Вирок від 28 липня 2026 р. у справі №616/662/19 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 616/662/19 Номер провадження 11-кп/814/237/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого – суддіОСОБА_2 ,

суддів з секретарем з участю прокурора обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №12019220250000042 за апеляційною скаргою керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Вовчанського районного суду Харківської області від 26 серпня 2020 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Гнилиця Перша Великобурлуцького району Харківської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, одружений,

визнаний винуватим та засуджений за ч.1 ст.263 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст.76 цього Кодексу.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави витрати за проведення судових експертиз в розмірі 32656 грн.

Вирішене питання про речові докази.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винуватим у придбанні, зберіганні, носінні та збуті бойових припасів і вибухових речовин без передбаченого законом дозволу за таких обставин.

15.03.2019 близько 16 години обвинувачений на подвір`ї свого домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , не маючи передбаченого законом дозволу, придбав у невстановленої особи з метою збуту уніфікований запал УЗРГМ-2 ручних осколочних гранат, який належить до засобу підриву та містить вибухову речовину загальною масою 1,3 г, та боєприпаси (двісті десять патронів калібру 5,45x39 з кулями «ПС», шістдесят патронів цього ж калібру з кулями «ПП» та тридцять патронів з кулями «Т», 40-мм постріл ВОГ-25), а також корпус ручної гранати РГ-42, який належить до зарядів вибухової речовини та містить 110-120 г вибухової речовини-тротилу.

Цього ж дня ОСОБА_7 переніс вказані предмети за місцем мешкання своєї матері до домоволодіння АДРЕСА_3 , де зберігав їх в коридорі будинку, а 14.04.2019 переніс їх в садок між будівлями № 13 та № 14 по вул. Центральній в цьому ж селі.

16.04.2019 приблизно о 18 год. 50 хв. ОСОБА_7 поблизу вказаних будівель за 3000 грн збув ОСОБА_9 без передбаченого законом дозволууніфікований запал УЗРГМ-2 ручних осколочних гранат, який належить до засобу підриву та містить вибухову речовину загальною масою 1,3 г, та боєприпаси (двісті десять патронів калібру 5,45x39 з кулями «ПС», шістдесят патронів цього ж калібру з кулями «ПП» та тридцять патронів з кулями «Т», 40-мм постріл ВОГ-25), а також корпус ручної гранати РГ-42, який належить до зарядів вибухової речовини та містить 110-120 г вибухової речовини-тротилу.

Також у невстановлений час та місці ОСОБА_7 , діючи повторно, не маючи передбаченого законом дозволу, придбав та переніс до господарської споруди, що розташована на подвір`ї домоволодіння АДРЕСА_2 , три 40-мм постріли ВОГ-25П з осколочними гранатами, які належать до категорії боєприпасів, заряд вибухової речовини бризантної дії, виготовлений промисловим способом, електродетонатор, який належить до засобів підриву, вибухову речовину ПВВ-5А та в подальшому незаконно їх зберігав.

20.06.2019 вказані предмети були виявлені та вилучені під час обшуку домоволодіння обвинуваченого.

Кримінальне провадження розглянуте в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

В апеляційній скарзі керівник Харківської обласної прокуратури просить скасувати вирок у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 засудити за ч.1 ст.263 КК України на 4 роки 8 місяців позбавлення волі.

При цьому зазначає, що місцевим судом при ухваленні вироку безпідставно не застосовано приписи ст.69-1 КК України та водночас вважає неправильним рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком.

Звертає увагу, що ОСОБА_7 визнав вину, щиро розкаявся, матеріальної шкоди злочином не завдано, а тому наголошує на необхідності застосування приписів ст.69-1 КК України.

Водночас, враховуючи дані про особу винного та конкретні обставини провадження, значну кількість вибухівки та боєприпасів, яку ОСОБА_7 не тільки незаконно зберігав, а й незаконно збував, з огляду на те, що обвинувачений не розкрив джерело походження цієї вибухівки та боєприпасів, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність, прокурор заперечує можливість застосування ст.75 КК України.

Інші учасники провадження вирок не оскаржили.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого, який не заперечував проти доводів прокурора, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину за наведених у вироку обставин і кваліфікація його дій за ч.1 ст.263 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються.

Доводи прокурора про необхідність застосування приписів ст.69-1 КК України при призначенні обвинуваченому покарання не узгоджуються з вимогами закону.

Призначення покарання з урахуванням положень ч.1 ст.69-1 КК України може бути здійснено лише за наявності щонайменше однієї обставини, передбаченої пунктом 1 (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та пунктом 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) частини першої статті 66 КК України, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових виключає застосування частини першої статті 69-1 КК України.

Отже, незалежно від конструкції складу кримінального правопорушення (матеріальний, формальний, усічений) суд зобов`язаний встановити чи наявні фактичні підстави для застосування пом`якшуючої обставини, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 66 КК України. Це означає, що у матеріалах провадження мають бути докази того, що шкода (матеріальна чи нематеріальна) існувала і була усунена. Якщо шкода не була завдана, то умова пункту 2 частини першої статті 66 КК України не виконана, а отже і відсутні підстави для застосування статті 69-1 КК України.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 214/2983/24.

В даному провадженні суд встановив відсутність майнової шкоди та наявність обставини, яка обтяжує покарання - вчинення злочину особою повторно, яка була відображена в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням, а тому відсутні визначені законом підстави для застосування приписів ст.69-1 КК України.

Водночас, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про можливість пом`якшення призначеного покарання.

Відповідно до ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ч.2 ст.50 цього Кодексу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Як видно із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й домірністю, яка є проявом справедливості.

Відповідно до ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Тобто залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Оцінюючи як тяжкість вчиненого злочину, так і конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який на час вчинення злочину був таким, що не має судимості на підставі ст.89 КК України, погодився на розгляд провадження в порядку ст.349 КПК України, визнав вину та щиро розкаявся, враховуючи його ставлення до вчиненого та розуміння наслідків, виходячи з принципу співмірності та індивідуалізації покарання, колегія суддів вважає за можливе пом`якшити ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч.1 ст.263 КК України, визначивши його у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Таке покарання, на думку колегії суддів, відповідатиме вимогам закону, буде справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових кримінальних правопорушень.

Водночас, слушними є і доводи прокурора про відсутність підстав для застосування приписів ст.75 КК України.

Згідно з ч.1 ст.75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, суд не врахував належним чином, як того вимагають положення ст.75 КК України, тяжкість вчиненого злочину та значну кількість вибухівки і боєприпасів, яку обвинувачений не тільки незаконно зберігав, а й незаконно збував за грошові кошти. Також суд залишив поза увагою дані про особу винного, який не розкрив джерело походження вибухівки та боєприпасів, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність.

Не звернув місцевий суд і уваги на досудову доповідь органу пробації, відповідно до якої ризик вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий, а ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб – як середній.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що обвинувачений після постановлення оскаржуваного вироку був засуджений Біловодським районним судом Луганської області вироком від 11 червня 2021 року за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.407 КК України.

Вказане свідчить про те, що виправлення обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання з випробуванням не відповідає вимогам ст.75 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Отже, вирок суду в частині призначення покарання підлягає скасуванню в зв`язку з неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання з ухваленням в цій частині нового вироку.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.190, ст.335, ст.405 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Вовчанського районного суду Харківської області від 26 серпня 2020 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Початок строку покарання рахувати з 29 липня 2026 року.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4