Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №545/276/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/276/26 Номер провадження 22-ц/814/2765/26Головуючий у 1-й інстанції Зуб Т. О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Дорош А.І., Дряниця Ю.В.

за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Полтаві справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2026 року (час ухвалення судового рішення та дата складання повного текста судового рішення не зазначені) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

у с т а н о в и в :

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2026 року у задоволенні заяви представника ТОВ «Ум Факторинг» про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ТОВ «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Ум Факторинг», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення заяви у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано послався на необхідність доведення позивачем дій відповідача, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання, після пред`явлення позову. Така вимога є застосуванням «probatio diabolica» (диявольського доказу), оскільки вимагає довести намір, що практично неможливо. Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 904/1934/23 чітко вказав, що «можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами… є беззаперечною», а вимога доводити цю очевидну річ порушує баланс інтересів сторін.

Суд першої інстанції вимагає довести факт, який є очевидним і не потребує доказування, ігноруючи, що метою забезпечення позову є превенція — запобігання потенційним ризикам, а не реагування на факт їх настання. Очікування, доки Відповідач почне активно виводити кошти, робить інститут забезпечення позову не дієвим

Суд формально поставився до предмету арешту, не врахувавши, що грошові кошти є найбільш мобільним активом. Сучасні банківські технології дозволяють вивести їх з рахунку миттєво, що робить ризик їх зникнення вкрай високим.

Суд першої інстанції назвав банківську виписку «неактуальною», повністю проігнорувавши мету її надання, яка полягала у доведені існування у відповідача конкретного, діючого фінансового інструменту (платіжної картки № НОМЕР_1 ), який може бути використаний для виведення коштів; встановлені прямого зв`язку цього рахунку з предметом спору, адже саме на нього відповідач отримав кредитні кошти; встановлені факту недобросовісної поведінки відповідача, який, отримавши кошти, у подальшому не здійснив жодного платежу.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2026 року ТОВ «Ум Факторинг» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, просило стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Ум Факторинг» заборгованість, яка виникла за договором № 1335602 про надання споживчого кредиту за продуктом «Newshort» від 28.02.2024 у розмірі 31 500 грн.

Заявлені вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачкою умов договору споживчого кредитування.

У квітні 2026 року ТОВ «Ум Факторинг» звернулось до суду з заявою про забезпечення позову, просило вжити заходів забезпечення позову у справі за позовом ТОВ «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та які знаходяться на рахунку платіжної картки № НОМЕР_1 , емітованої в АТ «Ощадбанк», а також на рахунках в інших банківських установах, у межах суми фактично отриманого відповідачкою тіла кредиту – 7 000 грн.

В обґрунтування заяви посилалася на існування ризику відсутності коштів на рахунках відповідачки після ухвалення у справі рішення.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову подана 03.04.2026 з посиланням на надані суду відомості по рух коштів по рахунку відповідачки за період з 28.02.2023 по 03.02.2024 включно, а за станом на день подання заяви про забезпечення позову інформація про рух коштів є не актуальною та не підтверджує рух коштів чи іншу активність на рахунку відповідачки за станом на дату подання заяви про забезпечення позову. За станом на 03.02.2024 на рахунку відповідачки залишок склав 26,00 грн.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідачки від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Також представником позивача не обґрунтована необхідність накладення арешту як заходу забезпечення позову на будь-які інші рахунки відповідачки, які знаходяться поза межами спірних кредитних відносин, не наведено відомостей щодо наявності у відповідачки інших банківських рахунків, тому вимоги мають абстрактний характер у вигляді припущення, оскільки не містять конкретних даних щодо наявних у відповідачки банківських рахунків та грошових коштів.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Частинами першою та другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним. Одним із видів такого забезпечення є, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (висновок, висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20)).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що предметом спору у даній справі є вимога про стягнення із відповідачки заборгованості за кредитним договором №1335602 від 28.02.2024 у сумі 31 500 грн, право вимоги за яким перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договору факторингу №18/12/24 від 18.12.2024.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунку відповідачки у межах суми тіла кредиту в сумі 7 000,00 грн, представник позивача посилався на те, що відповідачка не здійснює погашення кредитної заборгованості, що свідчить про її намір ухилятися від виконання майбутнього рішення суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідачки від виконання судового рішення у разі задоволення позову, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, а непогашення відповідачкою боргу за кредитним договором не свідчить про намір відповідачки ухилитися від виконання рішення суду.

Суд обґрунтовано зазначив про те, що, враховуючи заявлений до стягнення розмір заборгованості - 31500 грн, та суму боргу за тілом кредиту у розмірі 7 000 грн, у межах якої позивач просить накласти арешт на грошові кошти на банківських рахунках відповідачки, заявник не навів жодних доказів, які б давали підстави для висновку про те, що заходи забезпечення позову, які просить вжити заявник, є необхідними та пропорційними, та що невжиття заходів забезпечення позову в обраний спосіб може зробити неможливим ефективний захист прав позивача та виконання рішення суду у разі задоволення позову.

З огляду на наведене, не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що запропонований захід забезпечення позову - арешт коштів в межах 7 000,00 грн, є співмірним із позовними вимогами та що невжиття цього мінімально необхідного заходу створює реальну загрозу того, що виконання рішення суду, навіть у разі його ухвалення, стане неможливим.

Окрім того слід звернути увагу що на час перегляду судом апеляційної інстанції питання забезпечення позову є неактуальним, оскільки як вбачається з ЕДРСР 04 травня 2026 року Полтавським районним судом Полтавської області ухвалено рішення у справі 545/276/26, яким спір між ТОВ «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором вирішено по суті та позов задоволено в повному обсязі. Рішення не оскаржено відповідачкою. Для захисту прав стягувача на етапі виконання існують інші спеціальні заходи, передбачені законом.

Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді: А.І.Дорош

Ю.В. Дряниця