Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №560/18642/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/18642/25

РІШЕННЯ

іменем України

30 липня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі – відповідач), у якому просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, збільшеної до 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії за період з 25.06.2025 по 24.07.2025; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити йому таку додаткову винагороду за вказаний період.

Ухвалою суду від 31.10.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та під час виконання бойового завдання отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини.

На підтвердження права на додаткову винагороду позивач зокрема посилається на довідку про обставини травми, виписки з медичних карт, довідку військово-лікарської комісії та відпускний квиток.

Вказує, що військово-лікарська комісія встановила причинний зв`язок поранення із захистом Батьківщини, визначила травму як тяжку та дійшла висновку про потребу у відпустці для лікування після поранення на 30 календарних днів.

Стверджує, що відповідна відпустка була надана йому з 25.06.2025 по 24.07.2025.

Також позивач зазначає, що 23.07.2025 через ІНФОРМАЦІЯ_1 подав командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт про нарахування і виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

Однак, як вказує позивач, на момент звернення до суду така винагорода за період відпустки для лікування після тяжкого поранення йому не була виплачена.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, який за змістом містить клопотання про закриття провадження у справі.

У відзиві відповідач зазначає, що 20.11.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення з 25.06.2025 по 24.07.2025 у розмірі 92 780,64 грн.

На підтвердження цього відповідач посилається на розрахункову картку та відомість розподілу виплат, у яких відображена виплата позивачу 92 780,64 грн.

Отже, відзив відповідача фактично не містить заперечень щодо наявності підстав для нарахування додаткової винагороди за спірний період.

Натомість відповідач посилається на те, що під час розгляду справи таку винагороду вже нараховано та виплачено, у зв`язку із чим, на його думку, наявні підстави для закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 30.07.2026 у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у цій справі - відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

З матеріалів справи, зокрема довідки військово-лікарської комісії, відпускного квитка та витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2025 № 281, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

З витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2025 № 281 вбачається, що позивача, звільненого з військової служби у відставку за станом здоров`я, з 04.10.2025 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення.

Довідкою про обставини травми підтверджено, що 25.02.2025 позивач отримав поранення під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту АДРЕСА_1 внаслідок ураження FPV-дроном з боку збройних формувань російської федерації.

У довідці зазначено, що травмування пов`язане з виконанням обов`язків військової служби під час захисту Батьківщини.

Із виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого вбачається, що позивач перебував на лікуванні, зокрема у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону.

09.06.2025 позивачу проведено краніопластику 3D-модельованою титановою пластиною післяопераційного дефекту черепа.

У виписці зазначено, що рішенням військово-лікарської комісії від 24.06.2025 позивач потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів.

Довідка військово-лікарської комісії від 24.06.2025 № 2025-0624-1106-1124-3 містить висновок про те, що поранення позивача пов`язане із захистом Батьківщини, за ступенем тяжкості травма належить до тяжких, а позивач потребує відпустки для лікування після поранення на 30 календарних днів.

Водночас, суд не надає власної медичної оцінки характеру чи ступеня тяжкості поранення позивача, а враховує зазначений висновок військово-лікарської комісії як документ, наявний у матеріалах справи.

Відпускним квитком від 25.06.2025 підтверджено надання позивачу відпустки за станом здоров`я терміном на 30 календарних днів з 25.06.2025 по 24.07.2025.

Після закінчення відпустки позивач мав з`явитися до місця служби у Військову частину НОМЕР_1 25.07.2025.

23.07.2025 позивач подав командиру Військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_1 рапорт, у якому просив нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду в розмірі 100 000,00 грн у розрахунку на місяць за перебування на лікуванні та у відпустці після тяжкого поранення.

До рапорту позивач додав, зокрема, копію довідки про обставини травми, копії довідок військово-лікарської комісії та виписки з медичних карт.

ІНФОРМАЦІЯ_1 23.07.2025 направив командиру Військової частини НОМЕР_1 скановані копії документів позивача згідно з додатками, серед яких зазначено рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 із завіреними додатками.

У матеріалах справи відсутні докази того, що до звернення позивача до суду Військова частина НОМЕР_1 прийняла наказ про нарахування позивачу додаткової винагороди за період з 25.06.2025 по 24.07.2025 або виплатила йому таку винагороду.

Під час розгляду справи відповідач повідомив суд, що 20.11.2025 позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду за спірний період у сумі 92 780,64 грн.

Розрахункова картка та відомість розподілу виплат підтверджують факт виплати позивачу 92 780,64 грн 20.11.2025.

Отже, на момент звернення позивача до суду додаткова винагорода за період з 25.06.2025 по 24.07.2025 не була виплачена, а її виплата здійснена відповідачем лише під час судового розгляду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII у редакції, чинній у спірний період), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 11 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.

Не пізніше закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про його придатність до військової служби.

Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.

Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не надається.

Суд застосовує постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стан» (далі – Постанова № 168) у редакції, чинній у спірний період.

Абзацом другим пункту 1-1 Постанови № 168 установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), членам груп протиповітряної оборони, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

Абзацом першим пункту 1-2 Постанови № 168 передбачено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Абзацами третім і четвертим пункту 1-2 Постанови № 168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 11, у тому числі такі, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок № 260, у редакції, чинній у спірний період), визначає механізм і умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

За пунктом 2 розділу I Порядку № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

За пунктом 8 розділу I Порядку № 260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.

Абзацом четвертим пункту 11 розділу XXXIV Порядку № 260 встановлено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Пунктом 12 розділу XXXIV Порядку № 260 передбачено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року N 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за N 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Пунктом 13 розділу XXXIV Порядку № 260 встановлено, що військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров`я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров`я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.

У постанові від 16.05.2024 у справі № 520/16191/23 Верховний Суд висловив правову позицію щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та Порядку № 260 у правовідносинах щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцю за час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за висновком ВЛК.

Верховний Суд виходив з того, що юридичне значення для вирішення питання про таку виплату мають, зокрема, причинний зв`язок поранення із захистом Батьківщини, наявність висновку ВЛК щодо тяжкості поранення та перебування військовослужбовця у відповідній відпустці.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що за наявності висновку військово-лікарської комісії про тяжкість поранення та причинний зв`язок поранення із захистом Батьківщини відповідні повноваження командира військової частини не є дискреційними, якщо існує лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки - видати наказ про нарахування та виплату такої винагороди.

У постанові від 10.06.2026 у справі № 240/33823/23 Верховний Суд звернув увагу на зміст пункту 1-1 постанови № 168 та зазначив, що додаткова винагорода є тимчасовою виплатою, розмір якої не є сталим, адже вона виплачується пропорційно у розрахунку на місяць залежно від виконання завдань та визначається наказами командирів (начальників).

У постанові від 13.12.2019 у справі № 826/7889/16 Верховний Суд сформулював підхід до оцінки бездіяльності суб`єкта владних повноважень: для визнання бездіяльності протиправною недостатньо лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій; значення мають причини, умови й обставини невчинення дії, юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення та вплив на права й інтереси особи.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2025 у справі № 240/13173/22, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.02.2021 у справі № 820/5570/16, зазначив, що суд не може самостійно на власний розсуд надавати оцінку діагнозу, оскільки такі питання належать до компетенції ВЛК; суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері, тому оцінка підставності медичного висновку виходить за межі необхідного дослідження під час застосування норм матеріального права.

Аналогічний підхід відображено у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 600/3273/22-а, у якій зазначено, що суд не може самостійно оцінювати діагноз позивача на предмет того, чи підпадає він під відповідні статті розкладу хвороб, оскільки це не належить до повноважень суду і стосується компетенції ВЛК.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 зазначила, що додаткова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця.

Так, предметом спору у цій справі є правомірність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за період з 25.06.2025 по 24.07.2025, а також наявність підстав для зобов`язання відповідача виплатити таку винагороду.

Як зазначено вище, адміністративний суд перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень ретроспективно, тобто з огляду на ті обставини, які існували на момент, коли суб`єкт владних повноважень мав діяти або приймав відповідне рішення.

У цій справі суд оцінює бездіяльність відповідача станом на період, коли відповідач мав вирішити питання про нарахування та виплату додаткової винагороди, а також станом на момент звернення позивача до суду.

Подальше усунення порушення суб`єктом владних повноважень не змінює правової оцінки його попередньої поведінки, однак може впливати на належний спосіб судового захисту.

При цьому, суд розмежовує період, за який позивач просить нарахувати та виплатити додаткову винагороду, і період існування оскаржуваної бездіяльності відповідача.

Так, період з 25.06.2025 по 24.07.2025 є періодом перебування позивача у відпустці для лікування після тяжкого поранення, за який він просить нарахувати та виплатити відповідну додаткову винагороду.

Натомість бездіяльність відповідача фактично полягає у невчиненні дій щодо нарахування та виплати цієї винагороди і, як встановлено судом, існувала на момент звернення позивача до суду та була припинена під час розгляду справи шляхом її фактичного нарахування і виплати 20.11.2025.

Застосовуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.12.2019 у справі № 826/7889/16, суд враховує юридичний зміст, тривалість і межі бездіяльності відповідача, фактичні підстави її припинення, а також вплив такої бездіяльності на права позивача.

У цій справі суд жодним чином не здійснює самостійної медичної кваліфікації поранення позивача та не перевіряє правильність визначення ВЛК ступеня його тяжкості.

Суд лише оцінює правові наслідки наявного у матеріалах справи висновку ВЛК.

У той же час, відповідач не надав доказів того, що цей висновок ВЛК скасований, змінений або втратив чинність у встановленому порядку.

Так, із матеріалів справи вбачається наявність документів, з якими постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та Порядок № 260 пов`язують право військовослужбовця на додаткову винагороду, збільшену до 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

По-перше, довідкою про обставини травми підтверджено, що поранення позивача отримане під час виконання бойового завдання та пов`язане з виконанням обов`язків військової служби під час захисту Батьківщини.

По-друге, довідка військово-лікарської комісії від 24.06.2025 № 2025-0624-1106-1124-3 містить висновок про причинний зв`язок поранення із захистом Батьківщини, ступінь тяжкості травми та потребу позивача у відпустці для лікування після поранення на 30 календарних днів.

Суд враховує ці відомості саме як зміст чинного документа ВЛК, наявного у матеріалах справи.

По-третє, відпускним квитком від 25.06.2025 підтверджено фактичне перебування позивача у відпустці за станом здоров`я з 25.06.2025 по 24.07.2025.

По-четверте, 23.07.2025 позивач звернувся до відповідача з рапортом про виплату додаткової винагороди та додав документи, необхідні для вирішення цього питання.

З огляду на пункт 12 розділу XXXIV Порядку № 260 довідка про обставини травми є підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

З огляду на пункт 13 розділу XXXIV Порядку № 260 медичний висновок військово-лікарської комісії про ступінь тяжкості поранення є підставою для прийняття командиром військової частини рішення про надання відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплату додаткової винагороди за час цієї відпустки.

Водночас, відповідач не надав доказів того, що на момент звернення позивача до суду існували правові підстави для ненарахування або невиплати позивачу додаткової винагороди за спірний період.

Відповідач також не зазначив обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному вирішенню питання про виплату позивачу додаткової винагороди після отримання його рапорту та доданих до нього документів.

Навпаки, під час розгляду справи відповідач самостійно нарахував та виплатив позивачу додаткову винагороду саме за той період, який є предметом спору, тобто з 25.06.2025 по 24.07.2025.

При цьому, факт подальшої виплати не свідчить про правомірність попередньої бездіяльності відповідача.

Суд виходить з того, що така виплата підтверджує лише те, що відповідач усунув майнові наслідки порушення під час судового розгляду.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов правового висновку, що станом на час звернення позивача до суду Військова частина НОМЕР_1 мала обов`язок нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду за період його перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення з 25.06.2025 по 24.07.2025.

Невчинення відповідачем таких дій до моменту звернення позивача до суду не відповідало вимогам частини другої статті 19 Конституції України, частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, абзацу другого пункту 1-1, абзаців першого, третього, четвертого пункту 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 у редакції від 19.06.2025, а також абзацу четвертого пункту 11, пунктів 12, 13 розділу XXXIV Порядку № 260 у редакції, чинній у спірний період.

Тому позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача підлягає задоволенню.

Водночас, позовна вимога про зобов`язання відповідача виплатити позивачу додаткову винагороду не підлягає задоволенню.

Так, суд враховує, що під час розгляду справи відповідач нарахував та виплатив позивачу 92 780,64 грн додаткової винагороди за період з 25.06.2025 по 24.07.2025.

Факт виплати підтверджений розрахунковою карткою та відомістю розподілу виплат.

Отже, повторне зобов`язання відповідача виплатити позивачеві додаткову винагороду за той самий період, за який її вже виплачено, не відповідало б завданню ефективного судового захисту та могло б призвести до дублювання виконання.

Матеріали справи не містять доказів існування після 20.11.2025 невиплаченої частини додаткової винагороди за період з 25.06.2025 по 24.07.2025.

Також позивач не заявляв окремої вимоги про стягнення конкретної різниці між нарахованою та фактично виплаченою сумою, компенсації втрати частини доходів або інших похідних виплат.

При цьому, відмова у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити додаткову винагороду не спростовує висновку суду про протиправність попередньої бездіяльності відповідача, а зумовлена виключно фактичним виконанням цієї вимоги під час розгляду справи.

Отже, належним і достатнім способом захисту порушеного права у цій справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті позивачу додаткової винагороди за спірний період до її фактичного нарахування та виплати 20.11.2025.

У частині вимоги про зобов`язання відповідача виплатити додаткову винагороду слід відмовити, оскільки на день ухвалення рішення ця вимога фактично виконана відповідачем.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, яка полягала у ненарахуванні й невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, відповідно до висновку військово-лікарської комісії, оформленого довідкою військово-лікарської комісії від 24.06.2025 № 2025-0624-1106-1124-3, за період перебування позивача з 25.06.2025 по 24.07.2025 у такій відпустці, до фактичного нарахування та виплати додаткової винагороди 20.11.2025.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя Є.В. Печений