Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №710/10/26 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м.Черкаси

Справа № 710/10/26

Провадження № 22-ц/821/1576/26

Категорія: 310040000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Карпенко О.В.

суддів Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря Дмитренко В.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , в особі законного представника ОСОБА_2

відповідач: ОСОБА_3

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: виконавчий комітет Шполянської міської ради ОТГ Черкаської області, ІНФОРМАЦІЯ_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 04 травня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Сивоконя С.С. в приміщенні Шполянського районного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Виконавчий комітет Шполянської міської ради ОТГ Черкаської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Виконавчий комітет Шполянської міської ради ОТГ Черкаської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказував, що його батьки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , перебували у шлюбі з 28.08.2010, який було розірвано рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року.

Після припинення шлюбу мати з ним проживали за адресою: АДРЕСА_1 , а батько — по АДРЕСА_2 .

В 2018 році відповідачка виїхала на заробітки до Федеративної Республіки Німеччина, у зв`язку з чим з 2019 року, вказує позивач, він постійно проживає з батьком та перебуває на його одноособовому вихованні, оскільки мати до цього часу перебуває за кордоном, лише періодично відвідуючи Україну.

Вказує, що з моменту виїзду матері він більше не проживав з нею спільно, а бачився лише під час її короткочасних повернень до України за місцем її реєстрації.

Також посилається на те, що відповідачка інтегрована в німецьке суспільство, має там стабільну роботу та категорично відмовляється повертатися в Україну, наполягаючи на його переїзді до неї в Німеччину для подальшого навчання.

Зазначає, що відносини з батьком мають стабільний, теплий та довірливий характер, а спілкування з матір`ю має дистанційний, формальний та нетривалий характер у телефонному режимі, через що він сприймає її радше як знайому людину, а не близьку особу, з якою існує емоційний зв`язок.

Необхідність звернення до суду обґрунтовує потребою в документальному підтвердженні факту одноособового виховання батьком для надання останньому відстрочки від мобілізації, оскільки зміна соціального середовища та переїзд до матері викликають у нього страх та депресивний стан.

На підставі викладеного, позивач просив суд постановити рішення, яким позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 04 травня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Виконавчий комітет Шполянської міської ради ОТГ Черкаської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.

В матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування від 24.02.2026 №01-36/1025 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_1 .

Відповідно до наданого висновку, відсутня інформація, яка підтверджує винну поведінку матері, свідоме та систематичне нехтування батьківськими обов`язками, ухилення від виховання і утримання дитини, попередження її про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків. Не надано підтвердження того, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину. Відсутнє підтвердження, що позбавлення матері батьківських прав змінить життя дитини на краще.

Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, цей захід тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини, тому позбавлення батьківських прав можливе лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо.

У справі немає належних та допустимих доказів щодо жорстокого поводження матері із дитиною, а також щодо попередження про необхідність змінити поведінку, документів про доведену вину в її діях, притягнення до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків.

Позивач не аргументував, яким чином позбавлення батьківських прав його матері сприятиме захисту інтересів дитини, а ті обставини, що вона проживає окремо та не бере участі у вихованні дитини, не можуть вважатись достатніми підставами для позбавлення особи батьківських прав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій через засоби поштового зв`язку 29 травня 2026 року, ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду першої інстанції необгрунтованим, прийнятим при невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні судом норм матеріального права, просив скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 04 травня 2026 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково звів поняття виконання батьківських обов`язків лише до епізодичного телефонного спілкування та періодичних подарунків, адже в розумінні ст. 150 СК України батьківські обов`язки включають не лише формальний контакт із дитиною, а й постійне піклування про її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Вважає, що суд першої інстанції помилково ототожнив ухилення від виконання батьківських обов`язків виключно з жорстоким поводженням або асоціальною поведінкою, оскільки судова практика Верховного Суду виходить із того, що тривале самоусунення від виховання дитини, відсутність реальної участі у її життя та перекладення всіх обов`язків на іншого з батьків можуть свідчити про ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував найкращі інтереси дитини.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів того, що позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме інтересам дитини, адже матеріалами підтверджено, що протягом тривалого часу саме батько є єдиною особою, яка фактично забезпечує для дитини постійне проживання, належні побутові умови, виховання, навчання, медичний супровід, психологічну підтримку та стабільне соціальне середовище.

Суд не врахував реальні наслідки відмови у задоволенні позову для позивача.

Суд формально застосував принцип захисту сім`ї та материнства, однак не врахував, що пріоритетним критерієм у таких справах є саме найкращі інтереси дитини, а не формальне збереження правового статусу одного з батьків.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до витягу з реєстру територіальної громади 2025/018815442 від 16.12.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований із 23.05.2023 по АДРЕСА_3 (а.с.14).

Згідно із витягу з реєстру територіальної громади 2025/018815360 від 16.12.2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований із 27.12.2013 по АДРЕСА_3 (а.с.15).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шполянського районного управління юстиції у Черкаській області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.16).

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року по справі №710/568/17, яке набрало законної сили 24.10.2017, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано (а.с.17).

Згідно із характеристикою учня 9-го класу Шполянського ліцею №1 (від 22.12.2025), ОСОБА_1 характеризується як сумлінний учень із високим рівнем навчальних досягнень, розвиненим логічним мисленням та зразковою поведінкою. Зазначено, що батько, ОСОБА_2 , приділяє належну увагу вихованню сина, підтримує постійний зв`язок зі школою та відвідує батьківські збори (а.с.18).

Відповідно до характеристики з місця проживання дитини (від 16.12.2025, виданої головою вуличного комітету Перевізником Н.А.), встановлено, що дитина з 2019 року постійно проживає з батьком. Батько забезпечує всі необхідні умови, а мати за вказаний період будинок не відвідувала та не брала участі у вихованні сина (а.с.19).

?Згідно із підтвердженням голови вуличного комітету Кульбачної Л.С. від 17.12.2025, засвідчено факт того, що ОСОБА_3 (мати) на момент перебування в Україні проживає за іншою адресою ( АДРЕСА_1 ), а її син ОСОБА_4 із нею не проживає (а.с.19).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 17.12.2025, складеного службою у справах дітей, житло за адресою: АДРЕСА_2 , де мешкає дитина з батьком, перебуває у доброму стані. У дитини є окрема облаштована кімната, створено всі умови для навчання та розвитку. Зазначено, що мати матеріально не допомагає, а спілкування з сином обмежується лише телефоном (а.с.21).

За відомостями довідки, виданої КНП Шполянський центр первинної медико-санітарної допомоги Шполянської міської ради ОТГ №292 від 17.12.2025, ОСОБА_1 протягом останнього року звертався за медичною допомогою у присутності батька ОСОБА_2 (а.с.22).

?Згідно із рішенням виконавчого комітету Шполянської міської ради №886 від 22.12.2025, було офіційно затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_1 разом із батьком, ОСОБА_2 (а.с.22).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування (додаток до рішенням виконавчого комітету Шполянської міської ради №886 від 22.12.2025) вважає доцільним визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із батьком, ОСОБА_2 (а.с.24-26).

У висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від 24.02.2026 №01-36/1025 зазначено про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідачки з огляду на наступне. Комісією з питань захисту прав дитини не встановлено обставин свідомого, умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків та вагомих підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 .

Позбавлення батьківських прав є заходом крайнього впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов`язків, та тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для матері, так і для дитини (стаття 166 СК України). У цьому випадку, налагодження та підтримка родинних зв`язків, близьких та довірливих стосунків між матір`ю та дитиною буде лише сприяти позитивному результату в подальшій долі сина. Зі слів неповнолітнього ОСОБА_1 , мама спілкується із ним по телефону, допомагає коштами, надсилає подарунки. Коли мати приїжджала до України, вона зустрічалась із сином, вони проводили час разом (а.с.70-72).

Згідно з висновком психолога ОСОБА_5 від 13.04.2026, за результатами дослідження встановлено, що у дитини ( ОСОБА_4 ) сформована стійка позитивна та емоційно близька прив`язаність до батька, який є для нього основною фігурою підтримки та безпеки, тоді як стосунки з матір`ю мають дистанційний характер через її проживання за кордоном та відсутність спільного повсякденного досвіду. Фахівцем констатовано, що бажання дитини проживати разом із батьком відповідає її найкращим інтересам, оскільки зміна місця проживання та виїзд за кордон пов`язані з ризиком психоемоційної дестабілізації через розрив значущих зв`язків та втрату стабільного середовища, при цьому, ознак стороннього впливу на формування позиції дитини не виявлено.

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до статті 51 Конституції України, частин другої, третьої статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Під час регулювання сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її належне виховання є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закону України «Про охорону дитинства») забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені у статті 150 СК України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення зазначеної норми у взаємозв`язку з положеннями статей 150, 155 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання батьківських обов`язків як підстава для позбавлення батьківських прав має місце лише за наявності винної поведінки матері чи батька, яка виражається у свідомому та тривалому нехтуванні своїми обов`язками щодо виховання, розвитку та утримання дитини.

Сам факт неналежного виконання батьківських обов`язків, проживання окремо від дитини або відсутності достатньої участі у її вихованні не може бути безумовною підставою для позбавлення батьківських прав. Для застосування такого виняткового заходу суд повинен встановити, що особа свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо дитини, не виявляє належного піклування про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не підтримує з нею особистих стосунків і така поведінка є результатом її власного волевиявлення, а не наслідком об`єктивних обставин чи перешкод у спілкуванні з дитиною.

Верховний Суд у постановах від 27 березня 2020 року у справі № 523/16635/17 (провадження № 61-5437св19) та від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини має місце у разі, коли вони не піклуються про її фізичний і духовний розвиток, навчання та підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду та лікування, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального розвитку та самоусвідомлення, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не сприяють здобуттю освіти, не забезпечують доступу до культурних і духовних цінностей та не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі. Водночас, наведені обставини можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови встановлення винної поведінки матері чи батька, тобто свідомого нехтування ними своїми батьківськими обов`язками.

У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом сімейно-правової відповідальності, який допускається лише за наявності достатніх, належних і переконливих доказів, що змінити поведінку матері чи батька у кращий бік неможливо, а їхня поведінка становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я, психічного чи морального розвитку. Самі собою факти недостатньої участі одного з батьків у вихованні дитини, проживання окремо, неналежного матеріального забезпечення або конфлікту між батьками не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав.

Розірвання сімейних зв`язків шляхом позбавлення батьківських прав є виправданим лише за виняткових обставин, оскільки такий захід фактично позбавляє дитину правового зв`язку з одним із батьків і може мати негативний вплив на її свідомість. Тому під час вирішення спору визначальним є не формальне констатування відсутності достатньої участі матері чи батька у житті дитини, а встановлення їхнього реального ставлення до дитини, бажання спілкуватися з нею, брати участь у її вихованні, а також наявності чи відсутності об`єктивних перешкод для такого спілкування.

Суд також може у виняткових випадках, навіть за наявності певних недоліків у виконанні батьківських обов`язків, відмовити у позбавленні батьківських прав, попередивши відповідну особу про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків. Застосування такого підходу відповідає принципу пропорційності та необхідності використання менш суворих, гнучких заходів впливу до застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.

У справах, що стосуються дитини, першочергове значення мають її найкращі інтереси, які повинні переважати над інтересами батьків. Водночас, найкращі інтереси дитини, як правило, передбачають збереження її сімейних зв`язків, крім випадків, коли сім`я є явно неблагополучною або збереження такого зв`язку суперечить безпеці, здоров`ю чи гармонійному розвитку дитини.

Отже, у спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери сімейного життя та долі дитини, питання про позбавлення батьківських прав має вирішуватися без формального чи уніфікованого підходу, з урахуванням конкретних обставин справи, доказів у їх сукупності, особистості батьків, думки дитини, причин невиконання батьківських обов`язків, можливості зміни поведінки матері чи батька та пропорційності втручання у сімейне життя.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Судом першої інстанції встановлено, що неповнолітній син сторін ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , після припинення між батьками шлюбних стосунків та розірвання шлюбу залишився спочатку проживати із матір`ю, а з 2019 почав проживати разом з батьком ОСОБА_2 .

Орган опіки та піклування надав висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Суд першої інстанції, надавши оцінку всім зібраним у справі доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до відповідачки такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував те, що позивач не надав належних доказів щодо жорстокого поводження матері із дитиною, а також щодо попередження матері дитини про необхідність зміни поведінки на краще, документів про доведену вину в її діях або притягнення до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач проживає окремо, за кордоном і не може здійснювати батьківські обов`язки належним чином у повній мірі, і дані обставини не можуть вважатися достатніми підставами для позбавлення її батьківських прав.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції помилково звів поняття виконання батьківських обов`язків лише до епізодичного телефонного спілкування та періодичних подарунків, хоча в розумінні ст. 150 СК України батьківські обов`язки включають не лише формальний контакт із дитиною, а й постійне піклування про її фізичний, духовний та моральний розвиток, відхиляються колегією суддів, оскільки позбавлення батьківських прав – це свідоме ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини і повинно бути навмисним, а у даній справі обставини епізодичного спілкування матері із дитиною зумовлені об`єктивними чинниками - відстанню, оскільки відповідачка перебуває за кордоном.

Виїзд та перебування відповідачки за кордоном не свідчить про те, що вона не бажає брати участі в утриманні та вихованні сина, тобто свідомо й умисно нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Водночас, позивач не заперечує той факт, що відповідач, перебуваючи в Україні, проводить з ним час, мати пропонувала дитині виїхати на місце постійного проживання до неї, проте він відмовився від такої пропозиції.

Отже, під час розгляду справи не встановлено обставин остаточного й свідомого ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків. Позивач відповідних доказів суду не надав.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково ототожнив ухилення від виконання батьківських обов`язків виключно з жорстоким поводженням або асоціальною поведінкою, оскільки судова практика Верховного Суду виходить із того, що підставою для позбавлення особи батьківських прав є тривале самоусунення від виховання дитини, відсутність реальної участі у її житті та перекладення всіх обов`язків на іншого з батьків, що може свідчити про ухилення від виконання батьківських обов`язків, проте, у даній ситуації, не можна констатувати, що мати самоусунулась від виховання дитини, а дана ситуація є наслідком складення життєвих обставин, зумовлених переїздом відповідачки до іншої країни, проте, вони не призвели до припинення спілкування та піклування відповідачки про сина.

Позбавлення батьківських прав через самоусунення є виключним і крайнім заходом, який застосовується судом за наявності винної поведінки, систематичності та доказів свідомого ігнорування потреб дитини, водночас, позивачем не надано доказів на підтвердження самоусунення відповідачки щодо виконання батьківських обов`язків та її винної поведінки по відношенню до неповнолітнього сина.

Є необгрунтованими посилання скаржника, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів того, що позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме інтересам дитини, адже матеріалами підтверджено, що протягом тривалого часу саме батько є єдиною особою, яка фактично забезпечує для нього постійне проживання, належні побутові умови, виховання, навчання, медичний супровід, психологічну підтримку та стабільне соціальне середовище, оскільки піклування батька протягом тривалого періоду часу своїм сином не є підставою для позбавлення батьківських прав матері дитини, а лише свідчить про належне виконання батьком дитини своїх батьківських обов`язків.

При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, не виконує своїх батьківських обов`язків, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні даного спору суд на підставі правильно оцінених доказів, зробив обґрунтований висновок про те, що наведені позивачем підстави, передбачені для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), однак, наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Таким чином, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Інші доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 04 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Виконавчий комітет Шполянської міської ради ОТГ Черкаської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Ю.В. Сіренко

Л.І. Василенко