Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №569/5692/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/5692/25

Провадження № 22-ц/4815/506/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 листопада 2025 року, ухвалене в складі судді Тимощука О.Я., дата складання повного тексту рішення не вказана, у справі № 569/5692/25

в с т а н о в и в :

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, як особа, що отримує пенсію в разі втрати годувальника за свого померлого чоловіка ветерана війни – особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи ОСОБА_2 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Рішеннями Рівненського окружного адміністративного суду у справах № 460/27/23 (дата набрання законної сили 07.03.2023 року), № 460/15215/23 (дата набрання законної сили 20.10.2023 року), № 460/19307/23 (дата набрання законної сили 05.12.2023 року), № 460/3978/24 (дата набрання законної сили 20.06.2024 року), № 460/9761/24 (дата набрання законної сили 15.10.2024 року) її позови до головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії були задоволені.

Вищезгадані нею звернення до суду були пов`язані насамперед із систематичними протиправними діями відповідача щодо неправильного обчислення розміру пенсії і виплатою її в заниженому розмірі.

На виконання судових рішень за Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рахується починаючи з 01 квітня 2023 року по теперішній час невиплачена заборгованість із виплати їй як пенсійних, так і соціальних грошових коштів у загальній сумі 374 131,63 грн.

Станом на 01 лютого 2025 року рішення суду не виконане.

Така надмірна довготривала безстрокова затримка у виконанні державою, в особі Головного управління та винесеного проти відповідача судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як вона, пройшовши не через один судовий процес, домоглася успіху, як наслідок поступово викликало у неї почуття розпачу, порушило життєві плани та призвело до накопичення психологічного дискомфорту, що стало причиною її моральних страждань.

Внаслідок таких протиправних дій Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області їй завдало моральної шкоди, яке виразилося у душевних стражданнях, порушенні життєвих планів через те що вона затратила багато часу на вирішення питання щодо перерахунку пенсії в разі втрати годувальника, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, нервових розладах та перевтомленні, у психологічному дискомфорті та значному порушенні душевної рівноваги та страждань, зокрема розпачу, психологічного напруження та розчарування, що виникли внаслідок протиправного порушення відповідачем її прав.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь моральної шкоди у розмірі 62 355,00 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 листопада 2025 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач пред`явила позов до неналежного відповідача.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити.

Вважає, що судом першої інстанції було знехтувано право позивача гарантоване ст. 56 Конституції України на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди завданою тривалою бездіяльністю відповідача щодо невиконання судових рішень. Вказує на неврахування судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц та від 01.09.2021 року у справі №545/2344/20.

Відтак судом не не розглянуто її позов щодо відшкодування шкоди завданої відповідачем внаслідок тривалого невиконання судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення не відповідає.

Установлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, як особа, що отримує пенсію в разі втрати годувальника за свого померлого чоловіка ветерана війни – особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи ОСОБА_2 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

На виконання судових рішень за Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рахувалася починаючи з 01 квітня 2023 року невиплачена заборгованість із виплати ОСОБА_1 як пенсійних, так і соціальних грошових коштів, а саме:

-заборгованість пенсії, нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/27/23 (дата набрання законної сили 07.03.2023 року) за період з 01.04.2019 року по 31.03.2023 року, яка склала суму 195 976,22 грн.;

-заборгованість пенсії, нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/15215/23 (дата набрання законної сили 20.10.2023 року) за період з 01.07.2021 року по 31.10.2023 року, яка склала суму 56 000,00 грн.;

-заборгованість пенсії, нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/19307/23 (дата набрання законної сили 05.12.2023 року) за період з 01.03.2019 року по 31.12.2019 року, яка склала суму 19 132,78 грн.;

-заборгованість з урахуванням раніше проведених виплат одноразової грошової допомоги до 05 травня 2022 року, нарахованої згідно постанови Восьмого адміністративного апеляційного суду у справі № 460/25166/22 (дата набрання законної сили 28.11.2023 року), яка склала суму 8 704,00 грн.;

-заборгованість пенсії, нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/3978/24 (дата набрання законної сили 20.06.2024 року) за період з 01.02.2023 року по 30.06.2024 року, яка склала суму 6 257,71 грн.;

-заборгованість пенсії, нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/9761/24 (дата набрання законної сили 15.10.2024 року) за період з 01.02.2023 року по 31.10.2024 року, яка склала суму 88 060,92 грн.

Суми, що нараховані на виконання вищевказаних рішень суду було включено до підсистеми «Реєстр судових рішень», а саме:

- заборгованість, нарахована на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/27/23 (дата набрання законної сили 07.03.2023) за період з 01.04.2019 року по 31.03.2023 становить 195 976,22 грн. та обліковується у підсистемі «Реєстр судових рішень» станом на 15.04.2025 року під № 400403;

- заборгованість, нарахована на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/15215/23 (дата набрання законної сили 20.10.2023 року) за період з 01.07.2021 року по 31.10.2023 року становить 56 000,00 грн. та обліковується у підсистемі «Реєстр судових рішень» станом на 15.04.2025 року під № 552005;

- заборгованість, нарахована на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/19307/23 (дата набрання законної сили 05.12.2023 року) за період з 01.03.2019 року по 31.12.2019 року, яка склала суму 19 132,78 грн. та обліковується у підсистемі «Реєстр судових рішень» станом на 15.04.2025 року під № 592311;

- заборгованість з урахуванням раніше проведених виплат одноразової грошової допомоги до 05 травня 2022 року, нарахованої згідно постанови Восьмого адміністративного апеляційного суду у справі № 460/25166/22 (дата набрання законної сили 28.11.2023 року), яка склала суму 8 704,00 грн. та обліковується у підсистемі «Реєстр судових рішень» станом на 15.04.2025 року під № С2454100;

- заборгованість пенсії, нарахована на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/3978/24 (дата набрання законної сили

20.06.2024 року) за період з 01.02.2023 року по 30.06.2024 року, яка склала суму 6 257,71 грн. та обліковується у підсистемі «Реєстр судових рішень» станом на 15.04.2025 року під № 709927;

- заборгованість, нарахована на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/9761/24 (дата набрання законної сили 15.10.2024 року) за період з 01.02.2023 року по 31.10.2024 року, яка склала суму 88 060,92 грн. та обліковується у підсистемі «Реєстр судових рішень» станом на 15.04.2025 року під № 756153.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у листах відповідях на звернення ОСОБА_3 , відповідач в частині виплати заборгованих коштів посилався на те, що кошти, які нараховані на виконання рішень суду, підлягають виплаті в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів за рахунок коштів Державного бюджету України, тому такі вищезазначені нараховані на виконання судових рішень кошти будуть виплачені їй за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України. (а.с.22-32)

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадовими особами визначені ст. 1173, 1174 ЦК України.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 43-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) вказано, що: «саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19).

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджетуУкраїни. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Таким чином, шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 487/9345/19 (провадження № 61-12611св22)).

Вирішуючи спір, що виник в межах цивільних правовідносин, слід зважати, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди (див. постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 09 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20).

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17).

Згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд.

За змістом статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).

В одній з перших справ проти України, в якій Європейський суд з прав людини розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року № 18966/02).

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and others v. Ukraine), заява № 14183/02).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди. (Постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 227/2918/19)

Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Статтями 13, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.

Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).

ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц).

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

З урахуванням конкретних обставин справи, глибини завданої моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнала позивач унаслідок бездіяльності державного органу, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивача у зв`язку тривалим невиконанням позитивних для позивача рішень суду, колегія суддів дійшла висновку, що сума у розмірі 10 000 грн є достатньою для відшкодування моральної шкоди, завданої їй бездіяльністю ГУ ПФУ в Рівненській області.

Згідно підпунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частинами 1, 6 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що ОСОБА_1 понесла судові витрати у зв`язку із розглядом справи судом першої та апеляційної інстанції у розмірі 2422,40 грн, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Оскільки позовні вимоги задоволено на 16,03%, то компенсації за рахунок держави підлягає 388 грн 31 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 листопада 2025 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 10 000 (десять тисяч), 00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 388, 31 грн судового збору понесеного позивачем у зв`язку із розглядом справи судом першої та апеляційної інстанції.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 30 07.2026 року

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.