Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №522/394/26-Е — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 522/394/26-Е

Номер провадження № 2/521/4248/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді – Ганошенка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Папінян В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 13.01.2026 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 25.02.2026 року справу передано за підсудністю до Хаджибейського районного суду м. Одеси.

Ухвалою суду від 17.03.2026 року відкрито провадження по справі в загальному позовному порядку з викликом сторін, з призначенням підготовчого судового засідання.

У підготовче судове засідання 02.06.2026 року сторони не з`явились. Від позивача ОСОБА_1 23.03.2026 року через підсистему “Електронний суд” надійшла заява, у якій просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач у підготовче судове засідання 02.06.2026 року не з`явилась, про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. На адресу суду 03.04.2026 року повернулось поштове відправлення з відміткою “адресат відсутній”.

Представник відповідача ОСОБА_3 02.06.2026 року адвокат Дударенко С.В. у підготовче засідання також не з`явився, повідомлявся належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документу, причини неявки суду не повідомив.

Ухвалою суду від 02.06.2026 року закрито підготовче засідання, справа призначена до розгляду по суті.

Позивач звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договору позики, в якому просить:

- стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на його користь борг за договором позики у сумі 6000 доларів США у гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення суду;

- стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на його користь три відсотки річних за час прострочки сплати боргу та інфляційні втрати згідно з ст. 625 ЦКУ.

- стягнути судові витрати за сплату судового збору у сумі 2584,54 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 січня 2022 року сторони уклали між собою договір позики коштів у простій письмовій формі, що підтверджується розпискою від 13.01.2022 року. Цього ж дня він передав відповідачці 6000,00 доларів США готівкою — суму, обумовлену у договорі позики коштів, яку вона згідно графіку укладеного між ними договору, зобов`язалася повернути наступним чином:

500 доларів США – до 13 липня 2022 року, що за курсом 27,6 гривень/долар становить 13 800,00 грн.;

5500 доларів США – до 13 січня 2023 року, що за курсом 27,6 гривень/долар становить 151800,00 грн.

У зазначений термін відповідачка борг не повернула. Позивач неодноразово звертався до неї з проханням повернути борг в добровільному порядку, однак врегулювати спір мирним шляхом не вдалося. Відповідачка відмовилася повертати йому борг згідно укладеного між ними договору позики коштів, мотивуючи це відсутністю вільних коштів.

Позивач звертався до відповідачки з досудовою претензією 24.12.2025 року, у якій просить оплатити борг у строк 10 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги, борг складає 6000,00 доларів, оплату необхідно провести у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день оплати. Вказана вимога була проігнорована відповідачкою.

Вказана обставина і стала підставою для звернення позивача до суду із вказаними позовними вимогами.

Розгляд справи неодноразово відкладався через заяви сторони відповідача про можливість врегулювання конфліктної ситуації шляхом перемовин між сторонами та укладення мирової угоди між сторонами. Відповідач відзиву на позов не надав, позивач наполягає на задоволенні вимог у повному обсязі, просить суд розглянути справу за його відсутності, оскільки він перебуває за кордоном. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

13 січня 2022 року сторони уклали між собою договір позики коштів у простій письмовій формі, що підтверджується розпискою від 13.01.2022 року. Цього ж дня він передав відповідачці 6000,00 доларів США готівкою — суму, обумовлену у договорі позики коштів, яку вона згідно графіку укладеного між ними договору, зобов`язалася повернути наступним чином:

500 доларів США – до 13 липня 2022 року, що за курсом 27,6 гривень/долар становить 13 800,00 грн.;

5500 доларів США – до 13 січня 2023 року, що за курсом 27,6 гривень/долар становить 151800,00 грн.

У зазначений термін відповідачка борг не повернула. Позивач неодноразово звертався до неї з проханням повернути борг в добровільному порядку, однак врегулювати спір мирним шляхом не вдалося. Відповідачка відмовилася повертати йому борг згідно укладеного між ними договору позики коштів, мотивуючи це відсутністю вільних коштів.

Позивач звертався до відповідачки з досудовою претензією 24.12.2025 року, у якій просить оплатити борг у строк 10 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги, борг складає 6000,00 доларів, оплату необхідно провести у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день оплати. Вказана вимога була проігнорована відповідачкою.

Як вбачається з наданих представником відповідача заяв, відповідач не заперечує проти факту укладення договору та отримання ним коштів від позивача у борг, оригіналу боргової розписки не вимагав.

Відповідно до Договору сторонами погоджено, що при поверненні закріплених сум, відповідно до графіку в даному Договорі, кошти умовно перераховуються у національну валюту – гривню.

Виходячи з вищевказаного, згідно з умовами Договору сторони погодили, що позика повертається відповідачу у національній валюті (гривні).

У прохальній частині позовної заяви позивачем зазначено, що стягненню підлягає заборгованість за договором позики у розмірі 6000 (шість тисяч) доларів США у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення суду.

Таким чином, позивач визначив валютою розрахунку саме гривню.

Як вказувалося у позові, відповідач не здійснив жодного платежу згідно з графіком платежів, встановленим у Договорі, а тому поверненню підлягає сума в національній валюті (гривні), що станом на день ухвалення рішення судом є еквівалентною сумі 6000,00 доларів США.

Станом на 30.07.2026 року (день виготовлення повного рішення суду) офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України, становив 44,8789 грн. за 1 долар США. Офіційний курс гривні щодо іноземних валют (в тому числі за минулий період часу) знаходиться у відкритому доступі на офіційному сайті НБУ.

Так, сума 6000,00 доларів США станом на 30.07.2026 року (день ухвалення повного тексту судового рішення) є еквівалентною сумі 269273,40 гривень (6000,00 х 44,8789).

Отже, за твердженнями позивача правова природа правовідносин з відповідачем склалася наступним чином.

Поверненню підлягає сума позики у розмірі 262273,40 грн., оскільки саме така сума є гривневим еквівалентом 6000,00 доларів США станом на день ухвалення повного тексту даного судового рішення, оскільки суд діє саме в межах заявлених позовних вимог.

Таким чином, судом встановлено, що позикодавець належним чином виконав взятий на себе обов`язок із передачі грошових коштів. Разом з тим, за відсутності доказів протилежного, судом встановлено невиконання відповідачем у повному обсязі обов`язку з повернення суми позики у встановлений сторонами строк.

За положеннями ч. 2 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц суд касаційної інстанції вказав, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди мають виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, від 13.12.2017 року у справі № 6-996цс17, від 25.03.2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14.04.2020 року у справі № 628/3909/15, від 21.07.2021 року у справі № 758/2418/17.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 200/1897/15-ц). Разом з тим, відповідач не заперечувала боргових відносин та надання оригіналу боргової розписки не вимагала,що не суперечить вимогам Закону. Постановою ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від13.03.2024 року у справі № 350/711/22 зазначено:

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка не лише є доказом укладення договору, а й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17).

Таким чином, враховуючи те, що вказані вище обставини сторонами у справі не заперечуються, суд виснує про те, що між сторонами склалися правовідносини у сфері грошової позики, договір позики є дійсним, оскільки недійсним в цілому або в частині судом не визнаний. При цьому, суд зазначає, що також не заперечувалося представником позивача під час розгляду справи, основним документом, що підтверджував наявність між сторонами спірних правовідносин був саме договір позики, а боргова розписка укладалася відповідачем вже на виконання його умов, та, в цілому, саме ці документи, в сукупності підтверджують наявність у відповідача боргового зобов`язання.

Суд зазначає що договір позики сам по собі є одностороннім, оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець, стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги. Також такий правочин може бути відплатним або безвідплатним.

У постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13 та від 31.01.2024 року у справі № 753/14634/22 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Тобто, у даному разі, відповідно до умов договору позики, позикодавець та позичальник домовилися про надання позики у доларах США та прийняття позики саме у національній валюті. При цьому, за умовами того ж спірного договору сторони без застережень та зауважень погодили графік повернення позики відповідними частинами також у доларах США з визначенням еквіваленту у національній валюті - гривні, що свідчить також про узгодження між сторонами виду, строку та порядку повернення грошей.

Статтями 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Положення статті 625 ЦК України визначають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина 1).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Крім того,саме на позивача покладається розрахунок таких витрат, до позовної заяви такого розрахунку надано не було.

Згідно з пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З аналізу положень пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" та статей 1046, 1049 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що на договір позики від 13 січня 2022 року поширюється дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України,оскільки заборгованість виникла з 14.07.2022 року, тобто під час дії воєнного стану.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат слід відмовити за безпідставністю.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 2584,54 грн., а також 108,19 грн. сплати судового збору до Державного бюджету України, як не доплачений судовий збір позивачем ((269273,4-258454) х 1 % = 108,19 грн.)

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов`язання в натурі.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, ст.ст.11, 13, 16, 526, 625, 1046-1050 ЦК України,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договору позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) борг у розмірі 269 273,40 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2584,54 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 108,19 гривень.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після спливу строку на апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги після закінчення його апеляційного перегляду, якщо за його результатами рішення було залишено без змін.

Повний текст рішення суду складено 30.07.2026 року.

Суддя Сергій ГАНОШЕНКО