Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №538/627/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 538/627/25 Номер провадження 22-ц/814/1819/26Головуючий у 1-й інстанції Кунець М. Г. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Дряниці Ю.В., Одринської Т.В.

за участю секретаря Ванди А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2

на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 18 грудня 2025 року, ухвалене суддею Кунець М.Г.

по справі за позовом Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах Сенчанської сільської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача фізична особа-підприємець ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, витребування незаконно набутих земельних ділянок

В С Т А Н О В И В

У березні 2025 року Миргородська окружна прокуратура Полтавської області в інтересах держави в особі Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому просила:

- Визнати недійсним договір дарування від 15.11.2023, HCP 460360, реєстровий номер 2447, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Карпець О.M.

- Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Сенчанської сільської ради земельну ділянку кадастровий номер 5322681900:00:009:0410, площею 10 га.

- Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Сенчанської сільської ради земельну ділянку кадастровий номер 5322681900:00:009:0411, площею 10 га.

- Стягнути з відповідача на користь Полтавської обласної прокуратури 9084 грн. судового збору, сплаченого за пред`явлення цього позову, та 3028 грн. за заяву про його забезпечення.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 06.02.2023 у справі № 538/129/21, зaдoвoлeнo пoзoвнi вимoги Mиpгopoдcькoї oкpyжнoї прокуратури в інтересах держави в особі Головного Управління Держгеокадастру Полтавської області, Сенчанської об`єднаної територіальної громади в особі Сенчанської сільської ради до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Вказаним рішенням витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 20 га, кадастровий номер 5322681900:00:009:0368 для ведення особистого селянського господарства, що розташована в адміністративних межах Вирішальненської сільської ради Лохвицького району.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 20 га, кадастровий номер 5322681900:00:009:0368, для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2189447653226 від 08.10.2020 та одночасно припинено право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 20 га, кадастровий номер 5322681900:00:009:0368, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 54494151 від 09.10.2020.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в сумі 4204 грн.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 06 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

15 листопада 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Карпець О.М., НСР 460360, реєстровий номер 2447.

Згідно п. 1 договору дарування від 15.11.2023, дарувальник ОСОБА_3 передає безоплатно у власність ОСОБА_2 , обдаровуваного, а обдаровуваний приймає, як дарунок земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 20,0000 га, з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368, що розташована на території Вирішальненської сільської ради Миргородського (попередня назва Лохвицького) району Полтавської області.

Після укладення договору дарування від 15.11.2023, ОСОБА_2 здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368, площею 20 га на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 5322681900:00:009:0410 та 5322681900:00:009:0411, площею 10 га кожна.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_2 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 5322681900:00:009:0410 та 5322681900:00:009:0411, площею 10 га кожна, право власності виникло на підставі договору дарування від 15.11.2023, який посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Карпець О.М., НСР 460360, реєстровий номер 2447.

22.12.2023 ОСОБА_2 уклав із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5322681900:00:009:0410 та 5322681900:00:009:0411, площею 10 га кожна, строком на 10 років.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Лохвицького районного суду Полтавської області № 538/129/21 від 06 лютого 2023 року залишено без змін.

Листом від 22.01.2025 «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Сенчанської сільської ради повідомив про неможливість виконання рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 06.02.2023, з урахуванням постанови Полтавського апеляційного суду від 19.12.2024 у справі № 538/129/21, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368 поділена ОСОБА_2 на дві окремі земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номера 5322681900:00:009:0410 та 5322681900:00:009:0411.

Тобто, земельна ділянка, яка є предметом позовної вимоги про скасування державної реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння, залишаючись існувати фактично, як об`єкт цивільних прав припинила своє існування.

Позивач зазначає, що Договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368, реєстровий номер 2447, укладений 15.11.2023 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які перебувають у сімейних відносинах, є батьком та сином, а також, зареєстровані за однією і тією ж адресою: АДРЕСА_1 .

29.11.2023, менше ніж через півмісяця, ОСОБА_2 зареєстрував право приватної власності на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 5322681900:00:009:0410 та 5322681900:00:009:0411, площею 10 га кожна, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368.

Разом із тим, органом прокуратури вживалися заходи щодо оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 14.09.2023, якою скасовано рішення Лохвицького районного суду від 06.02.2023, та відмовлено у задоволенні позовних вимог прокурора, починаючи з 17.10.2023, про що маються відомості в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до яких є відкритим, та про що не міг не знати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Окрім того, п. 6 Договору дарування земельної ділянки з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368, укладеного 15.11.2023, реєстровий номер 2447, вбачається, зокрема, що дарувальник свідчить та гарантує, що предмет договору, який дарується за цим договором вільний від будь яких майнових прав та претензій третіх осіб, від обдаровуваного не приховано обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, є обгрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_2 був обізнаний про наявність судового спору щодо оскарження органом прокуратури права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368, площею 20 га, про що свідчать також дії ОСОБА_2 , вчинені з метою швидкого поділу зазначеної земельної ділянки на дві інші з кадастровими номерами 5322681900:00:009:0410 та 5322681900:00:009:0411, площею 10 га кожна.

Наведений вище ланцюг переходу речових прав на об`єкт нерухомого майна, а потім його поділу - земельної ділянки з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368, площею 20 га, у сукупності з відомостями судового спору достеменно свідчить про те, що метою вказаного правочину є саме унеможливлення повернення Сенчанській територіальній громаді, в разі постановлення рішення суду на користь позивача, вищевказаної земельної ділянки, що не видається проявом добросовісної поведінки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зважаючи на обставини даної справи.

Дані дії порушують майнові інтереси Сенчанської територіальної громади, в особі Сенчанської сільської ради і направлені на неповернення останній земельної ділянки з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368 площею 20 га.

Таким чином, укладення договору дарування від 15.11.2023, реєстровий № 2447 за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням ч.ч.1 та 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання їх недійсними відповідно до ст. 234 ЦК України.

Із врахуванням викладеного, позивач вважає наявність достатніх підстав для витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 на користь Сенчанської територіальної громади в особі Сенчанської сільської ради.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 18 грудня 2025 року позов Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах Сенчанської сільської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача фізична особа-підприємець ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, витребування незаконно набутих земельних ділянок задоволено.

Визнано недійсним договір дарування від 15.11.2023, HCP 460360, реєстровий номер 2447, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Карпець О.M.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Сенчанської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 5322681900:00:009:0410, площею 10 га.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Сенчанської сільської ради земельну ділянку площею з кадастровим номером 5322681900:00:009:0411, площею 10 га.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь Полтавської окружної прокуратури судовий збір по 6056 грн. з кожного.

Рішення суду обгрунтоване тим, що дії відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час укладення договору дарування не відповідають засадам добросовісності, не спрямовані на настання реальних наслідків, укладений з метою унеможливлення виконання рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 06 лютого 2023 року та повернення Сенчанській територіальній громаді належної їй земельної ділянки.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржив адвокат Грущанський В.О., який діє в інтересах ОСОБА_2 , просив його скасувати та ухвалити нове судове рішенння, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про недобросовісність набуття спірного майна ОСОБА_3 , оскільки під час розгляду справи № 538/129/21, обставини якої в силу ст. 82 ЦПК України є преюдиційно встановленими, не містять оцінки законності чи незаконності дій ОСОБА_3 .

Сам по собі факт укладення договору дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не може свідчити про недобросовість ОСОБА_2 як набувача спірного майна.

Спірний договір дарування було укладено в період чинності та обов?язковості постанови Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 538/129/21, якою відмовлено у задоволенні позову прокурора Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, Сенчанської сільської ради до ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Договір дарування було посвідчено нотаріусом із дотриманням вимог чинного законодавства, а до його посвідчення було перевірено відомості Державного реєстру речоввих прав на нерухоме майно, Реєстру обтяжень, за результатами чого будь-які заборони відчуження, арешти, обтяження або інші обмеження щодо спірної земельної ділянки були відсутні.

За наведених обставин відсутні правові та фактичні підстави вважати, що дії ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були спрямовані на ухилення від виконання судового рішення, оскільки на момент укладення договору дарування таке рішення не містило жодних обов?язків до виконання, діяло в повному обсязі та не було обмежене будь-якими процесуальними заходами.

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд дійшов до помилкового та передчасного висновку про недобросовість дій відповідача ОСОБА_2 , внаслідок чого вказав на відсутність у позивача обов?язку щодо попереднього внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, зокрема ч. 5 ст. 390 ЦК України.

Окрім того, зазначено, що вимога про визнання недійсним спірного договору дарування земельної ділянки, укладеного 15.11.2023 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є ефективним способом захисту прав позивача, не забезпечує відновлення володіння спірним майном та не відповідає критеріям належності й ефективності судового захисту.

Від заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Політун І.Г. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні був присутній прокурор та представник ОСОБА_2 адвокат Грущанський В.О.

Від Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області до суду надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення прокурора та представника ОСОБА_2 адвоката Грущанського В.О., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 06.02.2023 у справі №538/129/21 задоволено позовні вимоги Миргородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного Управління Держгеокадастру Полтавської області, Сенчанської об`єднаної територіальної громади в особі Сенчанської сільської ради до ОСОБА_3 , треті особи – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 20 га, кадастровий номер 5322681900:00:009:0368 для ведення особистого селянського господарства, що розташована в адміністративних межах Вирішальненської сільської ради, Лохвицького району.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно земельну ділянку загальною площею 20 га, кадастровий номер 5322681900:00:009:0368, для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2189447653226 від 08.10.2020 та одночасно припинити право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 20 га, кадастровий номер 5322681900:00:009:0368, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 54494151 від 09.10.2020 (т. 1, а.с. 24-28).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, а рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 06 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову (т. 1, а.с. 29-36).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено частково, скасувавши постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 1, а.с. 38-48).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Лохвицького районного суду Полтавської області № 538/129/21 від 06 лютого 2023 року залишено без змін (т. 1, а.с. 49-57).

13 січня 2025 року Миргородською окружною прокуратурою Полтавської області до «Центру надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Сенчанської сільської ради скеровано запит щодо виконання рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 06 лютого 2023 року (т. 1, а.с. 71).

Із листа «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Сенчанської сільської ради від 22.01.2025 вбачається, що не можливо виконати рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 06.02.2023, з урахуванням постанови Полтавського апеляційного суду від 19.12.2024 у справі № 538/129/21, так як земельна ділянка з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368 поділена ОСОБА_2 на дві, яким присвоєно кадастрові номера 5322681900:00:009:0410 та 5322681900:00:009:0411, тому відновити порушені права, шляхом державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368 не є можливим, позаяк в силу п. 3 ч. 4 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заява про проведення реєстраційних дій не може бути прийнята за відсутності в Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку (т. 1, а.с. 72).

Встановлено, що 15 листопада 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір Дарування, що посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Карпець О.М., HCP 460360, реєстровий номер 2447(т. 1, а.с. 65-66).

Згідно п. 1 Договору дарування від 15.11.2023, HCP 460360, реєстровий номер 2447, вбачається, що дарувальник - ОСОБА_3 передає безоплатно у власність ОСОБА_2 - обдаровуваного, а обдаровуваний приймає, як дарунок земельну ділянку з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 20,0000 га, з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368, що розташована на території Вирішальненської сільської ради Миргородського (попередня назва Лохвицького) району Полтавської області.

Із п. 5 Договору дарування від 15 листопада 2023 року вбачається, що сторони оцінюють дарунок у 654 248,04 (шістсот п`ятдесят чотири тисячі двісті сорок вісім) гривень 04 копійки.

Згідно витягу технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованого 06.11.2023, нормативна грошова оцінку Земельної ділянки становить 654 248 (шістсот п`ятдесят чотири тисячі двісті сорок вісім) гривень 04 копійки.

Після укладення Договору дарування від 15.11.2023, ОСОБА_2 здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368, площею 20 га на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 5322681900:00:009:0410 та 5322681900:00:009:0411, площею 10 га кожна.

Із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 5322681900:00:009:0410 та 5322681900:00:009:0411, площею 10 га кожна, право власності виникло на підставі Договору дарування від 15.11.2023, який посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Карпець О.М., HCP 460360, реєстровий номер 2447 (т. 1, а.с. 59-60).

Із витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки вбачається, що власником земельних ділянок з кадастровими номерами 5322681900:00:009:0410 та 5322681900:00:009:0411, площею 10 га кожна, є ОСОБА_2 , а також те, що скасовано кадастровий номер земельної ділянки 5322681900:00:009:0368 в результаті її поділу (т. 1, а.с. 61-64).

В подальшому, на підставі Договорів оренди від 22 грудня 2023 року ОСОБА_2 уклав із фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5322681900:00:009:0410 та 5322681900:00:009:0411, площею 10 га кожна, строком на 10 років (т. 1, а.с. 67-70).

Враховуючи вищевикладені обставними справи, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність та обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 4 ЦПК України гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до положень частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (відповідно до частин першої, другої та третьої статті 215 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання недійсним договору дарування від 15.11.2023, укладеного між ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_2 , прокурор вказав, що оспорюваний договір дарування вчинений внаслідок недобросовісних дій відповідачів та спрямований на унеможливлення повернення Сенчанській територіальній громаді спірного нерухомого майна.

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23).

У пункті 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24 вказано, що Велика Палата Верховного Суду відступає від свого висновку, сформульованого в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, шляхом його такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК).

У цій постанові (див. пункт 53) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що:

-необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорення фраудаторних правочинів;

-недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб;

-метою позаконкурсного оспорення є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину;

-належним способом захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК), і для повернення майна боржнику оспорення наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. пункти 138 - 141 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду).

Суд наголосив, що універсального характеру для кваліфікації правочину як вчиненого на шкоду кредитору набула така «формула»: пункт 6 статті 3 ЦК + стаття 13 ЦК = фраудаторність правочину (див. ухвалу Верховного Суду від 18 травня 2026 року в справі № 698/476/25).

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір(наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа) (див. постанову Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 756/10461/21).

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір дарування було укладено між ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_2 15 листопада 2023 року.

Предметом договору дарування була належна ОСОБА_3 земельна ділянка з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368, площею 20 га.

У п. 6 договору дарування ОСОБА_3 засвідчив та гарантував, що предмет договору, зокрема, вільний від будь-яких майнових прав та претензій третіх осіб; від обдаровуваного не приховано обставин, які мають істотне значенння; щодо предмету договору відсутні судові спори; внаслідок дарування предмету договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб.

В свою чергу, у п. 7 договору дарування обдаровуваний ОСОБА_2 засвідчив, що він володіє достатньою інформацією про предмет договору.

Разом з тим, рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 06.02.2023 у справі №538/129/21 витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 20 га, кадастровий номер 5322681900:00:009:0368 та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказане майно.

В подальшому, постановою Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 06 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, які є відкритими, ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року залишено без руху касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року та надано строк для усунення недоліків тривалістю десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Роз`яснено заявникові право повторного звернення з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року, яка була направлена засобами поштового зв?язку 21 листопада 2023 року, залишено без руху.

В подальшому ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 538/129/21.

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Лохвицького районного суду Полтавської області № 538/129/21 від 06 лютого 2023 року залишено без змін.

Таким чином, спірний договір дарування від 15.11.2023 було вчинено в період здійснення органом прокуратури заходів щодо касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 14.09.2023.

Окрім того, у вказаний період ОСОБА_2 , а саме 29 листопада 2023 року, зареєстрував право приватної власності на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 5322681900:00:009:0410 та 5322681900:00:009:0411, площею 10 га кожна, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368.

Таким чином, внаслідок вказаних дій ОСОБА_2 земельна ділянка з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368 (яка була предметом судового розгляду справи № 538/129/21), припинила своє існування як об?єкт цивільних прав.

Враховуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності та взаємозв?язку, апеляційний суд, погоджується з висновками місцевого суду про те, що даний ланцюг переходу речових прав на об`єкт нерухомого майна, а саме, земельної ділянки з кадастровим номером 5322681900:00:009:0368, площею 20 га та подальший її поділ на дві окремі земельні ділянки, з огляду на обізнаність ОСОБА_3 про судовий спір щодо даного нерухомого майна, достеменно свідчить про факт недобросовісної поведінки відповідачів під час укладання договору дарування, здійснена з метою унеможливлення виконання рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 06 лютого 2023 року та повернення Сенчанській територіальній громаді вищевказаної земельної ділянки, в разі постановлення рішення суду на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірний договір дарування було укладено в період чинності та обов?язковості постанови Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 538/129/21, якою відмовлено у задоволенні позову прокурора Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, Сенчанської сільської ради до ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, колегія суддів до уваги не приймає.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року в справі № 159/5846/23 (провадження № 61-13665св24) зазначено, що для застосування конструкції фраудаторного правочину необов`язково щоб існувало судове рішення чи був розпочатий судовий процес. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.

Також не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що під час посвідчення спірного договору дарування було перевірено відомості Державного реєстру речоввих прав на нерухоме майно, Реєстру обтяжень, за результатами чого будь-які заборони відчуження, арешти, обтяження або інші обмеження щодо спірної земельної ділянки були відсутні, оскільки відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2026 року у справі № 645/5702/24, від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21, пункт 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24).

Таким чином, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідачі у справі під час укладення договору дарування діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, зокрема Сенчанської територіальної громади, оскільки відчуження за безоплатним договором дарування належного ОСОБА_3 майна (яке було предметом судового спору) на користь свого сина, відбулося з метою уникнення можливого повернення Сенчанській територіальній громаді спірної земельної ділянки, що в свою чергу свідчить про те, що оспорюваний договір дарування є фраудаторним правочином.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).

Віндикаційний позов є речовим позовом, який належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі.

Тож віндикація є речово-правовим способом захисту саме власника майна.

За змістом статей 387, 388 ЦК України позов про витребування майна пред`являється власником до володільця спірного майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України (див. пункт 69 постанови Верховного Суд від 18 лютого 2021 року у справі № 14/5026/1020/2011).

Таким чином, встановлення в судовому порядку добросовісності чи недобросовісності набувача нерухомого майна, має правове значення для визначення підстав звернення власника з віндикаційним позовом, та настання відповідних правових наслідків.

Оскільки, під час розгляду справи встановлена недобросовісність ОСОБА_2 , як набувача спірного майна, тому, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про витребуваання спірних земельних ділянок з його незаконного володіння на користь територіальної громади в особі Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області на підставі ст. 387 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права, зокрема ч. 5 ст. 390 ЦК України, щодо обов?язку попереднього внесення позивачем вартості спірного майна на депозитний рахунок суду, колегія суддів відхиляє з наступнх підстав.

09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким, зокрема, внесені зміни до статей 388, 390, 391 ЦК України та статей 177, 185, 265 ЦПК України.

Так, статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою, згідно з якою суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Частину четверту статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2, відповідно до якого у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяв.

Також частину другу статті 185 ЦПК України доповнено абзацом 3, згідно з яким якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.

Оскільки під час вирішення спору встановлено недобросовісність набувача майна, прокурор у цій справі пред`явив позов про витребування земельної ділянки на підставі ст. 387 ЦК України, тому приписи частини п`ятої статті 390 ЦК України, частини четвертої статті 177, абзацу третього частини другої статті 185 ЦПК України у такому випадку не підлягають застосуванню.

Щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенціюі протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 року у справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).

Апеляційний суд зазначає, що повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див.; пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 у справі № 910/8413/21).

Отже, за встановлених обставин, витребування майна у незаконного володільця є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 18 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

Т.В. Одринська