Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №748/1720/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/1720/25

Головуючий у першій інстанції – Яременко І. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1140/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мамонової О. Є.,

суддів Луговця О. А., Супруна О. П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, Головне управління Державної казначейської служби у Чернігівській області, -

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2026 року (повний текст складено 16.02.2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди,-

У С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі по тексту – ГУ НП в Чернігівській області), Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області (далі по тексту – ГУ ДКСУ у Чернігівській області), в якому просив стягнути з держави Україна через ГУ ДКСУ у Чернігівській області за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 03.02.2024 інспектором Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА № 557751, якою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19.04.2024 визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення серії ББА №557751 від 03.02.2024, провадження у справі закрито за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. Рішення суду набрало законної сили 30.04.2024.

Позивач указував, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності, що відбулося у результаті незаконних дій інспектора Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області, йому була заподіяна моральна шкода.

За час судової тяганини, яка тривала з лютого 2024 року по квітень 2024 року, він постійно знаходився у стресовій ситуації внаслідок необґрунтованих звинувачень, був вимушений доводити свою невинуватість, готувати процесуальні документи для захисту своїх прав у суді. З 03.02.2024 він перебував у статусі правопорушника, що постійно завдавало йому моральних страждань. Тривалий стрес негативно позначився на його психологічному стані, викликав пригніченість та невпевненість. Тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, а також глибини його душевних страждань, уважав що достатнім грошовим відшкодуванням завданої моральної шкоди є грошова сума у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11.02.2026 позов ОСОБА_1 до ГУНП у Чернігівській області, Головного управління ДКСУ у Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 – відмовлено.

В апеляційній скарзі ГУНП в Чернігівській області просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сам факт скасування постанови у зв`язку з підстав відсутності доказів та закриття вказаного адміністративного провадження на підставі судового рішення не є доказом неправомірності дій поліції.

Заявник зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо заподіяння йому моральної шкоди поліцейським ЧРУП ГУНП в Чернігівській області.

Наголошує, що встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Указує, що невідповідність вимогам закону дій поліцейського ЧРУП ГУНП в Чернігівській області під час складання постанови відносно позивача, судом не встановлена.

Стверджує, що позивачем не наведено жодних доказів в обґрунтування моральної шкоди, не зрозуміло, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір моральної шкоди, у тому числі якими саме діями якої саме службової особи спричинено моральну шкоду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що підставою для відшкодування йому шкоди є встановлене судовим рішенням незаконне складання постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, і в цьому випадку завдана йому шкода незаконним рішенням службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1774 ЦК України.

Указує, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутності складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження.

Уважає, що оскільки провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП закрито, то саме незаконне складання постанови у справі про адміністративне правопорушення призвело до завдання йому моральної шкоди, яка виразилася у моральних (душевних) стражданнях, що полягають у пережитих відчуттях несправедливості, недовіри до правоохоронних органів через вимушені дії щодо доведення відсутності в своїх діях правопорушення, що він довів в суді першої інстанції, а тому наявні правові підстави для відшкодування йому завданої моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДКСУ у Чернігівській області просить апеляційну скаргу ГУНП в Чернігівській області задовольнити та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Указує, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача працівником поліції здійснено в межах повноважень встановлених законом. Сам факт скасування постанови з підстав відсутності доказів та закриття справи про адміністративне правопорушення не може бути доказом неправомірності дій відповідачів та підтвердженням заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди.

Зазначає, що позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги, не довів, що йому спричинено глибоких і тривалих моральних страждань. Ним не надано належних доказів підтвердження обсягу і характеру моральних страждань, які можуть свідчити про тяжкість вимушених змін у його життєвих відносинах.

Звертає увагу суду на те, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності складена 03.02.2024, а вже 19.04.2024 постанова була скасована, тобто відбулося досить швидке поновлення порушених прав позивача. Таким чином, твердження про тривалий стрес не відповідають дійсності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що:

- скасування постанови про накладення адміністративного стягнення через відсутність його складу, свідчить про те, що позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, що само по собі, поза розумним сумнівом, свідчить про те, що позивач від таких дій пережив негативні емоції, внаслідок чого було порушено звичний ритм його життя, що призвело до емоційних хвилювань, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав;

- сам факт притягнення особи до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, вчинення якого не було доведено, є підставою для відшкодування такій особі моральної шкоди;

- моральна шкода в розмірі 2 000 гривень буде належною та достатньою для її покриття враховуючи тривалість розгляду справи та витрат часу на відновлення прав, а також виходячи із засад виваженості, розумності, справедливості та співмірності.

З висновком районного суду щодо наявності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди погоджується апеляційний суд, однак такого висновку суд першої інстанції дійшов з помилкових мотивів.

Судом у справі встановлено, що 03.02.2024 інспектором ГУНП в Чернігівській області складено постанову серії ББА №557751, якою встановлено, що о 21 год. 45 хв. в Чернігівському районі, с. Смолин, вул. Нова, 1б, водій ОСОБА_1 керував автомобілем в якого було встановлено додаткове обладнання тягово-щіпного пристрою (фаркопу) в задній частині КТЗ, що впливає на безпеку дорожнього руху, та при цьому водій відмовився пред`являти посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію т.з. до повного ознайомлення, чим порушив вимоги п.п. 2.1.а., 2.1.б ПДР, 31.1. ПДР та ДСТУ 3649:2010, відповідно до яких, на ОСОБА_1 накладено адміністративні стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі передбачене ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19.04.2025, яке набрало законної сили 30.04.2024 (справа №748/647/24) адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУНП в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №557751 від 03.02.2024 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в розмірі 425 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення (а.с. 9-14).

У цій справі суд дійшов висновку про задоволення позову через недоцільність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП з огляду на те, що відмова пред`явити посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу до повного ознайомлення є спірним моментом, бо із доданих до відзиву відеозаписів із бодікамери встановлено, що інспектору були надані документи для ознайомлення, але при повторній вимозі пред`явити документи для повного ознайомлення ОСОБА_1 відмовився. Що стосується встановленого додатково обладнання тягово-щіпного пристрою (фаркопу) в задній частині КТЗ, яке впливає на безпеку дорожнього руху є безпідставним, оскільки посилання Інспектора у Акті на відповідність технічного стану транспортного засобу та його обладнання на вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання ДСТУ 3649:2010 не містять вимог стосовно додаткового обладнання у вигляді тягово-щіпного пристрою (фаркопу), мало того, у ст. 32 ЗУ «Про Дорожній рух», а також Постанови Кабінету Міністрів України №607 від 21.07.2010, встановлено, що переобладнання транспортного засобу, яке призводить до зміни його облікових даних має бути відображено в його реєстраційних документах, однак це стосується тільки переобладнання, яке змінює такі характеристики автомобіля: повна маса або її розподіл по осях; розміщення центру ваги; тим двигуна, його вага та потужність; колісна база або колісна формула; система гальмівного та рульового управління; трансмісія. Тобто, встановлення тягово-зчіпного пристрою (фаркопу) до цього списку не належить, а тому процедура з його реєстрації не потрібна.

Також суд зазначив, що згідно із висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №100, складеному о 22 год. 50 хв. від 03.02.2024 в КНП «ЧОПНЛ» Чернігівської обласної ради, встановлено, що у п. 10 «Висновок огляду (повідомляється в присутності поліцейського)» гр. ОСОБА_1 – тверезий, ознак сп`яніння не виявлено.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц).

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі №216/3521/16-ц).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів під час здійснення ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №925/556/21.

У п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Предметом спору у цій справі є відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями працівника патрульної поліції під час складання 03.02.2024 протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 126 КУпАП.

Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов`язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.

Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюють її права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі №712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

Велика Палата Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі №638/3490/18 сформулювала такі висновки.

Складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення під час розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22 січня 2025 року в справі №335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, що для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

Матеріали справи свідчать про те, що 03.02.2024 стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Рішенням Чернігівського районного суду від 19.04.2024, яке набрало законної сили 30.04.2024 (справі №748/647/24), визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №557751 від 03.02.2024 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в розмірі 425 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП; провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

У зазначеному рішенні Чернігівського районного суду від 19.04.2024 встановлено неправомірні дії працівника поліції стосовно ОСОБА_1 , зокрема констатовано, що відмова позивача пред`явити посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу до повного ознайомлення є спірним моментом, бо із доданих до відзиву відеозаписів із бодікамери встановлено, що інспектору були надані документи для ознайомлення, але при повторній вимозі пред`явити документи для повного ознайомлення ОСОБА_1 відмовився. Такі дії працівника патрульної поліції містять ознаки свавільності, не були виправданими (необхідними) та пропорційними до обставин, що мали місце 03.02.2024.

З огляду на встановлення протиправності дій працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ураховуючи, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача закрито за відсутності складу такого порушення, наявні підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди.

Саме з таких мотивів мав виходити районний суд обґрунтовуючи наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції вважав за необхідне визначити розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , в сумі 2 000 грн. З визначеним до стягненням розміром моральної шкоди погоджується апеляційний суд, він є належною сатисфакцією понесених душевних страждань та відповідає характеру страждань, яких зазнав позивач, їх тривалості, вимушеним змінам в життєвих стосунках, а також принципам розумності, справедливості та співмірності.

Ураховуючи викладене, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів уважає, що оскаржуване рішення районного суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ч. 4, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області – залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2026 року – змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча О. Є. Мамонова

Судді: О. А. Луговець

О. П. Супрун