Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №560/18481/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/18481/25

РІШЕННЯ

іменем України

30 липня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), у якому просить: визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо задоволення його рапорту про звільнення з військової служби; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити його від подальшого проходження військової служби відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

При цьому, у позовній заяві позивач у прохальній частині посилається на абзац дванадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Водночас, зміст наведеної ним підстави звільнення відповідає абзацу тринадцятому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної відмови.

Суд вказує на те, що зазначене неправильне вказання номера абзацу саме по собі не змінює предмета спору, оскільки позивач чітко визначив фактичну і правову підставу вимоги - необхідність здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи.

Ухвалою суду від 29.10.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, витребувано від відповідача копію рапорту від 05.09.2025 з доданими до нього документами, копію рішення за результатами розгляду рапорту та докази повідомлення позивача про результати його розгляду.

Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.

Позивач зазначає, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 , у званні солдата, у статусі курсанта навчального курсу школи загальновійськової підготовки.

Зазначає, що 05.09.2025 подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю - ОСОБА_2 , якій встановлено І групу інвалідності довічно.

На підтвердження наявності підстав для звільнення позивач посилається на те, що разом із рапортом подав документи щодо інвалідності матері, родинних зв`язків, акта перевірки сімейного стану, перебування ОСОБА_3 на військовій службі, пенсійного статусу ОСОБА_4 та інші документи.

Позивач вважає відмову відповідача протиправною, оскільки відповідач формально послався на наявність у його матері інших осіб - чоловіка ОСОБА_4 та онуки ОСОБА_5 , однак не встановив і не довів, що ці особи фактично можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

Також позивач зазначає, що актом перевірки сімейного стану підтверджено необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , а також не встановлено осіб, які на дату складення акта здійснюють такий догляд.

У зв`язку з цим, позивач просить визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати відповідача звільнити його з військової служби.

За відзивом на позов, відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні повністю з таких підстав.

Вказує, що 05.09.2025 позивач звернувся до командира військової частини з рапортом вх. №20025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а листом від 23.09.2025 №6934 йому відмовлено у звільненні.

Зазначає, що актом перевірки сімейного стану від 08.09.2025 №107 встановлено наявність у матері позивача іншої особи першого ступеня споріднення - чоловіка ОСОБА_4 , а також особи другого ступеня споріднення - онуки ОСОБА_5 .

На думку відповідача, для застосування спірної підстави звільнення інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення мають або юридично бути відсутніми, або самі потребувати постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідач вказує, що таких висновків щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до рапорту не додано.

Також відповідач посилається на статті 75, 266 Сімейного кодексу України та зазначає, що один із подружжя зобов`язаний утримувати іншого, а повнолітні внуки за певних умов зобов`язані утримувати непрацездатних бабу чи діда.

У відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити дії – проводити за участю (викликом) представника військової частини НОМЕР_1 .

Дослідивши клопотання, матеріали справи, суд виходить із такого.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 5-7 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Так, із матеріалів справи вбачається, що фактичні обставини у цій справі підтверджуються письмовими доказами, наявними в справі.

Необхідності в отриманні додаткових доказів, які могли б бути здобуті лише шляхом проведення судового засідання з заслуховуванням усних пояснень учасників справи, судом не встановлено.

Відповідач у клопотанні не зазначив жодних конкретних обставин, які неможливо було б з`ясувати в письмовому провадженні та які вимагали б обов`язкового проведення судового засідання.

Разом з тим, суд вказує на те, що у спрощеному позовному провадженні права сторін не обмежені: вони можуть подавати письмові пояснення, докази, клопотання, заперечення тощо, реалізуючи свої процесуальні права, передбачені статтями 44, 47, 159 КАС України.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета доказування, а також того, що всі істотні обставини підтверджуються письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, суд доходить висновку, що для повного та всебічного встановлення обставин справи не вимагається проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на викладене, клопотання відповідача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

05.09.2025 позивач - ОСОБА_1 подав командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення його з військової служби.

У рапорті позивач просив звільнити його з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також зазначив, що після звільнення просить направити його на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У рапорті позивач зазначив, що проходити військову службу у військовому резерві не бажає.

Також у рапорті позивач просив порушити перед ІНФОРМАЦІЯ_2 клопотання щодо проведення обстеження сімейного стану військовослужбовця на предмет встановлення інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за його матір`ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи та проживає у с. Смотрич Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

На виконання цього питання ІНФОРМАЦІЯ_2 складено Акт №107 від 08.09.2025 перевірки сімейного стану військовослужбовця.

Акт складено на підставі запиту командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_6 від 05.09.2025 №655/6102, затверджений тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В акті, зокрема зазначено, що військовослужбовцем, який здійснює або здійснюватиме постійний догляд, є ОСОБА_1 , а особою, за якою здійснюється або здійснюватиметься постійний догляд, є ОСОБА_2 .

Обидві особи зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Документом, що підтверджує інвалідність і потребу ОСОБА_2 у постійному догляді, в акті зазначено довідку Кам`янець-Подільської міжрайонної МСЕК серії ХМ №103829 від 05.03.2008 про встановлення І групи інвалідності внаслідок загального захворювання на строк довічно, із висновком про потребу в сторонньому догляді.

В акті також зазначено, що допомога чи компенсація за здійснення догляду за ОСОБА_2 не призначалася, звернень до органів соціального захисту населення щодо отримання соціальної послуги з догляду вдома не встановлено.

Родинний зв`язок між позивачем та ОСОБА_2 визначено як перший ступінь споріднення - син і мати.

У ході перевірки встановлено, що батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 05.12.1976 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Актом також встановлено, що ОСОБА_4 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням Пенсійного фонду України серії НОМЕР_2 від 29.01.2025.

Крім того, актом встановлено, що у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є також син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який на час складення акта перебував на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 .

Ця обставина підтверджувалася свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 04.11.1983 та довідкою військової частини НОМЕР_3 форми 5.

Із довідки військової частини НОМЕР_3 форми 5 вбачається, що молодший сержант ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 АДРЕСА_1 ; довідку видано для подання до військової частини НОМЕР_1 .

За інформацією з Державного реєстру актів цивільного стану, на дату складення акта підтверджено факт перебування ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 ; крім синів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , інших повнолітніх синів чи доньок у ОСОБА_2 немає; у ОСОБА_2 наявна онука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , донька ОСОБА_3 ; братів чи сестер у ОСОБА_2 не виявлено.

Також в акті зазначено, що з матеріалів заяви вбачається: ОСОБА_5 , 2005 року народження, є студенткою денної форми навчання Національного університету «Львівська політехніка», строк навчання - до 30.06.2026, факультет «Інститут комп`ютерних технологій, автоматики та метрології», що підтверджується студентським квитком серії НОМЕР_5 від 15.09.2022.

Відповідно до паспортних даних ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами перевірки комісія зазначила, що не встановлено осіб - членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які на дату складення акта здійснюють догляд за ОСОБА_2 .

Також в акті встановлено, що необхідність здійснення постійного догляду підтверджено.

Листом від 23.09.2025 №6934 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби.

Зі змісту листа від 23.09.2025 №6934 вбачається, що відповідач визнав: мати позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи та потребує стороннього догляду.

Водночас, відповідач зазначив, що з Акта перевірки сімейного стану від 08.09.2025 №107 слідує наявність у матері позивача чоловіка ОСОБА_4 та повнолітнього члена сім`ї другого ступеня споріднення - онуки ОСОБА_5 ; об`єктивних причин, які обумовлюють неможливість ними здійснювати догляд за ОСОБА_2 , акт не містить.

Також відповідач послався на статтю 51 Конституції України та статтю 75 Сімейного кодексу України щодо обов`язку одного з подружжя утримувати іншого.

Інших мотивів відмови у листі від 23.09.2025 №6934 не наведено.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

Верховний Суд у постанові від 12.03.2020 у справі №817/580/17 підтвердив підхід, відповідно до якого адміністративний суд перевіряє правомірність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень ретроспективно, тобто з огляду на ті обставини, які існували на час прийняття оспорюваного рішення.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII, у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до абзацу першого частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», (далі – Положення №1153/2008 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Абзацом четвертим пункту 241 Положення №1153/2008 передбачено, що накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Пунктом 242 Положення №1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Підпунктом 26 пункту 5 Додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), передбачено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи: документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді;

Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 дійшов висновку, що поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» у справах щодо звільнення з військової служби через необхідність здійснення постійного догляду слід оцінювати не формально, а з урахуванням реальної можливості таких осіб здійснювати догляд; об`єктивна неможливість здійснення такого догляду, зокрема через проходження військової служби, має правове значення для вирішення спору.

У постанові від 07.05.2025 у справі №420/30227/24 Верховний Суд підтвердив, що для звільнення за абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII достатньою є наявність однієї з двох умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які реально можуть здійснювати догляд, або потреба таких осіб у постійному догляді.

У постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення спору за цією підставою суд має з`ясувати: чи подано рапорт і визначені документи; чи підтверджують документи наявність особи, яка потребує постійного догляду; чи підтверджують документи відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.

Також Верховний Суд зазначив, що сама юридична наявність онуки як особи другого ступеня споріднення не є достатньою для висновку про відсутність підстав для звільнення.

Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Так, ключовим у цій справі є питання, чи мав відповідач правові підстави відмовити позивачу у звільненні з військової служби з мотивів, наведених у листі від 23.09.2025 №6934.

Суд враховує, що адміністративний суд перевіряє оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень ретроспективно, тобто з урахуванням тих обставин, які існували на час прийняття такого рішення.

Тому суд оцінює саме мотиви, наведені у листі відповідача від 23.09.2025 №6934, та ті докази, які існували й були або мали бути враховані відповідачем на час прийняття відмови.

Документи, складені після 23.09.2025, не можуть бути самостійною підставою для висновку про протиправність відмови, якщо вони не існували або не були відомі відповідачу на момент її прийняття.

Водночас, суд може враховувати документи, які існували на момент прийняття відмови, були подані з рапортом або відображені в акті перевірки сімейного стану.

Так, суд зазначає, що відповідач у листі від 23.09.2025 №6934 фактично визнав дві юридично значимі обставини:имати позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи; ОСОБА_2 потребує стороннього догляду.

Отже, між сторонами фактично відсутній спір щодо наявності особи, яка потребує постійного догляду, та щодо родинного зв`язку позивача з цією особою.

Спір стосується лише наявності або відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

При цьому, відмовляючи у задоволенні рапорту, відповідач послався на такі мотиви: наявність у ОСОБА_2 чоловіка ОСОБА_4 ; наявність у ОСОБА_2 онуки ОСОБА_5 ; відсутність в акті перевірки сімейного стану об`єктивних причин, які обумовлюють неможливість ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснювати догляд; обов`язок одного з подружжя утримувати іншого відповідно до статті 51 Конституції України та статті 75 Сімейного кодексу України.

Суд вважає такі мотиви недостатніми та такими, що не відповідають критерію обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень з огляду на таке.

Передусім суд зазначає, що відповідач помилково ототожнив юридичний обов`язок матеріального утримання з фактичною можливістю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І групи.

Стаття 75 Сімейного кодексу України (у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) регулює обов`язок матеріальної підтримки одного з подружжя іншим.

Однак матеріальне утримання і постійний фактичний догляд за особою з інвалідністю І групи не є тотожними поняттями.

Суд вказує на те, що матеріальне утримання може полягати, серед іншого, у наданні коштів чи іншої матеріальної допомоги, тоді як постійний догляд передбачає фактичну щоденну участь у забезпеченні життєвих потреб особи, яка внаслідок стану здоров`я потребує сторонньої допомоги.

Тому саме лише посилання відповідача на обов`язок одного з подружжя утримувати іншого не доводить, що ОСОБА_4 реально може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

Крім того, акт №107 від 08.09.2025 містить відомості, що ОСОБА_4 є пенсіонером за віком.

Суд не ототожнює сам по собі статус пенсіонера з автоматичною неможливістю здійснення догляду.

Водночас, відповідач, посилаючись на ОСОБА_4 як на особу, яка перешкоджає звільненню позивача, не з`ясував стан здоров`я, фактичні побутові можливості цієї особи та не навів жодного доказу того, що саме ОСОБА_4 фактично здійснює або реально може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

Натомість саме акт перевірки сімейного стану є спеціальним документом, передбаченим підпунктом 26 пункту 5 Додатка 19 до Інструкції №170 для перевірки наявності чи відсутності інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд.

Суд зазначає, що відповідач не оскаржив дії щодо складення вказаного акту, не ініціював його уточнення, не навів у листі від 23.09.2025 №6934 жодного доказу того, що висновки акта є недостовірними, неповними або суперечливими.

Так, з акта №107 від 08.09.2025 вбачається, що комісією не встановлено осіб першого чи другого ступеня споріднення, які на дату складення акта здійснюють догляд за ОСОБА_2 , а необхідність здійснення постійного догляду підтверджено.

Одночасно суд погоджується, що формулювання акта щодо осіб, які «здійснюють догляд», не є ідеальним, оскільки підпункт 26 пункту 5 Додатка 19 до Інструкції №170 передбачає з`ясування інформації також про осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Однак суд виходить з того, що акт №107 від 08.09.2025 не можна оцінювати ізольовано від його повного змісту.

У ньому відображено склад сім`ї ОСОБА_2 , відомості з Державного реєстру актів цивільного стану, інформацію про її чоловіка, синів, онуку, реєстрацію місця проживання, військову службу ОСОБА_3 та навчання ОСОБА_5 на денній формі.

Тобто акт містить не лише формальний перелік родичів, а й обставини, необхідні для оцінки реальної можливості здійснення постійного догляду.

Стосовно ОСОБА_3 суд зазначає, що ця особа є сином ОСОБА_2 і, відповідно, належить до кола осіб, яких необхідно враховувати при вирішенні питання про наявність інших осіб, здатних здійснювати догляд.

Водночас, актом №107 від 08.09.2025 та довідкою військової частини НОМЕР_3 встановлено, що ОСОБА_3 проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 прямо зазначив, що в контексті спорів про звільнення з військової служби через необхідність здійснення постійного догляду поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини, зокрема здійснення військової служби.

Отже, проходження ОСОБА_3 військової служби за призовом під час мобілізації є об`єктивною обставиною, яка свідчить про відсутність його реальної можливості здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

Відповідач не навів у листі від 23.09.2025 №6934 жодної оцінки цієї обставини, хоча вона була відображена в акті №107.

Стосовно ОСОБА_5 суд зазначає, що вона є онукою ОСОБА_2 та, відповідно до сталої практики Верховного Суду, сама по собі юридична наявність онуки як особи другого ступеня споріднення не є достатньою підставою для відмови у звільненні військовослужбовця.

Так, Верховний Суд у постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 наголосив, що сама юридична наявність такої особи не є достатньою для висновку про відсутність підстав для звільнення; необхідно оцінити, чи може така особа реально здійснювати постійний догляд.

Акт №107 від 08.09.2026 містить відомості, що ОСОБА_5 є студенткою денної форми навчання Національного університету «Львівська політехніка», строк навчання - до 30.06.2026.

Ця обставина сама по собі не тотожна встановленій законом підставі «потребує постійного догляду», однак вона має значення для оцінки реальної можливості цієї особи здійснювати щоденний постійний догляд за бабусею, яка проживає у с. Смотрич Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Відповідач у листі від 23.09.2025 №6934 не надав жодної оцінки цій обставині, обмежившись формальним посиланням на юридичну наявність онуки.

Суд також враховує, що відповідач не довів наявності інших повнолітніх дітей, братів, сестер, онуків чи інших осіб першого або другого ступеня споріднення ОСОБА_2 , які можуть здійснювати постійний догляд.

Натомість акт №107 від 08.09.2026 містить інформацію з Державного реєстру актів цивільного стану про те, що у ОСОБА_2 , крім синів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , інших повнолітніх синів чи доньок немає, братів чи сестер у ОСОБА_2 не виявлено, а з онуків зазначена лише ОСОБА_5 .

Отже, станом на дату прийняття оскаржуваної відмови відповідач мав у своєму розпорядженні акт перевірки сімейного стану, який містив інформацію про склад сім`ї ОСОБА_2 , підтверджував її потребу у постійному догляді, містив відомості про військову службу іншого сина та навчання онуки на денній формі, а також не встановлював осіб, які фактично здійснюють догляд за ОСОБА_2 .

За таких обставин, відповідач не мав правових підстав відмовляти позивачу лише з мотиву юридичної наявності у ОСОБА_2 чоловіка та онуки без встановлення їх реальної можливості здійснювати постійний догляд.

У той же час, суд відхиляє довід відповідача про те, що відсутність висновків медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії чи рішення експертної команди щодо потреби ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у постійному догляді є самостійною підставою для відмови.

Так, абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачає дві альтернативні умови: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які реально можуть здійснювати догляд; або потреба таких інших членів сім`ї у постійному догляді, підтверджена відповідним медичним документом.

Отже, висновок медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії чи рішення експертної команди щодо іншого члена сім`ї є необхідним тоді, коли військовослужбовець посилається саме на другу альтернативну умову - що інший член сім`ї сам потребує постійного догляду.

Натомість у разі доведення реальної відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд, така обставина може підтверджуватися сукупністю інших доказів, зокрема актом перевірки сімейного стану, відомостями з реєстрів, документами про проходження військової служби, навчання, місце проживання тощо.

Саме такий підхід відповідає практиці Верховного Суду, наприклад, у постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, від 07.05.2025 у справі №420/30227/24 та від 29.04.2026 у справі №520/14746/25.

Суд також враховує, що лист від 23.09.2025 №6934 не містить посилань на неподання позивачем рапорту у належній формі, неналежне оформлення рапорту, відсутність волевиявлення щодо проходження служби у військовому резерві, відсутність зазначення ТЦК та СП, до якого має бути направлена особова справа, або відсутність документа про інвалідність і потребу матері у постійному догляді.

Навпаки, у самому листі відповідач визнав, що рапорт опрацьовано, а з наданих документів вбачається, що мати позивача є особою з інвалідністю І групи та потребує стороннього догляду.

Тому відповідач не довів правомірності оскаржуваної відмови.

Щодо належного способу захисту, то суд виходить із такого.

Позивач просить зобов`язати відповідача звільнити його від подальшого проходження військової служби.

Суд зазначає, що фактичне припинення військової служби охоплює декілька послідовних процедурних дій: прийняття рішення про звільнення, видання відповідного наказу, здавання справ і посади, проведення розрахунку, виключення зі списків особового складу військової частини, направлення на військовий облік до відповідного ТЦК та СП.

Такий порядок випливає, зокрема, з пунктів 241, 242 Положення №1153/2008.

Тому належним способом захисту у цій справі є не формулювання «звільнити від подальшого проходження військової служби» у відриві від передбаченої законом процедури, а зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за відповідною правовою підставою.

Такий спосіб захисту відповідає суті позовної вимоги, спрямований на реальне поновлення порушеного права позивача та не виходить за межі спірних правовідносин.

Суд не відмовляє у вимозі позивача про звільнення з військової служби, а визначає належний процедурний спосіб її виконання з урахуванням вимог законодавства.

При цьому, суд не вбачає підстав обмежитися зобов`язанням відповідача повторно розглянути рапорт позивача.

Повторний розгляд є належним способом захисту тоді, коли суд не може встановити виконання всіх умов для прийняття рішення на користь позивача або коли суб`єкт владних повноважень має дискрецію щодо результату розгляду.

У цій справі суд встановив, що: позивач подав рапорт про звільнення; позивач зазначив підставу звільнення; позивач висловив небажання проходити військову службу у військовому резерві; особова справа після звільнення має бути направлена до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; мати позивача є особою з інвалідністю І групи; потреба ОСОБА_2 у постійному догляді підтверджена; акт перевірки сімейного стану складений уповноваженою комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 та затверджений тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ; відповідач не довів наявності інших осіб, які реально можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 ; мотиви відмови відповідача зводяться до формальної юридичної наявності чоловіка та онуки, без оцінки реальної можливості здійснювати постійний догляд.

За таких обставин, повторний розгляд рапорту не забезпечив би ефективного поновлення порушеного права, оскільки відповідач уже висловив свою позицію, а всі юридично значимі обставини, необхідні для прийняття рішення, встановлені судом на підставі доказів, наявних у матеріалах справи.

Отже, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з наявністю сімейної обставини, передбаченої абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

Оскільки фактичне звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється у визначеній законодавством процедурі, суд формулює спосіб захисту шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за відповідною правовою підставою.

Таке формулювання не є відмовою у частині позовних вимог, оскільки суд не відхиляє матеріально-правову вимогу позивача про звільнення з військової служби, а визначає належний спосіб її виконання.

Отже, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку, що рішення Військової частини НОМЕР_1 про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 05.09.2025, вх. №20025 про звільнення з військової служби є протиправним, оскільки відповідач: не врахував, що поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» у розумінні абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII означає не лише фізичну або юридичну відсутність таких осіб, а й відсутність осіб, які реально можуть здійснювати постійний догляд; формально послався на наявність у ОСОБА_2 чоловіка та онуки; не довів реальної можливості ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 ; не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_3 проходить військову службу за призовом під час мобілізації; помилково ототожнив обов`язок матеріального утримання з фактичною можливістю здійснювати постійний догляд; не спростував висновків Акта №107 від 08.09.2025 перевірки сімейного стану військовослужбовця.

За таких обставин, позовні вимоги в цій справі підлягають задоволенню повністю.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 05.09.2025, вх. №20025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII у зв`язку з наявністю сімейної обставини, передбаченої абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII у зв`язку з наявністю сімейної обставини, передбаченої абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 )

Головуючий суддя Є.В. Печений