Вирок від 28 липня 2026 р. у справі №728/2904/25 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 728/2904/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/4823/659/26

Категорія - п.4 ч.2 ст.115, ч.5 ст.407 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,

з участю: прокурора – ОСОБА_6 (відеоконференція),

потерпілої – ОСОБА_7 ,

захисника – ОСОБА_8 (відеоконференція),

обвинуваченого – ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження № 12025270390000151 від 10.05.2025 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2026 року щодо ОСОБА_9 ,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Парафіївка Ічнянського району Чернігівської області, із загальною базовою освітою, не працюючий, після призову 10.09.2024 на військову службу по мобілізації з 30.01.2025 оголошено відсутнім на посаді стрільця - номера обслуги 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 4 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 у званні «солдат», не одружений, дітей на утриманні немає, зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК не судимий,

засуджений за:

- за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років;

- за ч. 5 ст. 407 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 обчислювати з дня набуття вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_9 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 10.05.2025 до дня набуття вироком законної сили, з розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_9 у виді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Стягнуто зі ОСОБА_9 на користь держави 67861 (шістдесят сім тисяч вісімсот шістдесят одна) грн. 25 коп. витрат на проведення експертиз.

Скасовано арешт майна, накладений ухвалами слідчого судді Бахмацького районного суду Чернігівської області від 13.05.2025.

Доля речових доказів вирішена у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Вироком місцевого суду встановлено, що під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації солдат ОСОБА_9 відповідно до положень Військової присяги та вимог ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен свято і непорушно додержуватися Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

В свою чергу, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації солдат ОСОБА_9 , грубо порушуючи встановлений у Збройних Силах України порядок проходження військової служби, 30.01.2025 близько 14 год. 00 хв., в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, п.п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та самовільно залишив місце служби, визначене в селищі Петропавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

Так, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_9 внаслідок самовільного залишення місця служби, визначеного в АДРЕСА_2 , обов`язки військової служби з 30.01.2025 по 10.05.2025 не виконував, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов`язків не вживав, а займався особистими справами, не пов`язаними з проходженням військової служби.

Цими діями ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Він же, ОСОБА_9 діючи умисно, у порушення вимог ст. ст. 3, 68 Конституції України, ст. ст. 6, 11, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, та ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 09.05.2025 близько 17 год. 00 хв., перебуваючи у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, з особливою жорстокістю, завдав не менше 28 ударів ножем по різним частинам тіла потерпілої ОСОБА_11 , спричинивши останній наступні тілесні ушкодження: синець та садно правої кисті, синець лівого передпліччя та лівої кисті, а також різана рана лівої кисті, які мають ознаки тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості; закриті переломи тіла грудини, 3-го правого та 6-9 правих ребер по передньо-паховій лінії, які мають ознаки тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості; колото-різані поранення голови, шиї зліва, грудей справа, живота, тазу зліва, обох сідниць та обох стегон, які виражались проникненням у грудну і черевну порожнини, ушкодження правої легені та печінки, а також крововилив у праву плевральну та черевну порожнини, які мають ознаки ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння та кваліфікуються як тілесні ушкодження тяжкого ступеня тяжкості та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з фактом настання смерті.

Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла на місці події. Смерть ОСОБА_11 настала внаслідок гострої крововтрати, яка виникла у зв`язку з отриманими численними колото-різаними пораненнями тіла, які виражались проникненням у грудну і черевну порожнини, ушкодженням правої легені та печінки, а також крововиливом у праву плевральну та черевну порожнини.

Цими діями ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України - вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене з особливою жорстокістю.

На даний вирок подано апеляційну скаргу прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Деснянської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 .

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій ОСОБА_9 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просить вироку суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання:

- за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі;

- за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 призначити остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін.

При цьому в обґрунтування своїх вимог апелянт звертає увагу на те, що обраний обвинуваченому вид та розмір покарання є помилковим і таким, що не ґрунтується на нормах закону. Посилається на те, що належна кримінально-правова охорона життя людини є важливим завданням держави, успішне виконання якого значною мірою залежить від правильного застосування кримінального закону до особи, яка вчинила злочини проти життя та здоров`я особи та повинна нести справедливе покарання. Так, військовослужбовець ОСОБА_9 під час дії воєнного стану, самовільно залишив місце несення служби, перестав виконувати свій конституційний обов`язок, і замість того щоб продовжити жити цивільним життям сумлінно працювати ОСОБА_9 продовжив жити аморально, зловживати алкогольними напоями, вимагати гроші на випивку у людей похилого віку та в осіб з інвалідністю, використовуючи погрози, фізичне та психічне насильство щодо осіб жіночої статі. Зазначає, що під час здійснення досудового розслідування та судового розгляду провини у вбивстві не визнав, та вводив в оману правоохоронні органи та суд з метою уникнути кримінальної відповідальності, а саме: повідомив, що працівники поліції сфабрикували слідчий експеримент та заставили його показати заздалегідь визначені дії, змусив співкамерника (з яким разом перебував в умовах Чернігівського слідчого ізолятора) взяти провину за вбивство на себе, написавши відповідну заяву та подати її до суду, надавав неправдиві показання щодо своєї непричетності до вчиненого вбивства, незважаючи на беззаперечні докази його вини у вбивстві не визнав, не висловив щирого осуду своєї поведінки, не попросив вибачення у потерпілої. Всі ці дії свідчать про відсутність каяття, та направленні на уникнення справедливого покарання з метою вийти на волю, щоб продовжити аморальний спосіб життя, зловживати спиртними напоями, вчиняти злочини проти власності та життя і здоров`я людей, стосовно осіб вразливої категорії (особи жіночої статі, похилого віку, з інвалідністю, тощо). Така поведінка ОСОБА_9 свідчить про високий ступінь суспільної небезпеки для суспільства та держави в цілому та підвищену небезпеку останнього для невизначеного кола осіб. Вказує, що ОСОБА_9 будучи молодим та фізично здоровим міцним чоловіком, керуючись низинним корисливим мотивом, безжалісно та цинічно, умисно, холоднокровно позбавив життя людину похилого віку, якій на той час було 78 років, яка не здатна була чинити йому опору і не становила для нього будь-якої загрози, це вказує на те, що останній втратив будь-які моральні запобіжники при обранні моделі поведінки.

Звертає увагу на факт нелюдської поведінки та особливої агресивності та жорстокості обвинуваченого ОСОБА_9 , який уже після перших нанесених ударів ножем ОСОБА_11 , що були достатніми для заподіяння смерті, за відсутності будь-якої загрози для нього, продовжив нанесення усіх 28 ударів ножем у різні ділянки тіла, які не були необхідними для вбивства останньої. Після цього ОСОБА_9 заволодів майном потерпілої, яке мало незначну цінність, чим поставив конституційне право на життя людини нижче своїх корисливих бажань, що потребує виключної та найжорсткішої реакції держави на даний злочин. Зазначає, що ОСОБА_9 є психічно здоровим, в силу стаття 89 КК України раніше не судимою особою, у 15 років розпочав свою «кримінальну кар`єру»: 7 умисних злочинів, 2 з яких вчинені щодо осіб похилого віку, пов`язаних із протиправним проникненням, викраденням чужого майна та фізичним насильством, загальний строк призначеного покарання у виді позбавлення волі 16 років і 3 місяців. Також, на даний час у суді на розгляді перебуває обвинувальний акт за ч. 4 ст. 185 КК України. Вважає, що ізоляція ОСОБА_9 до довічного позбавлення волі відповідає вимогам справедливості при призначенні йому остаточного покарання і відображає співмірність злочину та кари, і тільки таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, та справедливим. Призначене обвинуваченому судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі на певний строк не забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та не слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст. 2 КПК України. Отже, висновок суду першої інстанції щодо обраного обвинуваченому виду покарання є помилковим і таким, що не ґрунтується на нормах закону.

Апеляційну скаргу на вирок суду подав і обвинувачений ОСОБА_9 , однак в зв`язку із пропуском ним строку на апеляційне оскарження та незаявленням клопотання про його поновлення, ухвалою від 06 липня 2026 року апеляційну скаргу повернуто обвинуваченому.

Інші учасники судового розгляду вирок не оскаржували.

В засіданні апеляційного суду обвинувачений заперечував свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч.2 ст. 115 КК України, вказуючи на недоведеність його вини у вчиненні вбивства, у вчинені іншого кримінального правопорушення вину визнав. Разом з тим, повідомив, що у визначений КПК строк вирок суду першої інстанції не оскаржував, не маючи такого наміру. Апеляційну скаргу подав лише коли отримав ухвалу апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження за скаргою прокурора.

Заслухавши доповідача; прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати вирок суду, призначивши покарання у вигляді довічного позбавлення волі; потерпілої, яка повністю підтримала позицію прокурора; обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Частиною 2 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно з пунктами 2, 4 ч.1 ст.420 КПК України, апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання чи неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Частиною 1 ст. 421 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано, окрім іншого, у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання лише у разі, якщо на цих підставах апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі учасниками процесу не оспорюються.

Апеляційний суд повністю погоджується з висновками місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_9 у вчинені інкримінованих йому злочинів та кваліфікацією його дій. Підстав для виходу за межі апеляційної скарги апеляційним судом не встановлено.

Одночасно доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого діяння та особі ОСОБА_9 внаслідок м`якості колегія суддів вважає слушними з наступних підстав.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканість.

Аналогічне положення міститься у ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966, ратифікованого 19.10.1973.

Крім цього, відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід`ємне право на життя.

Згідно зі ст.27 Конституції України, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави – захищати життя людини.

Що стосується виду і розміру призначеного обвинуваченому ОСОБА_9 покарання, колегія суддів вказує на таке.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_9 вид та міру покарання за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, яким спричинені незворотні та невиправні наслідки - смерть людини, що істотно підвищує суспільну небезпечність протиправних дій, взяв до уваги і спосіб вчинення – нанесення великої кількості ударів у різні частини тіла колюче-ріжучим предметом, та місце вчинення - у житлі потерпілої, дані про особу обвинуваченого, який має на даний час 42-річний вік і не має судимості згідно ст. 89 КК України, має постійне місце проживання, дітей не має, формально негативно характеризується за місцем проживання, є працездатною особою, не був офіційно працевлаштований перед призовом на військову службу, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, наявність обставин, які обтяжують покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, за висновком судово-психіатричної експертизи ознак психічного захворювання та тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, ознак психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю чи наркотичних речовин з синдромом залежності ОСОБА_9 не виявляв та не виявляє, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, за його психічним станом застосування примусових заходів медичного характеру йому не показане.

З огляду на ступінь тяжкості та характер вчиненого обвинуваченим злочину, знаряддя вчинення злочину, наслідки у вигляді смерті людини, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, який залишив місце вбивства, не вживши заходів до надання ОСОБА_11 допомоги для відвернення наслідків у виді смерті від спричинених їй тілесних ушкоджень, а також встановлену обтяжуючу покарання обставину, за відсутності пом`якшуючих обставин, відношення обвинуваченого до скоєного, який не виявляє жодного каяття, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк тривалістю більшою за мінімальні межі санкції, визнавши таке покарання достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Щодо покарання за скоєння злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, суд першої інстанції врахував, що скоєний злочин є тяжким, проявився у самовільному залишенні місця служби ОСОБА_9 в умовах воєнного стану відразу після завершення навчання і військової підготовки мобілізованого та його прибуття у визначений район зосередження, наведені вище дані про особу обвинуваченого, відсутність обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, визнання ним вини і дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції.

Остаточне ж покарання ОСОБА_9 згідно з ч. 1 ст. 70 КК України призначено за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Переглядаючи даний вирок суду, колегія суддів вважає, що місцевий суд не повною мірою врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_9 злочинів, які класифікуються, як особливо тяжкий та тяжкий, один з яких пов`язаний із посяганням на життя потерпілої, що згідно з Конституцією України є найвищою соціальною цінністю, а тому призначене йому покарання колегія суддів вважає м`яким, у зв`язку з чим вирок суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

Згідно із ч.1 ст. 64 КК України, довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Призначаючи ОСОБА_9 міру покарання, відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів ураховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, їх підвищену суспільну небезпеку, конкретні обставини їх вчинення, наслідки вчиненого у вигляді загибелі людини, яка не створювала для нього жодної небезпеки, не чинила щодо нього протиправних дій, поведінку обвинуваченого до, у момент та після вчинення злочинів, зокрема, те що ОСОБА_9 вводив в оману правоохоронні органи та суд з метою уникнути кримінальної відповідальності, а саме: повідомив, що працівники поліції сфабрикували слідчий експеримент та заставили його показати заздалегідь визначені дії, змусив співкамерника (з яким разом перебував в умовах Чернігівського слідчого ізолятора) взяти провину за вбивство на себе написавши відповідну заяву та подати її до суду, надавав неправдиві показання щодо своєї непричетності до вчиненого вбивства, незважаючи на беззаперечні докази його вини у вбивстві не визнав, не висловив щирого осуду своєї поведінки, не попросив вибачення у потерпілої.

Також, колегія суддів враховує дані про особу обвинуваченого, який хоча в силу ст. 89 КК України і вважається раніше не судимою особою, однак за наявними у справі матеріалами у віці 15 років розпочав свій «кримінальний шлях», вчинивши 7 умисних злочинів, 2 з яких вчинені щодо осіб похилого віку, пов`язаних із протиправним проникненням, викраденням чужого майна та фізичним насильством (вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 15.05.2009 т.1 а.с. 174-176), загальний строк призначеного йому реального покарання у виді позбавлення волі становить більше 15 років; на даний час у суді на розгляді перебуває обвинувальний акт за ч. 4 ст. 185 КК України (ухвала Бахмацького районного суду Чернігівської області від 06.04.2026); негативну характеристику за місцем проживання та умовно посереднью за місцем проходження служби; думку потерпілої яка наполягала на призначенні покарання у вигляді довічного позбавлення волі; відсутність обставин, які пом`якшують та наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

Не можна залишити поза увагою і факт нелюдської поведінки та особливої агресивності та жорстокості обвинуваченого ОСОБА_9 , який уже після перших нанесених ударів ножем ОСОБА_11 , які були достатніми для заподіяння смерті, умисно без будь-якої загрози для нього, продовжив наносити усі 28 ударів ножем у різні ділянки тіла, які не були необхідними для вбивства останньої. Після цього ОСОБА_9 заволодів майном потерпілої, яке мало незначну цінність, чим поставив конституційне право на життя людини нижче своїх корисливих бажань, що потребує виключної та найжорсткішої реакції держави на даний злочин.

При цьому даний злочин ОСОБА_9 вчинив під час вчинення ним іншого продовжуваного тяжкого воєнного злочину (самовільного залишення військової частини).

Отже, колегія суддів висновує, що вищевказана поведінка ОСОБА_9 свідчить про його чітко виражену антисоціальну спрямованість, зневажливе ставлення до закону та загальноприйнятих норм моралі. При цьому після відбуття покарань у вигляді реального позбавлення воді, обвинувачений кожного разу вчиняв більш тяжкі кримінальні правопорушення, стало демонструючи нездатність та небажання до ресоціалізації, що свідчить не лише про підвищену, а про виняткову його небезпеку для суспільства, невизначеного кола осіб та держави.

Відбуття ним покарання упродовж понад 15 років позбавлення волі не змогли виправити та запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень ОСОБА_9 , натомість у останнього стало прослідковується явно нігілістичне ставлення до суспільства та встановлених у ньому правил поведінки, до життя та здоров`я інших людей. З огляду на це обвинувачений є особою зухвалою та схильною до вирішення своїх життєвих потреб шляхом вчинення насильницьких дій щодо інших, фізично набагато слабших та менш захищених людей, не зупиняючись перед позбавленням їх життя, яке є найвищою соціальною цінністю, а його ціннісні орієнтири, які є необхідними для проживання у суспільстві є відсутніми або глибоко деформованими.

Незважаючи на наявність беззаперечних доказів своєї вини, останній не розкаявся у скоєному, свої дії не засуджував, а надавав суперечливі показання з метою уникнути відповідальності за вчинене, намагався примусити іншу особу взяти провину у вчиненому на себе, а отже таке його відношення до скоєного свідчить про його жорстокість та винятковий цинізм, з чого слідує висновок про те, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_9 можливе лише в умовах постійної ізоляції від суспільства.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що лише виняткова міра покарання у виді довічного позбавлення волі відповідатиме меті, визначеній у ст. 50 КК, оскільки виправлення обвинуваченого, в разі застосування навіть максимальної межі строкового покарання, неможливе через його суспільну небезпечність як особи, яка без жалю та вагань, з особливою жорстокістю позбавила людину похилого віку життя.

Саме покарання у виді довічного позбавлення волі, призначене ОСОБА_9 , буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових (в тому числі аналогічних) злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Відтак, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині форми реалізації кримінальної відповідальності (призначення обвинуваченому покарання) - скасуванню, з ухваленням в цій частині нового вироку.

Керуючись ст.ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу прокурора Деснянської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 - задовольнити.

Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2026 року щодо ОСОБА_9 - скасувати в частині призначеного ОСОБА_9 покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити наступні покарання :

- за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі;

- за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_9 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

У решті вирок місцевого суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4