Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №761/13823/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/13823/26 Головуючий у І інстанції Хардіна О.П.

Провадження № 33/824/3162/2025 Головуючий у ІІ інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Таргоній Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 2 ст. 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2026 року ОСОБА_1 , визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000,00 грн.

Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Судом першої інстанції встановлено, що старший лейтенант юстиції ОСОБА_1 перебуваючи на посаді ТВО начальника юридичного відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 16 лютого 2026 року по 19 лютого 2026 року не здійснила належне та якісне виконання доручення TBO начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо надання достовірної інформації та підготовки копій документів від імені ІНФОРМАЦІЯ_2 , підготувала та надала на підпис документи, в яких містилась недостовірна інформація.

Своїми діями ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, а саме недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2026 року скасувати та закрити провадження у зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції не встановив, який саме конкретний службовий обов`язок був персонально покладений саме на неї, яким документом він визначений, чи була вона з ним ознайомлена, які саме дії повинна була вчинити додатково, у якому саме джерелі мала виявити відповідні вироки, чи були ці вироки фактично доступні їй у період з 16.02.2026 -19.02.2026 та чи мала вона реальну можливість діяти інакше.

Зазначає, що судом фактично було встановлено лише статус ОСОБА_1 , як військовослужбовця та загально описано посадові функції юридичної служби. Проте, на думку скаржника, цього недостатньо для висновку про наявність складу правопорушення, оскільки загальний службовий статус не замінює доказу конкретного персонального обов`язку, його порушення, реальної можливості діяти інакше.

Вказує, що суд першої інстанції у своїй постанові послався на Положення про юридичну службу та функціональні обов`язки помічника начальника ТЦК та СП з правової роботи - начальника юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проте, загальні формулювання про організацію правової роботи, надання консультацій, правову допомогу командуванню, участь у підготовці документів та взаємодію з правоохоронними органами не є тотожними конкретному персональному обов`язку здійснювати первинний облік вхідної кореспонденції, адмініструвати СЕДО, контролювати маршрутизацію документів або шукати документи, які не були передані до юридичної служби.

Вказує на те, що ані в протоколі, ані в постанові суду першої інстанції не зазначено конкретного пункту функціональних обов`язків, який покладав би на ОСОБА_1 персональний обов`язок щодо ведення діловодства, контролю за вхідною кореспонденцією, її первинної реєстрації, обліку, маршрутизації або самостійного пошуку документів поза межами тих матеріалів, які були передані останній для опрацювання.

Звертає увагу на те, що посилання суду першої інстанції на статут внутрішньої служби ЗСУ також не підтверджує наявності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, а навпаки, ст. 16 статуту вимагає оцінювати відповідальність військовослужбовця саме в межах конкретних службових обов`язків за посадою, а не через розширене тлумачення загального статусу військовослужбовця.

Крім того, зазначила, що документи, підготовка яких покладена в основу обвинувачення, мали характер проектів відповідей та не підписувались ОСОБА_1 .

Скаржник вважає, що у даній справі не доведено її вини, зокрема того, що ОСОБА_1 усвідомлювала наявність відповідних вироків, знала про їх фактичне надходження до ІНФОРМАЦІЯ_3 , мала доступ до них, могла виявити їх у фактично доступних джерелах, але через недбале ставлення до служби цього не зробила.

Таким чином ОСОБА_1 вважає, що обставини, які викладені у протоколі, не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, які б свідчили про наявність в діях останньої складу адміністративного правопорушення.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з вимогами ст. 278, 280 КУпАП, суд при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання: чи правильно складено протокол та інші матеріали справи, чи є необхідність у витребуванні додаткових матеріалів, а при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст. 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, який є одним з основних джерел доказів, має містити дату і місце його складення, посаду, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Згідно положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд ухвалює рішення про притягнення особи до відповідальності у випадку наявності доказів, які доводять кожну із обставин, що в своїй сукупності утворюють як об`єктивну, так і суб`єктивну сторону даного адміністративного правопорушення.

Також ст. 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, наведені вимоги закону при розгляді справи в суді та ухваленні оскаржуваної постанови судом не дотримані.

Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції не достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов до хибного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Відповідальність за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП настає за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

З об`єктивної сторони правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, характеризується суспільно-небезпечною бездіяльністю у вигляді недбалого ставлення до служби та суспільно-небезпечними наслідками, які можуть настати в результаті цього. Недбале ставлення до служби означає невиконання або неналежне виконання військовою службовою особою своїх службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них.

Диспозиція ст. 172-15 КУпАП містить спеціальний суб`єкт адміністративного правопорушення військова службова особа. Поняття «військової службової особи» міститься в примітці до ст. 172-13 КУпАП. Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

Для встановлення факту недбалого ставлення до військової служби необхідно встановити, що такі дії мали місце, винний зобов`язаний був, виходячи із службових повноважень, вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому у вину та мав реальну можливість виконати їх належним чином, проте за наявності реальної можливості виконання своїх обов`язків, проявив байдужість та нестаранність, та існують ґрунтовні підстави для складання протоколу про адміністративне правопорушення для притягнення такої особи до відповідальності за даним фактом.

Згідно постанови, суд визнав ОСОБА_1 винуватою у тому, що нею, як військовою службовою особою, вчинено недбале ставлення до військової служби в умовах особливого періоду, і таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі даних протоколу про вчинення військового адміністративного правопорушення від 08 квітня 2026 року та пояснень ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП, є одним із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин справи та правильне її вирішення.

Зі змісту протоколу вчинення військового адміністративного правопорушення від 08 квітня 2026 року, складеного прокурором відділу організації діяльності прокурора у провадженні в справах про адміністративні правопорушення третього управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_2 , вбачається, що старший лейтенант юстиції ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді ТВО начальника юридичного відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 16.02.2026 по 19.02.2026 не здійснила належне та якісне виконання доручення TBO начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо надання достовірної інформації та підготовки копій документів від імені ІНФОРМАЦІЯ_2 , підготувала та надала на підпис документи, в яких містилась недостовірна інформація.

В протоколі вказано, що старший лейтенант юстиції ОСОБА_1 у порушення пунктів 3.10.10., 3.10.11, 3.10.8 Інструкції з діловодства в Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України N? 40 від 31.01.2024 не здійснила належне та якісне виконання доручення ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо надання достовірної інформації та підготовки копій документів від імені ІНФОРМАЦІЯ_2 , не забезпечила на належному рівні якість підготовки та достовірність інформації під час розгляду запитів від 12.02.2026 № 11/3/2- 13628вих26, 11/3/2-13606вих26, 11/3/2-13628вих26, 11/3/2-13618вих26, 11/3/2-13625вих26, 11/3/2-13610вих26 та передала на підпис ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 відповіді № 986/06/2019 від 19.02.2026 стосовно ОСОБА_3 , відповідь № 986/06/2017 від 19.02.2026 стосовно ОСОБА_4 , відповідь №986/06/1929 від 17.02.2026 стосовно ОСОБА_5 , відповідь №986/06/1835 від 16.02.2026 стосовно ОСОБА_6 , відповідь № 986/06/1917 від 17.02.2026 стосовно ОСОБА_7 , відповідь № 986/06/1925 від 17.02.2026 стосовно ОСОБА_8 , які не містили достовірну інформацію.

Проте, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.

Протокол про адміністративне правопорушення є актом обвинувачення і повинен містити конкретне обвинувачення, виходячи з поняття адміністративного правопорушення, відповідно до вимог КУпАП, при цьому суд не має права брати на себе функцію обвинувачення та у будь-який спосіб конкретизувати зміст обвинувачення, вказаного у протоколі, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу, що слідує з загальних засад судочинства, закріплених у ст. 129 Конституції України.

Апеляційний суд зауважує, що ст. 172-15 КУпАП є бланкетною нормою та відсилає до інших нормативно-правових актів для встановлення тих ознак, які мають значення для правильної правової кваліфікації діяння.

Натомість, у протоколі про адміністративне правопорушення від 08 квітня 2026 року перелічені статті Дисциплінарного статуту ЗСУ, Статуту внутрішньої служби ЗСУ, однак не вказано, які конкретно порушення правил несення військової служби допущені саме ОСОБА_1 .

Так, відповідно до частини другої статті 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статуту) визначений обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників).

Відповідно до статті 16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до пункту 3.10.10. Інструкції з діловодства в Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України № - від 31.01.2024 (далі - Інструкція № 40), відповідальність за виконання документа несуть особи, зазначені в розпорядчому документі, резолюції командира (керівника), та працівники, яким безпосередньо доручено його сконання.

Згідно з пунктом 3.10.8 цієї ж Інструкції, виконання документа передбачає збір та опрацювання необхідної інформації, підготовку проекту відповіді на документ чи відпрацювання нового документа, його оформлення, узгодження (у тому числі в інших органах військового управління, військових частинах установах), подання для підписання (затвердження) керівництву військової частини (установи), а також у разі потреби - підготовку для пересилання адресату.

Згідно з пунктом 3.10.11 Інструкції № 40, перед поданням проекту документа на підпис відповідному керівникові виконавець, який підготував документ, зобов`язаний перевірити правильність його складення та оформлення (у тому числі посилання на нормативно-правові акти, уточнити цифрові дані, наявність необхідних віз і додатків). Документ подається на підпис разом із документами, на підставі яких його було складено.

Пунктом 2.7.20.8. Інструкції № 40 передбачено, що розробник документа несе персональну відповідальність за достовірність даних щодо погодження проєкту документа.

У пункті 1.4 Інструкції № 40 передбачено, що персональну відповідальність за зміст, якість підготовки та оформлення на належному рівні документів, їх відповідність законодавству України рівною мірою несуть посадові особи, які їх відпрацьовують, погоджують та візують відповідно до компетенції.

Суд першої інстанції, встановлюючи наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, не звернув уваги на те, що суть правопорушення у протоколі фактично заміщена цитуванням законів та положень статутів, не пов`язаним із викладенням об`єктивної та суб`єктивної сторони правопорушення, крім того, відсутні посилання на докази, підтверджуючі вину особи.

Апеляційний суд звертає увагу, що ані в протоколі, ані в постанові суду першої інстанції не зазначено конкретного пункту функціональних обов`язків, який покладав би на ОСОБА_1 персональний обов`язок щодо ведення діловодства, контролю за вхідною кореспонденцією, її первинної реєстрації, обліку, маршрутизації або самостійного пошуку документів поза межами тих матеріалів, які були передані останній для опрацювання.

Крім того, судом першої інстанції не встановлено, а матеріали справи не містять даних про те, які саме дії ОСОБА_1 , як ТВО начальника юридичного відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала вчинити, однак не вчинила внаслідок протиправної недбалості, з метою не здійснення належного та якісного виконання доручення TBO начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо надання достовірної інформації та підготовки копій документів від імені ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З пояснень ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 вбачається, що старший лейтенант юстиції ОСОБА_1 вдавалась до певних пошуків запитуваної інформації (вироків направлених на виконання до ІНФОРМАЦІЯ_2 ), однак долучені до матеріалів справи копія функціональних обов`язків помічника начальника ТЦК та соціальної підтримки з правової роботи - начальника юридичної служби, не містить відомостей про те, що на ОСОБА_1 покладено персональний обов`язок щодо самостійного пошуку документів поза межами тих матеріалів, які були передані останній для опрацювання та встановлення їх наявності взагалі.

Крім того, у даній справі відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 , готуючи проєкт відповіді на запити, які надійшли зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, усвідомлювала наявність відповідних вироків, знала про їх фактичне надходження до ІНФОРМАЦІЯ_3 , мала доступ до них, могла виявити їх у фактично доступних джерелах, але через недбале ставлення до служби цього не зробила.

Отже, матеріалами справи не доведено вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Відповідно до положень ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Разом із тим, ст. 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

За встановлених під час апеляційного розгляду обставин апеляційний суд приходить до висновку, що будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 , недбало ставлячись на виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану і особливого періоду, не забезпечила обсяг виконання завдань, покладених на неї за посадою в повній мірі, а тому, у її діях відсутній склад інкримінованого їй правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у випадку відсутності складу адміністративного правопорушення.

З огляду на обставини, встановлені під час апеляційного розгляду, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає задоволенню, а Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2026 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, скасувати та прийняти нову постанову.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя

Київського апеляційного суду Д.О.Таргоній