Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №345/3832/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3832/26

Провадження № 2/345/2731/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.07.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Якиміва Р.В.

за участю секретаря судового засідання Гладенької Л.Ф.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Калуші в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позицій сторін:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме на земельну ділянку площею 0,46 га , розташованої на території Пійлівської сільської ради, кадастровий номер: 2622885200:02:001:0296 яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованої в Книзі записів державних Актів на право приватної власності на землю за №350 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина, зокрема на земельну ділянку площею 0,46 га , розташованої на території Пійлівської сільської ради, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованої в Книзі записів державних Актів на право приватної власності на землю за №350. За життя 12.01.2002 року вона посвідчила заповіт, яким все своє майно заповіла позивачці. Після смерті ОСОБА_4 , позивач спадщину прийняла та звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак нотаріус їй відмовив у видачі свідоцтва через те, що в Державному Акті на право власності на дану земельну ділянку серії І-ІФ №007315, виданого 20.09.1999 власник зазначений як « ОСОБА_4 », а померла вона як « ОСОБА_4 ». В заповіті дата народження заповідача вказана « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а відповідно до свідоцтва про народження, вона народилася – ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказані розбіжності допущені помилково, а те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є однією і тією ж особою та народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тому позивач звернулася до суду та просить постановити рішення, яким визнати за нею право власності на спадкове майно.

Ухвалою суду від 02.07.2026 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче відкрите судове засідання, встановлено відповідачам строк п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.

08.07.2026 від відповідачки ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, позов визнає, заперечень не подавала.

08.07.2026 від відповідачки ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, позов визнає, заперечень не подавала.

30.07.2026 представник позивачки адвокат Лопух З.Я. подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі, позов підтримує та просить суд його задоволити.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, виходячи з поданих заяв, судом розглядається справа за наявними доказами у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити за результатами проведення підготовчого судового засідання.

Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до фотокопії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 посвідчила заповіт, яким все своє майно заповіла позивачці. Дата народження заповідача вказана – ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно Державного акту серії І-ІФ №007315, виданого 20.09.1999 площею 0,46 га , розташована на території Пійлівської сільської ради, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрована в Книзі записів державних Актів на право приватної власності на землю за №350, належала ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка, кадастровий номер: 2622885200:02:001:0296 площею 0,46 га , розташована на території Пійлівської сільської ради, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить на підставі Державного акту серії І-ІФ №007315 ОСОБА_4 , нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер: 2622884000:02:001:0447 складає 14553.41 грн..

Як вбачається з матеріалів справи, нотаріус 14.04.2026 відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку після смерті ОСОБА_4 через те, що в Державному Акті на право власності на дану земельну ділянку серії І-ІФ №007315, виданого 20.09.1999 власник зазначений як « ОСОБА_4 », а померла вона як « ОСОБА_4 ». В заповіті дата народження заповідача вказана « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а відповідно до свідоцтва про народження, вона народилася – ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26.01.2007 встановлено факт прийняття позивачкою по даній справі ОСОБА_1 спадщини , яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнана за нею право власності на спадкове майно, а саме будинковолодіння по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки Пійлівського старостинського округу Калуської міської ради Івано-Франківської області від 20.07.2026 відповідно до записів в книгах по господарського обліку Пійлівської сільської ради Калуського району ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 проживала по АДРЕСА_1 .

Таким чином, виник спір з приводу визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

Дослідивши письмові докази в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 позивачка прийняла спадщину і звернулася до нотаріальної контори про прийняття та оформлення спадщини, однак не отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом через те, що в Державному Акті на право власності на дану земельну ділянку серії І-ІФ №007315, виданого 20.09.1999 власник зазначений як « ОСОБА_4 », а померла вона як « ОСОБА_4 ». В заповіті дата народження заповідача вказана « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а відповідно до свідоцтва про народження, вона народилася – ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як наслідок, право власності також було зареєстровано за тии даними, на які помилково було видано державний акт, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на цю земельну ділянку .

Та обставина, що ця земельна ділянка належали саме спадкодавцю і, що в державному акті, під час його складання було допущено технічну описку у написанні по-батькові власника підтверджується технічною документацією про земельну ділянку, відповідно до змісту якої підставою для виникнення права власності на вказану земельну ділянку є рішення органу місцевого самоврядування Пійлівської сільської ради від 10.09.1999 (на підставі якого в послідуючому було виготовлено вищезазначений державний акт).

Так, зі змісту п. 2.9 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 04 травня 1999 року №43, яка діяла на момент видачі вищевказаного Державного акту та на даний час втратила чинність, вбачається, що заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою здійснюється державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються.

Відповідно до пункту 4.1. Інструкції, затвердженої наказом Держкомзему України від 22 червня 2009 року №325, яка втратила чинність на підставі Наказу Мінагрополітики України від 09 вересня 2013 року № 537, виправлення орфографічних або технічних помилок у бланку та державному акті не допускається .

Отже, можливість внесення змін чи виправлень до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою чи державного акта на право власності на земельну ділянку законодавством не передбачена.

На переконання суду, досліджені докази вказують на те, що у правовстановлюючому документі, а саме у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії І-ІФ №007315, від 20.09.1999 року допущено помилку у написанні по батькові власника.

Той факт, що заповіт посвідчений 20.04.2002, за яким спадкодавець все своє майно заповіла позивачці, саме ОСОБА_4 , встановлено рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26.01.2007, яким встановлено факт прийняття позивачкою по даній справі ОСОБА_1 спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнання за нею права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, а саме на домоволодіння по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ст.ст. 1223, 1233 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Як вказує позивачка, вона прийняла спадщину у встановлений законом строк та спосіб, оскільки подала заяву про прийняття спадщини в нотаріальну контору .

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте, нотаріус 14.04.2026 відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку після смерті ОСОБА_4 через те, що в Державному Акті на право власності на дану земельну ділянку серії І-ІФ №007315, виданого 20.09.1999 власник зазначений як « ОСОБА_4 », а померла вона як « ОСОБА_4 ». В заповіті дата народження заповідача вказана « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а відповідно до свідоцтва про народження, вона народилася – ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Разом з тим, Верховний Суд України 04 квітня 2011 року при розгляді справи №3-18гс11 ухвалив постанову в якій зробив такий правовий висновок «Згідно з вимогами статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними».

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав на набуття позивачкою права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб визнання права.

Оскільки, позивачка належно та вчасно прийняла спадщину, після смерті ОСОБА_4 , право власності спадкодавця на земельну ділянку підтверджено доданими до позову доказами, відповідачі на спадкове майно не претендують, визнали позов та не заперечили проти його задоволення, тому за таких обставин суд вважає, що за позивачкою слід визнати право власності на заявлене спадкове майно за заповітом.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 1217,1218,1222,1223, 1261,1268, 1269,1270 ЦК України, ст. 152,81 ЗК України, керуючись ст.ст. 200, 263-265 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 право власності на спадкове майно, а саме на земельну ділянку, площею 0,46 га , розташовану на території Пійлівської сільської ради, кадастровий номер: 2622885200:02:001:0296, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованої в Книзі записів державних Актів на право приватної власності на землю за №350, після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя