Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №2-260/11 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/93/26

Справа № 2-260/11

Головуючий у першій інстанції Кравчук Т.С.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2013 року, постановленого під головуванням судді Кравчук Т.С., у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які є правонаступниками ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставне майно, -

в с т а н о в и в:

У червні 2010 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління AT «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставне майно, в якому з урахуванням остаточно уточнених позовних вимог (а.с. 174-179 т. 1) просило:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 367,35 Євро та 3806,63 грн., яка складається із:

прострочений основний борг по кредиту - 23 029,76 Євро;

прострочені проценти за користування кредитом - 11 712,73 Євро;

прострочена комісійна винагорода за супроводження кредиту - 3040 грн.;

пеня за прострочений основний борг по кредиту - 8298,11 Євро (81 722,77 грн.);

пеня за прострочені проценти за користування кредитом - 3326,75 Євро (32 763,03 грн.);

пеня за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту -766,63 грн.;

- звернути стягнення на предмет застави за нотаріально посвідченим договором застави транспортного засобу від 05.03.2008 р. - транспортний засіб типу вантажний сідловий тягач - Е, марки RENAULT, модель 11GTA31, 1999 року випуску, кольору білого, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , належний ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого та зареєстрованого РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 29.02.2008 р. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2295-н від 05.03.2008 р. в розмірі 46 367,35 Євро та 3806,63 грн.;

стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 05 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2295-н - на суму 26000 Євро строком до 05 березня 2011 року, з оплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,5% річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором з ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір застави транспортного засобу типу вантажний сідловий тягач - Е, марки RENAULT, модель 11GTA31, 1999 року випуску, кольору білого, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , належний заставодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого та зареєстрованого РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 29.02.2008 р.

Також в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 05 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_5 був укладений договір поруки № 1 до кредитного договору № 2295-н., згідно умов якого поручитель зобов`язався перед банком відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором.

ВАТ «Державний ощадний банк України» належним чином виконало свої зобов`язання за кредитним договором №2295-н від 05 березня 2008 року, надавши кошти в сумі 26 000 Євро, проте, в обумовлені кредитним договором строки ОСОБА_1 своїх зобов`язань по поверненню кредиту не виконала.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

Ухвалою суду від 22.11.2012 року провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_5 про стягнення з нього в солідарному порядку з іншими боржниками заборгованості за кредитним договором та судового збору закрито.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2013 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління AT «Ощадбанк»задоволений.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління AT «Ощадбанк» заборгованість у розмірі 46367,35 Євро та 3806,63 грн., яка склалася з: прострочений основний борг по кредиту - 23 029,76 Євро; прострочені проценти за користування кредитом 11 712,73 Євро; прострочена комісійна винагорода за супроводження кредиту - 3040 грн.; пеня за прострочений основний борг по кредиту - 8298,11 Євро (81 722,77 грн.); пеня за прострочені проценти за користування кредитом - 3326,75 Євро (32 763,03 грн.); пеня за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту - 766,63 грн.

Звернуто стягнення на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління AT «Ощадбанк» на предмет застави за нотаріально посвідченим договором застави транспортного засобу від 05.03.2008 р. - транспортний засіб типу вантажний сідловий тягач - Е, марки RENAULT, модель 11GTA31, 1999 року випуску, кольору білого, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , належний ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого та зареєстрованого РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 29.02.2008 р.

Вирішено питання про судові витрати.

28 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 травня 2022 року залишена без задоволення.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить заочне рішення скасувати, в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не вжив всіх можливих заходів для її сповіщення та розглянув справу за її відсутністю.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що заява про видачу готівки не містить підпису отримувача кредитних коштів, також судом не доведено отримання ОСОБА_1 суми кредиту в обумовленому розмірі.

У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Бабенко Н.С., представник АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, заочне рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування заочного рішення, яке прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет застави, не оскаржується.

Протоколом автоматизованого розподілу від 05 липня 2022 року визначений склад колегії суддів під головуванням судді ОСОБА_6 для розгляду справи (а.с. 85 т. 2).

Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 22 березня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Пузановій Л.В., для подальшого розгляду, у зв`язку зі звільненням на підставі рішення № 96/0/15-23 від 21 лютого 2023 року Вища рада правосуддя, ОСОБА_6 з посади судді Одеського апеляційного суду, у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с. 151-152 т. 2).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2023 року, цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Дришлюку А.І., для подальшого розгляду у зв`язку із достроковим закінчення відрядження судді Херсонського апеляційного суду ОСОБА_7 , згідно з рішенням Вищої ради правосуддя № 567/0/15-23 від 30 травня 2023 року (зі змінами, відповідно до рішення № 572/0/15-23 від 31 травня 2023 року) (а.с. 156-157 т. 2).

У зв`язку із відрахуванням судді Дришлюка А.І. зі штату Одеського апеляційного суду у зв`язку з припиненням повноважень судді (смерть), відповідно до наказу голови Одеського апеляційного суду № 66-щс від 11.04.2025 року, з урахуванням п. 3.9 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених зборами суддів Одеського апеляційного суду 28.03.2025 року (зі змінами), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 квітня 2025 року було визначено інший склад суду та справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. зі складом колегії суддів (а.с. 209-210 т. 2).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 травня 2025 року цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 212 т. 2).

Заставодавець ОСОБА_4 , яка змінила прізвище на ОСОБА_8 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 на території Естонії (а.с. 220-221 т. 2, 36-39 т. 3).

В якості правонаступників ОСОБА_9 ухвалою суду залучено до участі у справі її мати ОСОБА_2 та неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_9 (а.с. 67-68 т. 3).

Також до участі у справі залучено в якості третьої особи Службу у справах дітей Одеської міської ради.

В судове засідання призначене на 28 липня 2026 року не з`явилися правонаступники ОСОБА_10 , а також служба у справах дітей ОМР, були сповіщені належним чином (а.с. 94-97 т. 3).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

За наслідком розгляду даної справи 28 липня 2026 року, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 30 липня 2026 року об 11 год. 45 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового рішення, сторони повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – адвоката Конева К.С., Поплавську О.В. - представника АТ «Державний ощадний банк України», перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду скасуванню, з ухваленням нового, за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду про стягнення заборгованості зазначеним вимогам відповідає не в повному обсязі, за наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 05 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 2295-н (а.с. 8-10 т. 1).

Відповідно до умов договору, Банк надав на умовах строковості, повернення та сплати відсотків ОСОБА_1 26000 Євро строком до 05 березня 2011 року на споживчі цілі зі сплатою 14,5 % річних (п.п. 1.1., 1.2.) (а.с. 8 т. 1).

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 2295-н між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір застави транспортного засобу типу вантажний сідловий тягач - Е, марки RENAULT, модель 11GTA31, 1999 року випуску, кольору білого, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , належний заставодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого та зареєстрованого РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 29.02.2008 року(а.с. 13-15 т. 1).

Також у забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору Банком 05.03.2008 року укладено з ОСОБА_5 договір поруки № 1 до кредитного договору № 2295-н. Згідно п. 1.1. Договору поруки Поручитель зобов`язався перед Банком відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання Позичальником зобов`язання за кредитним договором(а.с. 11-12 т. 1).

ОСОБА_1 отримала 26000 Євро, що за курсом НБУ на 05.03.2008 року складає 199654,78 грн. (а.с. 16, 66 т. 1).

Відповідно до розрахунку наданим при зверненні з позовом 15.06.2010 року, станом на 14.05.2010 року заборгованість складає: за кредитом – 10655,36 Євро, прострочена заборгованість за кредитом – 12374,40 Євро, за відсотками – 4710,54 Євро, за пенею по відсоткам – 699,48 Євро, за пенею по кредиту – 2185,92 Євро, а всього 30625,70 Євро (а.с. 17-20 т. 1).

Також у розрахунку зазначено про те, що ОСОБА_1 погашено заборгованість у розмірі 2970,24 Євро, а також сплачено 2602,68 Євро по відсоткам (а.с. 20 т. 1).

Згідно з відповіддю ГУ МВС України в Одеській області за ОСОБА_4 зареєстрований автомобіль RENAULT, модель 11GTA31, 1999 року випуску, кольору білого, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який передано банку у заставу (а.с. 69 т. 1).

04.02.2010 року Банком направлена вимога ОСОБА_1 , а також поручителю ОСОБА_5 та заставодавцю ОСОБА_4 про сплату заборгованості у розмірі 13493,67 Євро. Також у повідомленні зазначено, про те, що при залишенні даного повідомлення без реагування на протязі 10 днів, Банк вимагає після спливу 10 днів, протягом 15 днів повністю погасити заборгованість по кредиту та сплатити усі нараховані відсотки та штрафи (а.с. 143 т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи 46 367,35 Євро та 3806,63 грн. станом на 26.11.2012 року, суд першої інстанції виходив з того, що допустивши прострочення кредиту, відповідач порушив не тільки свої договірні зобов`язання, а й вимоги законодавства України, за таких обставин суд вважає вимоги позивача про стягнення всієї суми заборгованості обґрунтованими та такими, що відповідають умовам договору та ст. 1050 ЦК України.

Однак, колегія суддів з таким висновком суду погоджується не в повному обсязі, за наступних підстав.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) відповідно до вимог ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно п. 1.5.1.3 кредитного договору сплата процентів, нарахованих Банком, здійснюється одночасно в валюті кредиту на день сплати частини кредиту згідно п. 1.6.

Відповідно до п. 1.9 кредитного договору у випадку надання кредиту в іноземній валюті валютні ризики під час виконаним зобов`язань за цим договором несе позичальник.

Згідно п. 3.3.1 кредитною договору позичальник зобов`язалася належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання, точно в строки, обумовлені цим договором, повернути кредит, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними ресурсами та штрафних санкцій.

Відповідно до 3.3.2. кредитного договору позичальник зобов`язалася відповідати всіма власними коштами та майном по своїх зобов`язаннях, що випливають з цього договору.

Згідно п. 5.2. кредитного договору позичальник зобов`язуються за порушення взятих на себе зобов`язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом сплатити на користь Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми платежу, за кожний день прострочення.

Щодо заборгованості по кредиту.

05 березня 2008 року ВАТ «Державний ощадний банк України» належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором №2295-н від 05 березня 2008 року, оскільки Банком були надані кошти в сумі 26 000 Євро, відповідно до копії заяви на видачу готівки №578307_001 від 05 березня 2008 року, в якій власноручно позичальник ОСОБА_1 розписалась про отримання кредиту в сумі 26 000 Євро, що еквівалентно за курсом НБУ 199654,78 грн., надавши для отримання коштів свій паспорт (а.с. 66 т. 1).

Крім того, на підтвердження отримання кредитних коштів, 06 серпня 2021 року ОСОБА_1 особисто звернулась до Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» з заявою, в якій просила Банк повідомити про стан заборгованості за кредитним договором №2295-н від 05 березня 2008 року та надання виписки по рахунку (а.с. 57 т. 2).

При цьому, укладаючи 05 березня 2008 року кредитний договір, позичальник ОСОБА_1 зазначила в договорі, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в якому ОСОБА_1 власноручно розписалась, зазначила свої паспортні данні, вказана, що договір разом зі всіма додатками нею отримано. Договір прочитано, відповідає їх намірам та досягнутим домовленостям (а.с. 10 - зворот т. 1).

Крім того, в п. 8.4 кредитного договору зазначено, що позичальник зобов`язаний у тридцяти денний строк повідомити Банк про зміну свого постійного місця проживання, зміни місця працевлаштування, імені, по-батькові, та інші обставини, що можуть вплинути на виконання умов зобов`язань за кредитним договором.

Саме за вказаною адресою ВАТ «Державний ощадний банк України» надсилав ОСОБА_1 повідомлення про існування кредитної заборгованості станом на 01 січня 2009 року (вих. від 14 січня 2009 року), станом на 02 лютого 2010 року (вих. від 04 лютого 2010 року), та лист від 13 серпня 2010 року про закінчення дії страхового договору (пункти 1.4.2, 1.4.3 кредитного договору) (а.с. 141-143 т. 1).

Вказані обставини спростовують доводи апелянта, що вона за вказаною адресою не проживала та кредитні кошти не отримувала.

Більш того, у ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Тому, доводи апелянта про неотримання кредитних коштів є необґрунтованими, оскільки починаючи з 06 серпня 2021 року ОСОБА_1 не оскаржувала кредитний договір 05 березня 2008 року в судовому порядку.

Крім того, згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 здійснювала погашення кредиту в червні 2008 року в сумі 586,74 Євро, в липні 2008 року в сумі 581,96 Євро, в серпні 2008 року в сумі 599,41 Євро, в вересні 2008 року в сумі 597,40 Євро, в жовтні 2008 року в сумі 604,73 Євро (останнє погашення). Тобто, позичальник здійснювала погашення заборгованості за кредитом від 05 березня 2008 року (а.с. 180, 181 т. 1).

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неотримання кредиту в сумі 26 000 Євро, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спростовані копією заяви на видачу готівки №578307_001 від 05 березня 2008 року, яка засвідчена посадовими особами Банку та підписом позичальника ОСОБА_1 - 05 березня 2008 року.

Тому, станом на 05 червня 2012 року заборгованість по кредиту склала 23 029,76 Євро, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Банку (а.с. 180-182 т. 1).

Також ОСОБА_1 здійснювалось погашення процентів за кредитом в червні 2008 року в сумі 278,87 Євро, 308,26 Євро, липні 2008 року в сумі 313,04 Євро, в серпні 2008 року в сумі 295,59 Євро, в вересні 2008 року 297,60 Євро, в жовтні 2008 року в сумі 290,27 Євро, в листопаді 2008 року в сумі 273,71 Євро, в грудні 2008 року в сумі 282,84 Євро, в грудні 2009 року в сумі 122,50 Євро і останнє погашення процентів в квітні 2010 році в сумі 140 Євро (а.с. 124, 127, 180, 183 т. 1).

Вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги про неотримання кредитних коштів ОСОБА_1 за кредитним договором від 05 березня 2008 року.

Більш того, Банком долучено виписку по рахунку ОСОБА_1 за період з 01 березня 2008 року по 01 квітня 2011 року, які є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (а.с. 112-116 т. 2).

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Водночас, відповідно до пунктів 4,8, 5.5,5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254), передбачено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Згідно з пунктами 61, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно, виписка по рахунку може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18, від 20.10.2020 року у справі № 456/3643/17, від 28.10.2020 року у справі № 760/7792/14, від 17.12.2020 року у справі № 278/2177/15.

За наведених підстав, колегія суддів приходить висновку, що позовні вимоги Банку в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 23029,76 Євро є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення відсотків за період з 05.03.2008 року по 05.06.2012 року у заявленому розмірі 14315,41 Євро.

Колегія суддів, звертає увагу на те, що у випадку закінчення терміну дії кредитного договору чи у випадку його дострокового розірвання з ініціативи кредитора, через неналежне виконання зобов`язань з боку позичальника, позикодавець не має права нараховувати проценти передбачені кредитним договором у порядку передбаченому статтею 1048 ЦК України, а його права захищаються положеннями статті 625 ЦК України. Іншими словами, процентна ставка змінюється з тієї, яка зазначається у кредитному договорі до 3 % річних (або іншого розміру, який може бути зазначений у договорі).

До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 23.06.2020 року у справі № 536/1841/15-ц; від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів за ставкою встановленою у кредитному договору, після того, як банком було заявлено вимогу про дострокове повернення кредитної заборгованості 04.02.2010 року з наданням позичальнику 25 днів для проведення розрахунку, саме з 01.03.2010 року кредитний договір припинив свою дію (а.с. 143 т. 1).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму, відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 536/1841/15-ц від 23.06.2020 року, № 912/1120/16 від 04.02.2020 року, у випадку закінчення терміну дії кредитного договору чи у випадку його дострокового розірвання з ініціативи кредитора, як правило, через неналежне виконання зобов`язань з боку позичальника, позикодавець не має права нараховувати проценти передбачені кредитним договором у порядку передбаченому статтею 1048 ЦК України, а його права захищаються положеннями статті 625 ЦК України.

Таких позовних вимог заявлено не було.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом, який в подальшому був уточнений, позивачем розраховані відсотки відповідно до кредитного договору у розмірі 14,5% за період з 05.03.2008 року по 01.06.2012 року.

Тому, колегія суддів приходить висновку про те, що позовні вимоги про стягнення відсотків у розмірі 14,5% підлягають частковому задоволенню за період з 05.03.2008 року по 01.03.2010 року у загальному розмірі 4028,04 Євро (276,28 Євро х 24 міс. – сума погашення 2602,68 Євро).

Щодо стягнення пені.

Згідно із вимогами ст.ст. 549, 550, 551 ЦК України пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В своїй позовній заяві банк обґрунтовує нарахування пені умовами п. 5.2 кредитного договору, згідно з яким за порушення взятих на себе зобов`язань по поверненню основної суми кредиту та несвоєчасної сплати відсотків за користування кредитом позичальник зобов`язується сплатити в користь банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Разом з тим, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1 та 3 ст. 549 ЦК України).

За змістом приписів параграфа 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане.

Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, Банк станом на 05 червня 2012 року нарахував пеню за кредитним договором за прострочений основний борг по кредиту - 8298,11 Євро, що за курсом НБУ є 81 722,77 грн. за період з 01 травня 2009 року по 05 червня 2012 року (додаток №3) та пеню за прострочені проценти за користування кредитом в сумі 3326,75 Євро за період з 01 травня 2009 року по 05 червня 2012 року (додаток №2).

Тобто, пеня нарахована за період з 01 травня 2009 року по 05 червня 2012 року, на підставі договору, однак у зв`язку з направленням вимоги, дія договору припинилась з березня 2010 року, а тому до стягнення підлягає пеня за прострочений основний борг по кредиту за період з 01 травня 2009 року по 01 березня 2010 року в сумі 1696,64 Євро.

Також підлягає стягненню пеня за прострочені проценти за користування кредитом за період з 01 травня 2009 року по 01 березня 2010 року в сумі 587,73 Євро.

Щодо стягнення простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту та пені за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги, та стягуючи комісію та пеню за прострочену комісійну винагороду, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується, за наступних підстав.

Як вбачається з змісту позову та розрахунку заборгованості Банк просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту в сумі 3040 грн. та пеню за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту - 766,63 грн. (додаток №4) за кредитним договором від 05 березня 2008 року (а.с. 187 т. 1).

Згідно п. 1.4.4, п. 1.8 кредитного договору від 05 березня 2008 року за обслуговування кредиту щомісячно позичальник сплачує 80 грн. (а.с. 8-9 т. 1).

За положеннями ч. 5 ст. 11, ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України №3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

При цьому ч. 4 ст. 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів розумності, справедливості та добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Вказані висновки загалом узгоджуються із висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15, від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19.

Враховуючи наведене, оскільки банком встановлено щомісячну плату за послуги банку в сумі 80 грн., які за законом повинні надаватись безоплатно, тому положення пунктів 1.4.4, 1.8 кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними.

Таким чином, позовні вимоги Банку у частині стягнення на користь позивача простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту в сумі 3040 грн. та пені за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту в сумі 766,63 грн. за кредитним договором від 05 березня 2008 року є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають.

З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить висновку про скасування рішення суду, ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за тілом кредиту у розмірі 23029,76 Євро, за відсотками 4028 Євро, пеню за прострочені відсотки у розмірі 587,73 Євро, пеню за кредитом у розмірі 1696,64 Євро.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Щодо заявленого клопотання щодо неможливості перегляду заочного рішення за апеляційною скаргою.

В судовому засіданні 28.07.2026 року, ОСОБА_11 - представником АТ «Державний ощадний банк України»при наданні пояснень, також заявлено клопотання про те, що апеляційна скарга не підлягає розгляду з підстав того, що суд першої інстанції переглядаючи заяву про перегляд заочного рішення, в ухвалі зазначив, що стороною відповідача пропущені строки на подання заяви про перегляд.

Колегія суддів зазначає, що дане клопотання не підлягає задоволенню, за наступних підстав.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси ухвалене 08 квітня 2013 року.

28 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 травня 2022 року залишена без задоволення.

За правилами частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Відповідно до статті 228 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 231 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) погодилася з висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц, про те, що процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскарженого рішення.

ЦПК України встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (стаття 284 ЦПК України), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (частина четверта статті 287 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Колегія суддів звертає увагу, що при перегляді заочного рішення, судом першої інстанції постановлено ухвалу про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.

Дана ухвала не підлягала перегляду у апеляційній інстанції, відповідно до переліку встановлено цивільно-процесуальним законом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Доступність апеляційного та касаційного оскарження судових рішень неодноразово була предметом розгляду Конституційного Суду України.

Зокрема, Конституційний Суд України визнав, що можливість (право) оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою права особи на судовий захист.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Законодавець, щоб не чинити свавільно під час установлення обмежень або заборон на оскарження апеляційним порядком окремих процесуальних судових рішень (ухвал), повинен, зокрема, ураховувати юридичні наслідки, що настають для особи в результаті ухвалення судового рішення (ухвали), наявність інших, установлених процесуальним законом, дієвих механізмів захисту та поновлення порушених прав і свобод особи (абзац другий підпункту 4.3.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 2-р(II)/2023).

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приймаючи до уваги, що ухвалою суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення, провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 відкрито у липні 2022 року, з урахуванням конвенційних положень доступу до суду, іншого механізму для оскарження заочного рішення у апелянта на той час не було, а тому підстав не розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає.

Щодо судових витрат.

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

За подання позовної заяви ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» сплачено судовий збір у розмірі 1700 грн. та 120 грн. ІТЗ (а.с. 1-2 т. 1).

З урахування висновків суду про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог (63% від розміру заявлених позовних вимог) з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» підлягає стягненню сплачений Банком судовий збір у розмірі 1071 грн.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2013 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором – скасувати.

Ухвалити в цій частині нове.

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які є правонаступниками ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 09328601) заборгованість за кредитним договором у розмірі 29342 (двадцять дев`ять тисяч триста сорок два), 17 Євро, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 23029,76 Євро, заборгованості за відсоткамиза період з 05.03.2008 року по 01.03.2010 року у розмірі 4028,04 Євро, заборгованості за пенею за прострочений основний борг по кредиту за період з 01 травня 2009 року по 01 березня 2010 року у розмірі 1696,64 Євро, заборгованості за пенею за прострочені проценти за користування кредитом за період з 01 травня 2009 року по 01 березня 2010 року в сумі 587,73 Євро.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 09328601) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1071 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рі шення складений 30 липня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Р.Д. Громік

______________________________________ М.М. Драгомерецький