Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №754/6330/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)

Дата: 22 липня 2026 р.

Справа: №754/6330/26

Суддя: Невідома Тетяна Олексіївна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року м. Київ

Справа №754/6330/26

Провадження: № 22-ц/824/11580/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Грегуля О. В.,

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» про заміну сторони виконавчого провадження, заінтересовані особи:Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ТОВ «ФК «Позика» звернулося до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, яка обґрунтована тим, що внаслідок послідовного відступлення права вимоги за кредитним договором № 127487112 від 06 травня 2019 року до нього перейшли усі права первісного кредитора щодо боржника ОСОБА_1 . На обґрунтування заяви зазначало, що первісний кредитор, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», на підставі договору факторингу відступив право грошової вимоги ТОВ «Таліон Плюс», яке, у свою чергу, передало його ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а останнє за договором факторингу № 161025-01-Ф від 16 жовтня 2025 року відступило відповідне право вимоги ТОВ «ФК «Позика». Заявник вказував, що перехід права вимоги підтверджується договорами факторингу, актами приймання-передачі та витягами з реєстрів боржників, які містять відомості про кредитний договір, боржника та правонаступника, а відтак відповідно до статей 512, 514 ЦК України до нього перейшли усі права кредитора у зобов`язанні в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав. Оскільки на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, а первісний стягувач вибув із матеріальних правовідносин у зв`язку з відступленням права вимоги, ТОВ «ФК «Позика» просило замінити сторону виконавчого провадження, а саме, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», його правонаступником, ТОВ «ФК «Позика».

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21 квітня 2026 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 замінено стягувача (Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс») на стягувача (Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», ЄДРПОУ 39493634, місцезнаходження: 04052, м. Київ, вул. Глибочинська, 17-Б).

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалу просив скасувати та постановити нову про відмову в задоволенні заяви ТОВ «ФК «Позика» про заміну сторони виконавчого провадження.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для заміни стягувача у виконавчому провадженні, не перевіривши належним чином обсяг та безперервність переходу права вимоги до ТОВ «ФК «Позика».

Посилався на те, що відповідно до витягу з Реєстру боржників № 3 від 16 жовтня 2025 року заявнику передано право вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 14 473,53 грн, тоді як виконавчий напис нотаріуса та відкрите на його підставі виконавче провадження стосуються стягнення заборгованості у розмірі 20 585 грн. На його переконання, така невідповідність свідчить про відсутність доказів переходу до нового кредитора права вимоги в повному обсязі, визначеному виконавчим документом.

Крім того, зазначав, що надані заявником договори факторингу та витяги з реєстрів боржників не підтверджують належним чином безперервного переходу права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Позика», зокрема через відсутність повних реєстрів боржників, первинних документів та доказів проведення розрахунків за договорами факторингу.

Також наголошував, що в провадженні суду перебуває справа за його позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у межах якої ним оспорюються як правомірність вчинення нотаріусом виконавчого напису, так і розмір та склад заборгованості, зокрема нараховані проценти, пеня і штрафні санкції. Вважав, що до вирішення зазначеного спору заміна стягувача у виконавчому провадженні є передчасною.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 10 червня 2026 рокувідкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. було вчинено виконавчий напис № 11363 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 127487112 від 06 травня 2019 року у розмірі 20 585 грн.

26 липня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. на підставі зазначеного виконавчого напису відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

У подальшому право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 127487112 від 06 травня 2019 року неодноразово відступалося на підставі договорів факторингу. Зокрема, первісний кредитор - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступив право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», яке в подальшому передало його ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Надалі, 16 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Позика» укладено договір факторингу № 161025-01-Ф, відповідно до умов якого останньому було відступлено право грошової вимоги за вказаним кредитним договором.

На підтвердження переходу права вимоги заявником до матеріалів справи подано копії договорів факторингу, актів приймання-передачі, а також витяги з реєстрів боржників, відповідно до яких до ТОВ «ФК «Позика» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , що виникло з кредитного договору № 127487112 від 06 травня 2019 року.

Посилаючись на те, що внаслідок укладення зазначених правочинів первісний стягувач вибув із матеріальних правовідносин, а ТОВ «ФК «Позика» набуло статусу нового кредитора у зобов`язанні, товариствозвернулося до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, в якій просило замінити стягувача - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» його правонаступником - ТОВ «ФК «Позика».

Задовольняючи заяву ТОВ «ФК «Позика» про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив із того, що наданими заявником доказами підтверджується безперервний перехід права вимоги за кредитним договором № 127487112 від 06 травня 2019 року від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Позика» на підставі послідовно укладених договорів факторингу.

Суд першої інстанції встановив, що внаслідок укладення договору факторингу № 161025-01-Ф від 16 жовтня 2025 року до ТОВ «ФК «Позика» перейшли права кредитора за зазначеним кредитним договором, а відтак заявник набув статусу правонаступника первісного стягувача у спірних матеріальних правовідносинах.

Врахувавши, що виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрите на підставі виконавчого напису нотаріуса, перебуває на виконанні, а первісний стягувач вибув із матеріального правовідношення у зв`язку з відступленням права вимоги, суд дійшов висновку про наявність передбачених статтею 442 ЦПК України та частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» правових підстав для заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що після видачі виконавчого документа процесуальний статус позивача у правовідносинах, пов`язаних із примусовим виконанням судового рішення, змінюється на стягувача.

Питання заміни сторони в справі (позивача або відповідача) та третьої особи її правонаступником врегульоване положеннями статті 55 ЦПК України. Заміна ж стягувача у виконавчому провадженні або виконавчому листі передбачена статтею 442 ЦПК України.

Виходячи із цих норм, зокрема, за пунктами 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

За змістом статей 512, 514 ЦК України, статті 442 ЦПК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

У зв`язку з заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 456/6160/13 (провадження № 61-24410св18).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору або не заборонено законом.

У постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 910/1972/17 міститься висновок про те, що за загальним визначенням правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов`язки того суб`єкта, якому вони належали раніше. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права і обов`язки. Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні. Правонаступництво слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Доказами правонаступництва щодо окремого зобов`язання може бути: відповідний договір, на підставі якого воно виникло, передавальний акт чи розподільчий баланс, статут правонаступника.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України, частиною першою якої встановлено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Тобто процесуальне правонаступництво передбачає перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку з цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи.

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 зазначено, що, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.

У справі, що переглядається, встановлено, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 127487112 від 06 травня 2019 року послідовно переходило від первісного кредитора до інших осіб на підставі укладених ними договорів факторингу, а саме: від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», у подальшому, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а 16 жовтня 2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Позика» на підставі договору факторингу № 161025-01-Ф.

Належність переданого права вимоги саме до зобов`язання ОСОБА_1 підтверджується наявними у матеріалах справи договорами факторингу, актами приймання-передачі прав вимоги та витягами з реєстрів боржників, у яких зазначено особу боржника, номер і дату кредитного договору, а також відомості щодо переданої заборгованості.

Відомості про те, що зазначені договори факторингу, на підставі яких відбувся послідовний перехід права грошової вимоги за кредитним договором № 127487112 від 06 травня 2019 року, оспорювалися їх сторонами або іншими заінтересованими особами чи були визнані недійсними у встановленому законом порядку, у матеріалах справи відсутні. Не наведено таких обставин і в апеляційній скарзі.

Слід зазначити, що презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним і таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. До моменту встановлення нікчемності правочину законом або визнання його недійсним судовим рішенням, яке набрало законної сили, права, набуті його сторонами, підлягають здійсненню, а створені ним обов`язки виконанню.

Отже, за відсутності обставин, які свідчили б про нікчемність договорів факторингу, а також судових рішень про визнання їх недійсними, у суду відсутні підстави не враховувати правові наслідки укладення таких правочинів.

Наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують безперервність переходу права вимоги за кредитним договором № 127487112 від 06 травня 2019 року від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Позика», а відтак і вибуття ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» із матеріального правовідношення, у межах якого було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність передбачених статтею 442 ЦПК України та частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для заміни стягувача ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» його правонаступником - ТОВ «ФК «Позика».

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що надані заявником документи не підтверджують належним чином переходу права вимоги до ТОВ «ФК «Позика», з огляду на таке.

Договори факторингу, акти приймання-передачі та витяги з реєстрів боржників дають змогу ідентифікувати як сторони кожного правочину щодо відступлення права вимоги, так і саме зобов`язання, право вимоги за яким передавалося. У відповідних документах зазначено ОСОБА_1 як боржника та кредитний договір № 127487112 від 06 травня 2019 року як підставу виникнення грошового зобов`язання.

Саме сукупність наведених доказів, а не окремо взятий документ, підтверджує послідовний і безперервний перехід права вимоги від одного кредитора до іншого. Вимога апелянта щодо надання повних реєстрів усіх боржників фактично зводиться до необхідності подання відомостей щодо осіб, які не є учасниками цієї справи та зобов`язання яких не становлять предмета судової перевірки. Для вирішення питання про правонаступництво достатнім є надання тієї частини реєстру, яка дає можливість однозначно встановити факт передання права вимоги саме щодо відповідного боржника та конкретного кредитного договору.

Не заслуговують на увагу й посилання скаржника на відсутність доказів проведення розрахунків між сторонами договорів факторингу. Вирішуючи заяву про заміну сторони виконавчого провадження, суд перевіряє факт заміни кредитора у матеріальному зобов`язанні та перехід до нового кредитора права вимоги. Питання належного виконання сторонами взаємних грошових обов`язків за договорами факторингу стосується правовідносин між їх сторонами і саме собою не спростовує факту відступлення права вимоги боржника, якщо інше прямо не випливає з умов відповідного правочину.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги, обґрунтовані невідповідністю розміру заборгованості, зазначеного у виконавчому написі нотаріуса, сумі, відображеній у витягу з реєстру боржників.

Так, виконавчим написом нотаріуса передбачено стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 20 585 грн, тоді як у реєстрі боржників, сформованому при відступленні права вимоги ТОВ «ФК «Позика», зазначено заборгованість у розмірі 14 473,53 грн.

Разом із тим така відмінність у розмірах заборгованості не свідчить про відсутність правонаступництва та не спростовує переходу до заявника права вимоги за кредитним договором № 127487112 від 06 травня 2019 року.

Предметом відступлення за договором факторингу є право грошової вимоги, що виникло з конкретного кредитного зобов`язання, а не виключно право на стягнення формально визначеної у виконавчому документі суми. Розмір заборгованості може змінюватися внаслідок часткового виконання зобов`язання, припинення окремих його складових, перерахунку нарахувань чи з інших передбачених законом або договором підстав. Тому сама по собі відмінність між сумою, зазначеною у виконавчому написі, та розміром вимоги, відображеним у реєстрі на час її відступлення, не перериває ланцюга правонаступництва.

Більше того, зазначення у реєстрі меншого розміру вимоги не погіршує становища боржника, оскільки не розширює обсяг його обов`язків порівняно з тим, який визначено виконавчим документом. Водночас заміна стягувача не надає новому кредиторові права вимагати від боржника більше, ніж належало первісному кредиторові, оскільки відповідно до статті 514 ЦК України до правонаступника переходять права у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент їх переходу.

Питання щодо правильності визначення розміру заборгованості, правомірності нарахування процентів, пені чи інших платежів, а також законності самого виконавчого напису не входять до предмета розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження. У межах такого провадження суд не переглядає по суті безспірність заборгованості та не вирішує матеріально-правовий спір між кредитором і боржником, а встановлює лише факт вибуття однієї сторони матеріального правовідношення та переходу її прав до іншої особи.

Такі заперечення боржник не позбавлений можливості заявляти у належному позовному провадженні, зокрема у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Однак саме по собі існування такого спору на час вирішення заяви не припиняє матеріального правонаступництва та не перешкоджає приведенню процесуального статусу сторін виконавчого провадження у відповідність до фактичного складу учасників матеріального зобов`язання.

Подальше ухвалення судового рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, також не свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали на час її постановлення. На момент розгляду судом першої інстанції заяви виконавчий напис формально був чинним, виконавче провадження було відкритим, а право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Позика».

Заміна стягувача не означає підтвердження судом законності виконавчого напису, розміру заборгованості чи можливості її подальшого примусового стягнення. Така заміна має виключно процесуальний характер і спрямована на встановлення належного учасника виконавчого провадження - особи, до якої фактично перейшло право вимоги.

У разі набрання законної сили рішенням про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, це матиме самостійні правові наслідки для подальшого здійснення виконавчого провадження незалежно від того, яка особа зазначена у ньому стягувачем. Водночас така обставина не спростовує факту переходу права вимоги та не є підставою для скасування ухвали про процесуальне правонаступництво.

Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди боржника з розміром заборгованості та правомірністю виконавчого напису, проте не спростовують встановленого судом факту вибуття первісного стягувача з матеріального правовідношення і переходу його прав до ТОВ «ФК «Позика».

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини, які мають значення для вирішення заяви, належним чином оцінив подані докази та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильності його висновків не спростовують.

Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено29 липня 2026 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В.А. Нежура

Оригінал: reyestr.court.gov.ua