Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №580/4385/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року справа № 580/4385/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

29.04.2026 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026 №829 про відмову в звільненні з військової служби ОСОБА_1 ;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зав`язку з доглядом за батьком ОСОБА_2 . Однак, відповідачем протиправно відмовлено у звільненні з військової служби через наявність рідного брата батька позивача – ОСОБА_3 .

Позивач вказує, що ОСОБА_3 , військовослужбовець вч НОМЕР_2 , зник безвісти під час бою в районі н.п. Спірне, Бахмутського району, Донецької області, що підтверджується повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1/14 від 14.11.2022. Це вказує на його фактичну неможливість здійснювати догляд за батьком ОСОБА_2 .

У зв`язку із цим, позивач стверджує, що відсутні інші особи, які б могли здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , а тому відмова Відповідача у звільненні позивача з військової служби, на підставі поданого рапорту, відповідно до підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» є протиправною.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши письмові докази та оцінивши заявлені доводи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

07.04.2026 позивач подав по команді рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком.

До рапорту позивач додав: Копію паспорта та картки платника податків позивача; Копію свідоцтва про народження Позивача; Копію паспорта та картки платника податків батька – ОСОБА_2 ; Копію висновку лікарсько-консультативної комісії поліклінічного відділу №733 від 05.08.2025; Копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією №069927 від 20.11.2024; Копію акту перевірки сімейного стану військовослужбовця №7/887 від 28.02.2026.

За результатами розгляду рапорту позивача листом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026 №829 повідомлено про відмову в задоволенні рапорту.

Підставою вказано, що у поданому акті перевірки сімейного стану військовослужбовця від 28.02.2026 №7/887 наявні відомості про брата ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який вважається зниклим безвісти в районі н.п. Спірне, Бахмутського району, Донецької області.

Згідно редакцією Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка чинна на момент звільнення підставою неможливості здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , є потреба таких осіб першого чи другого ступеня спорідненості у здійсненні догляду за ними, що підтверджується у випадку ОСОБА_4 , однак не підтверджується у випадку ОСОБА_3 .

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд врахував таке.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Згідно із статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VIII (далі – Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

У свою чергу, правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII).

Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави для звільнення з військової служби.

Зокрема, підп."г" п.2 ч.4 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абз.13 п.3 ч.12 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Судом встановлено, що батьком позивача, ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_3 .

Згідно з довідкою МСЕК серії 12ААД №069927, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи.

Згідно з висновком КНП «Тисьменицька міська лікарня» Тисьменицької міської ради від 05.08.2025 №733, ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Суд враховує, що підставою відмови у звільнення позивача з військової служби вказано те, що у акті ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.02.2026 №7/887 щодо перевірки сімейного стану військовослужбовця наявні відомості про брата ОСОБА_2 (батька позивача) – ОСОБА_3 .

Оцінюючи вказані підстави відмови, суд зазначає таке.

Суд встановив, що згідно з повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.11.2022 №1/14, ОСОБА_3 (брат батька позивача), військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 зник безвісти під час бою в районі АДРЕСА_1 .

Так, зі змісту абз.13 п.3 ч.12 Закону №2232-XII вбачається, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII.

В контексті Закону №2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо).

У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (дядько позивача), його неможливість здійснювати догляд за братом через те, що він зник безвісти, є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

З огляду на це, факт зникнення безвісти дядька позивача не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні іншого військовослужбовця, оскільки такий член сім`ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.

Звільнення одного з військовослужбовців для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.

Отже, відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що викладена в листі командира військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026 №829 відмова в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби є неправомірною.

Щодо вимог зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

На підставі ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з абз.2 ч.4 ст.254 КАС України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи, встановлені судом обставини та наведені норми Законодавства України, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 07.04.2026 (вх. від 10.04.2026 №6257) про звільнення з військової служби та у строк і у порядку, визначені Законодавством, прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Вимога зобов`язати звільнити з військової служби стосується втручання у дискреційні повноваження державного органу, а тому не підлягає задоволенню.

Тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання розподілу згідно з вимогами ст.139 КАС України судових витрат на професійну правничу допомогу, суд врахував таке.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Ордером від 20.04.2026 підтверджується залучення позивачем для вирішення його спору судом професійної правничої допомоги адвоката Давидяк Ю.О.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч.6-7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд врахував відсутність від відповідача клопотань в порядку вказаних ч.ч.6-7 ст.134 КАС України.

Згідно з абз.1 ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд встановив, що в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач подав суду: платіжну інструкцію від 21.04.2026 на суму 10000,00 грн.

Водночас, суду не надано договору про надання правничої допомоги, акт здачі прийняття наданих послуг, тощо.

Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 відповідно до яких склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.

Оскільки позивачем у сукупності не надано належних та допустимих доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, відсутні підстави для їх стягнення на користь позивача.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відсутні підстави для його повернення.

Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підп. “г” п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) від 07.04.2026 (вх. від 10.04.2026 №6257) про звільнення з військової служби на підставі підп. “г” п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та у строк і у порядку, визначені Законодавством, прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ