Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №530/2280/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 530/2280/25 Номер провадження 22-ц/814/2699/26Головуючий у 1-й інстанції Ситник О. В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді – доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Панченка О. О.

при секретарі: Коротун І. В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Шевченка Романа Володимировича

на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 04 березня 2026 року, ухвалене суддею Ситник О. В., повний текст рішення складений – дата не вказана

у справі за позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Шевченка Романа Володимировича до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, -

В С Т А Н О В И В:

25.11.2025 представник ОСОБА_1 – адвокат Шевченко Р.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, в якому просив суд: - стягнути з ОСОБА_2 аліменти на час навчання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь матері ОСОБА_1 , у розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, починаючи з дня настання повноліття, і до закінчення нею навчання, але не більше, як до досягнення нею 23 років; - стягнути з ОСОБА_2 додаткові витрати на навчання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь матері ОСОБА_1 у розмірі 12 176,50 грн; - стягнути з ОСОБА_2 додаткові витрати на лікування доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь матері ОСОБА_1 у розмірі 10 983,02 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 08.05.2023 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісяця у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 29.12.2022, і до досягнення кожною дитиною повноліття. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 виповнилось 18 років та стягнення аліментів на її утримання припинилось. Відповідно до довідки Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» №10-587 від 14.07.2025, ОСОБА_3 є студенткою 2 курсу освітнього ступеня бакалавр, групи 201-ЕФмс, денна контрактна форма навчання, плановий термін навчання по 30.06.2028. Додаткові витрати на її утримання складають 24 353 грн на навчання та на лікування за 2025 – 21 966,05 грн, допомогу на навчання та проживання донька отримує від матері. Відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання доньки, але як батько зобов`язаний утримувати дитину до завершення навчання.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 26.12.2025 залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_3 (а.с. 49).

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 04 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, у розмірі 1/10 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, починаючи стягнення з 25.11.2025, та до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення ОСОБА_3 23 років.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1311,20 гривень судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи обставини справи, обов`язок обох батьків утримувати повнолітню дочку, яка продовжує навчання, і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, проте, з матеріалів справи не зрозуміло, яку саме суму необхідно для забезпечення належного навчання та проживання повнолітньої доньки, на підтвердження потреби у зазначених витратах та їх понесення позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував розмір зазначених витрат позивача, які ОСОБА_3 несе у зв`язку із навчанням, при цьому, беручи до уваги, те що відповідач має статус такого, що перебуває на обліку як такий, що шукає роботу, на утриманні крім повнолітньої доньки має непрацездатного батька та неповнолітню доньку та враховуючи середньомісячну заробітну плату штатних працівників по Полтавському районі, яка згідно відомостей сайту Головного управління статистики у Полтавській області складає 25 330 грн на місяць, а частка від зазначеної суми становитиме 6 332,50 грн та позбавить відповідача на належне забезпечення самого себе, а також реальну можливість відповідача сплачувати аліменти на утримання повнолітньої дочки, суд першої інстанції визнав за доцільне визначити розмір аліментів у розмірі 1/10 частки усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, що буде справедливим, співмірним, реальним, достатнім і відповідатиме потребам повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, та платоспроможності самого відповідача.

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 посилалася на те, що у зв`язку із вступом до вищого навчального закладу спільної доньки сторін ОСОБА_3 , яка на час вступу до університету була неповнолітньою, позивач сплатила кошти за навчання. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що навчання особи з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже, такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні статті 185 СК України. ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання доньки саме у вказаному освітньому закладі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Шевченко Р.В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 08.05.2023 позов було стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 29.12.2022, і до досягнення кожною дитиною повноліття. ІНФОРМАЦІЯ_4 старшій доньці ОСОБА_5 виповнилося 18 років та, відповідно, припинилося стягнення аліментів за виконавчим листом відповідно до вказаного рішення суду від 08.05.2023. Згідно довідки Національного університету «Полтавської політехніки імені Юрія Кондратюка» №10-587 від 14.07.2025, ОСОБА_3 є студентом 2 курсу, освітнього ступеня бакалавр, групи 201-ЕФмс, денна, контрактна форма навчання. Плановий термін навчання по 30.06.2028. Позивачем було здійснено оплату навчання доньки на день подання позовної заяви у розмірі 24 353 грн. З цих підстав вважає, що є правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача половини сплаченої суми грошових коштів за навчання доньки у розмірі 12 176,50 грн. Також позивачем було сплачено витрати на лікування за 2025, ще неповнолітньої доньки до досягнення нею повноліття, у розмірі 21 966,05 грн. Половина з цієї суми має бути стягнута з відповідача у передбаченому законом порядку на користь позивача у розмірі 10 983,02 грн. На даний час допомогу на час навчання та проживання донька отримує від своєї матері. Аліменти відповідач нікому не сплачує. Стан здоров`я відповідача забовільний, без наявності будь-яких хронічних захворювань. Інших утриманців відповідач на теперішній час не має та в шлюбі не знаходиться. Відповідач не надає матеріальну допомогу на період навчання.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Горбуля О.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8).

Відповідно до довідки №10-587 від 14.07.2025, ОСОБА_3 навчається на 2 курсі Національного університету Полтавської політехніки імені Юрія Кондратюка. Форма навчання денна, контрактна. Термін навчання закінчується 30.06.2028 (а.с. 12).

Відповідно до договору про навчання від 12.08.2024, вартість навчання за один рік становить 18 700 грн (а.с. 13-14).

Відповідно до консультативного висновку спеціаліста КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського» від 15.10.2025, ОСОБА_3 рекомендовано препарат Акнетін (а.с. 11).

Даний позов пред`явлено про стягнення з відповідача на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, аліментів у розмірі заробітку (доходу) платника аліментів.

У цій частині вимог судом першої інстанції встановлено, що повнолітня донька ОСОБА_3 є студентом денного відділення Національного університету Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка, закінчує навчання 30.06.2028, тобто не має можливості працювати та заробляти гроші на своє утримання.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що повнолітня ОСОБА_3 у зв`язку з продовженням навчання потребує матеріального забезпечення з боку батьків, а тому стягнення аліментів з батька на її утримання є необхідним, оскільки обов`язок з утримання дитини покладається на обох батьків.

Разом з тим, позивачем не доведено, що відповідач як платник аліментів має можливість сплачувати аліменти на утримання повнолітньої дочки у визначеному нею розмірі частки від усіх його доходів щомісячно.

Так, з наданих представником відповідача доказів вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на обліку як такий, що шукає роботу, та не зареєстрований як безробітній у державній службі зайнятості, що підтверджується довідкою Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості (а.с. 90). Крім цього, його батько ОСОБА_6 проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Козельщинської селищної ради (а.с. 79), є пенсіонером згідно посвідчення № НОМЕР_1 за віком, потерпілим від аварії на ЧАЕС ( а.с. 80) та отримує пенсію за віком, яка станом на лютий 2026 склала 2 595 грн (а.с. 82), що підтверджується довідкою про доходи, виданою Кременчуцьким об`єднаним управлінням ПФУ в Полтавській області. Крім цього, на його утриманні перебуває неповнолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на яку згідно рішення суду від 08.05.2023 стягуються аліменти до досягнення нею повноліття (а.с. 91-94). Враховуючи, що на даний час відповідач перебуває у пошуках роботи, має непрацездатного батька ОСОБА_6 , неповнолітню доньку ОСОБА_3 і стягнення з відповідача аліментів у розмірі частини від його доходу (який на сьогоднішній день не є стабільним) на місяць на утримання доньки, яка продовжує навчання, є надмірним тягарем, який за наявних обставин фактично позбавить його самого засобів для існування, суд першої інстанції визнав, що відповідачем доведено неможливість сплачувати аліменти в заявленому у позові розмірі.

Щодо вимоги позивача про стягнення додаткових витрат на лікування повнолітньої доньки, то суд першої інстанції зазначив, що додаткові витрати стягуються до досягнення повноліття дитини, а оскільки доньці ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 виповнилося 18 років, а рекомендація по прийому препарату ОСОБА_7 була надана лікарем 15.10.2025, що підтверджується консультативним висновком (а.с. 11), тобто коли донька вже була повнолітньою, тому, з огляду на те, що обов`язок батьків брати участь у додаткових витратах на повнолітніх дітей, що викликані особливими обставинами, не передбачений нормами Глави 16 СК України і, як наслідок, така вимога не може бути задоволена.

Щодо вимоги позивача про стягнення додаткових витрат, а саме 50% вартості навчання доньки, то суд першої інстанції зазначив, що відповідно до довідки Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» №10-587 від 14.07.2025, ОСОБА_3 є студенткою 2 курсу освітнього ступеня бакалавр, групи 201-ЕФмс, денна контрактна форма навчання, плановий термін навчання по 30.06.2028 (а.с. 12). Відповідно до договору про навчання, вартість навчання за рік становить 18 700 грн (а.с. 13-14).

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 посилалася на те, що у зв`язку із вступом до вищого навчального закладу спільної доньки сторін ОСОБА_3 , яка на час вступу до університету була неповнолітньою, позивач сплатила кошти за навчання.

Суд першої інстанції звернув увагу, що обов`язок утримувати повнолітню дитину на період навчання мають нести однаково як батько, так і матір дитини. У ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідач сплачував аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 до її повноліття. Отже, суд зауважив, що як до повноліття, так і по досягненню повноліття донька сторін отримувала матеріальну допомогу від свого батька. Відповідач сплатив аліменти, які стягувалися з нього до повноліття дитини, і буде сплачувати аліменти на період навчання своєї дитини. У той же час, позивач не надала суду відомостей про наявність або відсутність її самостійного доходу. Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимога позивача простягнення одноразово 50 відсотків вартості контрактного навчання задоволенню не підлягає.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Згідно з ч.2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (ч.3 ст.3 ЗУ «Про освіту»).

Згідно з частиною 1 статті 28 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (ратифікована постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991) держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: а) вводять безплатну обов`язкову початкову освіту; b) сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги; с) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів; d) забезпечують доступність інформації і матеріалів у галузі освіти й професійної підготовки для всіх дітей; е) вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу.

Відповідно до частини 1 статті 53 Конституції України кожен має право на освіту.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст.199, 200, 201 СК України).

Відповідно до ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання повнолітніх сина, дочки, які продовжують навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Згідно зі ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

У відповідності до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Тож стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

Таким чином, суд звертає увагу на те, що відповідно до норм СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання та зобов`язані утримувати повнолітніх дітей до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином (частина 2 статті 200 СК України).

Згідно з статтею 201 СК України до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189 - 192 і 194 - 197 цього Кодексу.

При визначенні розміру аліментів суд враховує обставини, передбачені ст. 182 Сімейного кодексу України, до яких відносяться: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Також відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Зміст ст. 200 Сімейного Кодексу вказує про те, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Так, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 у справі №644/3610/16 дійшов висновку про те, що Сімейним Кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

У постанові від 16.02.2022 у справі №381/2423/20 Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Крім того, законодавство, яке регулює питання стягнення аліментів на повнолітніх сина, дочку, які продовжують навчання, встановлює вичерпний перелік підстав, які суди повинні враховувати вирішуючи таку позовну вимогу. До такої підстави, зокрема належить стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.

Згідно із ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Отже, виходячи з аналізу ст. 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Між тим, як було зазначено вище, статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (ст. 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Верховний Суд у своїй постанові від 29.03.2018 у справі №642/36/16-ц зазначив, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина визначений главою 16 СК України, яка передбачає стягнення аліментів на період навчання і не передбачає стягнення додаткових витрат.

Статтею 201 СК України визначено застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина. Згідно вказаної норми до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Таким чином, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила ст. 185 СК України щодо обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються ст. 199 цього Кодексу (утримання дитини, яка продовжує навчання).

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №512/4397/17.

Крім цього, відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 16.10.2019 у справі №219/1766/18, від 01.04.2020 у справі №521/16268/18, від 26.09.2018 у справі №569/6838/15, навчання у вищих навчальних закладах для здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №450/1686/17).

У вказаній справі вбачається, що вартість навчання позивач вважає додатковими витратами на дитину. Втім, слід звернути увагу на те, що нормами діючого законодавства передбачено, що до суми аліментів на дитину, яка продовжує навчання, входить і вартість навчання.

Захист інтересів дитини на отримання матеріальної допомоги від батька та інтересів матері отримати допомогу від батька на утримання дитини, яка продовжує навчання, може реалізуватися лише шляхом стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Враховуючи вказані обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у стягненні додаткових витрат на навчання, виходячи з наступного.

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення додаткових витрат на навчання, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку відмову у їх задоволенні, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовної заяви в частині стягнення додаткових витрат на навчання з підстав того, що вартість навчання позивач помилково вважає додатковими витратами на дитину. Втім, нормами діючого законодавства передбачено, що до суми аліментів на дитину, яка продовжує навчання, входить і вартість навчання.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Україною 27.02.1991 (далі - Конвенція про права дитини), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (частина перша статті 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається у цій статті. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.

У постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі №6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

У постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №183/1679/17 (провадження №61-21662св18), від 12.12.2019 у справі №756/4947/17-ц (провадження №61-47858св18), від 01.04.2020 у справі №521/16268/18 (провадження №61-20458св19), від 08.12.2021 у справі №607/12170/20 (провадження №61-17663св21) викладено правові висновки про те, що особливі обставини, яких стосується стаття 185 СК України, можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.04.2022 у справі №761/27222/10 (провадження №61-8815св21).

У постанові від 04.12.2019 у справі №320/383/19 (провадження №61-18284св19) Верховний Суд виснував, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватися відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Наведені висновки щодо застосування статті 185 СК України підлягають врахуванню у кожній справі про стягнення додаткових витрат на дитину.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 роз`яснено, що відповідно до ст.185 СК України до участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Згідно з п. а ч. 1 ст. 29 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, ратифікованої 27.02.1991 та яка набула чинності для України 27.09.1991, держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2023 у справі №756/9882/19 (провадження №61-2065св23).

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні питання про стягнення додаткових витрат на дитину судом першої інстанції неправильно визначено правову природу витрат, щодо яких заявлено позовні вимоги, та не було досліджено усі істотні обставини, передбачені статтею 185 СК України, з урахуванням яких визначається участь матері, батька у додаткових витратах на дитину.

Враховуючи, що витрати ОСОБА_1 на навчання є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами та спрямовані на розвиток особи, розумових і фізичних здібностей дитини і ст. 185 СК України встановлює обов`язок того з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, брати участь у додаткових витратах на дитину, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача частини понесених додаткових витрат, що зумовлені особливою обставиною – навчанням дитини.

Сукупний аналіз зазначених норм не містить прямої заборони про стягнення додаткових витрат, пов`язаних з навчанням ОСОБА_3 , з батька ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , враховуючи, що матеріали справи містять копії квитанцій про сплату позивачем ОСОБА_1 коштів за навчання за 2024-2025 навчальний рік (а.с. 15-17), за період, коли ОСОБА_3 була неповнолітньою, а саме 12.08.2024 сплачено 9 300,00 грн (93,00 сплачено комісії), 05.12.2024 – 9350,00 грн та 13.06.2025 – 1870,00 грн, а всього 20 520,00 грн, частина складає 10 260 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню додаткові витрати на утримання дитини, понесення яких підтверджено матеріалам справи, а саме оплата за навчання за 2024-2025 навчальний рік у розмірі 10 260,00 грн.

З огляду на викладене, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні додаткових витрат, пов`язаних із навчанням, підлягає скасуванню як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення додаткових витрат, пов`язаних із навчанням.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з того, що судом першої інстранції достатньо повно мотивовано підстави про часткове задоволення вимоги про стягнення аліментів на навчання дитини у розмірі 1/10 частки усіх доходів відповідача, з якими погоджується колегія суддів. Крім цього, в частині вимоги про стягнення додаткових витрат на лікування дитини, то судом першої інстанції правильно встановлено, що призначення лікування відбулося після досягнення дитиною повноліття, що виключає стягнення додаткових витрат на лікування дитини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 3,4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального або неправльне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 3,4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Шевченка Романа Володимировича – задовольнити частково.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 04 березня 2026 року в частині відмови у стягненні додаткових витрат, пов`язаних із навчанням – скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , понесені навчанням за 2024-2025 навчальний рік до досягнення нею повноліття, у розмірі 10 260 грн.

В іншій частині рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 04 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов О. О. Панченко