Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №569/22422/24 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/22422/24

Провадження № 22-ц/4815/510/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач-відповідач: ОСОБА_1

відповідач-позивач: ОСОБА_2

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Тищук К.П. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2025 року, ухваленого в складі судді Харечко О.П., дата виготовлення повного тексту рішення28.11.2025, у справі № 569/22422/24

в с т а н о в и в :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що 10 лютого 2015 року зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 121. У шлюбі народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.07.2019 ОСОБА_2 було призначено на посаду третього секретаря Посольства України в Республіці Польща на час довготермінового відрядження. Разом з ним виїхали дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_3 .

В Республіці Польща у період шлюбу 27.12.2022 року ними було придбано автомобіль марки VOLVO, модель XC60, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN номер НОМЕР_2 , рік випуску 2022, за ціною, яка склала 1 430 229,00 грн, після чого його ввезено в Україну та зареєстровано в Територіальному сервісному центрі 5641 08.06.2023 року за Відповідачем. Вказаним автомобілем користується виключно Відповідач.

Також, спільною сумісною власністю подружжя є спільні грошові кошти, наявні на час припинення шлюбних відносин та задекларовані Відповідачем у його декларації за 2023 рік в сумі 90 000.00 доларів США, що за курсом НБУ станом на день подання позовної заяви становить 3 715 164 грн. 00 коп. та грошові активи розміщені на банківських рахунках Відповідача в АТ «Державний ощадний банк України» в розмірі 98 394 грн. 00 коп. та у розмірі 276 203 грн. 00 коп. на загальну суму 374 597 грн. 00 коп.

Вказує, що оскільки, автомобіль є неподільною річчю, поділ вказаного майна є неможливим, просить суд стягнути з відповідача частину грошової компенсації вартості автомобіля та частину грошових коштів та понесені судові витрати по справі.

29 січня 2025 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на майно.

Зустрічний позов мотивований тим, що автомобіль марки VOLVO, модель XC60, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN номер НОМЕР_2 , рік випуску 2022 та готівкові кошти сумі 90 000.00 доларів США, які зазначені в його Декларації за 2023 рік є його особистою власністю і не можуть бути спільною сумісною власністю подружжя. Зазначає, що з 28.07.2019 року ОСОБА_2 відповідно до наказу Міністерства закордонних справ України від 24.07.2019 року № 1558-ОС було призначено на посаду третього секретаря Посольства України в Республіці Польща на час довготермінового відрядження. Встановлено ОСОБА_2 посадовий оклад у національній валюті в розмірі 5810,00 грн. на місяць та надбавку за вислугу років на державній службі, норму компенсаційних виплат в іноземній валюті 2953 доларів США на місяць та ін. компенсаційні виплати в іноземній валюті, які сплачуються працівникам дипломатичної служби, пов`язані саме з виконанням працівниками дипломатичної служби своїх посадових обов`язків і не є оподатковуваним доходом, а отже вони не є спільною сумісною власністю подружжя.

Просив суд визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль VOLVO, модель XC60, державний номерний знак НОМЕР_1 , який був ним придбаний за компенсаційні виплати для службового користування та компенсаційні виплати на суму 90 000.00 доларів США.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задоволено частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки за майно (автомобіль марки VOLVO, модель XC60, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN номер НОМЕР_2 , рік випуску 2022 ) в сумі 700 065 грн. (сімсот тисяч шістдесят п`ять гривень грн.) 00 коп;

- виділено автомобіль марки VOLVO, модель XC60, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN номер НОМЕР_2 , рік випуску 2022 у власність ОСОБА_2 .

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки від 90 000 тисяч доларів США, що станом на день подачі позову за курсом НБУ (18.11.2024 року 41.2796 грн. за 1 долар) становить в сумі 1 857 582 грн. 00 коп. (один мільйон вісімсот п`ятдесят сім тисяч п`ятсот вісімдесят дві гривень) 00 копійок.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у справі судовий збір у розмірі 14 589 грн. 87 коп.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на майно - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне майно набуте сторонами в період зареєстрованого шлюбу та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а отже, відповідно до вимог статті 60 Сімейного Кодексу України підлягає поділу між ними, а також наявністю правових підстав для стягнення половини грошових коштів, що задекларовані ОСОБА_2 за 2023 рік, адже вони є спільним майном подружжя.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені первісних позовних вимог, а зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку проте, що придбаний під час шлюбу автомобіль та грошові заощадження у валюті є спільним сумісним майном подружжя, оскільки зазначене майно придбане за компенсаційні кошти в іноземній валюті отримані ним перебуваючи в довготерміновому закордонному відрядженні у Посольстві України в Республіці Польща в період з 2019 по 2023 рік, які не є спільною сумісною власністю подружжя так як не входять у структуру заробітної плати.

Суд не обґрунтував, чому він прийняв до уваги одні норми законодавства, а інші відкинув.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач-відповідач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.

До початку судового засідання представник апелянта адвокат Тищук К.П. подала заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із погіршенням її здоров`я.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 вказано, що якщо сторона чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що поважність причин неявки відповідача-позивача та його представника судом апеляційної інстанції не встановлена, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у їх відсутності.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення відповідає.

Установлено, що сторони з 10 лютого 2015 року по 26 червня 2024 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

24.07.2019 року Міністерством закордонних справ України виданий наказ № 1558-ос Про призначення ОСОБА_2 ( в якому зазначено наступне ).

1. Призначити ОСОБА_2 з 28 липня 2019 року на посаду третього секретаря Посольства України в Республіці Польща на час довготермінового відрядження.

2. Встановити ОСОБА_2 посадовий оклад у національній валюті в розмірі 5810 грн. на місяць та надбавку за вислугу років на державній службі (станом на 01.08.2019 стаж державної служби становитиме 22 роки 1 місяць).

3. Встановити ОСОБА_2 норму компенсаційних виплат в іноземній валюті у розмірі 2953 дол. США на місяць.

4. Встановити ОСОБА_2 надбавку за безперервний стаж на шифрувальній роботі понад п`яти років у розмірі 20% від норми компенсаційних виплат в іноземній валюті (станом на 01.08.2019 стаж на шифрувальній роботі становитиме 11 років 4 місяці).

5. Встановити ОСОБА_2 надбавку у розмірі 5% від норми компенсаційних виплат в іноземній валюті на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перебуватиме за кордоном разом з ним.

6. Нарахування та виплату ОСОБА_2 коштів, передбачених пунктом 2 Порядку формування та здійснення компенсаційних виплат в іноземній валюті працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 № 882 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2019 №196), відповідно до наказу МЗС від 10.05.2017 № 191, зареєстрованого в Мін`юсті 31.05.2017 за №683/30551, та у розмірах, встановлених наказом МЗС від 01.04.2019 № 24дск, здійснювати на підставі наказу по Посольству України в Республіці Польща.

7. Відрядити ОСОБА_2 28.07.2019 до Посольства України в Республіці Польща власним автотранспортом за маршрутом Рівне - Варшава.

Разом з ним виїжджають дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_3 .

8. Фінансовому департаменту нарахувати та сплачувати за ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 28.07.2019 у розмірі 22% суми мінімальної заробітної плати, затвердженої законом про Державний бюджет України на відповідний рік, на період перебування за місцем відрядження чоловіка.

За час перебування в шлюбі, 27.12.2022 року сторонами, у Республіці Польща, було придбано автомобіль марки VOLVO, модель XC60, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN номер НОМЕР_2 , рік випуску 2022, за ціною 1 430 229,00 грн.

Автомобіль ввезено в Україну та 08.06.2023 року зареєстровано в Територіальному сервісному центрі 5641 за ОСОБА_2 ..

Відповідно до висновку експерта №17/03 автотоварознавчої експертизи складеного 17.03.2025 року (на підставі ухвали суду від 19.02.2025 року) ринкова вартість автомобіля марки VOLVO, модель XC60, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN номер НОМЕР_2 , рік випуску 2022, колір сірий, тип пального електро або бензин, об`єм двигуна 1969 см3, кількість сидячих місць з водієм 5, потужність двигуна 184 квт. зареєстрованого на праві власності за ОСОБА_2 , з урахуванням його технічного стану та пробігу визначити не є можливим зв`язку з відмовою власника транспортного засобу надавати його для огляду. Середня ринкова вартість автомобіля VOLVO, модель XC60, рік випуску 2022, колір сірий, тип пального бензин, об`єм двигуна 1969 см3, потужність двигуна 184 кВт складає 1 400 130 (один мільйон чотириста тисяч сто тридцять) гривень.

Крім того, в період перебування в шлюбі, ОСОБА_2 у своїй декларації про доходи яка (охоплює попередній 2023 рік) у розділі 12. Грошові активи зазначив, що йому на праві власності належить 90 000.00 доларів США, що за курсом НБУ станом на день подання позовної заяви становить 3 715 164 грн. 00 коп. та грошові активи (кошти) розміщені на банківських рахунках Відповідача ОСОБА_2 в АТ «Державний ощадний банк України» в розмірі 98 394 грн. 00 коп. та у розмірі 276 203 грн. 00 коп. на загальну суму 374 597 грн. 00 коп. У розділі 14 Видатки та правочини ОСОБА_2 зазначає, що ним здійснено 25.06.2023 року оплату мита 250 000.00 гривень та 29.05.2023 оплату за митне оформлення транспортного засобу на суму 220 500.00 гривень.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої, другої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або в позасудовому порядку.

Згідно з частинами першою, другою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19), від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21)..

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. (стаття 61 Сімейного кодексу України (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18 викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована, а відтак підлягає поділу.

Відповідач-позивач не надав належних та достатніх доказів того, що автомобіль було придбано саме за його особисті кошти, які він отримував як компенсаційні виплати в іноземній валюті, які сплачуються працівникам дипломатичної служби.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, про те, що автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя, так як придбаний сторонами за час шлюбу та в інтересах сім`ї, незалежно від того, що автомобіль був оформлений на ОСОБА_2 .

Крім того, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції проте, що компенсаційні виплати за перебування у відрядженні за кордоном відповідно до СК України не відносяться до особистої приватної власності, а відтак підлягають поділу.

Апеляційним судом також враховано, що відповідачем не доведено, що вказані кошти були компенсовані йому за витрачання ним особистих коштів, наприклад отриманих на підставі договору дарування або в порядку спадкування, що можуть бути визнані особистою приватною власністю одного з подружжя згідно зі статтею 57 СК України, а не за рахунок спільних коштів подружжя.

Суд першої інстанції дав належну оцінку усім доводам і доказам, на які посилалися сторони, та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти відповідача-позивача, дійшов обґрунтованих висновків про задоволення позову ОСОБА_1 та залишення без задоволення зустрічних вимог про визнання права особистої власності на майно.

Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення є законними і обґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Тищук К.П. залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2025 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 30.07.2026 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.