Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №754/7777/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№22-ц/824/12159/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026року місто Київ

справа № 754/7777/26

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 15 травня 2026року про відмову у відкритті провадження у справі, постановлену під головуванням судді Гринчак О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання грошових коштів такими, що були сплачені, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив: визнати грошові кошти у сумі 24870 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на день кожного переказу становить 758181,39 грн. такими, що були сплачені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , як аліменти на утримання їхніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за період часу з серпня 2019 року по квітень 2026 року.

В мотивування вимог посилався на те, що на виконанні у Деснянському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) знаходиться виконавчий лист №754/11542/19 виданий 04 жовтня 2022 року Деснянським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_4 на утримання двох дітей, у твердій грошовій сумі у розмірі 10000грн. на кожну дитину щомісячно.

В рамках виконавчого провадження було відкрито виконавчі провадження НОМЕР_1, НОМЕР_2, які постановою від 21 листопада 2022 року було об`єднано у зведене виконавче провадження НОМЕР_3.

Вказував, що він тривалий час, приблизно з 2015 року та до даного часу постійно проживає в Грузії, протягом періоду з серпня 2019 року по квітень 2026 року ним здійснювалися регулярні платежі на ім'я стягувача ОСОБА_4 через систему грошових переказів Western Union та «Ria» на загальну суму 24870 доларів США.

Зазначав, що наявна заборгованість у виконавчому провадженні НОМЕР_3 не відповідає фактичним обставинам справи.

Вказував, що він через свого представника звернувся до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м.Києві з клопотанням про здійснення перерахунку сум заборгованості за сплатою аліментів відповідно до фактичних даних та врахувати перераховані ОСОБА_1 на ім`я стягувача ОСОБА_4 суми в рахунок сплати аліментів.

Листом від 24 квітня 2026 року ЗВП НОМЕР_3 головний державний виконавець відмовив у здійсненні перерахунку заборгованості та врахуванні перерахованих позивачем сум коштів в рахунок сплати аліментів зазначивши, що стягувач ОСОБА_4 письмово повідомила виконавця, що перераховані кошти не являються аліментами. Також державний виконавець зазначила, що факт здійснення боржником грошових переказів на користь стягувача без конкретизації їх призначення як аліментів не може автоматично вважатися сплатою аліментних зобов`язань, навіть за відсутності інших боргових зобов`язань між сторонами, посилаючись на рішення суду.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15 травня 2026 рокувідмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд не звернув увагу, що саме відповідач не визнала перераховані позивачем кошти аліментами, а тому з огляду на обставини справи та предмет доказування існує ситуація правової невизначеності саме між позивачем та відповідачем з приводу зарахування понесених ним витрат, як аліментів на утримання дитини, а отже, існує правовий спір з приводу невизнання прав позивача і цей спір носить цивільно-правовий характер.

Вказував, що вданому випадку права та законні інтереси позивача не порушуються діями чи бездіяльністю службових осіб Деснянського ВДВС у м.Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України які з огляду на відсутність в наданих позивачем документах беззаперечних даних щодо призначення платежу, цілком правомірно відмовили у врахуванні здійснених позивачем витрат, як аліментів.

Зазначав, що захист прав та законних інтересів позивача не можливий у спосіб подання скарги за правилами статті 447-1 ЦПК України.

Вважає, що позивачем правильно обраний спосіб захисту права і цей спосіб захисту права є ефективним у розумінні статті 13 Європейської конвенції про захист прав людини і її основоположних свобод.

04 червня 2026 року від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги посилаючись на те, що позивачем у даній справи обрано неналежний спосіб захисту свого права.

Представник позивача усудовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Відповідач та її представник у судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Колегія суддів вважає заможливерозглядати справу у відсутність третьої особи на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що питання щодо врахування чи неврахування сплачених грошових коштів в рахунок виконання аліментного зобов`язання на утримання дітей входить в предмет доказування під час розгляду спору щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів, який повинен розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).

У частинах третій, четвертій та восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Положеннями статті 447-1 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі №125/2525/18 (провадження №61-13525св20) викладено висновок, що спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, або у позовному провадженні.

Аналогічний висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі №752/22967/20.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (Svetlana Naumenko v. Ukraine, №41984/98, §53, ЄСПЛ, від 09 листопада 2004 року).

На важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим, неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б; пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18); пункт 82 постанови від26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Беручи до уваги вказані вище правові позиції, предмет та обставини цієї справи, а також суть позовних вимог, зокрема те, що в даному випадку ОСОБА_1 , який є боржником у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_3 не погоджується з розміром заборгованості, який був визначений йому державним виконавчем, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір повинен вирішуватись у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачено розділом VII ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що вданомувипадку права та законні інтереси позивача не порушуються діями чи бездіяльністю службових осіб Деснянського ВДВС у м.Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України колегія суддів відхиляє, оскільки питання щодо врахування чи неврахування сплачених грошових коштів в рахунок виконання аліментного зобов`язання на утримання дітей входить в предмет доказування під час розгляду спору щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів, а тому має вирішуватись в порядку судового контролю за виконанням судових рішень за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавця.

А відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 15 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: