Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №761/47321/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року м. Київ

Справа № 761/47321/25

Провадження: № 22-ц/824/9386/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Романюка Івана Миколайовича в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Притули Н. Г.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування рішення державного реєстратора,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що відповідач, маючи перед ним непогашені боргові зобов`язання за договором позики у розмірі 6 000 000 грн, з метою уникнення можливого звернення стягнення на належне йому майно безоплатно відчужив належну йому квартиру на користь своєї дружини. На думку позивача, спірний договір дарування є фраудаторним правочином, укладеним з метою приховування майна від кредитора та недопущення звернення на нього стягнення, у зв`язку із чим просив визнати його недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності, здійснену на його підставі.

В ході судового розгляду від адвоката Гудими В. С. в інтересах ОСОБА_2 надійшла заява про забезпечення позвоу, яка обгрунтвоана тим, що предметом спору є договір дарування квартири, яка, на переконання позивача, була відчужена відповідачем з метою уникнення виконання боргових зобов`язань перед кредитором. Зазначала, що існує реальна загроза подальшого відчуження спірного нерухомого майна, що може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист порушених прав позивача та виконання можливого судового рішення у разі задоволення позову, у зв`язку із чим просила накласти арешт на зазначену квартиру.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1068262680000).

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Романюк І. М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив скасувати ухвалу суду та постановити нову про відмову в застосуванні заходів забезпечення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки арешт накладено на майно, власником якого є третя особа, яка не є відповідачем у справі. Вважає, що позивачем не доведено наявності реальної загрози відчуження квартири чи утруднення виконання можливого рішення суду, а суд першої інстанції не навів належних мотивів необхідності застосування такого заходу забезпечення позову. Також зазначив, що накладення арешту є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, порушує баланс інтересів учасників справи та призводить до необґрунтованого обмеження права власностіОСОБА_1 , яка є третьою особою у справі.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 09 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні адвокат Романюк І. М. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити.

Адвокат Гудима В. С. в інтересах ОСОБА_2 ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та вважала їх необґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існує реальний спір щодо правомірності відчуження спірної квартири, а невжиття заходів забезпечення позову може призвести до її подальшого відчуження, що істотно ускладнить або унеможливить ефективний захист порушених прав позивача та виконання можливого рішення суду. Враховуючи предмет позову, суд дійшов висновку, що накладення арешту на спірне нерухоме майно є співмірним заявленим вимогам, має безпосередній зв`язок із предметом спору та забезпечує збереження існуючого фактичного і правового стану до вирішення справи по суті.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом якихвін звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 17.05.2023 року у справі №464/5457/21.

Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9

«Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», а також правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, серед іншого, що «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Відповідно до частин першої-третьої статті 156 ЦПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим. Питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим вирішується судом у судовому засіданні не пізніше наступного дня після надходження до суду відповідного клопотання учасника справи.

За наслідками розгляду клопотання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим постановляється ухвала.

Тлумачення положень частини першої статті 156 ЦПК України свідчить, що ЦПК України передбачає можливість заміни одного заходу забезпечення позову іншим, в тому числі здійснення заміни заходів забезпечення позову одного й того ж виду, перелік яких визначено в частині першій статті 150 ЦПК України, але щодо іншого майна.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_2 зазначав, що після виникнення у відповідача боргових зобов`язань останній відчужив належну йому квартиру на користь своєї дружини за договором дарування, який, на думку позивача, має ознаки фраудаторного правочину та був укладений з метою унеможливлення звернення стягнення на майно боржника. Посилався на існування ризику подальшого відчуження спірної квартири, що могло б істотно ускладнити або зробити неможливим ефективний захист його прав у разі задоволення позову.

Як убачається з матеріалів справи, предметом позову є вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та скасування державної реєстрації права власності, здійсненої на підставі зазначеного договору.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виник реальний спір щодо правомірності відчуження спірної квартири, а невжиття заходів забезпечення позову могло призвести до її подальшого відчуження, що істотно ускладнило б ефективний захист прав позивача. З огляду на характер заявлених позовних вимог суд дійшов висновку про наявність правових підстав для накладення арешту на спірне нерухоме майно як заходу забезпечення позову, який є співмірним із предметом спору та спрямований на збереження існуючого становища до вирішення справи по суті.

Разом із тим, погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову, колегія суддів не може погодитися з ухваленим процесуальним рішенням, оскільки воно постановлене з порушенням норм процесуального права, з огляду на таке.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони (позивач і відповідач), треті особи (частина перша статті 42, частина перша статті 48 ЦПК України).

Задовольняючи клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову та накладаючи арешт на нерухоме майно, зареєстроване за ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував, що арешт може бути накладено лише на майно відповідача, тоді як ОСОБА_1 не була визначена відповідачем у справі на момент винесення судом ухвали застосування заходів забезпечення позову від 02 березня 2026 року.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом

у постановах: від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19, провадження № 61-18169св19, від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, провадження № 61-17180св20, від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21, провадження № 61-18391св21.

Відтак, суд неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, а тому доводи апеляційної скарги у відповідній частині заслуговують на увагу.

Отже, враховуючи предмет спору, характер заявлених позовних вимог та те, що спірна квартира є безпосереднім предметом оспорюваного договору дарування, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з метою збереження спірного майна та недопущення його подальшого відчуження до вирішення справи по суті. Невжиття таких заходів могло б істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у разі задоволення позову.

Разом із тим обґрунтованість заяви про забезпечення позову не усуває допущеного судом першої інстанції порушення норм процесуального права. Оскільки на момент постановлення оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 , за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру, мала процесуальний статус третьої особи, а не відповідача, суд не мав передбачених пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України підстав для накладення арешту на належне їй майно.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції не може бути залишена в силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обраний захід забезпечення було застосовано до майна особи, яка не була відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Романюка Івана Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 рокускасувати, постановити нове судове рішення про відмову в забезпеченні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 29 липня 2026 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура