Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №137/848/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 137/848/26

Провадження № 33/801/809/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В.

Доповідач: Ковальська І. А.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальської І.А.,

за участі: захисника Дегтярьова О.М.,

розглянувши апеляційну скаргу захисника Дегтярьова Олега Миколайовича, який діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Літинського районного суду Вінницької області від 07.07.2026, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Літинського районного суду Вінницької області від 07.07.2026 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наступних обставин.

30.05.2026 о 21:12 год на 347 км. автодороги М-30 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Форд», державний номерний знак НОМЕР_3 , із ознаками алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп`яніння відмовився в повному обсязі у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу. Подія фіксувалась на безперервну відеофіксацію нагрудних портативних відеореєстраторів.

Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано судом першої інстанції, як порушення п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Як убачається з матеріалів справи та мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, дотримуючись принципів всебічності, повноти та об`єктивності дослідження обставин, здійснив належну перевірку наданих доказів, дослідив їх у судовому засіданні та надав оцінку у їх сукупності. За результатами такого аналізу суд дійшов обґрунтованого висновку про належність і допустимість зібраних доказів, а також можливість їх використання у процесі доказування.

Крім того, вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, суд першої інстанції врахував характер вчиненого діяння, яке обґрунтовано віднесено до грубих порушень Правил дорожнього руху та таких, що становлять підвищену суспільну небезпеку. Водночас судом було враховано дані про особу правопорушника, у зв`язку з чим у сукупності зазначених обставин суд дійшов переконливого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції захисник Дегтярьов О.М., який діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Літинського районного суду Вінницької області від 07.07.2026 та постановити нове рішення, яким закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що постанова Літинського районного суду Вінницької області від 07.07.2026 є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного, всебічного й об`єктивного з`ясування фактичних обставин справи та належної оцінки наявних у ній доказів.

Насамперед захисник зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав юридичної оцінки доводам, викладеним у поданому ним клопотанні про закриття провадження у справі, а наведені стороною захисту обставини у постанові не зазначив та не спростував.

Зокрема, на переконання апелянта, судом залишено поза увагою питання правомірності зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 . За змістом наявних у справі відеозаписів автомобіль марки «Ford Focus», д.н.з. НОМЕР_3 , із увімкненими ходовими вогнями рухався на невеликій швидкості, після чого на вимогу працівника поліції зупинився у вказаному ним місці. При цьому, як стверджує захисник, жоден із працівників поліції не повідомив водієві конкретної причини зупинки та не навів детального опису підстав, визначених статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію». Натомість після зупинки працівники поліції одразу розпочали перевірку документів та огляд транспортного засобу.

З огляду на викладене захисник вважає, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів учинення ОСОБА_1 до моменту зупинки будь-якого порушення Правил дорожнього руху, яке надавало б працівникам поліції законні підстави для зупинення транспортного засобу. Відтак, на його думку, у зв`язку з незаконністю самої зупинки всі наступні вимоги працівників поліції не були обов`язковими для виконання, а здобуті після цього докази не можуть визнаватися допустимими. На підтвердження такого доводу апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 15.03.2019 у справі №686/11314/17.

Крім того, сторона захисту вказує на порушення працівниками поліції порядку застосування технічних засобів відеофіксації. Відповідно до вимог Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 № 1026, портативний відеореєстратор повинен вмикатися з моменту початку виконання поліцейським службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка має здійснюватися безперервно до її завершення.

Водночас наявні у матеріалах справи відеозаписи, як наголошує апелянт, не є безперервними: один запис розпочинається о 22:07:23 год та закінчується о 22:18:04 год, а інший - розпочинається о 22:19:48 год та закінчується о 22:39:43 год. Отже, відеофіксація події була непослідовною та частковою, що, на думку захисника, є грубим порушенням вимог зазначеної Інструкції й позбавляє такі відеозаписи ознак належності та допустимості.

Поряд із цим захисник звертає увагу на недоліки протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №679867 від 30.05.2026. У протоколі зазначено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом на 347 км автомобільної дороги М-30 о 21:12 год, водночас часом його складання вказано 22:30 год, а в описовій частині також зазначено час 21:12 год.

На переконання апелянта, наведені відомості є суперечливими та не відповідають матеріалам відеозапису, оскільки на відео о 22:07:23 год зафіксовано лише рух автомобіля до місця зупинки, після чого транспортний засіб перебував у нерухомому стані. Таким чином, матеріалами справи, як стверджує захисник, не підтверджено факт керування ОСОБА_1 автомобілем саме у зазначені в протоколі час та місці.

Також апелянт зазначає, що в описовій частині протоколу вказано недостовірні відомості, оскільки ані о 21:12 год, ані о 22:12 30 травня 2026 року ОСОБА_1 транспортним засобом не керував. Крім того, права водієві були частково роз`яснені лише після складання протоколу, коли йому надали документ для підписання, а про право на отримання копії протоколу його не повідомили. У зв`язку із цим захисник вважає, що протокол складено з істотним порушенням вимог статті 256 КУпАП та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1376, а тому він не може бути визнаний належним і допустимим доказом.

Окремо захисник наголошує на порушенні порядку проведення огляду водія на стан сп`яніння. Як убачається з апеляційної скарги, ОСОБА_1 жодного разу не відмовлявся від проходження такого огляду. Водночас працівники поліції тричі повідомили йому, що незалежно від того, погодиться він пройти перевірку чи ні, стосовно нього буде складено протокол за частиною першою статті 130 КУпАП на підставі п. 2.5 Правил дорожнього руху, після чого матеріали будуть направлені до суду.

На думку апелянта, такі дії працівників поліції мали провокативний характер та були спрямовані на отримання від водія відмови від проходження огляду. При цьому ОСОБА_1 не було висловлено чіткої та конкретної пропозиції пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного засобу, а також не було запропоновано пройти такий огляд у закладі охорони здоров`я у разі незгоди з його проведенням на місці.

Більше того, у матеріалах справи відсутній акт про відмову водія від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки або інший документ, який би підтверджував проведення такого огляду та незгоду ОСОБА_1 з його результатами. Наявне у справі направлення на медичний огляд датоване 22:15 год 30.05.2026, однак на відеозаписах факт його складання у цей час не зафіксований. На думку захисника, це свідчить про те, що відповідне направлення було складено вже після оформлення протоколу про адміністративне правопорушення.

Апелянт також не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що зафіксовані на відеозаписах висловлювання водія - «трошки, буквально, ну не покаже» та «покаже, реально покаже» - підтверджують уживання ним алкогольних чи наркотичних засобів. Захисник зазначає, що такі висловлювання не містять конкретних відомостей про вживання алкоголю, наркотичних або інших психотропних речовин. Водночас водій міг мати на увазі вживання газованих чи сильногазованих напоїв, квасу, енергетичних напоїв або безалкогольного пива, що саме собою не є підставою для проведення огляду на стан сп`яніння.

Крім того, як наголошується в апеляційній скарзі, працівники поліції не виявили у ОСОБА_1 передбачених законодавством ознак алкогольного сп`яніння: не пропонували йому дихнути для встановлення запаху алкоголю з порожнини рота, не повідомляли про тремтіння пальців рук чи інші зовнішні прояви сп`яніння. Сам ОСОБА_1 їхав додому після зміни, був охайно одягнений, орієнтувався на місцевості та чітко розумів ситуацію.

При цьому захисник звертає увагу, що ОСОБА_1 є мобілізованим військовослужбовцем, учасником бойових дій та під час виконання військових обов`язків 18.03.2025 отримав мінно-вибухову травму й множинне осколкове поранення нижньої третини правого стегна з проникненням уламка у праве коліно, у зв`язку із чим кульгає та має вади ходи. Зазначені обставини, на думку апелянта, судом першої інстанції належним чином не враховані.

Отже, сторона захисту вважає, що працівники поліції не надали ОСОБА_1 реальної можливості пройти огляд у передбаченому законом порядку, а фактично підводили його до прийняття рішення про відмову від проходження огляду.

Оскільки така відмова водієм висловлена не була, апелянт вказує на відсутність у його діях як об`єктивної, так і суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. На підтвердження цих доводів захисник посилається на постанови Вінницького апеляційного суду від 08.07.2022 у справі № 137/390/22, від 29.06.2026 у справі № 128/1673/26 та від 01.07.2026 у справі № 127/17252/26.

Також захисник не погоджується з посиланням суду першої інстанції на рапорт працівника поліції від 30.05.2026 як на доказ вини ОСОБА_1 . Зазначає, що такий рапорт складений зацікавленою особою, а тому сам собою не може підтверджувати вчинення адміністративного правопорушення. Із цього приводу апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.05.2020 у справі №524/5741/16.

Крім того, на переконання сторони захисту, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не є беззаперечним доказом вини особи, а лише фіксує обставини, які підлягають перевірці та підтвердженню іншими належними і допустимими доказами. Обов`язок зі збирання таких доказів відповідно до частини другої статті 251 КУпАП покладається на осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Поряд із цим захисник стверджує, що суд першої інстанції розглянув справу однобоко, упереджено та з обвинувальним ухилом. На це, на його думку, вказують наведені у постанові висловлювання про «видиму нетерпимість суспільства до водіїв у нетверезому стані», пошук «дірок» у законодавстві та використання адвокатами проблем доказування у справах цієї категорії з метою уникнення особами відповідальності. Апелянт вважає, що такими висловлюваннями суд фактично надав негативну оцінку діяльності захисника, ототожнив адвоката з його клієнтом та поставив під сумнів належність наданої професійної правничої допомоги.

На переконання захисника, зазначене свідчить про упереджене ставлення суду не лише до ОСОБА_1 , а й до його адвоката, дискредитує захисника перед клієнтом та суспільством і може створювати негативний тиск під час здійснення адвокатської діяльності.

Посилаючись на положення ст.ст. 7, 245, 251, 252 та 280 КУпАП, практику Європейського суду з прав людини у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії», «Авшар проти Туреччини», «Коборець проти України» та «Ірландія проти Сполученого Королівства», апелянт наголошує, що винуватість особи повинна бути доведена поза розумним сумнівом сукупністю достатніх, вагомих, чітких і узгоджених між собою доказів, тоді як усі сумніви щодо доведеності вини мають тлумачитися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Ураховуючи наведене, захисник вважає, що належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, матеріали справи не містять, у зв`язку із чим просить постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити.

У судовому засіданні захисник Дегтярьов О.М. підтримав свою апеляційну скаргу та доводи, які зазначені у ній. Окремо захисник зазначив щодо ст. 266-1 КУпАП. Просив скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції вислухавши позицію захисника Дегтярьова О.М., який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовільнити, дослідивши матеріали справи, та мотиви апеляційної скарги, прийшов до наступного висновку.

За ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суддя апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на таке.

За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Згідно із п. 2.9. (а) Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за:

1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;

2) передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;

3) відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Із протоколу про адміністративну відповідальність серії ЕПР1 № 679867 від 30.05.2026 встановлено, що 30.05.2026 о 21:12 год на 347 км. автодороги М-30 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Форд», державний номерний знак НОМЕР_3 , із ознаками алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп`яніння відмовився в повному обсязі у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу. Подія фіксувалась на безперервну відеофіксацію нагрудних портативних відеореєстраторів.

Висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується такими доказами:

-протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 679867 від 30.05.2026, у якому викладені наведені вище обставини;

-рапортом поліцейського, у якому зазначено, що 30.05.2026 о 22:12 год. на автодорозі М-30, 347 км, був зупинений автомобіль «Ford Focus», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 . У рапорті зазначено про виявлення у водія ознак алкогольного сп`яніння, його відмову від проходження огляду на місці зупинки, складення щодо нього протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП та відсторонення від керування транспортним засобом.;

-направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 30.05.2026, у якому зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду. Разом із тим, були встановлені ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю із порожнини рота та поведінка, що не відповідає обстановці;

-відеозаписами з нагрудних відеокамер поліцейських.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із вимог зазначених у ст. ст. 245, 280 КУпАП.

З урахуванням наведених вимог закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної постанови.

Доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту керування транспортним засобом, суд вважає необґрунтованими.

Водночас жоден доказ не має наперед установленої сили. Протокол, рапорт, відеозапис та інші матеріали повинні оцінюватися не ізольовано, а в сукупності, з урахуванням їхнього змісту, взаємної узгодженості, способу отримання та здатності підтверджувати обставини, які входять до предмета доказування.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачено декілька самостійних форм адміністративного правопорушення, серед яких відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Отже, відмова водія від проходження огляду є самостійним закінченим складом адміністративного правопорушення. Для притягнення особи до відповідальності саме за відмову закон не вимагає обов`язкового підтвердження фактичного стану сп`яніння, оскільки отримання такого підтвердження стає неможливим унаслідок поведінки самого водія, який не виконує встановленого законом обов`язку пройти огляд.

Разом із тим це не звільняє орган, який склав адміністративні матеріали, від необхідності довести: факт керування особою транспортним засобом; наявність установлених нормативними актами ознак, які давали поліцейському підстави запропонувати огляд; висловлення водієві зрозумілої та конкретної вимоги пройти огляд; роз`яснення порядку його проходження; усвідомлену відмову водія від огляду; дотримання працівниками поліції процедури документування такої відмови.

Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України встановлено, що водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Стаття 266 КУпАП, Порядок направлення водіїв для проведення огляду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103, а також Інструкція, затверджена спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735, регламентують підстави і послідовність проведення відповідного огляду.

Доводи захисника про те, що матеріалами справи не підтверджено керування ОСОБА_1 транспортним засобом, є необґрунтованими та суперечать сукупності досліджених доказів.

Як убачається з відеозапису, автомобіль «Ford Focus», державний номерний знак НОМЕР_3 , рухався автодорогою М-30, після чого зупинився на вимогу працівника поліції. ОСОБА_1 перебував безпосередньо на місці водія, вийшов із автомобіля та надалі спілкувався з поліцейськими саме як особа, яка ним керувала.

Відомості про керування зазначеним автомобілем містяться також у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 679867 та рапорті працівника поліції. Ці відомості стосуються тієї самої дати, того самого транспортного засобу, того самого місця події та тієї самої особи, а тому суд оцінює дані докази у сукупності.

Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції захисник не заперечував факту керування ОСОБА_1 автомобілем, натомість посилався на незаконність зупинки, відсутність ознак сп`яніння та недотримання процедури огляду.

Тому твердження апеляційної скарги про недоведеність керування фактично суперечить раніше висловленій позиції сторони захисту та не узгоджується з об`єктивно зафіксованими обставинами.

Саме по собі зазначення у протоколі та рапорті різного часу події не спростовує факту керування, оскільки дата, місце, транспортний засіб, його державний номерний знак, особа водія та загальна послідовність подій залишаються незмінними й однозначно ідентифікуються за відеозаписом.

Європейський суд з прав людини у справі «Сутяжник проти росії» (Sutyazhnik v. russia, заява № 8269/02, рішення від 23 липня 2009 року) сформулював підхід, згідно з яким не може бути скасоване правильне по суті судове рішення виключно з мотивів правового пуризму. Суд підкреслив, що принцип правової визначеності є одним з ключових елементів верховенства права, і відступ від нього може мати місце лише тоді, коли йдеться про виправлення істотної судової помилки.

У зазначеній справі ЄСПЛ констатував порушення Конвенції, оскільки рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили та було правильним за змістом, було скасоване у порядку нагляду лише з формальних підстав порушення правил юрисдикції. Європейський суд з прав людини наголосив, що хоча загальним правилом є дотримання юрисдикційних норм, проте у конкретних обставинах не існувало жодної нагальної суспільної потреби для такого втручання. Відтак, таке скасування становило надмірне піднесення форми над змістом і кваліфікувалося Європейським судом з прав людини як «правовий пуризм».

Відповідно до п. 2 розділу І Інструкції №1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Пунктом 3 розділу І цієї Інструкції до ознак алкогольного сп`яніння віднесено: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Перелік сформульований як сукупність альтернативних зовнішніх проявів. Нормативні положення не вимагають, щоб у водія одночасно були виявлені всі перелічені ознаки. Наявність однієї або декількох ознак, які дають об`єктивні підстави припускати можливий стан сп`яніння, є достатньою для висловлення вимоги пройти огляд, однак не є сама собою остаточним доказом перебування особи у стані сп`яніння.

У протоколі ЕПР1 № 679867 від 30.05.2026 щодо ОСОБА_1 працівником поліції зазначено дві ознаки алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота та поведінку, що не відповідала обстановці. Обидві ознаки прямо передбачені вищезазначеною інструкцією.

При цьому зміст відеозапису не спростовує відомостей, зазначених у протоколі. Навпаки, поведінка ОСОБА_1 , який під час обговорення огляду повідомив: «трошки, буквально, ну не покаже», згодом зазначив, що тест «покаже, реально покаже», пропонував поліцейським «якось говорити» та запитував, «скільки грошей треба», об`єктивно давала працівникам поліції додаткові підстави наполягати на проведенні огляду.

Ці висловлювання не можуть замінювати передбачений законом огляд і не є достатніми для самостійного встановлення стану алкогольного сп`яніння. Водночас вони мають доказове значення для оцінки того, чи була вимога поліцейського пройти огляд довільною та безпідставною, а також для встановлення усвідомленого характеру подальшої поведінки водія.

Не спростовує наявності підстав для огляду й посилання захисника на те, що ОСОБА_1 був охайно одягнений, орієнтувався на місцевості та міг відповідати на запитання поліцейських. Здатність особи підтримувати розмову або орієнтуватися в обстановці не виключає наявності запаху алкоголю з порожнини рота чи інших передбачених Інструкцією ознак.

Так само доводи про мінно-вибухову травму, поранення ноги та порушення ходи ОСОБА_1 не спростовують законності пропозиції пройти огляд. У протоколі порушення координації рухів або нестійку ходу не зазначено як визначальну ознаку сп`яніння. Тому медичні документи щодо наслідків поранення не пояснюють і не спростовують зафіксований запах алкоголю з порожнини рота, характер висловлювань та поведінку водія під час спілкування з поліцейськими.

Апеляційний суд не погоджується з доводом захисника про те, що відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП може наставати лише в разі буквального проголошення водієм слів «я відмовляюся».

Встановлюючи наявність або відсутність відмови, суд повинен оцінити не окремо вирвану з контексту фразу, а всю послідовність спілкування водія з працівниками поліції: зміст висловленої вимоги, зрозумілість поставленого запитання, роз`яснення наслідків, відповіді водія, його подальші дії та те, чи зробив він практичні кроки для проходження огляду.

Відмова може бути виражена прямо, коли особа однозначно заявляє про небажання проходити огляд. Водночас вона може випливати й із поведінки особи, яка після неодноразового висловлення зрозумілої вимоги: уникає прямої відповіді; не виконує вказівок, необхідних для проходження огляду; відмовляється їхати до закладу охорони здоров`я; фактично унеможливлює проведення огляду.

У цій справі з відеозапису вбачається, що працівники поліції неодноразово порушували перед ОСОБА_1 питання про проходження огляду, повідомляли про можливість його проведення та роз`яснювали правові наслідки непроходження.

ОСОБА_1 розумів предмет розмови, оскільки його відповіді безпосередньо стосувалися можливого результату тестування. Зокрема, він повідомив: «трошки, буквально, ну не покаже», а згодом - «покаже, реально покаже». Такі висловлювання свідчать, що водій усвідомлював, який саме огляд йому пропонується та який можливий результат він очікував.

Водночас після неодноразових пропозицій ОСОБА_1 не висловив чіткої і безумовної згоди на огляд, не приступив до його проходження, не виконав необхідних для цього дій і не заявив про готовність пройти його в закладі охорони здоров`я. Натомість він пропонував «якось говорити» та запитував у поліцейських, «скільки грошей треба».

Апеляційний суд оцінює останні висловлювання не як окремий склад адміністративного правопорушення і не як самостійний доказ стану сп`яніння, а виключно як складову загальної поведінки ОСОБА_1 , що характеризує спрямованість його дій на уникнення проходження огляду та оформлення адміністративних матеріалів.

Таким чином, висновок про відмову ґрунтується не на припущенні поліцейського та не на одному слові водія, а на сукупності зафіксованих обставин: зрозумілій пропозиції пройти огляд, усвідомленні ОСОБА_1 її змісту, неодноразовому ухиленні від прямої згоди, фактичному непроходженні огляду та подальших спробах домовитися про неоформлення матеріалів.

Частина 2 ст. 266 КУпАП передбачає проведення огляду особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків

У п. 7 розділу І Інструкції № 1452/735 зазначено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – заклад охорони здоров`я).

Процедура виявлення у водіїв ознак алкогольного сп`яніння визначена Інструкцією, затвердженою спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735. До ознак алкогольного сп`яніння, зокрема, належать запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови та поведінка, що не відповідає обстановці.

Крім того, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103, водій, який відмовився від огляду на місці зупинки, направляється для проходження огляду до закладу охорони здоров`я. У разі відмови водія від проходження такого огляду поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису складає протокол, зазначаючи в ньому виявлені ознаки сп`яніння та дії водія щодо ухилення від огляду.

Ці положення покликані забезпечити водієві альтернативну можливість підтвердити або спростувати підозру поліцейського, якщо особа не бажає проходити тестування на місці або не погоджується з отриманим результатом.

Тому для встановлення складу правопорушення у формі відмови необхідно перевірити, чи була поведінка водія спрямована на відмову лише від конкретного приладу на місці зупинки, чи він відмовився від проходження огляду як такого, зокрема й у закладі охорони здоров`я.

Із дослідженого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 було повідомлено про можливі способи проходження огляду та запропоновано пройти огляд у встановленому законом порядку. Однак він не погодився ні на використання спеціального технічного засобу на місці зупинки, ні на проходження огляду в уповноваженому закладі охорони здоров`я.

При цьому ОСОБА_1 не висловлював бажання пройти медичний огляд, не вимагав доставити його до відповідного закладу, не наполягав на проведенні альтернативного дослідження та не зазначав, що його незгода стосується виключно приладу, який пропонували використати на місці.

Навпаки, його поведінка була спрямована не на вибір іншого передбаченого законом способу огляду, а на уникнення будь-якого огляду та складення адміністративних матеріалів.

Наявне у справі направлення на огляд підтверджує, що працівниками поліції оформлювалася можливість проведення огляду в закладі охорони здоров`я. Саме по собі те, що направлення було остаточно заповнене після певної частини спілкування чи після початку складення протоколу, не спростовує факту відмови, якщо з відеозапису вбачається, що водієві реально пропонували пройти огляд у закладі охорони здоров`я, однак він від цієї можливості відмовився.

Час оформлення направлення та час висловлення пропозиції пройти огляд не обов`язково повинні збігатися до секунди. Визначальним є не момент технічного заповнення бланка, а те, чи була водієві надана реальна можливість пройти огляд та чи відмовився він нею скористатися.

Водночас апеляційний суд не покладає в основу рішення саме лише направлення. Факт відмови встановлюється з усієї сукупності доказів, насамперед із безпосередньо зафіксованого спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 .

Натомість у цій справі предметом розгляду є інше, самостійне правопорушення - відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння. Його обставини безпосередньо виникли та були зафіксовані під час спілкування поліцейських із ОСОБА_1 .

Стаття 256 КУпАП передбачає, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, місце, час учинення та суть адміністративного правопорушення.

У протоколі серії ЕПР1 №679867 зазначено час 21:12 год, тоді як у рапорті та окремих фрагментах матеріалів фігурує час 22:12 год. Відеозаписи також містять власні часові показники.

Апеляційний суд погоджується, що такі розбіжності є недоліком оформлення матеріалів і повинні оцінюватися судом, а не ігноруватися.

Водночас не кожна описка або технічна неточність у часі автоматично свідчить про відсутність події правопорушення. Істотність такого недоліку залежить від того, чи створює він об`єктивну невизначеність щодо того, яка саме подія є предметом розгляду, чи могла бути переплутана особа, транспортний засіб, місце або дата, а також чи позбавляє він особу можливості організувати захист.

Захисник не стверджує, що у відповідний день ОСОБА_1 не перебував на зазначеній ділянці дороги, що працівники поліції зупинили інший автомобіль або що матеріали двох різних подій були помилково об`єднані.

Факт того, що ОСОБА_1 керував указаним автомобілем і спілкувався з працівниками поліції, не заперечувався захистом у суді першої інстанції.

Отже, розбіжність в одній цифрі часу за конкретних обставин справи має характер технічної неточності, яка не перешкоджає ідентифікації події, не змінює суті обвинувачення та не спростовує зафіксованої поведінки ОСОБА_1 .

Також, апеляційний суд погоджується із загальним доводом захисника про те, що протокол про адміністративне правопорушення не може сам собою вважатися беззаперечним доказом вини особи.

Протокол є процесуальним документом, у якому уповноважена посадова особа фіксує виявлені обставини правопорушення. Відомості, зазначені у протоколі, підлягають перевірці та оцінці разом з іншими доказами.

Однак у цій справі висновок про винуватість ОСОБА_1 ґрунтується не лише на протоколі.

Відомості протоколу щодо особи водія, транспортного засобу, місця події, виявлених ознак та непроходження огляду перевіряються відеозаписом, рапортом, направленням та іншими матеріалами.

Найбільш суттєві обставини - зміст пропозиції пройти огляд, відповіді водія та його подальша поведінка - зафіксовані об`єктивним технічним засобом і можуть бути безпосередньо сприйняті судом.

Тому протокол у цій справі не використовується як доказ із наперед установленою силою, а є одним із елементів взаємоузгодженої доказової сукупності.

Не є підставою для скасування постанови й посилання захисника на постанову Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 524/5741/16-а.

У вказаній справі Верховний Суд зазначив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним і достатнім доказом винуватості, коли він фактично є єдиним доказом правопорушення та не підтверджується іншими об`єктивними матеріалами.

У цій справі рапорт не є єдиним або визначальним доказом. Він має допоміжний характер і підлягає оцінці лише разом із відеозаписами та іншими матеріалами.

Висновок про факт керування, пропозицію пройти огляд та подальшу поведінку ОСОБА_1 апеляційний суд робить насамперед із безпосередньо дослідженого відеозапису, а не з рапорту.

Таким чином, правова позиція Верховного Суду врахована, однак вона не свідчить про необхідність повного виключення рапорту з доказової сукупності та не спростовує інших об`єктивних доказів.

Не заслуговує на увагу й довід про те, що з огляду на статус ОСОБА_1 як військовослужбовця огляд мав проводитися виключно посадовими особами Військової служби правопорядку відповідно до статті 266-1 КУпАП.

За змістом статті 266-1 КУпАП огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Спеціальний порядок такого огляду деталізований також постановою Кабінету Міністрів України № 32 від 12.01.2024 та відповідними актами Міністерства оборони України.

Таким чином, сама наявність військового квитка, військової форми або статусу військовослужбовця не означає, що будь-які дії такої особи в будь-який час належать до виконання обов`язків військової служби.

Як убачається з позиції сторони захисту, ОСОБА_1 на момент зупинки повертався додому після завершення чергування. Він не перебував на території військової частини, не виконував бойового наказу, розпорядження командира або іншого службового завдання.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що автомобіль «Ford Focus», державний номерний знак НОМЕР_3 , був військовим транспортним засобом, що ОСОБА_1 здійснював службове перевезення, перебував на маршруті за дорожнім листом, перевозив військовослужбовців, майно чи виконував інше конкретне завдання військової служби.

Навпаки, пояснення про повернення додому після зміни вказують на приватний характер поїздки, а не службовий.

Згідно з довідки № 2368/24304 від 15.08.2025 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України ОСОБА_2 з 29.08.2024 по 29.12.2024, із 17.01.2025 по 20.03.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській області, Чугуївському району, Печенізькій селищній ТГр.

На момент зупинки та складання адміністративного протоколу 30.05.2026 не перебував на військовій службі.

Відповідно до довідки № 1558 від 23.06.2026 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 03.06.2026 по теперішній час.

Крім того, ст. 15 КУпАП передбачає, що за порушення правил, норм і стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

ОСОБА_1 не інкриміновано військове адміністративне правопорушення, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби у стані сп`яніння. Його притягнуто до відповідальності як водія - учасника дорожнього руху - за відмову від проходження огляду відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП.

За таких обставин працівники Національної поліції мали повноваження діяти за загальною процедурою, установленою ст. 266 КУпАП, Порядком № 1103 та Інструкцією № 1452/735, а підстав для застосування спеціальної процедури ст. 266-1 КУпАП не було.

Європейський суд з прав людини у рішеннях «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Коробов проти України» від 21.07.2011 та «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 зазначав, що доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або неспростованих фактичних презумпцій.

У цій справі висновок про винуватість ОСОБА_1 відповідає такому стандарту, оскільки: факт керування ним автомобілем підтверджений відеозаписом і не заперечувався захистом у суді першої інстанції; виявлені ознаки алкогольного сп`яніння зазначені у протоколі та відповідають Інструкції №1452/735; вимога пройти огляд та поведінка водія зафіксовані технічними засобами; ОСОБА_1 розумів зміст пропозиції та можливий результат огляду; чіткої згоди на огляд не висловив і до його проходження не приступив; можливістю пройти огляд у закладі охорони здоров`я не скористався; відомості протоколу в істотній частині узгоджуються з відеозаписом та іншими матеріалами.

У своїх рішеннях Європейський суд із прав людини неодноразово звертав увагу на особливий регулятивний характер відносин у сфері дорожнього руху та на те, що користування транспортним засобом передбачає прийняття особою спеціальних обов`язків, установлених з метою захисту інших учасників руху.

Зобов`язання водія пройти огляд за наявності передбачених законом підстав є одним із таких обов`язків. Воно не означає автоматичного визнання особи винною, оскільки саме результати огляду могли підтвердити або спростувати підозру поліцейського.

Натомість ОСОБА_1 сам відмовився від передбаченої законом процедури об`єктивної перевірки свого стану.

Альтернативні версії, наведені захисником, переважно мають характер припущень і не підтверджуються доказами. Вони не пояснюють, чому ОСОБА_1 , вважаючи себе тверезим, не погодився на тестування та не вимагав проведення огляду в закладі охорони здоров`я.

Отже, сукупністю належних, взаємоузгоджених і достатніх доказів підтверджено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, у нього були виявлені передбачені Інструкцією ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку із чим працівники поліції мали підстави запропонувати йому пройти огляд.

ОСОБА_1 розумів зміст висловленої вимоги та можливі наслідки її невиконання, однак не висловив чіткої згоди на проходження огляду, не приступив до тестування, не скористався можливістю пройти огляд у закладі охорони здоров`я та своїми діями фактично унеможливив його проведення.

Окремі недоліки оформлення матеріалів, зокрема розбіжності в зазначенні часу та поділ відеозапису на декілька файлів, не створюють невизначеності щодо особи водія, транспортного засобу, місця та суті події, не спростовують зафіксованої відмови й не призвели до фактичного обмеження права ОСОБА_1 на захист.

Доводи апеляційної скарги зводяться переважно до вибіркового тлумачення окремих фрагментів відеозапису, припущень щодо можливого значення висловлювань водія та незгоди з оцінкою доказів судом першої інстанції, однак не спростовують установленої сукупності фактичних обставин.

Підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, для закриття провадження у зв`язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення апеляційним судом не встановлено.

Адміністративне стягнення призначено в межах санкції частини першої ст. 130 КУпАП, а підстав для його зміни чи незастосування позбавлення права керування транспортними засобами закон не передбачає.

За таких обставин постанову Літинського районного суду Вінницької області від 07.07.2026 щодо ОСОБА_1 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника Дегтярьова О.М. - без задоволення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 130, 245, 247, 251, 266, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника Дегтярьова Олега Миколайовича, який діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , – залишити без задоволення.

Постанову Літинського районного суду Вінницької області від 07.07.2026, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, – без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Ковальська