Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №515/1915/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5468/26

Справа № 515/1915/24

Головуючий у першій інстанції Луцюк В. О.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Климук Алла Петрівна на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 02 лютого 2026 року, постановленого під головуванням судді Луцюка В.О., присяжних Головатого П.І., Горіної Н.Г., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, в якій просила:

- визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 недієздатним;

- встановити над ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 опіку та призначити опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування заяви зазначала, що ОСОБА_3 є її племінником та сином її рідної сестри ОСОБА_4 . ОСОБА_5 , як і його матір ОСОБА_4 є інвалідом з психічного захворювання та 20 травня 2004 року йому була встановлена друга група інвалідності безстроково. Внаслідок психічної хвороби він не може висловлювати свої думки, дуже погано розмовляє, не може приготувати собі їжу, не розуміє обставин, що відбуваються навколо нього, не розуміється у грошах, не може дати оцінку своїм діям чи діям оточуючих, у зв`язку з чим потребує стороннього догляду.

Тривалий час ОСОБА_4 та її дітьми, які також є особами з інвалідністю 2 групи, опікується ОСОБА_2 , у якого вони на теперішній час проживають. Він їх повністю забезпечує всім необхідним для життя, зокрема, харчами, одягом, та дбає про них.

Заявниця не має можливості дбати про сестру та її дітей, створювати необхідні побутові умови, займатися доглядом та лікуванням через відсутність фінансової та фізичної можливості, оскільки має сім`ю, дітей, господарство та поганий стан здоров`я.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 02 лютого 2026 року заява ОСОБА_1 задоволена частково.

Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця с. Трихатки Татарбунарського району Одеської області, недієздатним, на строк два роки.

В іншій частині заявлених вимог відмовлено.

Передано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , під опіку органу опіки та піклування виконавчого комітету Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до призначення йому опікуна або влаштування до психоневрологічного інтернату або іншого закладу соціального захисту.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Климук А.П. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмови у призначені ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 скасувати та призначити ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 строком на два роки, посилаючись на його незаконність.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що бажання заявника бути опікуном є однією із визначених законом вимог для призначення особи опікуном, а введення військового стану в країні не зупинило дію актів цивільного законодавства, що визначають порядок призначення опікуна та наразі не містять заборон, або обмежень у контексті правовідносин цієї справи на призначення опікуна недієздатній особі, ОСОБА_2 , який є чоловіком призовного віку.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

Рішення суду в частині задоволення вимог про визнання ОСОБА_3 недієздатним учасниками справи не оскаржується та судом не переглядається.

В судове засідання призначене на 28 липня 2026 року представник ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 193, 195, 196-197).

До суду від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю (а.с. 204-205).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Климчук А.П., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , представника Органу опіки та піклування виконавчого комітету Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , в с. Трихатки Татарбунарського району Одеської області, відповідно до даних копії свідоцтва про його народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно Саратським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі актового запису № 11, вчиненого 21 травня 1986 року Виконавчим комітетом Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, та копії паспорту № НОМЕР_2 , виданого 17 вересня 2021 року Органом 5146 (а.с. 8, 11).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженка с. Приморське Татарбунарського району Одеської області, є рідною тіткою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується відповідними записами даних про батьків у свідоцтві про народження заявниці ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , серії НОМЕР_3 , виданого повторно Татарбунарським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області на підставі актового запису № 36, вчиненого 21 серпня 1956 року Виконавчим комітетом Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, батьки: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також копією Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00048407821 станом на 11 грудня 2024 року про державну реєстрацію народження сестри заявниці – ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , батьки: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с. 3, 6).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

За даними медичної карти амбулаторного хворого КНП «Татарбунарська багатопрофільна лікарня», ОСОБА_3 перебуває на «Д» обліку у лікаря-психіатра, є особою з інвалідністю 2 групи безстроково.

Згідно з довідкою до Акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 020882, виданої 19 вересня 2004 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено інвалідність другої групи по загальному захворюванню безстроково (а.с. 10).

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 536, за результатами проведеної 30 липня 2025 року експертизи, встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , страждає хронічний стійкий психічний розлад у вигляді «Важкої розумової відсталості», що відповідає діагностичним критеріям рубрики F72 за МКХ-10), внаслідок чого за своїм психічним станом він не здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 68-70).

Також судом встановлено, що досліджені докази свідчать про внутрішній, психічний стан особи, які підтверджують, що ОСОБА_3 страждає психічним розладом, внаслідок чого у нього виявляється неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволені заяви про призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із необґрунтованості заявлених вимог в цій частині.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 292 ЦК України малолітня, неповнолітня особа, а також фізична особа, яка визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена, має право на опіку та піклування.

Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (ст. 55 ЦК України).

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над фізичною особою, яка визнана недієздатною.

Згідно з ст. 60 ЦК України, суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

За змістом ч. 1, 3 ст.72 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, відшкодування шкоди, у зв`язку з втратою годувальника, допомоги на підопічну дитину та інших соціальних виплат, призначених на підопічну дитину відповідно до законів України, доходів від майна підопічного тощо.

При призначенні опікуна обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного.

Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88.

Отже, призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі, згідно вимог ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще враховувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (ч. 1 ст. 300 ЦПК України).

Відповідно до ст. 62 ЦК України, опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Положеннями ст. 63 ЦК України закріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою, опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник.

При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб (п.3.1 Правил опіки та піклування).

Судом вірно зазначено, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, проте без доведення передбачених законом умов воно не може бути підставою для призначення опікуна у судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що мати ОСОБА_3 та сестра заявниці – ОСОБА_11 є особою з інвалідністю 2 групи по психічному захворюванню, безстроково, про що свідчить копія виписки із акту огляду МСЕК серії 2-18 ОВ № 061738, виданої 25 жовтня 2007 року, а тому не здатна здійснювати за ним догляд.

Також суд дійшов правильного висновку про те, що заявниця ОСОБА_1 в силу свого віку та стану здоров`я не здатна виконувати обов`язки опікуна.

При цьому, судом було взято до уваги, що у ОСОБА_3 дітей та дружини немає.

З наданого до суду витягу з висновку (подання) органу опіки та піклування виконавчого комітету Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо призначення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 27 листопада 2024 року № 89 вбачається доцільним призначити ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 у разі визнання недієздатним, при цьому, орган опіки та піклування зазначив, що перевірив можливість ОСОБА_2 бути опікуном, зокрема, із документів про стан його здоров`я, відсутності судимості, проведенні обстеження матеріально-побутових умов проживання тощо (а.с. 12-17).

Судом в ході розгляду справи та з матеріалів, на підставі яких був складений вищевказаний висновок органу опіки та піклування, встановлено, що особа, щодо якої розглядається заява про визнання недієздатним - ОСОБА_12 , його матір ОСОБА_11 і сестра ОСОБА_13 , щодо яких також розглядається питання про визнання недієздатними та встановлення опіки, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 , у будинку, який придбала матір ОСОБА_2 – ОСОБА_14 . Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 27 січня 2026 року, сім`я ОСОБА_15 має присадибну земельну ділянку, площею 0,2472 га; у будинку створені належні умови для проживання. На подвір`ї житловий будинок та окрема житлова будівля, в якій вони проживають. У житловому приміщенні дві житлові кімнати, кухня, коридор. Приміщення обладнане пічним опаленням, опалюється дровами, приготування їжі здійснюється на електроплиті. На кухні наявний стіл, стільці. В кожного є окреме спальне місце. На території двору є криниця з питною водою, вуличний туалет, підсобне приміщення для зберігання дров та інших речей. Дровами та продуктами харчування сім`я ОСОБА_15 забезпечена.

ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , останній виявив бажання виконувати обов`язки опікуна та має змогу виконувати такі.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що подання органу опіки та піклування про призначення ОСОБА_2 опікуном над недієздатним ОСОБА_3 не містить належну мотивацію з посиланням на наявні докази щодо можливості останнього бути опікуном з визначення конкретних обставин, які зумовлюють необхідність такого призначення, містить лише посилання на його можливість бути опікуном та відсутність заперечень проти цього з боку інших осіб. Однак, чи відповідає призначення опікуном ОСОБА_2 інтересам недієздатної особи органом опіки та піклування не встановлено.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта вбачається, що ОСОБА_3 страждає на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді «Важкої розумової відсталості» та за своїм психічним станом він не здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проживає окремо від ОСОБА_12 та доказів того, що саме ОСОБА_2 допомагає останньому харчуванням, одягом, іншими повсякденними речами, здійснює за ним догляд, підтримуючи та надаючи побутові послуги, не надано.

З наданих суду пояснень свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , а також самої особи, щодо якої розглядається заява, яким надана належна оцінка, судом встановлено, що сім`я ОСОБА_18 та інші односельці допомагають сім`ї ОСОБА_15 , матір ОСОБА_18 придбала для них будинок, сам ОСОБА_2 допомагав по господарству.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що в даному конкретному випадку переслідується перш за все найважливіша ціль не залишити безпорадну особу, яка за своїм станом здоров`я позбавлена (обмежена) у самообслуговуванні.

При цьому, судом звернуто увагу на те, що орган опіки та піклування належним чином не з`ясував, чи відповідатиме це якнайкращим інтересам ОСОБА_3 , оскільки саме опікун несе відповідальність за життя, здоров`я та майно підопічного, а тому повинен гарантувати постійну турботу.

Висновки суду про те, що до суду не були надані докази того, що ОСОБА_3 буде перебувати у безпеці, навіть при забезпеченні його всім необхідним, проживаючи окремо від опікуна, та того, що опікун забезпечує та забезпечить йому належний догляд для забезпечення життєдіяльності людини, яка не може обслуговувати себе самостійно через хворобу (приготування їжі, прибирання, купівлі ліків, особиста гігієна, тощо) відповідають встановленим обставинам справи.

При цьому, суд першої інстанції звернув увагу на те, що з висновку органу опіки та піклування про призначення опікуном вбачається, що сім`я ОСОБА_15 обмежена у самообслуговуванні (не розуміють, що треба митися, переодягатися та доглядати за собою), вони не здатні висловлювати свої думки, не розуміють обставин, що відбувається навколо них, часто не можуть дати оцінку своїм діям чи діям оточуючих, враховуючи, що опіка є ширшим поняттям, ніж догляд та допомога.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що органом опіки та піклування при складанні висновку про доцільність призначення опікуном ОСОБА_2 над ОСОБА_3 не були перевірені та враховані особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного.

Колегія суддів, звертає увагу на те, що при наданні висновку органом опіки не звернута увагу про те, що будинок в якому проживає ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не належить, при цьому ОСОБА_2 проживає за іншою адресою, також органом опіки не отримано відмову у призначені опікуном, всіх потенційних родичів, зокрема дітей заявниці, які є двоюрідними.

В судовому засіданні представник органу опіки пояснила, що будь-яких доказів приналежності будинку ОСОБА_2 вони не отримували, а також не було відібрано письмової відмови можливих опікунів, які є родичами ОСОБА_3 .

Аналізуючи норми ЦК України та ЦПК України у цьому питанні слід звернути увагу, що законодавець, захищаючи недієздатну особу, покладає на суд обов`язок відразу у рішенні про визнання особи недієздатною вирішити питання захисту прав цієї особи шляхом призначення їй опікуна. При цьому, із змісту норм ЦК та ЦПК слідує, що вагома роль органу опіки та піклування, який зобов`язаний надати ґрунтовне подання суду щодо призначення опікуна, полягає в тому, що саме на вказаний орган покладається обов`язок знайти особу, яка за своїми якостями (стан здоров`я, родинні зв`язки тощо) найбільш ефективно для особи, визнаної недієздатною, може виконувати обов`язки опікуна.

Проте, суд може не погодитись із даним поданням у випадку якщо подання не відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року, справа № 753/1905/22, провадження № 61-8758св23.

Колегія суддів вважає, що суд вірно зазначив, про передчасність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення опікуном ОСОБА_2 , оскільки воно винесено без повного дослідження всіх обставин щодо опікунства, яке повинно бути винесено з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений ст. 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому напрямку, та належним чином мотивувати свій висновок про можливість призначення особи опікуном.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у призначені ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 за необґрунтованістю.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Климук А.П. в оскаржуваній частині про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що бажання заявника бути опікуном є однією із визначених законом вимог для призначення особи опікуном, а введення військового стану в країні не зупинило дію актів цивільного законодавства, що визначають порядок призначення опікуна та наразі не містять заборон, або обмежень у контексті правовідносин цієї справи на призначення опікуна недієздатній особі, ОСОБА_2 , який є чоловіком призовного віку, колегія суддів залишає без задоволення, з огляду на наступне.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 травня 2025 року справа № 641/7190/23, саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належним чином мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом російської федерації, який триває і тепер.

Відповідно до пункту десятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаний, який є опікуном особи, визнаної судом недієздатною.

Згідно з приписами статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, в умовах воєнного стану питання доцільності призначення опікуном особи, яка є військовозобов`язаною, потребує особливо ретельного обґрунтування з урахуванням можливості інших близьких родичів здійснювати опіку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до ч. 1 ст. 65 ЦК України до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про передання ОСОБА_3 під опіку органу опіки та піклування виконавчого комітету Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, який відповідно до ст. 67 ЦК України, до призначення йому опікуна або влаштування до психоневрологічного інтернату або іншого закладу соціального захисту зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що заявником не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 є єдиною особою, яка може виконувати функції опікуна над ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Климук Алла Петрівна – залишити без задоволення.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 02 лютого 2026 рокув частині відмови у призначенні опікуна – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 30 липня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Р.Д. Громік

______________________________________ С.М. Сегеда