Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №362/75/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/1659/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року місто Київ

справа №362/75/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Марчука О.Л., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , які є правонаступниками ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності, скасування державної реєстрації та визнання іпотечного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просила:

витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на її користь житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2649044232140;

припинити право власності ОСОБА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на її користь земельну ділянку з кадастровим номером 3221485501:01:010:0088, реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 835158532214;

припинити право власності ОСОБА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221485501:01:010:0088, припинивши його право власності на цю нерухомість;

визнати недійсним іпотечний договір від 21 лютого 2023 року, укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 ;

скасувати державну реєстрацію обтяжень у виді іпотеки будинку і земельної ділянки.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що їй на праві приватної власності належать житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0306 гектарів, кадастровий номер 3221485501:01:010:0088 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за вказаною адресою.

Вказувала, що за підробленими договорами від 17 серпня 2018 року купівлі-продажу домоволодіння і земельної ділянки, укладеними ніби-то між нею і ОСОБА_7 , остання купила вказане нерухоме майно.

Зазначала, що в подальшому ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_1 позику в розмірі 3 400 000 грн. та 21 лютого 2023 року уклала із останнім договір іпотеки, за яким передала ОСОБА_1 як іпотекодержателю належні їй житловий будинок і земельну ділянку та за останнім зареєстровано право власності на зазначене нерухоме майно.

Посилалася на те, що вона не підписувала із ОСОБА_7 договорів купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, а тому спірне майно вибуло з її володіння поза волі власника.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2025 рокупозов ОСОБА_3 задоволено частково.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 .

Витребувано від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0306 гектарів, кадастровий номер 3221485501:01:010:0088 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_7 і ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у відшкодування судових витрат з кожного по 8 710 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Додатковим рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача- ОСОБА_9 про розподіл судових витрат.

На обґрунтування вимог посилався на те, що враховуючи неподання відповідачами експерту для проведення судової почеркознавчої експертизи необхідних документів без яких провести експертизу неможливо, суд першої інстанції визнав факти, що позивач дійсно не підписувала оформлені від її імені з ОСОБА_7 договори купівлі-продажу від 17 серпня 2018 року земельної ділянки та домоволодіння АДРЕСА_1 .

Вказував, що суд першої інстанції в порушення всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів в судовому рішенні не надав жодної оцінки повідомленням відповідачів, не встановив в чому наявний факт умисного ухилення, оскільки жодних правових підстав знаходження запитуваних судом документів у відповідача ОСОБА_1 не було, тому що він не був стороною оспорюваних правочинів.

Зазначав, що судом не досліджувалося повідомлення відповідача ОСОБА_7 , яка вказала, що не пам`ятає, що сталося із документами, оскільки вони вже не мали правового значення, жодного обов`язку щодо їх збереження у неї не було.

Вважає, що судом першої інстанції не встановлювалося, чи є підстави для обов`язкової наявності у відповідачів спірних договорів та наявності у них обов`язку надання їх для експертизи, тому здійснено передчасний помилковий висновок щодо ухилення відповідачів від участі в експертизі, який не ґрунтується на вимогах процесуального закону та матеріалах справи.

Посилався на те, що дії суду першої інстанції щодо не врахування відзиву на позовну заяву відповідача ОСОБА_1 порушили принципи рівності сторін, оскільки в цьому випадку судом були враховані лише доводи сторони позивача.

Вказував, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки та будинку, оскільки державна реєстрація його права власності відбулася за умови дотримання чинного законодавства, за відплатним договором, перед укладанням договору позики та іпотеки, останній перевірив усю наявну інформацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстріу заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідачем ОСОБА_7 нотаріусу був наданий договір купівлі-продажу домоволодіння та договір купівлі-продажу земельної ділянки для перевірки, та нотаріусом будь-яких обмежень для укладання правочинів установлено не було.

Зазначав, що задоволення позову про витребування майна у відповідача ОСОБА_1 матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

22 вересня 2025 року від позивача на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_7 померла.

Відповідно до інформаційної довідки зі спадкового реєстру від 05 березня 2026 року у спадковому реєстрі відсутня інформація про спадкову справу відносно ОСОБА_7 .

Київським апеляційним судом до Відділу з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб Оболонської районної державної адміністрації було направлено запит про надання інформації чи була ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 станом на 09 березня 2025 року.

На виконання вказаного запиту Відділом з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб Оболонської районної державної адміністрації було надано відповідь, згідно якої станом на 09 березня 2025 року за адресою: АДРЕСА_2 були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_7 , 1985 року народження; ОСОБА_10 , 1937 року народження; ОСОБА_4 , 2005 року народження; ОСОБА_11 , 2012 року народження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 травня 2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання залучено до участі у справі правонаступників померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 - її дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 .

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , які є правонаступниками ОСОБА_7 у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1, 4 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу розглянуто за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3); суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4).

Смерть фізичної особи припиняє її цивільну правоздатність та процесуальну правосуб`єктність. Після смерті особа більше не може бути стороною процесу, не може реалізовувати процесуальні права. Відповідно, суд, ухвалюючи рішення щодо померлого як суб`єкта права, фактично вирішує спір щодо суб`єкта, який на момент ухвалення рішення не існував, рішення ухвалено за відсутності належної сторони, процес фактично відбувся без відповідача, було неможливо реалізувати принцип змагальності та право бути вислуханим. Йдеться не про порушення процесуальних норм, а про дефект суб`єктного складу спору, який унеможливлює ухвалення законного й обґрунтованого рішення суду.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на справедливий суд включає реальну можливість особи брати участь у процесі, знати про нього та представляти свою позицію. Померла особа очевидно не може реалізувати жодну із цих гарантій. Крім того, після смерті довірителя представництво припиняється, а отже, навіть якщо представник продовжував брати участь у справі, його участь після смерті довірителя не створює належного представництва. Фактично суд розглянув справу без відповідача і такий розгляд порушує принцип змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України).

За таких обставин смерть сторони до ухвалення рішення (судом першої інстанції) є самостійною, достатньою і безумовною підставою для скасування судового рішення, якщо суд ухвалив його щодо померлої особи без залучення правонаступників.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі №367/8835/16.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_7 на час ухвалення оскаржуваного рішення померла.

ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона - учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю, після відкриття провадження у справі.

В позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже, матеріальне правонаступництво тісно пов`язане з процесуальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому, незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.

А відтак, судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми процесуального права, оскільки справу було розглянуто за відсутності правонаступників відповідача ОСОБА_7 , яка під час розгляду справи та ухвалення рішення померла, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , які є правонаступниками ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності, скасування державної реєстрації та визнання іпотечного договору недійсним підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач змінила прізвище з « ОСОБА_12 » на « ОСОБА_13 », що підтверджується належним чином апостильованим витягом із книги реєстрації актів про шлюб № Е 175/2019 від 07 серпня 2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_14 на підставі договорів купівлі-продажу від 25 вересня 2007 року на праві приватної власності належать житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0306 гектарів, кадастровий номер 3221485501:01:010:0088 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за вказаною адресою.

11 лютого 2008 рокуправо власності позивача на будинок зареєстровано КП Київської обласної ради «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 18171743, що підтверджується витягом «Про реєстрацію права власності на нерухоме майно» №17698476 від 11 серпня 2008 року.

16 липня 2008 року позивачу видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №213383-80136.

З 04 червня 2008 року ОСОБА_14 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади від 03 листопада 2023 року.

22 лютого 2016 рокупозивачподарувала своїй матері ОСОБА_15 частину земельної за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0979 га на підставі договору дарування.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру ОСОБА_14 належить земельна ділянка площею 0,0306 га в АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3221485501:01:010:0088, дата державної реєстрації 10 серпня 2025 року.

17 серпня 2018 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0306 га, кадастровий номер 3221485501:01:010:0088 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кударенко В.М., зареєстровано в реєстрі за №1880.

17 серпня 2018 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кударенко В.М., зареєстровано в реєстрі за №1881.

Внаслідок зміни адміністративно-територіального поділу районів у Київській області згідно постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» село Мархалівка розташоване в адміністративних межах Глевахівської селищної територіальної громади Фастівського району Київської області.

21 лютого 2023 року між ОСОБА_17 від імені якого діяв ОСОБА_18 та ОСОБА_7 було укладено договір позики грошових коштів в розмірі 3 400 000 грн. та договір іпотеки спірного нерухомого майна позивача в забезпечення зобов`язань за договором позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сліпченко Н.В.

28 березня 2023 року між ОСОБА_1 від імені якого діяв ОСОБА_18 та ОСОБА_7 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого остання передала ОСОБА_1 спірне майно - житловий будинок і земельну ділянку, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сліпченко Н.В.

З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що за ОСОБА_1 :

28 березня 2023 року зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 279,4 кв.м, житловою площею 97,6 кв.м, за реєстраційним номером об`єкта 2649044232140;

28 березня 2023 року зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,0306 гектарів, кадастровий номер 3221485501:01:010:0088 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за реєстраційним номером об`єкта 835158532214 за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_14 звернулася до Подільського УП ГУНП у м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме щодо неправомірних дій осіб, які використовуючи завідомо підробні документи здійснили перереєстрацію її майна.

Подільським УП ГУНП у м. Києві проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню №12023105070000902 від 04 липня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.358 КК України.

Згідно постанови старшого дізнавача ВД Подільського УП ГУНП у м. Києві від 05 липня 2024 року перекваліфіковано склад скоєного кримінального проступку з ч.4 ст.358 КК України на кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.190 КК України.

Як вбачається з відповіді Міністерства юстиції України від 13 вересня 2023 року №120468/СК-2651 23/19.1.1 на запит позивача:

наказом від 06 серпня 2019 року №2438/5 відповідно до рішення №3 Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 25 липня 2019 року на підставі підпункту «е» пункту 2 ч.1 ст.12 Закону, а саме у зв'язку з неодноразовим порушенням нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій, свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 27 грудня 1994 року за №1528 на ім'я ОСОБА_19 було анульовано;

нотаріальна діяльність приватного нотаріуса ОСОБА_19 припинена на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 19 серпня 2019 року №537/6;

нотаріус померла ІНФОРМАЦІЯ_2 оку;

перебування архіву нотаріальних документів ОСОБА_19 на території Київської області не встановлено згідно листа ГУ Національної поліції в Київській області від 06 грудня 2021 року;

будь яких речей в приміщенні, де нотаріус ОСОБА_19 винаймала приміщення та здійснювала діяльність, на території м. Києва не залишила згідно листа ГУ Національної поліції в м. Києві від 21 лютого 2022 року;

заходами пошуку встановити місцезнаходження архівів нотаріального діловодства ОСОБА_19 не виявилося можливим.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом посилалася на те, що вона не підписувала укладені із ОСОБА_7 договори купівлі-продажу від 17 серпня 2018 року спірного майна.

Згідно висновку експертів ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» №63/24 від 29 липня 2024 року, складеного на замовлення позивача по технічним копіям договорів з бази НАІС: підписи від імені ОСОБА_16 , зображення яких містяться у рядку «ПРОДАВЕЦЬ» у технічній копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №1880, договору купівлі-продажу домоволодіння від 17.08.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №1881, у рядку «ПІДПИС» у технічній копії заяви від імені ОСОБА_16 від 29.01.2019 року зареєстрованої в реєстрі за №73 виконані не ОСОБА_16 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_16 .

На підтвердження своїх доводів представником позивача у суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2024 року витребувано від ОСОБА_7 та ОСОБА_1 : договір від 17 серпня 2018 року купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_7 ; договір від 17 серпня 2018 року купівлі-продажу домоволодіння, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_7 ; заяву ОСОБА_3 від 29 січня 2019 року (номер в реєстрі нотаріуса №73).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», на вирішення якої було поставлено питання:

чи виконано підпис від імені ОСОБА_16 у договорі від 17 серпня 2018 року купівлі-продажу земельної ділянки, укладеному між ОСОБА_16 і ОСОБА_7 .?

чи виконано підпис від імені ОСОБА_16 у договорі від 17 серпня 2018 року купівлі-продажу домоволодіння, укладеному між ОСОБА_16 і ОСОБА_7 .?

чи виконано підпис від імені ОСОБА_16 в заяві від 29 січня 2019 року (номер в реєстрі нотаріуса № 73)?.

Попереджено сторін про наслідки що передбачені ст.109 ЦПК України.

24 вересня 2024 року від Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, зразків необхідних для проведення почеркознавчої експертизи.

Заявою від 04 листопада 2024 року представник відповідача ОСОБА_1 повідомив суд, що витребуваних судом першої інстанції на підставі ухвали від 22 жовтня 2024 року документів (договорів) у ОСОБА_1 не має. Вказані документи були пред`явлені ОСОБА_7 самостійно приватному нотаріусу КМНО Сліпченко Н.М. під час укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28 березня 2023 року.

Листом № 946/16/897-16-24-21/24 від 13 листопада 2024 року Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» повідомив про неможливість надання висновку за матеріалами даної цивільної справи у зв`язку із відсутністю оригіналів досліджуваних документів.

Положеннями статті 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Таким чином, установивши по суті, що відповідачем ОСОБА_7 не надано оригінали договорів, що були об`єктами дослідження, колегія суддів вважає за можливе всі негативні наслідки поведінки відповідача ОСОБА_7 покласти на останню.

З огляду на наведене, враховуючи, що відповідач ОСОБА_7 ухилилася від проведення експертизи, колегія суддів вважає за можливе встановити факт, що позивач не укладала (не підписувала) з ОСОБА_7 договорів купівлі-продажу земельної ділянки, домоволодіння від 17 серпня 2018 року та заяву від 29 січня 2019 року (номер в реєстрі нотаріуса № 73).

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 червня 2022 року у справі №750/11447/18.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

У п.8 постанови Пленуму Верховною Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» надано роз`яснення, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент

вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником, то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов'язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних (зобов'язальних) відносинах один з одним, власник майна може використовувати тільки речово-правові способи захисту.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Як вбачається з відповіді слідчого Подільського УП ГУНП у м.Києві Німченка А.Ф. від 14 лютого 2025 року ОСОБА_1 18 грудня 2022 року виїхав за територію України та на момент здійснення запиту - 07 листопада 2024 року не повертався.

Відносно ОСОБА_20 слідчим було повідомлено, що згідно бази ІПНП 11 лютого 2022 року зареєстрований матеріал ЄО в Харківському РУП №2 ГУНП в Харківській області про втрату 11 лютого 2022 року паспорту на ім'я ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Обшук у ОСОБА_7 працівниками Подільського УП ГУНП у м.Києві не проводився. Крім того, ОСОБА_7 знаходиться в Україні з 06 квітня 2022 року. відомостей про її виїзд з території України в базах перетину кордону відсутні. З чого слідує, що ОСОБА_7 виїхала за межі України раніше 07 листопада 2014 року (термін зберігання інформації).

У п.1.6 договору купівлі-продажу від 17 серпня 2018 року зазначено, що права користування домоволодінням не мають треті особи, в тому числі малолітні, неповнолітні, непрацездатні та особи, які знаходяться на утриманні, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї та реєстрації, виданою Мархалівською сільською радою за №1073 від 16 серпня 2018 року.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача староста Мархалівського старостинського округуГлевахівської селищної ради повідомила, що довідка за №1073 від 16 серпня 2018 року з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 старостинським округом чи Мархалівською сільською радою ОСОБА_16 не видавалась.

З матеріалів справи вбачається, що договори купівлі-продажу земельної ділянки та домоволодіння від 17 серпня 2018 року укладені від імені ОСОБА_16 з ОСОБА_7 суперечать чинному законодавству та мають ознаки підроблення, оскільки позивач їх не підписувала.

Судом встановлено, що позивач сплачуєкомунальні послугита здійснює витрати, пов`язані з утриманням спірного домоволодіння та земельної ділянки, здійснює сплату земельного податку, сплату податку на розкіш за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними квитанціями.

Виходячи з викладеного колегія суддів приходить до висновку, що позивач не мала наміру відчужувати належну їй земельну ділянку та житловий будинок, договорикупівлі-продажу від 17 серпня 2018 рокуз відповідачем ОСОБА_7 остання не укладалата не підписувала,а тому її волевиявлення, як законного власника на відчуження спірного нерухомого майна не було.

Отже, ОСОБА_7 набула право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку незаконно, а відтак не мала правових підстав передавати спірне майно в іпотеку.

Відповідно і право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 без належних на те правових підстав.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованогоЗаконом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно зстатей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі №6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14 власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Судова практика щодо застосування положень статті 388 ЦК України є усталеною.

Аналогічні висновки щодо застосування положень статті 388 ЦК України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи мотивувати висновки про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з гарантій мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц).

Також при вирішенні питання про витребування майна з володіння іншої особи потрібно оцінювати наявність або відсутність добросовісності набувача нерухомого майна, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року у справі №669/927/16-ц, постанова від 01 квітня 2020 року у справі №610/1030/18, постанова від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19).

Оскільки спірні об`єкти нерухомості вибули від ОСОБА_3 до ОСОБА_7 проти волі позивача, в подальшому були передані в іпотеку ОСОБА_1 особою, яка не мала права на їх передання (відчуження), колегія суддів дійшла висновку, що права позивача були порушені.

У зв`язку із цим порушені майнові права позивача підлягають захисту шляхом витребування вказаного нерухомого майна від ОСОБА_1 .

З огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини.

Витребування спірного майна у відповідача ОСОБА_1 як добросовісногонабувачана користь позивача не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а відповідає справедливому балансу інтересів сторін та є пропорційним заходом захисту порушеного права позивача, яку у незаконний спосіб було позбавленого належного їйна праві власності майна.

Щодо позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_1 та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 3221485501:01:010:0088, визнання недійсним іпотечного договору від 21 лютого 2023 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації обтяжень у виді іпотеки будинку і земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18.

Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Оскільки вимоги про припинення права власності, скасування державної реєстрації та визнання іпотечного договору недійсним не є належним способом захисту прав позивача, оскільки не призведе до реального відновлення порушених її прав, таким чином у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Додаткове рішення, яким вирішено питання щодо розподілу судових витрат є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05липня 2023 року у справі №904/8884/21.

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційним судом було скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , а відтак і додаткові рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2025 року підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу

Згідно з ч.ч.1, 2, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 13420 грн.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2025 року та додаткові рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , які є правонаступниками ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності, скасування державної реєстрації та визнання іпотечного договору недійсним - задовольнити частково.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 279,4 кв.м, житловою площею 97,6 кв.м, за реєстраційним номером об`єкта 2649044232140 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) земельну ділянку АДРЕСА_1 за реєстраційним номером об`єкта 835158532214 з кадастровим номером 3221485501:01:010:0088 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, площею 0,0306 гектарів, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 13420 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: