Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №509/4433/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4433/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Козирський Є.С., розглянувши матеріали, які надійшли від Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області, про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 по ст. 184 ч. 1 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

До Овідіопольського районного суду Одеської області з ОРУП №2 ГУНП в Одеській області надійшли вищевказані адміністративні матеріали, з яких вбачається, що 26.05.2026 року приблизно о 20:00 год. гр. ОСОБА_1 ухилилася від виконання своїх батьківських обов`язків відносно свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: допустила перебування дитини без належного нагляду та контролю в наслідок чого дитина здійснила зіткнення з іншою малолітньою дитиною та при цьому отримали тілесні ушкодження, чим своїми діями підставила життя та здоров`я дитини під загрозу, чим не виконала ч. 2 ст. 150 СК України.

Своїми діями ОСОБА_1 вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст. 184 КУпАП.

27 липня 2026 року Захисник Литвиненко А.М. через підсистему «Електронний Суд», направила клопотання про закриття справи про адміністративне правопорушення за притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП, та разом з ним направила клопотання про долучення доказів.

Правопорушник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, її представник, захисник Литвиненко А.М., у судовому засіданні заперечила вину ОСОБА_1 у вчиненні вказаного правопорушення.

Відповідно до правової позиції, яка міститься у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України», будь-яке порушення права доступу до суду відсутнє, якщо особа не виявила належної зацікавленості у розгляді її справи.

Розглядаючи матеріали адміністративної справи в межах наявних доказів, суд дійшов до висновку, що провадження у справі слід закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , виходячи з наступного.

Згідно до протоколу серії ВБА №180969, ОСОБА_1 ставиться у вину те, що вона ухилилася від виконання передбачених частиною 2 ст.150 Сімейного кодексу України обов`язків щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого останній 26.05.2026 о 20 год. 00 хв. перебуваючи біля с-ща. Авангард керував електросамокатом, під час руху по тротуару допустив зіткнення зі скутером де перебував інший неповнолітній, факт ДТП не знайшов свого підтвердження.

Відповідно до ст.184 ч.1 КУпАП, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне за собою попередження або накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні данні, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне порушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фотоі кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суд дослідивши матеріали справи дійшов до наступного висновку.

Факт вчинення зіткнення малолітнім ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , не підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВБА №180969, у якому відображені обставини пригоди зіткнення, відеозаписом наданим стороною захисту, поясненням ОСОБА_1 .

З наданого відеозапису вбачається, що ОСОБА_2 , перебував в шоломі, рухався по тротуару з мінімальною швидкістю та одразу зупинився, коли побачив попереду перешкоду. Після того, як ОСОБА_2 зупинився, скутер разом із трьома неповнолітніми дітьми, який нісся йому на зустріч на великій швидкості, врізався в нього і малолітній ОСОБА_2 впав.

Одразу після зіткнення ОСОБА_1 прибула на місце події та забрала свого сина до лікарні, за таких умов вбачається, що ОСОБА_1 виконала свій обов`язок щодо піклування про здоров`я дитини.

Виходячи з цього суд дійшов висновку, що малолітній ОСОБА_2 не здійснював зіткнення, а навпаки став потерпілим. Також ОСОБА_2 , будучи в шоломі, дійсно рухався на невеликій швидкості тротуаром пропускаючи пішоходів та не завдавав жодної суспільної небезпеки.

Зазначене підтверджує те що ОСОБА_1 належним чином виконує батьківські обов`язки щодо виховання дитини, так як неповнолітній ОСОБА_2 обізнаний про дії, які необхідно здійснити в нетипових ситуаціях на дорозі та намагався уникнути зіткнення.

Відповідно до загальних положень ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, Правила відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відсутні правила щодо використання електросамокатів дітьми віком 12 років, які б регулювались ЗУ «Правила дорожнього руху» або окремим нормативно - правовим актом, яким би встановлювалась пряма заборона використання (у будь - якому вигляді) електросамокатів дітям зазначеної вікової категорії.

Частина 1 статті 184 КУпАП встановлює відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

З об`єктивної сторони даного правопорушення під невиконанням обов`язків щодо виховання і навчання дітей слід розуміти різні форми бездіяльності, у результаті яких відсутня належна турбота про виховання і навчання неповнолітніх дітей. Ухилення батьків і осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов`язків може виражатися в тому, що вони не піклуються про моральне виховання, фізичний розвиток дітей і зміцнення їхнього здоров`я, створення необхідних умов для своєчасного одержання ними освіти, успішного навчання, підготовки до трудової діяльності.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, а саме невиконання нею батьківських обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 150 СК України, суду не надано.

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, передбачає бездіяльність, внаслідок якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно та не в повному обсязі.

Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов`язків вважатиметься невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.

Відповідно до вимог ст. 150СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Якщо вказані акти передбачають обов`язки батьків відносно дітей, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання останніх, то за відповідні порушення батьків мають притягувати до відповідальності заст. 184 КУпАП.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Приписами ст. 280 КУпАП визначено, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає адміністративній відповідальності та встановити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Матеріали справи про адміністративне правопорушення протокол серії ВБА №180969 не містять належних доказів того, що ОСОБА_1 не піклувалася про здоров`я дитини, її фізичний, духовний, моральний розвиток, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти (див. пункт 12).

Сам факт наявності пригоди зіткнення в результаті якої син особи яка притягається до відповідальності отримав тілесне ушкодження не може свідчити про те, що ОСОБА_1 не піклується про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Складаючи протокол про адміністративне правопорушення інспектором поліції не розкрито таку ознаку об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, як «ухилення від виконання батьківських обов`язків».

В такому випадку отримання дитиною травми не свідчить про «ухилення від виконання батьківських обов`язків» її матір`ю, яка навпаки вживала після цього заходи по створенню безпечних умов для дитини.

Також суддя констатує, що у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВБА №180969 не зазначено від виконання яких саме батьківських обов`язків, із передбачених ч. 2 ст. 150 СК України, ухилилась ОСОБА_1 , тобто у повній мірі не розкрита об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, яке ставиться їй у провину.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її стан здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони: не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Згідно статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип Верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У частині 2 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинуваченою у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62Конституції України презумпції невинуватості.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ.

У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. ЄСПЛ підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.

Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Як визначено пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі № 1-135/2018 (5846/17) зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "indubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Частина 1ст.7КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З наданих до суду матеріалів суддя не вбачає об`єктивного підтвердження ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків, адже сам по собі факт зіткнення не свідчить про ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків.

За вказаних обставин суддя приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 184 КУпАП, у зв`язку з чим на підставі п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.33,184,283,284,287-290 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Овідіопольський районний суд на протязі десяти днів з дня її винесення.

Суддя:Козирський Є. С.