Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №552/7525/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/7525/24 Номер провадження 22-ц/814/460/26Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Одринської Т.В.,

суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,

за участю секретаря Сальної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 – адвоката Комаренко Оксани Валеріївни на рішення Київського районного суду м.Полтави від 24 червня 2025 року та на додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позову вказував, що відповідно до свідоцтва про одруження, виданого 12 липня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Київського районного управління юстиції м.Полтави за актовим записом №73 зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , після одруження ОСОБА_2 .

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 16 грудня 2021 року у справі №552/6178/21 шлюб було розірвано.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в шлюбі народилась ОСОБА_3 .

Відповідачка не виконувала та не виконує покладені на неї обов`язки. Після розлучення ОСОБА_2 на декілька місяців переїхала до сестри у Київ, а згодом виїхала до Ізраїлю на постійне місце проживання.

Під час останнього спілкування з дитиною декілька років тому, відповідач завдала доньці психологічну травму, через що позивач звернувся до психолога разом з донькою.

При цьому з 2021 року та по теперішній час позивач самостійно піклується про фізичний і духовний розвиток ОСОБА_3 , вживає всіх необхідних заходів щоб донька не відчувала матеріальних потреб, створює належні соціальні умови, сприяє збереженню фізичного стану дитини, виявляє інтерес до психологічного стану доньки. Натомість відповідачка в повному обсязі самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, за останні більш як три роки жодного разу не зателефонувала дочці, не поцікавилась її життям, успіхами, станом здоров`я.

У відповідь на запит адвоката адміністрація Державної прикордонної служби України підтвердила, що останній раз ОСОБА_2 перебувала на території України у лютому 2022 року. Весь період відсутності відповідачки на території України, ОСОБА_2 не мала перепон у побаченні, спілкуванні з донькою, позивач не заперечував та не перешкоджав її участі у житті дитини.

Позивач займається вихованням, навчанням та утриманням дитини. Факти засвідчені вчителями, репетитором, прикордонною службою, свідченнями самої ОСОБА_3 доводять, що відповідачка не бере жодної участі у вихованні доньки, не провідує її, не цікавиться її досягненнями, розвитком, морально та матеріально не підтримує дитину, незважаючи на можливість хоча б телефонним зв`язком спілкуватись з нею, вчителями, а за необхідності з лікарями.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 24 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

У подальшому представник позивача ОСОБА_1 адвокат Комаренко Оксана Валеріївна звернулася в суд заявою про ухвалення додаткового рішення, мотивуючи свою заяву тим, що судом при постановленні рішення не було розглянуто та надано правову оцінку вимозі позивача ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, у зв`язку із тим, що судом досліджувались докази, які надавались сторонами щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем ОСОБА_1 своєї неповнолітньої доньки.

Не погодившись із рішенням Київського районного суду м.Полтави від 24 червня 2025 року, його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 – адвокат Комаренко Оксана Валеріївна, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

В обгрунтування апеляційної скарги вказано, що висновок суду про відсутність доказів не відповідає дійсності, оскільки позивачем долучено висновок спеціаліста психолога, допит свідків, характеристики з місця навчання дитини, викладачів додаткових занять, які містять однозначні докази небажання матері спілкуватись з неповнолітньою ОСОБА_5 , а також докази завдання психологічних травм останній.

Вказувала. Що позивачем доведено факт жорстокого поводження матері з неповнолітньою, ухилення від виконання батьківських обов`язків, що є підставами для позбавлення батьківських прав та встановлення факту самостійного виховання, утримання.

Також представником позивача оскаржено додаткове рішення, у якому просила його скасувати і ухвалити нове по задоволення заяви.

Апеляційну скаргу обгрунтовувала тим, що суд ухвалюючи рішення вирішив лише частину позовних вимог ОСОБА_1 щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , а щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання вирішення відсутнє, що суперечить вимогам процесуального та матеріального права.

Від представника ОСОБА_2 – адвоката Іванової О.І. надійшов відзив, у якому просила Апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення – без змін.

Відзив обгрунтовано тим, що оскаржувані рішення ухвалені з дотриманням вимог законності і обґрунтованості, є законними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги не містять обгрунтованого посилання у чому полягає незаконність чи необґрунтованість рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12 липня 2001 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 у відділі реєстрації актів громадянського стану Київського районного управління юстиції м.Полтави актовий запис №73 (а.с.9, том 1).

Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.12, том 1).

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 16.12.2001 року шлюб, зареєстрований 12.07.2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Київського районного управління юстиції м.Полтави, актовий запис №73, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , розірвано. Прізвище після розірвання шлюбу чоловіка – ОСОБА_8 , жінки – ОСОБА_8 (а.с.10-11, том 1).

В судовому засіданні встановлено і дану обставину не заперечували сторони по справі, що після розірвання шлюбу неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 залишилась проживати з батьком ОСОБА_1 .

На даний час відповідачка по справі ОСОБА_2 проживає за кордоном – в державі Ізраїль.

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу між колишнім подружжям склалися напружені, неприязні відносини, які безпосередньо впливають на виховання, духовний та моральний розвиток дитини – неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В матеріалах даної цивільної справи наявні два висновки Служби у справах дітей виконавчого комітету Київської районної в місті Полтаві ради.

04.02.2025 року від Служби у справах дітей Київської районної в м.Полтаві ради до суду надійшло рішення виконавчого комітету Київської районної в м.Полтаві ради «Про затвердження висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 » №16 від 28.01.2024 року та копії документів до нього (а.с.185-250, том 1).

07.05.2025 року від Служби у справах дітей Київської районної в м.Полтаві ради до суду надійшов висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору по справі №552/7525/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з додатками, а саме рішення виконавчого комітету Київської районної в м.Полтаві ради «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 » №60 від 25.03.2025 року (а.с.33-41, том 2).

Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив з того, що судом не встановлено жодних обставин, які б свідчили про те, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що вона має негативну характеристику, зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, вчиняла будь-які протиправні дії відносно своєї неповнолітньої доньки, притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частиною першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач завдала дитині психологічної травми та жорстоко поводилася, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.

Наданий позивачем висновок психолога базується на словах самого позивача та дитини в умовах відсутності матері, проте не доводить систематичного жорстокого поводження чи умисного злісного ухилення від обов`язків у розумінні норм статті 164 СК України.

Ураховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено сукупності беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що відповідачка свідомо, без поважних причин ухиляється від виховання доньки, виявляє повну байдужість до її долі та що її поведінка створює загрозу для життя чи здоров`я дитини.

Виховання дитини одним із батьків після розлучення є типовою ситуацією, проте саме по собі проживання матері в іншій державі та наявність певних комунікаційних бар`єрів не є підставами для позбавлення батьківських прав.

Щодо оскарження додаткового рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Комаренко Оксани Валеріївни про ухвалення додаткового рішення, місцевий суд виходив з того, що у рішенні суду надавалась правова оцінка наданим доказам і відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, суд зазначав, що відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем ОСОБА_1 своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини була предметом судового розгляду, сторони надавали щодо неї докази та пояснення, і суд дав їм оцінку в мотивувальній частині основного рішення, дійшовши висновку про відмову у задоволенні позову в цілому через його необґрунтованість.

Оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у повному обсязі, відсутність окремого зазначення про відмову у встановленні факту в резолютивній частині не свідчить про те, що вимога залишилася невирішеною.

Вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини була охоплена загальним рішенням суду про відмову в позові, а тому підстави для ухвалення додаткового рішення були відсутні, тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідної заяви.

Доводи апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив основне та додаткове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування та задоволення апеляційних скарг відсутні (ст. 375 ЦПК України).

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Комаренко Оксани Валеріївни – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 24 червня 2025 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 липня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль