Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №757/21526/23-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/21526/23-ц Головуючий у суді І інстанції Литвинова І.В.

Провадження № 22-ц/824/5094/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанії «Альфа-Гарант», ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, моральної та матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на його користь страхове відшкодування у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП) у розмірі 100 000 грн; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1 195 424 грн на відшкодування майнової шкоди та 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

29 жовтня 2025 року позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на грошові кошти та інше майно ОСОБА_2 , яке не перебуває на тимчасово окупованій території України в межах загальної суми 1 345 424 грн та заборонити відповідачу укладати будь-які правочини відносно свого майна та грошових коштів, які не перебувають на тимчасово окупованій території України, а також передавати вказане майно іншим особам, приховувати вказане майно, або вчиняти будь які дії щодо цього майна, які мають наслідком його псування або зменшення його вартості.

Заяву обґрунтував тим, що між сторонами існує спір щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, на загальну суму 1 345 424 грн. Згідно наявної у нього інформації адресою реєстрації відповідача ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 , тобто на даний час окупована частина України.

Позивачу не відомо про наявність у відповідача цінного майна на підконтрольній території України, на яке можливо накладання арешту з метою забезпечення позову. ОСОБА_2 на момент ДТП керував автомобілем Peogeot Bokser, д.н.з. НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність водія якого застрахована за договором обов`язкового страхування № АО 5872765 від 12 вересня 2019 року.

Згідно страхового полісу, укладеного з ТДВ «СК «Альфа-Гарант», власником вказаного автомобіля є ОСОБА_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Також інтереси ОСОБА_2 як на стадії розгляду справи про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП у зв`язку з ДТП, так і у цій справі представляє адвокат Коваленко С.В., адресою якого є: м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-Б.

Вказане, на думку позивача, свідчить про те, що ОСОБА_2 щонайменше з 2019 року і по цей час перебуває у м. Києві, оплачує послуги адвоката Коваленка С.В., який здійснює свою діяльність також у м. Києві, тобто отримує дохід, що у свою чергу свідчить про те, що відповідач постійно проживає та має дохід, можливо постійну офіційну роботу у м. Києві та можливо має банківські рахунки, а також інше майно.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що у разі задоволення позову виконання такого рішення суду буде вкрай ускладненим без попереднього арешту грошових коштів відповідача, які можуть бути на його рахунках, а також арешту його іншого майна, наявність якого можливо встановити лише у порядку примусового виконання ухвали суду про забезпечення позову. Отже, метою вжиття заходів забезпечення позову є арешт грошових коштів та іншого майна відповідача, на яке у подальшому може бути звернуте стягнення в порядку примусового виконання майбутнього рішення суду.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судом вже було надано оцінку обставинам та доказам, на які посилається позивач, та ухвалою суду від 25 серпня 2025 року відмовлено представнику позивача у задоволенні заяви про забезпечення позову. Нових доказів та обставин при зверненні до суду із зазначеною заявою позивачем надано і наведено не було.

Саме лише посилання у заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створять перешкоди до виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Таким чином, заходи забезпечення позову не є співмірними заявленим вимогам і не перебувають у зв`язку з предметом позовних вимог, а тому підстави для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову відсутні. Заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач, можуть призвести до необґрунтованого втручання у господарську діяльність товариства, а також порушувати права інших осіб.

Позивач не надав переконливих доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Також позивачем не доведено наявності наміру відповідача будь яким чином вчинити дії з метою уникнення виконання рішення суду.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 через представника - адвоката Каракаша І.П. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й матеріального права, та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

На обґрунтування своїх доводів вказав, що у цій справі відповідач заперечує проти позовних вимог та, діючи через свого представника і використовуючи процесуальні можливості, добився затягування справи більше ніж на 2,5 роки, хоча справа не є складною. За таких обставин відповідач може у будь-який момент вчиняти дії щодо відчуження свого майна, а також грошових коштів, не піклуючись про необхідність виконання рішення суду у майбутньому. Тому єдиним запобіжником можливості виконання рішення суду є запобігання втрати майна, на яке може бути звернено стягнення у майбутньому, для чого саме і існує процесуальний інститут забезпечення позову.

Суд не врахував, що доведення намірів відповідача вчинити дії з метою ухилення від виконання рішення суду не передбачено вимогами частин першої і другої статті 149 ЦПК України, позивач має лише зазначити про наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення його порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Щодо співмірності способу забезпечення позову, то такий вид забезпечення як арешт коштів, які можуть знаходитися на рахунках, виключно в межах заявлених позовних вимог є справедливим способом певного обмеження прав розпорядження такими коштами відповідача без додаткового зайвого навантаження.

Отже, використовуючи належним чином правову логіку стороннього спостерігача, суд першої інстанції мав дійти висновку, що у разі прийняття судового рішення на користь позивача його фактичне виконання є неможливим за відсутності доступу до майна та грошових коштів відповідача, при цьому належне та законне вжиття заходів забезпечення позову можливо вирішить це питання, оскільки ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та дозволяє в рамках виконавчого провадження виявити кошти на рахунках або інше майно, на яке може бути звернено стягнення.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Каракаш І.П.підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Коваленко С.В. у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.

ТДВ «СК «Альфа-Гарант» явку свого представника у судове засідання не забезпечило, про дату, час та місце розгляду справи повідомлене належним чином, причини неявки до суду не повідомляло, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка його представника відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у загальному розмірі 1 345 424 грн.

Предмет спору безпосередньо пов'язаний із запропонованим способом забезпечення позову, невжиття якого може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Справа перебуває на розгляді Печерського районного суду міста Києва починаючи з 05 червня 2023 року.

Ухвалою суду від 22 січня 2024 року за клопотанням представника відповідача у справі призначено судову автотоварознавчу експертизу, яка не була проведена експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, а матеріали справи 27 березня 2025 року повернуті до суду з повідомлення про невиконання ухвали суду.

Ухвалою суду від 01 липня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті, проте спір між сторонами залишається не вирішеним.

Правозастосовна практика стосовно вирішення питання про забезпечення позову є остаточно сформованою, усталеною. Суд касаційної інстанції неодноразово роз`яснював у своїх постановах, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та інше майно ОСОБА_2 , яке не перебуває на тимчасово окупованій території України в межах загальної суми 1 345 424 грн, суд першої інстанції не врахував, що між сторонами дійсно виник спір щодо відшкодування шкоди на вказану суму, а виконання в майбутньому рішення суду в цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості та/або майна, за рахунок можливо задовольнити вимоги стягувача.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини спірних правовідносин, суд першої інстанції помилково вважав, що заходи забезпечення позову у вигляді арешту майна відповідача не є співмірними заявленими позивачем вимоги і не перебувають у зв`язку з предметом позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Таким чином, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Колегія суддів також враховує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 зроблено висновок про те, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22звернуто увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

З огляду на наведене, накладення арешту на грошові кошти та інше майно відповідача є необхідним і співмірним заходом, який випливає з фактичних обставин, які свідчать про те, що протягом вирішення спору про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП, у заявленому позивачем розмірі не виключається можливість відчуження відповідачем, як учасником цієї ДТП, належного йому майна, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду.

Суду першої інстанції було наведено значимі факти того, що захист прав та інтересів ОСОБА_1 ,за захистом яких він звернувся до суду,може бути неефективним без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту нагрошові кошти та інше майно ОСОБА_2 , тому відповідні посилання в оскаржуваній ухвалі про те, що позивачем не доведено наявності наміру відповідача вчинити дії з метою уникнення виконання рішення суду є необґрунтованими.

Так само безпідставними є висновки суду в частині того, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач, можуть призвести до необґрунтованого втручання у господарську діяльність товариства, а також порушувати права інших осіб. ОСОБА_1 просив накласти арешт саме на майно ОСОБА_2 як фізичної особи, що скоїла ДТП, а не на майно будь-якої юридичної особи - ТДВ «СК «Альфа-Гарант» чи інших осіб, не залучених до участі у даній справі.

Отже, відмовляючи у застосуванні такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на належне відповідачу майно, суд першої інстанції не звернув увагу на наявність спору між сторонами, ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може бути істотно ускладнений чи унеможливлений невиконанням рішення суду у цій справі, співмірність обраного ОСОБА_1 виду забезпечення позову з його вимогами в межах заявленої суми позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_2 .

У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат; суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Крім того, не зазначення стороною позивача чіткої інформації про конкретні рахунки, що належать відповідачу, у яких саме банківських установах, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, оскільки з врахуванням вимог законодавства про банки та банківську діяльність, така інформація не є у загальному доступі, становить банківську таємницю, відповідно не може бути надана заявником.

Вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та інше майно відповідача в межах ціни позову не порушує принципу диспозитивності, а сприяє дотриманню принципів співмірності та адекватності вжитого заходу забезпечення позову. Такий захід не позбавляє відповідача права володіння майном, на яке накладений арешт, оскільки обмеження розповсюджується лише на право розпоряджання грошовими коштами на банківських рахунках виключно в межах заявленої ціни позову на період вирішення між сторонами спору в судовому порядку.

Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та остання отримає задоволення своїх вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

Враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду, предмет та підстави позову ОСОБА_1 , а також приймаючи до уваги, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти (крім коштів, що перебуваютьна рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом) та інше майно, що належить ОСОБА_2 та не перебуває на тимчасово окупованій території України, в межах суми позовних вимог у розмірі 1 345 424 грн.

Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

Згідно із частиною другоюстатті 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Водночас відповідно до статті 151 ЦПК України від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Тобто при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з таких заходів.

Арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22).

Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

Відповідно до частини п`ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

З огляду на предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково встановлювати відповідачу заборону укладати будь-які правочини відносно свого майна та грошових коштів, які не перебувають на тимчасово окупованій території України, а також передавати вказане майно іншим особам, приховувати вказане майно, або вчиняти будь які дії щодо цього майна, які мають наслідком його псування або зменшення його вартості.

Та обставина, що ОСОБА_1 уже звертався до суду із заявою про забезпечення позову у цій справі із подібним обґрунтуванням, яка була залишена без задоволення ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року, не може бути належною підставою для відмови в задоволенні повторно поданої заяви по суті у розумінні статей 149-153 ЦПК України, а могло бути розцінено судом першої інстанції як зловживання процесуальними правами та залишення (повернення) заяви без розгляду підстав, передбачених статтею 44 ЦПК України.

Проте районний суд прийняв заяву ОСОБА_1 до розгляду і ухвалив рішення по суті спірного процесуального питання з підстав, які не узгоджуються з обставинами справи та вимогами процесуального законодавства.

Колегія суддів звертає увагу, що в силу приписів частини першої статті 367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц, постанови Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19, від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц, від 21 грудня 2023 року у справі № 686/23143/20).

Зважаючи на вищевикладене, оскаржувана ухваласуду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову не відповідає матеріалам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права, що в силу статті 376 ЦПК України є підставою для її скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову у цій справі.

Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 листопада 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

В порядку забезпечення позову ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанії «Альфа-Гарант», ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, моральної та матеріальної шкоди накласти арешт на грошові кошти (крім коштів, що перебуваютьна рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом) та інше майно, що належить ОСОБА_2 та не перебуває на тимчасово окупованій території України, в межах суми позовних вимог у розмірі 1 345 424 грн.

У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовити.

Стягувач - ОСОБА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Боржник - ОСОБА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_4 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 липня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній