у відповіді № 2633986 від 21.04.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру, наданої на запит головуючого-судді Євграфової Є. П., які були повернуті до апеляційного суду із зазначенням причини повернення «за закінченням встановленого терміну зберігання», що підтверджується відомостями Укрпошти.

У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18, рішення 24.02.2022, пункти 11-12) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.

Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).

Таким чином, оскільки поштова кореспонденція неодноразово була направлена апелянту на дійсну її адресу листом рекомендованою кореспонденцією, суд апеляційної інстанції вважає, що в достатній мірі був виконаний обов`язок щодо повідомлення про розгляд справи.

Разом з тим, апелянт, подавши апеляційну скаргу, не вчинила дій щодо обізнаності про рух даної справи, хоча як скаржник повинна була опікуватися станом справ, зокрема отримувати інформацію з відкритих джерел (Єдиного державного реєстру судових рішень, тощо).

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07 липня 1989 року). Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Верховний Суд в ухвалі від 17 листопада 2022 року у справі № 560/5541/20 роз`яснив суть презумпції обізнаності учасника справи про стан відомого йому судового провадження, яка покладає на учасника справи обов`язок довести незнання про повідомлення, надіслане судом. Суд зауважив, що вирішуючи такого роду питання слід виходити з принципу порядності працівників суду. Перебуваючи під присягою державного службовця, розуміючи кримінально-правові наслідки підробки, не має підстав вважати, що вони можуть фальшувати докази повідомлення. Отже, якщо повідомлення у справі зафіксовано належним чином, то недостатньо буде лише заперечити проти отримання такого повідомлення. Щоб спростувати презумпцію обізнаності, учасник повинен надати відповідні докази "незнання".

Належне повідомлення всіх учасників справи є передумовою забезпечення принципу рівності сторін цивільного процесу. Вимогу щодо рівності сторін було б позбавлено змісту, якби сторону провадження не було повідомлено про судове засідання у спосіб, який дав би їй можливість взяти участь у ньому, якщо він або вона вирішить скористатися встановленим національним законодавством правом з`явитися у судове засідання (див. зазначене рішення у справі «Загородніков проти Росії» (Zagorodnikov v. Russia), п. 30).

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відмовляючи у прийнятті позовної заяви третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є вимогами щодо предмета спору у справі № 755/18150/21, а їхнє задоволення не призведе до вирішення спору не на користь первісного позивача. Встановивши, що предметом первісного позову є визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 16.07.2015, свідоцтв про право на спадщину від 17.06.2021, скасування реєстраційних записів та витребування часток майна, суд дійшов висновку про відсутність матеріально-правового критерію єдиного предмета спору для самостійного позову третіх осіб. Встановивши, що самостійність вимог третьої особи полягає у запереченні вимог первісного позивача та прагненні вирішити спір на свою власну користь, суд дійшов висновку про відсутність протилежних інтересів між первісним позивачем та третіми особами. Встановивши, що фактичні та юридичні підстави позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є тотожними підставам позову ОСОБА_3 , наведеним у її заяві про зміну підстав позову від 18.06.2025, суд дійшов висновку про відсутність конкуренції між їхніми матеріально-правовими інтересами. Встановивши, що законний представник ОСОБА_3 у позові третіх осіб фактично наводить ідентичне обґрунтування та не заперечує свої ж власні первісні вимоги, суд дійшов висновку, що позов третіх осіб за своєю суттю не виключає можливість вирішення спору на користь первісного позивача. Встановивши наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права на звернення до суду в загальному порядку, суд дійшов висновку про відмову у прийнятті позовної заяви та роз`яснив їм право на захист інтересів шляхом пред`явлення самостійного позову.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, подавши позов до однієї або декількох сторін. Процесуальний статус третьої особи із самостійними вимогами характеризується тим, що така особа вступає у вже розпочатий процес для захисту своїх особистих прав на предмет спору, процесуально протиставляючи себе як позивачу, так і відповідачу. Під предметом спору в цивільному судочинстві слід розуміти конкретний матеріально-правовий об`єкт, щодо якого між первісними сторонами виник правовий конфлікт (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18).

У справі, що розглядається, предметом первісного позову є правовий титул власності на 373/1000 часток садового будинку та земельної ділянки, а саме законність договорів купівлі-продажу та свідоцтв про право на спадщину, а також правомірність витребування цього майна у відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 . Натомість предметом позовної заяви третіх осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є житлові права користування цим майном як членів сім`ї власника та встановлення юридичних фактів постійного проживання. Таким чином, матеріально-правовий об`єкт вимог третіх осіб не збігається із предметом конфлікту між первісними сторонами, оскільки вимоги про визнання права користування житлом знаходяться поза межами спору про дійсність правочинів щодо відчуження та спадкування часток власності.

Окрім цього, визначальною ознакою позову третьої особи із самостійними вимогами є конкуруючий характер її вимог стосовно вимог позивача. Задоволення позову третьої особи за своєю правовою суттю має повністю або частково виключати можливість задоволення первісного позову, оскільки третя особа прагне вирішити спір на власну користь, заперечуючи права первісного позивача на предмет спору (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 910/12744/22).

Як обґрунтовано встановив суд першої інстанції, вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі їхнього законного представника ОСОБА_3 не виключають і не заперечують вимог первісного позову тієї ж ОСОБА_3 , а навпаки, мають паралельний характер та ідентичне фактичне обґрунтування, що виключає процесуальне протиставлення третіх осіб первісному позивачу.

Твердження апелянта про порушення судом першої інстанції права неповнолітніх дітей на ефективний судовий захист є безпідставними, оскільки відмова у прийнятті позову в порядку статті 52 ЦПК України через невідповідність процесуальним критеріям не позбавляє дітей права на звернення до суду з самостійним позовом у загальному порядку, що повністю узгоджується з положеннями статті 4 цього Кодексу.

За таких обставин суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для прийняття зазначеної позовної заяви до спільного розгляду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Є. П. Євграфова

О. І. Шкоріна

В. В. Саліхов