Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №2610/7455/2012 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року м. Київ

Справа № 2610/7455/2026

Провадження: № 22-ц/824/11413/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Новак Наталії Юріївни в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Діденка Є. В.,

за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року про заміну сторони виконавчого провадження такою, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування заяви зазначала, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року було замінено стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Фінансова компанія «Горизонт» на підставі договору відступлення права вимоги.

Разом із тим постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року встановлено, що зазначений договір відступлення права вимоги є неукладеним, у зв`язку з чим, на думку заявниці, відпала матеріально-правова підстава для здійсненого судом процесуального правонаступництва.

Заявниця зазначала, що встановлення судом апеляційної інстанції факту неукладеності договору відступлення права вимоги свідчить про відсутність правових підстав для заміни стягувача у виконавчому провадженні, у зв`язку з чим вважала, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року підлягає визнанню такою, що не підлягає виконанню, в порядку статті 432 ЦПК України.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Новак Н. Ю. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати ухвалу та постановити нову про задоволення заяви у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, неправильно застосував норми процесуального права та не врахував обставини, встановлені постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року, якою встановлено неукладеність договору відступлення права вимоги, що був підставою для заміни стягувача у виконавчому провадженні. На думку апелянтки, після встановлення зазначених обставин ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року втратила правову підставу, а тому підлягає визнанню такою, що не підлягає виконанню, в порядку статті 432 ЦПК України. Просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення заяви.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 04 травня 2026 року, визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) -Болотов Є. В., судді: Сушко Л. П., Музичко С. Г.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду від 09 червня 2026 року призначено повторний автоматизований розподіл справи №2610/7455/2012 у зв`язку з переведенням судді-доповідача Болотова Є. В. до складу іншої судової палати та зміною спеціалізації.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 09 червня 2026 року, визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Невідома Т.О., судді: Нежура В.А., Верланов С. М.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2025 рокусправу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні адвокат Новак Н. Ю.в інтересах ОСОБА_1 , підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року у справі № 2610/7455/2012 стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 36 038,64 грн інфляційних втрат, 14 102,00 грн трьох процентів річних та 501,40 грн судових витрат. На виконання зазначеного рішення 11 березня 2013 року судом видано виконавчий лист, на підставі якого постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві 29 листопада 2013 року відкрито виконавче провадження.

В подальшому, 19 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір відступлення права вимоги № 1, відповідно до умов якого до останньої мало перейти право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним виконавчим листом. Саме на підставі цього договору ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року у порядку статті 442 ЦПК України замінено стягувача у виконавчому провадженні - ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_3 .

Зазначена ухвала була предметом апеляційного та касаційного перегляду, однак постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року та ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року залишена без змін, у зв`язку із чим набрала законної сили та була реалізована у виконавчому провадженні. Зокрема, постановою державного виконавця від 04 грудня 2023 року замінено сторону виконавчого провадження - стягувача на ОСОБА_3 .

Разом із тим постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 761/21305/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у задоволенні позову відмовлено, при цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір відступлення права вимоги № 1 від 19 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неукладеним.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року такою, що не підлягає виконанню, мотивуючи свої вимоги тим, що після встановлення судом факту неукладеності договору відступлення права вимоги відпали правові підстави для подальшого виконання зазначеної ухвали та здійснення виконавчого провадження на користь ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що передбачена статтею 432 ЦПК України процедура визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, може бути застосована виключно щодо виконавчих документів. На переконання суду, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року про заміну сторони виконавчого провадження не є виконавчим документом у розумінні статей 431, 432 ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не передбачає застосування заходів примусового виконання рішення, а лише вирішує процесуальне питання щодо заміни стягувача його правонаступником. Крім того, суд зазначив, що вказана ухвала є чинною, набрала законної сили та не була скасована за результатами її перегляду судами апеляційної і касаційної інстанцій, а тому дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення заяви.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є правильність висновку суду першої інстанції про відсутність передбачених статтею 432 ЦПК України підстав для визнання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року про заміну сторони виконавчого провадження такою, що не підлягає виконанню. При цьому спірним у цій справі є не питання правомірності постановлення зазначеної ухвали чи наявності підстав для процесуального правонаступництва на момент її постановлення, а питання можливості застосування до такої ухвали процедури, визначеної статтею 432 ЦПК України.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічний принцип закріплено у частині першій статті 18 ЦПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових і службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Разом із тим виконання судового рішення здійснюється не безпосередньо на підставі самого судового рішення, а на підставі виконавчого документа, виданого у порядку, визначеному процесуальним законом. Так, відповідно до частин першої та третьої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, а у випадках, встановлених цим Кодексом, виконавчим документом може бути також судовий наказ або ухвала суду, які повинні відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Порядок виправлення помилки, допущеної при оформленні чи видачі виконавчого документа, а також підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, визначені статтею 432 ЦПК України. Згідно із частинами першою та другою цієї статті суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні чи видачі, або визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю чи частково, якщо його видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням чи з інших причин.

Отже, предметом судового контролю в порядку статті 432 ЦПК України є виключно виконавчий документ та наявність або відсутність визначених законом підстав для його подальшого виконання. Отже, вирішуючи заяву, подану в порядку зазначеної норми, суд насамперед має встановити, чи є судовий акт, щодо якого заявлено відповідну вимогу, виконавчим документом у розумінні процесуального закону та Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають судові рішення на підставі виконавчих документів, визначених законом. При цьому стаття 4 цього Закону встановлює обов`язкові реквізити виконавчого документа, а стаття 10 визначає перелік заходів примусового виконання рішень, застосування яких і є метою видачі виконавчого документа.

Водночас відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 442 ЦПК України законодавець окремо врегулював процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні, передбачивши можливість заміни сторони її правонаступником у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження. За результатами розгляду відповідної заяви суд постановляє ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження, яка надсилається учасникам справи та виконавцю в порядку, визначеному процесуальним законом.

Системний аналіз наведених норм матеріального та процесуального права дає підстави для висновку, що не кожна ухвала суду є виконавчим документом. Такий статус вона має лише у випадках, коли це прямо передбачено законом, а її зміст містить приписи, що підлягають примусовому виконанню із застосуванням заходів, визначених статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження». Натомість ухвала, постановлена в порядку статті 442 ЦПК України, вирішує виключно процесуальне питання щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, не встановлює самостійного обов`язку боржника та не є тим судовим актом, на підставі якого здійснюється примусове виконання рішення суду.

Як убачається з матеріалів справи, заявник просить визнати такою, що не підлягає виконанню, саме ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року, постановлену в порядку статті 442 ЦПК України, якою вирішено питання про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. При цьому, зазначена ухвала не встановлює нових прав чи обов`язків сторін, не містить приписів щодо вчинення боржником будь-яких дій майнового чи немайнового характеру та не є судовим актом, на підставі якого здійснюється примусове виконання судового рішення. Її процесуальне значення полягає виключно у визначенні належного суб`єкта, на користь якого здійснюється виконання вже виданого виконавчого документа.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до ухвали про заміну сторони виконавчого провадження не може бути застосована процедура, передбачена статтею 432 ЦПК України, оскільки предметом її регулювання є виключно виконавчі документи, а не будь-які судові рішення чи процесуальні акти суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 761/21305/19 встановлено неукладеність договору відступлення права вимоги від 19 квітня 2019 року, а відтак відсутність правових підстав для процесуального правонаступництва, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів не заперечує, що наведені апелянтом обставини можуть мати значення для оцінки матеріально-правових підстав переходу права вимоги та правомірності процесуального правонаступництва. Разом із тим зазначені питання не є предметом розгляду у цій справі, оскільки спір виник не щодо законності чи обґрунтованості ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року, постановленої в порядку статті 442 ЦПК України, і не щодо наявності чи відсутності підстав для заміни сторони виконавчого провадження, а виключно щодо можливості застосування до такої ухвали процедури, передбаченої статтею 432 ЦПК України.

Саме тому встановлення в іншій судовій справі обставин щодо неукладеності договору відступлення права вимоги, незалежно від їх правового значення для інших правовідносин між учасниками спору, саме по собі не змінює процесуальної природи ухвали про заміну сторони виконавчого провадження та не перетворює її на виконавчий документ у розумінні статей 431, 432 ЦПК України і Закону України «Про виконавче провадження». Вказана ухвала, як і раніше, залишається процесуальним судовим актом, постановленим у межах вирішення питання про процесуальне правонаступництво, а не виконавчим документом, який може бути предметом судового контролю в порядку статті 432 ЦПК України.

Отже, навіть якщо виходити з доводів апеляційної скарги про відсутність матеріально-правових підстав для переходу права вимоги, такі доводи самі по собі не можуть бути підставою для задоволення заяви, оскільки заявником обрано неналежний процесуальний спосіб захисту. Застосування положень статті 432 ЦПК України можливе лише щодо виконавчих документів, тоді як оспорювана ухвала про заміну сторони виконавчого провадження таким документом не є, а відтак відсутні й передбачені законом процесуальні підстави для визнання її такою, що не підлягає виконанню.

Фактично доводи апеляційної скарги спрямовані на доведення відсутності матеріально-правових підстав для заміни стягувача у виконавчому провадженні. Проте вирішення такого питання не може здійснюватися шляхом застосування механізму, передбаченого статтею 432 ЦПК України, оскільки ця норма не наділяє суд повноваженнями перевіряти законність чи обґрунтованість процесуальних ухвал, які не є виконавчими документами, а встановлює виключно порядок судового контролю за виконавчими документами та можливість припинення їх виконання у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Новак Н. Ю. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Новак Наталії Юріївни в інтересах ОСОБА_1 без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 29 липня 2026 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура